- Пане Брюс?
Несучи тацю з кавою. Альфред заходить у простору вітальню, де біля каміну в кріслі самотньо сидить господар маєтку і замислено споглядає, як полум’я пожирає сухі дрова. За вікном щедро сипле сніг. Ошатно вбрана ялинка дарує відчуття свята, хоча Брюс, певно, досі не помітив прикрас у кімнатах.
Він був замислений відтоді, як з Лігою Справедливості переміг Степового Вовка й не дав Дарксайду потрапити у цей світ. На жаль, Альфред не знав, що саме гнітить господаря, і ніяк не міг цьому зарадити.
- Ваша кава, пане Брюс, - дворецький поставив тацю на стіл. Чоловік у кріслі ледь помітно кивнув. Вейн ніяк не міг забути ті видіння, що випадково чи ні бачив у Бет-печері. Апокаліптичний світ, яким керував деспотичний Супермен, Баррі, котрий казав, що ключ до всього — це Лоїс. Що це означало? Чи було пов’язане це видіння з апокаліпсисом, що наближався? Брюс намагався зібрати картину докупи, проте не виходило. Він навіть не розумів, чи були це просто сни від перевтоми, а чи реальні попередження про майбутню катастрофу.
- Можливо, варто було б когось запросити? - делікатно спитав Альфред, завмерши коло крісла. Брюс лише зараз помітив дворецького. І вітальню, прикрашену гірляндами, віночками, шкарпетками і стрічками. Ялинка біля каміну була особливо гарною. Вейну зненацька захотілося відсвяткувати це Різдво без нав’язливих думок про майбутнє.
Якби ж хоч на мить забути, хто він…
- Я не бажаю влаштовувати різдвяну вечірку. Не цього разу, - відмахнувся Вейн. Менш за все хотілося до самого ранку вдавати, що йому весело у товаристві малознайомих багатіїв. Світське життя у якості мільярдера так і не припало Брюсу до душі.
- Я мав на увазі не це, - мовив Альфред. Проте розвинути думку не встиг, бо почув дзвінок у двері. Брюса це здивувало. Хто вирішив прийти до маєтку у Святвечір?
Дворецький повернувся, супроводжуючи усміхненого Кларка, в чиєму чорному волоссі заплуталися сніжинки. Він був у теплій бордовій куртці, а в руці ніс обгорнутий яскравим папером подарунок.
Бачачи цю щиру усмішку, Брюс ніяк не міг уявити Супермена тираном. Кларк був надто людяним і самовідданим. Зараз навіть не вірилося, що майже рік тому він лежав у могилі…
Брюс прогнав неприємні спогади. Підвівся. Потис простягнуту широку долоню й сам мимоволі посміхнувся краєм губ. Товариство Кларка в якийсь момент перестало його обтяжувати, хоч бачилися вони рідше, ніж хотілося. У кожного були свої обов’язки.
- Вітаю з Різдвом, - Кларк завжди говорив щиро. За це його й любили. А ще — за відкритість і чесність. - Я не знав, який подарунок тобі обрати. У тебе все є, тож…
- Дякую, - коротко озвався Вейн, згадавши, що сам нікому ніяких подарунків не підготував.
Бо нікого не чекав.
- Пане Кларку, - Альфред допоміг гостю зняти куртку, - бажаєте щось випити? Можливо, не відмовитеся від легких закусок?
- Тільки кави, дякую, - озвався Кент, якому Брюс вказав на крісло навпроти.
- Не знав, що ти зайдеш, - сказав Брюс. Кларк хмикнув.
- Взагалі, мене запросив Альфред, - він помітив здивований погляд Вейна і додав: - Сподіваюся, це не помилка. Не хотілося підставляти Альфреда.
- Ні, не помилка, - сказав Брюс, відчуваючи вдячність до Пенніворта. - Мені приємно, що ти зайшов. Як просуваються справи на фермі?
Вейн швидко змінив тему розмови. Йому було незвично проявляти щирість. Тож він слухав Кларка, який розповідав прості історії. Ніби це не він нещодавно знищив Степового Вовка. Хороший настій Кента передався Брюсу, і він постарався не думати про погане.
Альфред приніс гостю каву і тихо зник, вирішивши не заважати.
- Чув, у вас із Лоїс скоро весілля, - заговорив Брюс, - вітаю.
Сказав це щиро, хоч самому чомусь стало сумно.
- Я навіть знаю, від кого ти це чув, - Кларк похитав головою, - я ж просив Баррі поки не розголошувати цю новину.
- Чому?
- Бо ми розійшлися, - зізнався Кент. Для Брюса його слова стали несподіванкою. - Знаю, можливо, я вчинив негарно по відношенню до Лоїс. Проте зі мною вона у ще більшій небезпеці, ніж без мене. Хто завгодно знає, що Супермен не залишить Лоїс Лейн у біді.
- Ти нікого не лишаєш у біді, - зауважив Вейн, попиваючи каву.
- Через Лоїс мною можуть маніпулювати.
- Згоден. Хоча знай, що Лоїс любить тебе і нескоро забуде.
- А я люблю її. Тому й маю віддалитися, - зітхнув Кларк, опустивши голову.
Бачачи, що другу важко згадувати Лоїс, Брюс змінив тему розмови.
- Чув, у Кандаку з’явився новий герой. Картер повідомив.
- Не зовсім герой, - сказав Кент, - але нас він не турбуватиме. Я з ним вже поспілуквався.
Сидячи із Кларком, Брюс думав, чи не поділитися з ним своїми тривогами. Невідомо, чи сприйме Супермен їх всерйоз, проте можливо, Вейн менше думатиме про них.
У цьому його проблема — він забагато думає.
- Тебе щось тривожить, - Кларк теж помітив, що Брюс мовчазний, - спогади про минулі події чи погане передчуття?
- І те й те, - озвався Вейн. Кент нахилився й поклав руку йому на плече.
- Брюсе, що б не сталося, ти більше не сам, - він доброзичливо посміхнувся. Брюс зібрався щось сказати, та почув дзвінок у двері.
- Ти ще когось запросив? - поцікавився Кларк. Брюс похитав головою.
Цього разу Альфред супроводжував Діану, вбрану в довге чорне пальто з каптуром на голові. В руці вона теж тримала подарунок.
- Вітаю з Різдвом, Брюсе, - посміхнулася Диво-жінка. Дворецький забрав у неї верхній одяг. Під пальтом у Діани був стильний брючний костюм темного кольору. - Кларку, я не знала, що ти вже тут. Я надто довго обирала подарунок.
- Діано? Ти хіба не в Парижі? - спитав Вейн, підвівшись.
- Я мала їхати, проте отримала запрошення від Альфреда, - амазонка кивнула дворецькому, - не змогла відмовитися від зустрічі.
Брюс затримав пильний погляд на дворецькому, котрий вдавав, що зайнятий гостями.
- Я, певно, накрию стіл на трьох осіб, - промовив Пенніворт.
- Ти забув про Артура, - озвався Кларк, - сумніваюся, що він пропустить зустріч.
Як доказ, всі почули черговий дзвінок у двері. Артур зайшов сам, не чекаючи, коли відчинить Альфред.
- То ви всі в зборі? - Аквамен задоволено посміхнувся. - Дякую за запрошення, Брюсе.
- Чув, ти став володарем морів, - Кларк змінив тему розмови, щоб відволікти Брюса, котрий підозріло поглядав на Альфреда. Поки Артур голосно розповідав про життя в Атлантиді, Пенніворт встиг поставити заздалегідь приготовані страви. Він-бо знав, що у господаря нині будуть гості.
Коли дворецький запросив усіх за стіл, пролунав іще один дзвінок. Тримаючи на руках похмурого Олівера Квіна, у вітальню вбіг Баррі.
- Вітаю всіх з Різдвом, - радісно сказав Флеш, опустивши Олівера, котрий пробурмотів: “Через тебе знову спізнилися”. Квін намагався не почуватися ніяково, коли тиснув руки решті гостей. Він досі не міг звикнути до думки, що зустрічається з Баррі, а той ще й носив Стрілу на руках. Аллену це, навпаки, здавалося милим.
- Не хвилюйся так, Олівере, ви прибули вчасно, - сказала Діана, - ходімо святкувати. І не будь таким серйозним. Сьогодні Різдво.
Коли Брюс і Ліга Справедливості пішли у їдальню, до вітальні крізь вікно прокралася Харлі Квін. Широко посміхаючись, ґотемська злочиниця струсила сніг з куцих хвостиків та оглянула вітальню.
- А тут гарно, - прокоментувала вона, - гадаю, мій подарунок сподобається нашому кажанчику.
Харлі лишила під ялинкою подарунок, обгорнутий у строкатий папір з написом: «Любому Брюсику», і, сміючись, утекла.