Тихий шелест сакури, вдалечині обриси масивних дахів з поблискуючими на сонці золотими елементами декору. Приємне почуття польоту змушує серце битися трошки швидше, а відсутність землі під ногами викликає легку паніку. Рука простягається вперед, і на долоню падає м’яка квітка рожевого дерева, під ногами опиняється тверда земля, що викликає неприємний біль в голові.
Гучний звук будильнику вириває Аято з блаженного сну, стираючи, ще секунду назад, такі реальні пейзажі з його голови. Потираючи очі, він навмання знаходить телефон під подушкою і дивиться на час. За вікном ще темно, але цифри на яскравому екрані кажуть, що вже час вставати.
Ранкова рутина – завжди заспокійлива й надихаюча на продуктивний день: міцний зелений чай, година на самоті з собою під час медитації і сніданок, який завжди важко доїсти, бо в тарілці хлопця опиняється щось неочікуване і абсолютно несумісне між собою.
На вулиці сьогодні невеликий дощ, з-під якого Тома залітає у вже відчинені двері невеличкої кав’ярні
- Доброго ранку, пане. Я дуже перепрошую, мій автобус запізнився і,- задихаючись тараторить хлопець розгублено дивлячись на власника закладу.
- Ти без парасолі?
- Все ніяк не звикну до цих постійних дощів і кожного разу забуваю собі придбати, - роблячи серйозний вигляд він продовжую зав’язувати фартух на своїх стегнах, - Але насправді парасолі це жахливо не зручна річ , і я краще промокну, аніж буду бігти до автобусу з цією палицею наперевагу, - Тома трохи кривить лице і струшує каплі води з свого волосся
Аято посміхається на цей жест і відводить погляд на планшет, відкриваючи у ньому робочий застосунок. Через хвилину в кав’ярні починає грати мелодичний джаз, поступово вмикається світло. Ні вулиці відкриваються величезні зонти, а під ними з’являються, поки поодинокі, столи й стільці, за якими вже скоро будуть сидіти перші відвідувачі.
- Сьогодні зачиняємось трошки раніше,- говорить старший, коли Тома входить всередину, - хочу встигнути випити молочного чаю в тому новому закладі на розі вулиці.
- Я можу зачинити кав’ярню без вас, пане, це не проблема, - брюнет заходить за бар , вмикає кавомолки
- Я б хотів, щоб ти склав мені компанію, - молодший розгублено дивиться на свого начальника, але бачить його спокійну посмішку й посміхається у відповідь
- Тоді ви мене пригощаєте, - посміхається ще ширше, - бо ви обрізаєте мої робочі години.
У відповідь він отримую задоволений кивок і залишається на самоті, коли Аято прямує на склад за свіжими десертами.
*****
Сім’я Камісато, колись доволі відома в деяких колах, тримала величезну франшизу закладів в своєму місті та через купу факторів бізнес пішов на спад, батьки, на той час, ще малих брата та сестри, загинули трагічною смертю, залишивши дітей на самоті. Вже підлітками Аято та Аяка змогли відновити роботу однієї з кав’ярень посеред центру міста, в старому будинку, де їх сім’я мала власне приміщення. Старший брат зробив це на сам перед для маленької Аяки, яка захоплювалась кулінарією і випічкою завдяки сусідці, яка завжди приносила свіжі булочки дітям, щоб ті не почувались покинутими. Вона ж і навчила її першим крокам в сторону цієї сфери, а далі смачні тістечка, пишні булочки й тендітні торти стали для дівчинки фіксацією, яка допомагала боротися з горем від утрати. Тепер, вже доросла дівчина, живе у сусідньому від кав’ярні будинку з бойовою й одночасно милою Люмін, яка займається логістикою закладу, а за смачними десертами й якісною кавою з’їжджаються з усього міста.
*****
Перша кава, приготована сьогоднішнім ранком Томою, вже стоїть перед Аято, який поїдає свіженький чизкейк. Від першого ковтку той тільки трохи кривить обличчя і відставляє чашку в бік
- Я ж казав, що сипати в каву чорний мелений перець буде поганої ідеєю, пане,- бариста закочує очі й забирає горнятко назад, роблячи ковток й одразу повторює вираз обличчя свого начальника, - рідкісна гидота! – повторний ковток, - Але я доп’ю.
Хлопець повертається за бар, залишаючи Аято без його ранкового напою й гучніше, сповіщає того, що наступну каву той готує собі сам, але повторний такий експеримент його шлунок навряд чи витримає.
*****
Типовий день з постійниками, чиї замовлення Тома вже навіть не питає, тільки пропонує їм нові десерти, енергійно розповідаючи що Аяка змінила в рецепті, нові лиця людей, які блаженно прикривають очі, смакуючи свої напої, серйозний Аято, який, ловлячи погляд у відповідь хлопця за баром світло посміхається. В такі моменти серце хлопця пропускає один, а то й два, удари й нагадує йому про їх майбутню вечірню прогулянку за чаєм. Хлопець все ще дивується, що цей статний чоловік, людина, яка буквально живу роботою і своїм ділом, не знаходячи особливо часу на щось окрім неї, покликав саме свого працівника провести час разом.
Це дивно, але й одночасно тішить турботливу душу хлопця, який постійно нагадує своєму начальнику про відпочинок. Можливо, думає Тома, це така вдячність пана, за кожний той раз, коли хлопець підходить до чоловіка, який годинами сидить за ноутбуком, та закриває його кришку аби нагадати про обід. Або за кожний робочий дзвінок, на який Тома відповідає особисто, коли Аято перевіряє нові поставки. За кожного гостя, який дізнається про всі деталі їхньої кави та десертів, про які хлопець розповідає так щиро і цікаво, що людина повертається наступного дня, а через тиждень вже знає кожного працівника як гарного друга. Ця кав’ярня – велика сім’я, яка тримається так міцно й тепло саме завдяки запалу Тома, який без жодного заперечення готовий зробити все для цього.
Його повага й нескрита любов до цього місця, до власників і своєї роботи – один з головних рушіїв їхнього успіху, який є таким важливим для Аято. Цей хлопець його особиста вдача, його опора і мотивація. Вони тримаються один за одного так міцно, що вже не бачать іншого майбутнього один без одного.
Але робота починає здаватися замалим простором для власника, в якому існує їх зв’язок. Саме тому, прокинувшись сьогодні зранку, чоловік чітко вирішив – час це змінювати. Він знає про Тома, здається, все. Та цього замало. Йому хочеться опинитися ще ближче до цієї неймовірної та палкої особистості, якщо це буде дозволено. Можливо, їм знадобиться трошки більше часу, аби усвідомити, що це бажання взаємне і їхня тяга до зближення, не просто зацікавленість, щось більше. Більше навіть за міцну дружбу і бурливе кохання, за прив’язаність і залежність, за повагу і розуміння. Це щось, що поєднується в одне спільне, їх особисте, те, що не зрозуміє ніхто, окрім них самих.
Їм треба час, але в них його достатньо. Їх шлях до розуміння й прийняття цього почнеться з молочного чаю, ввечері після робочої зміни. З посмішкою на прощання та міцними обіймами. З безкінечними думками тією ніччю й коротким «дякую за цей вечір» о півночі. З «наступного разу змішаємо кульки з кокосом і лакрицею, заллємо гарбузовим сиропом і посипемо кардамоном» і за сном після «звучить неймовірно».
Кінець
Дякую, Торі, яка організувала цього таємного Санту і @mango__seed за заявку на цей івент. Хочу попередити, що я зовсім не шарю в жодній з зазначених фанхат і тим паче у перінгах. Але я все ж таки ризикнула написати хоч щось. Не притендую на канон ні в характерах персонажів, ні в світі. Як вже зрозуміло, це Coffee Shop AU, бо це єдине, що йшло мені в голову.
Бажаю всім, хто прочитав це, гарних свят і головне найшвидшої перемоги. Я вірю, що це вже скоро і наша перемога не тільки змінить нашу країну, але й весь світ, який зараз дивиться на нашу хоробрість і сильний дух.
Міцно обіймаю!