Скільки Б’янкі себе пам’ятала, вона завжди хотіла любити і бути коханою. Таке просте, характерне для більшості людей бажання, яке з раннього дитинства здавалося нездійсненним. Ніби родинне прокляття — сім’я, де не заведено любити.
Її мама молодша за дона Ґокудеро на цілих п’ятнадцять років і зовсім не кохала його. Для неї це один із пунктів, що відкриває доступу до грошей та статусу. Шлюб із розрахунку — норма світу мафії та багатих людей. Нікого не дивує, ніхто не говорить про почуття чи сімейне тепло. Головне — отримати якомога більше переваг для мафіозної родини, а на почуття начхати.
Усі з нетерпінням чекали спадкоємця роду Ґоудера — хай і з маленької, але все-таки мафіозної родини. Хлопчика, який стане новим доном. Народилася дівчинка. Сильна, смілива, віддана справі, з діловою хваткою та полум’ям урагану — але все ж дівчинка. Розчарування для батька. Мама, можливо, і пораділа б за успіхи доні, але була зайнята постійно: шопінг, відпочинок, вечірки та коханці.
Маленька Б’янкі швидко зрозуміла, що таке становище у суспільстві. Але легше від розуміння не ставало.
Потім з’явився молодший брат. Нізвідки. Немовля, що вічно плаче, та дивиться на світ темними смарагдовими очима. Такими ж як у неї.
Б’янкі вперше побачила, як сваряться батьки, адже зазвичай їм було байдуже одне до одного. Її мати кричала, кидалася всім, що потрапило під руку. Дитину брудної повії та зрадника-чоловіка вона виховувати не буде, і не дозволить йому ганьбити їх сім’ю. Тоді дон Ґокудера за зачиненими дверима поговорив зі своєю дружиною. Аргументи, у вигляді синців, не сходили майже тиждень.
Б’янка, на відміну від усіх інших мешканців будинку, любила хлопчика. Вона хотіла, щоб він полюбив її у відповідь, адже вони ж брат та сестра. Для того, щоб підтримати його перед виступом приготувала печиво, але після цього Хаято почав уникати її. Батько завжди просив готувати для брата, але сам чомусь завжди відмовлявся скуштувати її їжу… Тоді Б’янкі ще не розуміла, кулінарія — це не просто її хобі, а страшна зброя.
Восьмирічний братик тікає з дому і всі зітхнули з полегшенням, а серце Б’янки розбивається. Та кому до того є діло?
Чим старше ставала Б’янкі, тим більше їй хотілося кохання. І вона знайшла його. Ромео — казковий принц, майстерний коханець, мрія будь-якої дівчини. Але на превеликий жаль для хлопця, вона не була Джульєттою і отруту не випила, натомість — підсунула йому.
Батько завжди вчив, що зрада в мафії карається смертю.
Потім був Реборн… Високий, гарний чоловік, який «кохав» її в ліжку, на столі, машині. Б’янки розуміла, що це не те, про що вона мріяла. Він ніколи не дивився на неї, як на Луче. Знадобилися роки, щоб зрозуміти, що була просто заміною світлого образу Неба. Проте ураган, яким би палким він не був, не заховає надовго глибину небес.
Б’янка не хотіла бути заміною, але й варіантів більш не було. Коли Реборн став п’ятирічною дитиною, вона здихнула з полегшенням. Вирішила, що не покине його, а коли він знову стане собою, вони одружаться. З часом навіть крижане серце розтає, правда ж?
Наївна дівчинка. Стоячи біля вівтаря, Б’янка не може думати інакше. Реборн знову став собою, але баласт із минулого за собою тягнути не схотів. Вона спеціально повторювала його прощання слово в слово, щоб назавжди закарбувати ту зневагу.
Через кілька хвилин вона стане заміжньою жінкою (адже, що може бути кращим гарантом договору між сім’ями, як не весілля?), потім народить спадкоємця (якщо не народиться дівчинка) і подарує все свою любов лише дитині. Б’янкі клянеться, що її дитина буде щасливою, вона зможе захистити їй від жорстокості світу. Зробить те, що не зуміла її мати.
Жаль, що наївна дівчинка не помічає закоханого погляду свого майбутнього чоловіка — дона Каваллоне.
Та й чи побачить колись, адже звідки їй знати, як це — бути коханою?