Ксав’є ніколи не любив лежати або сидіти нормально.
Для нього заняття з малювання здавалися тортурами з самого дитинства. Адже вчителі завжди примушували сидіти рівно, випрямивши спину, щоб полотно було на рівні очей.
Спати на звичайному ліжку в гуртожитку він також звик не одразу – постійно намагався лягти навскіс, скидав подушку або ж замотувався в ковдру, особливо взимку, коли протяги заважали заснути.
Уроки вчив він завжди сидячки на підлозі, а якщо й сидів за столом, то підгинав ногу або закидав її на стільницю, спираючись всім тілом на спинку стільця.
Тому не дивно, що одного разу він вирішує, що просто сидіти на лавці разом з хлопцем, в якого він, здається, закоханий, це надто просто. Тому він навіть не приділяє уваги тому, що одного дні він просто відсідає трохи далі і у відповідь на повний нерозуміння погляд лягає Тайлеру на коліна.
- Щ-що ти?..
- А? – Ксав’є не одразу розуміє, що не так, але потім ніяково сміється. – О, я просто… якщо тобі не подобається, то я більше не буду так… - він вже починає вставати, але Тайлер кладе руку йому на плече і буквально притискає назад.
Він сідає більш зручно, закидає ногу на ногу, щоб Тайлер лежав трохи вище, і посміхається.
- Нічого, мені подобаєшся такий ти, - він проводить пальцями крізь довге волосся Ксав’є, воно падає на шию і лоскотить її, і хочеться змахнути його. Але дотики Тайлера надто приємні, заспокійливі.
Вони присипляють, разом із теплим весіннім сонцем та м’яким вітерцем. І Ксав’є закриває очі, хоч йому і хочеться дивитися на Тайлера, нескінченно дивитися. Якби він помер і міг переродитися, то став би дзеркалом в домі Тайлера, щоб постійно мати змогу подивитися йому в очі, спостерігати як він чепуриться і трохи хмурить брови, якщо волосся заплуталося.
Ксав’є іноді здається, що він ніколи не зміг би описати словами, як сильно любить Тайлера. Як сильно хотів би його обійняти і не відпускати, а потім цілувати, поки губи не почнуть пекти, ніби від пронизливого зимового вітру. Він перехоплює долоню Тайлера, який продовжує гладити його волосся, і легко цілує її, переплітає їхні пальці і відкриває очі.
Тайлер навіть не уявляє, який він гарний, особливо коли сонце грається променями з його кучерями, так що вони ніби світяться.
Це стає звичкою для них.
Іноді Ксав’є лежить так, коли засмучений, і Тайлер шепоче йому всілякі ніжності, ніжно гладить його волосся і веде великим пальцем по вилиці, і всі турботи на мить ніби щезають. Іноді Тайлер бере книгу, і коли Ксав’є влаштовується у нього на колінах, починає читати вголос. Його голос ніби огортає теплою ковдрою, а потім утворює непроникний бар’єр, крізь який не може просочитися ні одна погана думка.
Здається, він може лежати так вічно.
І якби його спитали, яке місце в усьому світі його улюблене, він би без вагань відповів: «Коліна Тайлера».
А потім схопив би свого хлопця в оберемок і улігся б із ним на диван.
- Я кохаю тебе, - шепоче Ксав’є, цілуючи долоні Тайлера, і дивиться в його яскраві очі. І коли Тайлер посміхається йому у відповідь, йому хочеться сміятися від щастя. – І одного разу я намалюю твою посмішку, бо це найгарніше, що я бачив у житті.
Він бреше.
Бо найгарніше й наймиліше що він бачив у житті – рум’янець, який виступає на щоках Тайлера після цих слів.