Повний текст

Усі вже давно знали: рано чи пізно це мало статися.

Перед вхідними дверима лежав синій піджак. Зіщуленим звіром, брюки в тон були відкинуті на бильце ліжка. Після довгих пошуків, під тумбочкою знайшлися сяючі запонки, а дорогі лаковані туфлі виявилися похованими під кремовою сорочкою.

У центрі цього гармидеру, розкуйовджений та спантеличений, стояв Драко Мелфой. Попередньо розсунути штори коштувало йому ще більших зусиль, ніж розплющити очі. У своїй руці він тримав смарагдову краватку-метелика й тупо на неї витріщався. У роті неприємно панував посмак вчорашньої алкогольної ейфорії.

Від спроби нахилитися за сорочкою, йому явилися дві страшні істини. По-перше, він у цьому готельному номері не сам. З-під пухнастої ковдри визирав клубок хаотично відкинутого чужого одягу, а ковдрова фортеця по сусідству, яку він сприйняв за гору подушок, насправді виявилася сплячою людиною. По-друге, іншим неприємним відкриттям стало те, наскільки ж незручно на ньому сидить спідня білизна. Оглянувши себе, Драко нахмурився, адже його власні труси-боксери були натягнуті не лише задом наперед, а ще і шкереберть.

Поки він у кімнаті не один, розбиратися із цією маленькою проблемою відчувалося неправильно. Натомість його все більше цікавила таємнича особа в його ліжку.

Драко оглянув світлий номер. Він точно опинився тут уперше. Кімната була добре укомплектованою, шафа та комод гарантували багато місця для зберігання речей. Чоловік хмикнув, точно не їхній варіант. Безліч картин, сухоцвіти у вазі та високі білі свічки без підсвічника.

А може нічним відвідувачем тут був саме Драко?

Розсіяним поглядом він ковзнув до залишеної за щільними шторами пари рудуватих брогів. Взуття виглядало масивним, тож Драко одразу припустив, що вони можуть належати чоловіку. Виходить, тут, з ним в одному номері, спить саме чоловік. І вони однозначно провели разом цілу ніч.

Від цього усвідомлення в нього затремтіли руки й щоб утихомирити паніку, що витанцьовувала на кінчиках пальців, Драко почав похапцем підбирати один за одним клаптики свого вчорашнього лоску, то й діло необачно перевертаючи все на своєму шляху. Першим зі столу полетів готельний журнал, а за ним уже сам Драко ледь не зарив носом, перечепившись через ошатне оксамитове крісло.

Від створеного шуму, який уже було просто неможливо ігнорувати, з-під ковдри показалася скуйовджена чорноволоса голова. Прим’яте волосся та розфокусований погляд зробили чоловіка перед ним подібним до розкуйовдженого горобчика. Та в міцних широких плечах прослідковувалася знайома аврорська статура. Серце Драко гепнуло в п’ятки під акомпанемент впущеного ним на килим черевика.

Два тьмяних ґудзички очей нарешті виловили перед собою згорблену фігуру. Перестрівшись поглядами, від несподіванки бідолашний Поттер аж підскочив на місці, відразу про це жалкуючи. Схопившись за поясницю, чоловік завалився на бік, здавлено стогнучи вголос. Висновки, які напрошувалися самі собою, викликали в нього фізичне оціпеніння. Паніка змінилася тривогою і очманілий Драко ледь не впустив із рук усі інші підібрані речі.

— Де?… — свою фразу Поттер ніби й не вимови зовсім, а тяжко прохрипів. Під тиском його тону Драко несподівано огорнула нудота.

Хотілося роз’явитися тут і зараз, навіть не одягаючись, але трохи більше хотілося взнати що ж сталося цієї ночі, адже останнє, що Мелфой пам’ятає — учора був Святвечір.

Як виявилося, незрозуміле бурмотіння Поттера було присвячене пошуку окулярів. Досить швидко ті знайшлися на протилежній тумбочці, зі сторони, яку цієї ночі займав Драко. Поки Гаррі тягнувся за окулярами, Мелфой побачив його оголене стегно. Він миттєво підвів погляд до стелі.

Ошатна люстра виблискувала на сонці, насміхаючись над ранковою долею двох чоловіків, ще трохи і прозорі дармовиси почали б наспівувати: «Щасливого Різдва, Драко Мелфою!»

Не без зусиль, Драко прочистив горло та широко роззирнувся, рівняючи поставу. Під уважним поглядом він почувався ще більш ніяково, ніж до цього. Що ж, певно, варто дати Поттеру кілька хвилин на самоті, адже сам Драко їх волею випадку отримав. Притиснувши до себе свої речі, він безмовно зник у ванній кімнаті.

Скинувши все на бортик ванної, Драко підійшов до раковини. Навколо стояло безліч мініатюр готельної доглядової косметики та його погляд зачепився за пару запакованих одноразових зубних щіток. Від одного їхнього виду до горла знову підступила нудота. Так і не глянувши на себе в дзеркало, Драко важко осів на килимок.

Драна мандраґора. Мерлін і Морґана. Як це в ім’я Салазара взагалі могло статися? Вони з Поттером?…

Та ні.

Мелфой знову опустив погляд на боксери, пригадуючи повністю голого Поттера там у ліжку.

Богарте, так, Драко, так.

Вставши на ноги так швидко, наскільки на це взагалі була ладна людина з похмілля, чоловік почав стягувати із себе перевернуту білизну. Не втримавшись, він ледь не звалився у ванну, потягнувши при цьому за собою душову шторку.

З кімнати почулося голосне: «Ти в порядку?» і Драко захотілося заревіти вголос, тож він не вигадав нічого кращого за те, щоб нарешті відкинути все з ванної та увімкнути воду, раз він уже все одно тут опинився. Чарівна паличка випала з внутрішньої кишені та закотилася під раковину. Зі здивуванням Драко підмітив, що вона була загорнута в бордову краватку. Чоловік навіть не намилювався, лиш стояв під нестерпно гарячим струменем, притулившись чолом до вологого кахлю.

Мелфой не пам’ятав як вони дійшли до ліжка, не пригадував жодного поцілунку або хто і як керував цим вечором. Перед очима майоріли лиш чужі зап’ястки, які Драко стискав власними пальцями та в’юнке тіло під ним. Цієї ночі Поттер звав його на ім’я так, ніби це гарантувало йому ковток води.

Драко направив собі лійку душу прямо в обличчя. Забирайся з голови, негайно.

Від спроби повернутися в реальність, свіжі образи отруйними зміями полонили його мозок. В оточені пухнастої ковдри та роззброєний без своїх окулярів, Поттер виглядав набагато молодше, ніж у своїх звичних костюмах. Драко міг закластися на весь свій капітал, що мало хто ще володів закарбованим образом вічно зібраного аврора в настільки беззахисній ситуації.

Не те. Мерліне, це не те, що йому зараз потрібно. Увімкнувши холодну воду, Драко направив її на ноги. Різкий контраст подіяв витверезно.

Адже всі знали — де Мелфой, там і Поттер. Напружене засідання Чарверсуду, куди Драко запросили представником зі школи? Гаррі чекатиме його за дверима, аби опісля відвести під лікоть у бік та поділитися думками. Святковий благодійний бал? Поттер сидить біля знудженого Мелфоя та підливає йому до келиха шампанського. Форум організований Міністерством, де зібралися всі вершки магічного суспільства? «Як же до біса нудно. Поттере, ходімо на перекур», — й обох уже слід простиг.

Здавалося б, ця дружба шокувала всіх, окрім самих чоловіків та їхнього найближчого оточення. Рон Візлі таємниче усміхався, коли його запитували, чим же компанія Мелфоя так приваблює Поттера, а Пенсі Паркінсон уже наговорила стільки всякого, що преса й за додаткову плату більше ніколи не внесе це питання на жодне з інтерв’ю. Ох і вжахнулися б репортери, якби довідалися, що добра третина з отриманої інформації про Драко — абсолютно правдива.

З ванної кімнати Драко повернувся повністю одягненим і як для людини, яка хвилин 20 витратила на прасуванням сорочки за допомогою чарівної палички, відносно презентабельним. Поттер теж був уже в костюмі, але на відміну від пожованого Мелфоя, він виглядав бадьоро.

Від спокійної аури Поттера, градус паніки, яку розвів тут Драко, разюче понизився. Це лише Гаррі. І цю скупу істину доводилося нагадувати собі ледь не щохвилинно.

Драко старався не витріщатися, ховаючи враження від сьогоднішнього ранку в закутки свідомості. У руках він крутив клубок із зеленої та бордової тканини. Врешті зупинившись перед Поттером, він ледь підвів бліді очі і промовив:

— Я випадково забрав твою краватку, — чоловік протягнув йому аксесуар глибокого винного кольору.

Та тепер настала черга Гаррі тупо витріщатися на ошатний шматок зеленої тканини в чужих руках. Після кількох секунд мовчанки він заперечно захитав головою, забираючи річ із протягненої руки.

— Ні, того вечора я був у метелику — Гаррі обережно закинув бордову краватку на шию Драко й вона повисла на ньому, очікуючи на свій вирок.

« …

— Драко, любий, тобі беззаперечно дуже пасує зелений, але ти тягаєш одну й ту саму зелену краватку вже три прийоми підряд, — жінка стискала в руках чарівну паличку та пильно розглядала свій свіжий святковий манікюр, — вони скоро пустять чутки, що ти розорився. Або ще гірше — що ти тепер бездомний, лише у своєму Гоґвортсі й живеш, а зарплатню тобі видають слизеринськими краватками.

У відповідь на цю тираду, Драко адресував жінці втомлений погляд. Усе ще стоячи перед дзеркалом, він прискіпливо себе розглядав, прикладаючи до горла то зелений, то бордовий аксесуар.

— І все ж, Пенс, воно не пасує під цей костюм.

— Та все пасує, от дивися, — Паркінсон підвелася та постукала кінчиком палички по тканині й бордова краватка огорнула його шию класичним вив’язом. — Особливо під глибокий синій цього костюму, а ти ще будеш у мантії наверх, тож давай не пручайся.

Драко зустрівся з нею поглядом у дзеркалі і скептично скинув брову, але так нічого й не заперечив, продовжуючи оглядати себе далі.

… »

Виринаючи зі спогадів, Драко підвів очі. Занадто буденні в них із Поттером розмови, як для такої ситуації.

Гаррі забрав із рук чоловіка свого зеленого метелика. Сяюча тканина ледь зблиснула на сонці, перегукуючись із яскравими очима свого власника. Драко важко ковтнув. Помітивши, що його сусід десь далеко не тут, Поттер похапцем запхав метелика собі до кишені та притягнув Драко за кінці краватки до себе. Чітким, але делікатними рухами він зав’язав її в ошатний вузол. Драко кліпнув. Вирок оголошено, зашморг закріплено.

Востаннє торкнувшись чужої шиї, Гаррі затримав на ній свої пальці. Не отримавши ніякої реакції, суха долоня піднялася і лишилася лежати на щоці. Голова Драко була пустою від думок, але повнилася переживаннями: він не знав, що буде далі, не міг передбачити жодного наступного кроку. Йому відчайдушно хотілося покинути це місце, але в той самий момент він волів, щоб це не закінчувалося.

Поттер намагався зазирнути йому в обличчя, але Мелфой майстерно його ігнорував. Врешті решт, Гаррі здався і відійшов на два кроки. Драко видихнув із полегшенням, але замість самого полегшення відчув лиш холод.

— Драко, — Поттер протягнув йому руку. — Драко, поговори зі мною.

Мелфой притис свої руки до грудей і негативно покивав головою. Оглянувши ще раз кімнату в пошуках мантії, Драко позадкував. Гаррі лишився стояти на місці, спостерігаючи за ним. Розблокувавши дверну ручку, Драко підвів наостанок очі, зустрічаючись поглядом чоловіком.

— Нам не варто.

Погляд, який подарував йому Гаррі був гірким та повним нерозуміння. Драко відчув себе так, як і мала почуватися людина, яка зруйнувала дорогу для себе дружбу. Він дуже довго вдивлявся в ранкові риси, запам’ятовуючи цю дивну миттєвість. Розвертаючись до дверей, він кинув на прощання:

— Щасливого Різдва, Гаррі.

Не дочекавшись реакції, Драко замкнув за собою двері за допомогою магії та важко притулився до них спиною. Так буде краще. Він усе зробив правильно. Він не готовий до цього, тільки зробив би йому боляче. Голос у голові, який дуже нагадував йому молодого й закоханого себе пручався і кричав на високих тонах.

Ти вже зробив це, Драко, уже! Хіба ти не бачив виразу його обличчя? Та ти навіть слова сказати йому не дав.

У нього лишився останній шанс повернутися і все виправити. Треба просто відімкнути двері й поговорити. Тож Драко відійшов від дверей та став перед входом у номер. Золотаве «07» виблискувало в приглушеному коридорному світлі. Чоловік поклав руку на дверну ручку, кілька разів стиснув її. Відштовхнувся, він доторкнувся до краватки на своїй шиї та швидким кроком пішов у бік ліфтів.

Дізнавшись у поважної пані на рецепції, що номер оплачено ще від учора, Драко виповз на вулицю, де вп’явся в портсигар, мов потопаючий за соломинку. Кілька цигаркових затяжок на зморений голодний шлунок і вже вони стали єдиним справжнім джерелом нудоти для Драко.

Краще не стало. Не те, що хоч щось могло похвалитися позитивним настро́єм у житті чарівника, але все ж. Поки всі його знайомі святкують Різдво в родинному колі, він затягує в ліжко свого шкільного недруга, коли вам обом уже під сорок. А потім ганебної від нього тікає, бо злякався. Та хіба було чого лякатися?

У Поттера он взагалі діти. І свіже розлучення, яке досі займало перші шпальти всіх газет — хоч для самої пари це стало не більш ніж формальністю. Поттер казав, що вони вже давно не жили разом.

Повз Драко пройшла щаслива парочка, яка трималася за руки. В обох, чоловіка та жінки на шиї висів кольоровий дощик, а голову чоловіка також прикрашали оленячі ріжки з дзвіночками. Провожаючи їх поглядом, Драко видихнув клуб сизого диму парі в спину.

Проте, найгіршим у всій цій історії було те, наскільки Драко звик до фігури Поттера у своєму житті. Принаймні в тому вигляді, у якому він її мав до цього вечора. Звик і не хотів втрачати.

Струшений попіл змішався з брудним снігом під ногами і Драко стиснув цигарку між губ, вдивляючись у цю сіру невиразність.

Він не шкодує. І повторив би цю ніч хоча б для того, щоб цього разу запам’ятати кожну хвилину. Випалити собі на серці цю палку миттєвість і оминати опісля Поттера до кінця свого життя. Бо жодному з них це насправді не треба. Порив оспіваний алкоголем та й годі.

Цигарковий дим закрив собою мерехтливу святкову ілюмінацію і Драко немигаючим поглядом спостерігав за тим, як вона з кожною секундою ставала все яскравішою, позбуваючись димчастого полону. Боковим зором чоловік зловив фігуру охоронця, що наближалася до нього.

— Добродію, не пригостите сигаретою?

Мелфой підвів на нього погляд і старший чоловік у кашкеті всміхнувся. Він безмовно клацнув портсигаром і старечі пальці вичепили запропоновану цигарку.

— Дякую, — пробурмотів охоронець і витяг із нагрудної кишені сірники.

Вдивляючись кудись у простір перед собою, Драко зненацька запитав:

— Котра година?

— Друга, — перед тим як закінчити фразу, чоловік кілька разів окинув Драко з ніг до голови скептичним поглядом, — добродію.

Від усвідомлення пізнього часу, людей на вулиці ніби побільшало. На довгу хвилину Драко застиг у заціпенінні, він знову вдивлявся в лампи гірлянди перед собою, кидав погляди на рідкісні машини таксі. Аж поки одна з них не зупинилася прямо перед входом до готелю. З прочинених дверей солодко лилася заледве знайома різдвяна балада. Приторний святковий настрій збадьорив Драко гучним ляпасом, який чомусь явився перед ним у скрипучому голосі охоронця:

— Та не вбивайся ти так за тією кралечкою.

Драко зрозумів, що надовго випав із розмови, лиш тоді, коли цигарка догоріла до фільтру, кусюче нагадуючи про своє існування. І що йому на це сказати?

— Дякую, — на припущення охоронця, Драко вирішив відповісти правдою: — я повів себе як останній мудак.

— Хє-хє, молодість! Просто дай їй час і сам усе побачиш. Якщо ти, звісно, насправді їй треба, а не просто труїш дівчині свята.

«Трую свята» — пронеслося в Драко в голові.

Попрощавшись з охоронцем, Мелфой пішки покинув території готелю, тонучи в різдвяних прикрасах навколо. Вир червоного та зеленого зіштовхував його з пухнастими колючими ялинками. Прикрашені площі Лондону плекали вуха колядками. Давно йому не було настільки паскудно.

Коли карусель дверей випустила Поттера з готелю, на вулиці його зустрів лиш тліючий у смітнику недопалок. Розсіяно озирнувшись навколо, чарівник роз’явився в першому ж безлюдному кутку, поставивши цим крапку їхнім із Мелфоєм різдвяним пригодам.

~ ● ~

Він був вдячним, дійсно вдячним. На факт, що щасливим, але можна з впевненістю сказати, що життя Драко Луціуса Мелфоя склалося досить успішно. Посада професора зілля та настійок у Гоґвортській школі чар і чаклунства непогано пасувала його теперішньому способу життя. Мінерва Макґонеґел прийняла його заяву без жодних вагань. Щось у цій невпинній ґрифіндорці до біса нагадувало йому одного відомого випускника цього ж гуртожитку. Шукають хороше навіть у найбільш пропащій людині.

Це був ледь не єдиний його незалежний вибір, що гарантував твердість під ногами після випуску. Навіть Луціус радо підтримав ініціативу сина, адже вважав, що той просто обростає новими знайомствами та творить наново свій образ в очах суспільства. Можливо, так і було на початку, але чим більшою ставала кількість випущених Драко дітей, тим сильнішим було усвідомлення, що він тут надовго. Хоч учні для нього стали джерелом не лише натхнення, а й головного болю, усе ж вони були єдиним його джерелом.

Та порозумітися з першим поколінням післявоєнних дітей було напрочуд важко. Навіть не зважаючи на темне магічне тавро на передпліччі, Драко ще сам був молодим та зеленим вчорашнім випускником. Скарги від схвильованих батьків летіли на його голову так часто, що вічні підтвердження кваліфікації загартували його на роки вперед. Це тоді він безсило падав на шкільне ліжко й виплакував ночами очі до знемоги, зараз же він розуміє, наскільки йому пощастило затриматися на цій посаді й пережити всі повоєнні поневіряння саме за відбудовою Гоґвортсу, а не десь в Азкабані.

Цей рік не став винятком. Після того фатального Різдва він не покидав стін школи навіть за часи канікул.

Перед Сортувальною церемонією у вересні, директорка, уважно дивлячись йому в очі, офіційно назначила Драко вихователем слизеринського гуртожитку. Учні у Великій залі та вчителі за столом прийняли новину гарячими оплесками. Без жодної емоції на обличчі Драко схилив голову в подяці, а сам відчув себе ніби у викривленому просторі. Усього дев’ятнадцять років тому він тікав від цієї школи, як від вогню.

Коли оплески стихли, уся увага нарешті перейшла Сортувальному капелюху. Першокурсники застигли в очікувані, коли ж назвуть їхнє ім’я. Першою із шеренги викликали Роуз Візлі-Ґрейнджер. Через миттєвість, під схвальні виклики новоспечених однокурсників, вона зайняла своє почесне місце за столом Ґрифіндору.

Вчувши наступне ім’я, зала потонула в тиші.

«Албус Поттер» — спиною Драко самовільно пробіглися сироти.

Хлопець боязко сів на низенький ослінчик і терпляче зачекав, поки на нього надягнуть масивного капелюха. Цього разу павза тривала набагато довше. Тож коли зосереджена зала почула урочисте «Слизерин», тиша стала лиш голоснішою.

Драко не відводив від хлопця очей. Спантеличений Албус кинув погляд на старшого брата. У них обох було темне волосся, Джеймс так взагалі копія батька з лиця.

Та Джеймс досить швидко відвернувся, уникаючи не лише Албуса, а і свого однокласника, який намагався завести з ним розмову. Зрештою, відчувши, що за ним стежать, першокурсник зіштовхнувся поглядом зі своїм вихователем. Вдивляючись в обличчя хлопця, Драко поволі почав аплодували, тим самим підіймаючи хвилю оплесків по залу. Албус з острогою зайняв місце за Слизеринським столом.

До кінця вечора Драко почув ще безліч знайомих прізвищ, та всі вони згубилися в обличчі новачка факультету.

Молодший Поттер виявився на диво тямущим та ласим до знань. Ходили чутки, що в нього не дуже виходили чари, але Драко з впевненістю міг сказати, що на зіллєварінні він був одним із найкращих у класі. За два з половиною місяці навчання, він досі не заробив собі жодного покарання. Єдине, що насправді турбувало Драко, — хлопчина завжди і всюди ходив сам. Іноді навіть виникало питання, а чи не помилився капелюх, не відправивши його в Рейвенкло.

Часом він нагадував Драко самого себе на перших курсах, якби тільки прибрати той факт, що вся його увага крутилася навколо Поттера. Ще тоді . Стикаючись поглядами з учнем свого факультету, Драко почав ловити себе на гіркій думці: «Слава Мерліну, Албус ані краплі не схожий на нього…»

Нічим не схожий.

Окрім очей.

Тож розмовляючи зі своїм учнем, Драко часом до смішного зосереджено уникав допитливого дитячого погляду. Наскільки б це не було пропаще та в такі миттєвості тяжко мимохіть не впасти в минуле. У їхню останню зустріч. Одна думка про це викручувала йому нутро. Він не дозволить собі знову втратити контролю. Тоді вони перейшли межу. Тоді Драко було занадто добре. І він не приймає цей подарунок долі, адже оплата буде нещадною.

Та здається, доля все ж таки ласа до видовищ.

У середині листопада, коли жовте листя промерзлою кашею укривало ліси навколо, їхня директорка підвелася зі столу, ледь повівши своїм темно-червоним гостроверхим капелюхом у бік. Плеснувши в долоні вона призвала до тиші.

— Дорогі учні, як ви вже могли знати, ваш професор Клінт буде відсутнім до кінця семестру, — відьма широко оглянула весь зал, зблиснувши окулярами. — Тож я мала честь запросити вам на заміну декого особливого.

Залою пройшовся гомін, який замість того щоб затихнути, з кожною секундою лиш усе більше зростав. Макґонеґел узяла до рук келиха й постукала по склу кінчиком палички. Те що мало бути обережним дзенькотом, перетворилося на застиглу в часі високу ноту. Неприємний звук змусив усіх звернути увагу назад на директорку.

— Дякую. Як я вже казала, сьогодні наша школа прийматиме по-справжньому почесного гостя.

Витримавши чергову павзу, від якої Драко хотілося опинитися хоч десь, аби не тут, Мінерва ніби й не спішила продовжувати. Тим часом Драко вп’явся у власні коліна сталевою, від нервів, хваткою. Звісно він знав, про яку таємну особу йде мова. Розмови про це ходили вчительським складом останні тижні два.

— Тож прошу зустрічати Гаррі Поттера! — Драко прикрив очі. — Він буде вашим викладачем Захисту від темних мистецтв аж до початку зимових канікул.

Двері прочинилися і чоловік змусив себе розплющити очі. Знайомий силует зайшов у Велику залу, зірвавши шквал оплесків. Здавалося б, ахнув кожен із присутніх. Натомість Драко відчув як його огортають уже забуті почуття. Суміш спокою та знервованості. Стало так добре, але водночас тягнуче нудотно. Але не так, як у їхній останній ранок, ні. Зараз він відчував як тоне в жалю до самого себе, до образів минулого, від яких він власноруч відмовився.

Поттер сяяв як рекламна брошурка навчальних курсів від штабу аврорів. Він потиснув руку всім ґрифіндорцям і скуйовдив голову Джеймсу, а потім зупинився, щоби помахати Албусу, який на цей жест втиснувся в плечі й удавав, ніби його тут не існує. Тим часом Гаррі й далі дарував усім усмішки направо й наліво.

Тяжко обпершись на власну руку, Драко помітив як натягнуто виглядали кутики губ чоловіка, поки він плескався в радісних привітаннях. Власний промінчик посміху торкнувся губ Драко. Отже, Поттер досі не може терпіти, коли всі купають його в заслужених почестях.

За столом їх розсадили через одного. Поміж них своє місце займала молода викладачка астрономії, а по іншу руку в Гаррі опинився професор Лонґботом. Тож Драко не дозволив собі глянути в його обличчя напряму, наскільки б сильно йому цього не хотілося. Десь на периферії уникаючого зору, чарівнику постійно здавалося, що Поттер, то й діло дивиться в його бік. Та він знав, що все це лиш балачки власної свідомості.

По закінченню, по-справжньому святкового банкету, Драко вкотре збирався йти не озираючись, та в останній момент його мантія не побажала разом із ним відірватися від підлоги, адже молода професорка, що сиділа весь вечір не лише поміж Гаррі та Драко, а ще й у Поттера на вухах, затисла поли мантії Мелфоя своїм стільцем.

«До біса», — пронеслося в голові в Драко й він закляттям змусив стілець підскочити разом із відьмою.

Професорка Пуф заливисто захихотіла, привертаючи до себе увагу. Драко палко перепросив за доставлені ним незручності. Та відьма лиш дужче розхихотілася, уже вчепившись Поттеру в руку та відказуючи, що все добре. Драко гіпнотизував її руку тяжким поглядом, аж поки нарешті не дозволив собі вперше за вечір відкрито підвести очі до обличчя Гаррі.

Як виявилося, його вже чекали, тож на якусь мить вони так і застигли. Очі в очі. Шкільні недруги. Запеклі вороги. Дорогі друзі. Ранкові знайомі незнайомці. Колеги.

Швидким експресивним кроком Драко покинув Велику залу.

«До біса».

Цієї ночі йому снився хриплий голос, який просив відкласти його окуляри на тумбу, аби чоловік нарешті нахилився і приділив натомість увагу його губам. Драко зі сну не зміг би тому́ відмовити, навіть якби це гарантувало їм обом смерть.

Це стало початком досить дивного тижня із життя Драко. Вдень він уникав навіть крило, у якому розташовувався кабінет, де Поттер проводив заняття, щоб вночі знову і знову поринати в липкий сироп зі спогадів, які чомусь вирішили повернутися до Мелфоя лиш зараз.

Вранці Драко підводився з-за столу раніше, ніж Гаррі встигав відкрити рота, щоб вночі Драко відчував як гарячі губи виціловують йому груди, аби потім спуститися ще нижче.

Четвертої такої ночі Мелфой був вимушений перейти на зілля без сновидінь замість книги перед сном. Адже не тільки він сам, а вже навіть учні, у яких Драко вів перший урок, занадто часто почали запитувати чи все в нього добре і як він себе почуває.

Хочете правду? Минув майже рік, а почувається він досі паршиво.

З настанням вихідних Драко нарешті отримав повне право снідати та вечеряти в себе в кімнаті, тож про вимушене уникання Поттера за спільним столом, можна було хоч на мить забути. Перевірні були не за горами й поки Гаррі, як практикуючий аврор, проводить дітям показові уроки, усі інші викладачі сумлінно завалювали учнів довгими контрольними та есе.

Одного дня Мелфой навіть отримав змогу побачити професора Поттера в дії. Несподіваним мінусом його нової посади вихователя стали нудні наради старост. Здавалося б, від них не був у захваті ніхто, та якщо Драко просять відпросити старост з уроків, поки в нього самого зараз однаково вікно між заняттями, то нічого іншого йому не залишалося. Стоячи перед входом до класу Захисту від темних мистецтв, чоловік якийсь час налаштовувався на першу їхню офіційну взаємодію.

Сильну вируючу магію можна було відчути навіть через прикриті двері. Драко без стуку зазирнув у залишену щілину.

Це був урок у старших класів Рейвенклову та Гафелпафу. Парти були відсунуті попід стіну, а всі учні колом скупчилися навколо Гаррі. У кабінеті панувала дуже зосереджена атмосфера й лиш глибокий голос Поттера луною відбивався від стін. У його інтонації відчувалася палка відданість до того, про що він оповідав. І варто віддати належне, адже всі присутні слухали його з неприкритою цікавістю. Скінчивши з описом магічного супротивника, Гаррі без зусиль трансфігурував із парти детальний дерев’яний макет накера. Учні були в захваті.

Драко беззвучно цокнув язиком. Ну який же хвалько. Усе так само спиною до входу, даруючи Драко прекрасний вид на добре скроєний професорський костюм, Поттер зненацька запитав, звертаючись до класу:

— Професоре Мелфою, ви щось хотіли?

Важко сказати, які саме сили дали змогу Драко втриматися на ногах, а не повиснути на дверях, зливаючись із деревиною. Певно, репутація.

Відчинивши повністю двері, Драко з нерухомим обличчям окинув швидким поглядом усіх присутніх. Дехто з учнів був спантеличеним таким візитом, інші ж навіть не приділили цьому уваги, усе так само розглядаючи дерев’яного змія.

— Професоре, — як же дивно відчувається називати тебе так, — перепрошую, що довелося перервати ваш урок, — але я радий був побачити тебе в іншому амплуа, — та я маю нахабність відпросити всіх старост з уроку. На прохання директорки.

— Що ж, — усе ще стоячи до нього спиною, Гаррі склав руки на грудях. — Старости, прошу, можете бути вільними.

Четверо учнів неохоче відділилися з натовпу та пішли за своїми речами. Староста-гафелпафка навіть кинула сердитий та ображений погляд у сторону Драко. Він не міг її звинувачували, бо сам би залюбки залишився тут на цікавому уроці із чоловіком, який по-справжньому вміє заволодіти увагою, не розмінюючи це на вислуховування нудних організаційних питань на нараді.

Уже прямуючи за наступною парою старост, Драко зненацька відчув, наскільки ж він вдячний, що Поттер вирішив не повертатися до нього в тому кабінеті. Але в той самий час, це насторожувало. Невже він теж щось від нього приховує або ще гірше…

Драко зненацька зупинився і учні, які слідувати за ним нога в ногу, врізалися йому в спину.

Невже Поттер теж бачить ці сни?

~ ● ~

Тихим кроком чарівник йшов ледь освіченим коридором. Уже близився відбій, тож людей зовсім не було. Або майже не було. За рогом вчувалася втаємничена розмова. Драко хотів уже просто пройти повз, не привертаючи до себе зайвої уваги, аж раптом вчув у приглушеному гомоні знайомі голоси однієї магічної родини й різко загальмував.

— Тату, ти мене ганьбиш, — Албусу було досить важко контролювати гучність, тож Драко чув учня так добре, ніби він звертався безпосередньо до нього.

— А́ле, — почувся шурхіт мантій і Драко уявив, як Гаррі кладе руку сину на плече, — я просто хочу, щоб ти почувався комфортно.

— То не ходи за мною! Я вже в Гоґвортсі, не в тій школі, — голос хлопця звучав обурено і Драко міцніше притиснув до себе книгу. — Всі й так знають, що ти — мій батько, нема потреби їм це зайвий раз нагадувати.

Гаррі тяжко видихнув і Драко приставив вухо до стіни, зручніше мостячи голову.

— Сину, пообіцяй мені, що якщо тобі буде потрібна допомога, то ти звернешся до мене, — здавалося, відповіді на це не розчув не лише Драко, а й сам Гаррі, тож чоловік продовжив: — Не хочеш до мене, то до мами!

Знову тиша.

— Хоча б довірся Джеймсу! — втомлено додав Поттер.

— Тату, він мене уникає.

— Ні, це не так, — тон Гаррі ніби пожвавішав. — Те що ти вступив на Слизерин не змінило абсолютно нічого.

— Тато! — Албус звучав серйозно та непохитно. — Давай не будемо про це.

— Добре, не зараз. Але пообіцяй мені, що даси Джеймсу шанс, — у голосі Гаррі вчувалися лагідні батьківські нотки й серце Драко млосно стиснуло залізним кулаком.

— Та-а-ату…

Драко всміхнувся своїм думкам, було схоже, що хлопець уже зовсім втомився від цих вмовлянь. Забувшись, що він взагалі-то підслуховує приватну розмову, Драко й не зчувся, як з-за рогу в нього на всіх порах врізався темноволосий першокурсник. Чоловік охнув і ледь не випустив із рук книги. Щось занадто часто на нього налітають останніми днями.

— Професоре Мелфою! — очі Албуса засяяли.

— Привіт, Албусе, — Драко намагався поводитися відсторонено, ніби він і не стояв тут зовсім останні хвилин п’ять. — Чому ти досі не в ліжку?

— А в мене ще є час до відбою, — молодший Поттер хитро посміхнувся і повернувся, звертаючись до батька: — Професор Мелфой — крутий. Ніхто не пояснює так добре як він.

Гаррі вийшов з-за спини сина, тримаючи руки за собою.

— Вам варто берегти вашого професора, — спокійно, зібрано та констатуючи, звернувся до сина Поттер.

— Привіт… — здавалося б, Гаррі хотів ще щось додати, але перевів погляд на Албуса і враз узяв себе в руки, — пане Мелфою.

— Вітаю! Пане По́ттере, — Драко вдавано наголосив на першому складі прізвища, розтягуючи голосні.

Албус стояв та дивився, то на одного, то на іншого чоловіка, а потім не витримав і випалив:

— Вийшло ну ду-у-же правдоподібно.

— Албусе! — узвав до сина Поттер, давлячись сміхом.

— Ну батьку! — Албус скинув руки вгору. — А то я не знаю, що ви з паном Мелфоєм — друзі.

— Албусе… — ледь відчутне тепло прилило до щік Драко, змиваючи з обличчя всю серйозність.

Від уваги Гаррі це не минуло, тож ледь стримуючи посміх, він потупив очі.

— Вже йду до спальні, пане професоре! — випалив Албус. Рівняючи спину, хлопець зненацька зірвався на біг та зник у коридорі, що вів до підземелля.

— От завжди вони все розуміють, — пробурмотів собі під ніс Драко й обернувся.

Гаррі порівнявся із чоловіком та притулившись боком до стіни поволі промовив:

— Я не бачив тебе цілий рік.

Градус різко змінився. Мелфой очікував цих слів, але зірвавшись із чужих вуст, вони похитнули весь так старанно вибудований світ, який Драко звів навколо себе власноруч. Не дочекавшись реакції, Гаррі нахилив голову і стишивши голос додав:

— Драко, ти уникав мене цілий рік.

Зібравшись із силами, Драко впевнено підвів голову, стискаючи кулаки.

— Я злякався, — гублячи в цих словах витримку, чоловік ослабив кулаки. — Наслідків. Не тебе.

«Тебе я боявся втратити»

Поттер прослідкував за чужими руками й поволі підвів голову, мружачи очі. Ледь вловимо, на самому видиху, Гаррі відповів:

— Я знаю.

Драко гірко всміхнувся, уже готуючись до болючих слів та звинувачень у свою адресу, але Гаррі зміг його здивувати, уже більш голосно додаючи:

— І я не серджуся, бо розумію тебе.

Просунувши пальці під рукав своєї мантії, Мелфой боляче себе вщипнув. Аж очі засльозилися. Не сон.

— І я… — лиш із другої спроби віднайшовши свій голос, Драко зміг чітко вимовити: — Я не хочу тебе більше уникати.

— Я радий, — усмішка Гаррі була настільки спокійною та непорушною, що Драко не міг сказати чи криється щось за цими словами.

Усе ще вагаючись Драко простягнув відкриту тремтячу долоню. Вхопившись очима за цей невпевнений рух, Гаррі відштовхнувся від стіни й торкнувся руки Мелфоя, огортаючи його пальці. Не пройшло й кількох секунд, як легким поривом Поттер потягнув його на себе. Книга голосно привіталася з підлогою. Драко ледь встиг вдихнути чужий запах поруч, як Гаррі нахилився та гаряче прошепотів йому біля вуха:

— Дякую, що зміг це сказати. Я скучав.

І Драко міг заприсягтися, що в той момент у нього підкосилися ноги. Не тримай би його Поттер, він би точно впав. Ніби читаючи його думки, Гаррі швидко відступив, випускаючи його. Нахилившись, чоловік підняв книгу, аби повернути її власнику.

Мелфой всміхнувся, по-своєму відповідаючи на останню фразу чоловіка. Натягнута тиша повисла між ними, туманячи голову. Ще трохи й повітря перестане поступати до легень. Здавалося б, ця мовчанка пожирає їх зсередини.

Обравши темою безпечний варіант. Який і насправді його цікавить, і допоможе змінити тему, Драко спитав:

— Як тобі тимчасова посада? — зрозумівши, з реакції, що він попав у точку, чоловік додав: — Як ти взагалі на це погодився?

— Щодо цього… — Гаррі хитро глянув з-під лоба. — Ти навіть не уявляєш. Як ти гадаєш, яка причина відсутності професора Клінта?

— Вимушена відпустка? — Драко запитально вигнув брову. — Вибув за станом здоров’я?

— Та де там, — вдоволено відповів Поттер. — Це все офіційні версії.

— А є і справжня?

— Ага-а-а, — Гаррі вдоволено всміхнувся, нагадуючи зараз Драко Албуса та того чоловіка, від всепоглинаючого комфорту якого, Мелфой уже не раз втрачав голову. — Я б навіть сказав, ексклюзивна. Клінт — наш, — брови Драко зникли в білявому волоссі. — Угу, він працює на міністерство.

— Отже, все-таки вимушена відпустка.

— Можна сказати, що це формулювання — найближче до правди, так.

— І де ж він під прикриттям? Там зараз чи?..

— Тут, — здавалося б посмішка не покидала обличчя Гаррі ні на секунду. — Школа — його завдання.

— І з якими цілями міністерство надсилає сюди людей?

— Не впевнений, але аврори мають страхувати таких, як він, — Гаррі скривився і настала черга Драко всміхнутися. Як же він скучав за його товариством.

— І чому саме ти? Пам’ятаю, ти свого часу відмовився від прямого запрошення Мінерви. Тож що змінилося зараз?

Гаррі кинув швидкий погляд на обличчя Драко й відразу ж його відвів, дивлячись кудись перед собою. Чоловік прочистив горло. Хруснув пальцями та поглянув у темне вікно.

— Я вирішив, що тепер уже маю чим поділитися з підростаючим поколінням, — брехня. — Ну і хлопці. Ал.

Драко досі водив скептичним поглядом по обличчю Поттера. Але зрештою, вирішивши для себе, що діти — це вже більш схоже на правду, він відступив.

Несподівано Гаррі витягнув із кишені до болю знайомого годинника і вказавши кивком на вікно, промовив:

— Вже зовсім стемніло.

Драко зазирнув йому через плече і ствердно кивнув, підмічаючи, що вже набагато пізніше, ніж він думав. Поттер його щось зовсім заговорив.

— Вже відбій.

Ховаючи годинника назад, Гаррі відійшов на кілька кроків.

— Що ж, тоді добраніч, — більш запитально, ніж ствердно.

— Добраніч, — м’яко кинув Драко через плече.

Раптом, усе ще продовжуючи свою ходу, Поттер повернувся до нього обличчям. Крокуючи спиною вперед, він виставив уперед два вказівні пальці та направив їх на Драко, серйозно проказуючи:

— Ти обіцяв більше не ігнорувати.

Драко не утримався і похитав головою, а потім приставив долоню ребром до кутика рота й голосно відказав:

— Я не буду!

Гаррі вдоволено всміхнувся та зник за рогом.

Драко провів його поглядом, а потім притулився спиною до стіни, прикриваючи тліючу посмішку книгою, через яку він взагалі тут і опинився. Ще мить тому він спокійно йшов із бібліотеки, а тепер никається по куткам ніби закохана старшокласниця. Чоловік енергійно захитав головою, відганяючи цей образ.

Раптом, обличчям до обличчя, ніби павук на ниточці, перед ним з’явився Півз. Драко поволі відвів книгу від рота й повним зневаги тоном процидів крізь зуби:

— Забирайся, — приємна миттєвість без сліду розчинилася і Драко був роздратованим не на жарт.

— Так-так, професоре Мелфою, — видихнув Півз у ліве вухо.

— Звісно, професоре Мелфою, — у праве вухо.

— Вас же треба берегти, — плигаючи перед обличчям, Півз в’юном замиготів перед чоловіком.

Очі в Драко полізли на лоба й замахнувшись книгою він тільки і встиг промовити:

— Ах ти ж! — і Півз розчинився в повітрі, злісно гигочучи.

В обличчя Драко полетів рій мильних бульбашок у формі полтерґейста. Ледь ховаючись за книгою, Драко дійшов до підземелля вже зовсім мокрим та липким.

~ ● ~

Після цього спілкування між чоловіками почало налагоджуватися. Спочатку це було мале «Привіт» від Драко за сніданком у понеділок. «Передай мені, будь ласка, сиру» від Поттера за вечерею.

Рівень стресу мадам Пуф через двох чоловіків, що то й діло перемовлялися в неї прямо перед носом, зростав із кожним днем. Тож коли одного ранку Гаррі влетів за стіл із листом у руках і сів біля Драко на її місце, ніхто й не помітив, що опісля професорка назавжди змінила свою звичну сторону стола.

— Ти ніколи не повіриш! — Гаррі відклав листа і протягнув Драко свіженьку копію «Віщуна».

Драко швиденько пробігся очима по газеті. Одна з колонок явно виділялася, тож він почав вчитуватися в простодушні рядки. Його брови злетіли, а посмішка кривою дугою огорнула губи. Гаррі прослідкував за його реакцією і вдоволено поклав руки на стіл, лягаючи на них підборіддям.

— Рон сьогодні надіслав, разом із листом.

— Значить, Лаванда Браун почала співочу кар’єру, — спокійно констатував Драко, відпиваючи чаю.

— І судячи з реакції, — Гаррі вдоволено хмикнув, — тобі дуже сподобалися її авторські тексти.

Драко склав газету навпіл і блиснувши очима, віддав її Поттеру.

— Беззаперечно. Чудесні рими.

— Ви обидва, — професор Лонґботом, що якраз проходив повз них до свого місця за столом, окреслив їх обох пальцем у повітрі, — найстрашніший дует, зі всіх, які мені лиш доводилося бачити.

— Привіт, Невіле, — Поттер глянув на нього навіть не міняють пози. — Ти не перший, хто нам це каже.

Драко знову взяв до рук чашку й дивлячись на Гаррі згори вниз, безмовно відсалютував аврору, перед тим, як допити свій ранковий напій.

Цього ж вечора Драко зустрів Поттера в себе під кабінетом, після останнього на сьогодні уроку. Гаррі терпляче дочекався, поки Драко проконсультує всіх охочих і лиш тоді підійшов ближче.

— Прогуляємося?

Окинувши Поттера прищуреним поглядом, Мелфой врешті прийняв пропозицію, ствердно кивнувши. Драко замкнув кабінет і чоловіки безмовно рушили вздовж коридором. Після кількох хвилин мовчанки Поттер заговорив першим:

— Як день? — здавалося б чоловіка, щось турбує, але Драко вирішив дати йому шанс самому сказати про це самому, тож натомість схопився запропонованої теми.

— Спокійно. У дітей уже Різдво в головах, — Драко похитав головою. — Досить тяжко добитися від них концентрації та зосередженої роботи над рефератами, коли думками вони вже вдома перед ялинкою.

Гаррі уважно його слухав, іноді ствердно хмикаючи.

— А ти сам, до речі? — Драко подарував йому нерозуміючий погляд. — Збираєшся додому на свята?

Драко криво посміхнувся і сховав очі.

— Я буду тут.

І знову ж таки, Драко очікував концерту. Запитань та настанов про родинне свято, але натомість він отримав у відповідь лиш розуміючу тишу. Мелфой саме збирався повернути Поттеру його ж питання та раптом відмітив, що вони завернули в зазвичай пустуюче крило.

— Куди ми йдемо?

Гаррі зупинився перед одними з дверей і поклав долоню на ручку, яка на секунду засяяла червоним.

— Ого, ніколи не бачив, щоб двері в Гоґвортсі так себе поводили, — у голосі Драко відчувалася настільки щира цікавість, що навіть йому самому стало ніяково від такої емоційної реакції

Здавалося б, Гаррі на це не зважав, натомість він гордо відповів:

— Це охоронна система гостьових кімнат.

— О… — і як він одразу не зрозумів. — То це ми?..

Не встиг чоловік договорити, як Гаррі його перервав, жестом вказуючи на прочинені двері.

— Зайдеш?

— Не відмовлю.

Окинувши поглядом господаря кімнати, Драко увійшов у просторе приміщення. Навіть не скажеш, що в тут хтось проживає. Голі кам’яні стіни та акуратно застелена постіль. Самотній, майже пустий робочий стіл. Від місця зовсім не віяло гостинністю. Навіть готель із їхньої спільної ночі виглядав затишніше.

Поттер присів на краєчок столу, вибиваючи з голови Драко підступні образи. Уникаючи прямого контакту, Мелфой підійшов до вікна. Там, ніби на замовлення, його зустрів вид на квідичне поле.

— Гадаю, Мінерва спеціально виділила саме цю кімнату, — ніби підтверджуючи його думки відказав Гаррі.

Опускаючи очі на підвіконня, Драко помітив смугастий шматок тканини, який виявився ґрифіндорським шарфом. Здавалося б, нічого дивного, але це був шарф старого зразку, ще із часів, коли вони обидва ходили до школи. Драко хотів саме запитати Гаррі про це, як враз його увагою заволодів полишений на кріслі, зім’ятий шматок пергаменту. Багато слів було перекреслено, але вдивляючись у заледве знайомий почерк, Драко розпізнав в окремих словах описані властивості туманної м’яти. Це був реферат на зіллєваріння. Ще з мить придивляючись, Мелфоя раптом осінило. Це ж робота Джеймса. Точніше, скоріш за все, її чорновий варіант.

Маючи вже чисто виховательський інтерес, Драко повів очима по іншій частині кімнати, вишукуючи ознаки присутності іншого брата. Натомість усе в кімнаті кричало, що Поттер тут ненадовго.

Нарешті, біля приліжкового столика його погляд запнувся за акуратний округлий фіал із настоянкою лілії. Тепло повільно огорнуло нутрощі Драко.

Ще до прибуття Гаррі в Гоґвортс, Албус підходив до Драко з питанням, як правильно потрібно витримувати заспиртовані квіти білої лілії, щоб вони мали лікувальний ефект. Тоді він просто подумав, що Албус просто десь вичитав про властивості цієї квітки, але виходить, хлопець мав інші цілі.

Відчувши, що він і так уже занадто довго оглядає чужі володіння, Драко повернувся до Гаррі обличчям.

— Що ж. Не так я собі уявляв покої відомого Гаррі Поттера, — Гаррі поморщив носа.

— Ох, облиш. До приходу листа з Гоґвортсу я і мріяти про таке не міг, — після цих слів Драко відчув, що трохи оступився зі своєю фразою.

— Але ти вже не той хлопчина з комірки, — звісно ж Поттер поділився з ним спогадами юності. Мелфой зростав на зовсім інших розповідях про чарівного хлопчика, тож і його дитинство він бачив інакшим.

— Ти правий, — відказав Гаррі, підводячись зі столу.

— Власне, теперішній я набагато більш безпорадний за того хлопчину, — Поттер обійшов Драко, ставши до нього обличчям.

— Та ну?

Драко відступив, аж поки не відчув, як його спина упирається в дерев’яну стільницю.

— Це був мій хитрий план, — обличчя Поттера знову було занадто близько. Драко міг відчуття його гаряче дихання в себе на щоці. — Завести тебе сюди.

Драко затамував подих і був уже готовий прикрити очі, аж раптом Гаррі тендітно вклав свою руку в долоню чоловіка та повів за собою. Підвівши його до столу з іншого боку, Гаррі легенько натиснув на плечі Мелфоя, саджаючи того на стілець.

Сам же чоловік, попередньо прибравши пергамент, вмостився в кріслі навпроти. Серйозним тоном, дивлячись чітко в очі, Гаррі промовив:

— Драко, молю, допоможи з документацією.

Відчуваючи, як повітря з легень вибиває сміхом, Драко враз втратив весь попередній настрой. Гаррі спокійно спостерігав за чоловіком, непорушно та м’яко всміхаючись. Здавалося б, навіть скельця окулярів розділяли грайливу атмосферу, час від часу зблискуючи від полум’я свічки на робочому столі.

— Клянуся, аврорські звіти й поруч не стояли з вашими документами під кінець року, — відказав Поттер, розводячи руками.

Драко не стримався і знову почав посміюватися, затуляючи вуста долонею.

— Це якийсь жарт?

— Драко, будь ласка, — Гаррі склав руки перед собою.

— Та добре-добре, — Драко нарешті прибрав руку від обличчя, — у мене однаково цей вечір вільний.

Гаррі задумливо на нього поглянув.

— І багато в тебе таких вільних вечорів?

Якраз розгорнувши складені стопкою журнали та зошити, Драко підвів на чоловіка пусті сірі очі, які згубили всю свою веселість.

— Вільних та самотніх, — Драко вмочив перо в чорнило. — Ледь не кожен.

Той самий голос у голові, що час від часу, нагадував чарівнику, хто ж насправді винний у тому, що Мелфой уже який рік не підпускає до себе нікого, скрипучим тоном промовив від самого серця: «Н ащо стільки туги в голосі, Драко? Ти ж сам собі цього забажав.»

Бажаючи прям зараз, що той замовк і припинив заважати йому жити, Драко почав завзято перегортати листки, аж поки не дійшов до потрібного йому місця. Ставлячи пером помітки, Драко коментував, що саме Поттер має вказати в тому чи іншому рядку. Скінчивши з першим етапом пояснень, чоловік відірвався від паперів і зрозумів, що весь цей час Гаррі просто дивився на нього.

— Так, ти слухаєш?

Відірвавши руку від обличчя, Гаррі неохоче нахилився над записами.

— Слухаю.

Тепер уже Драко почувався ніяково від такої прискіпливої уваги, але із зусиллям зосередившись на темі, Мелфой ще раз уточнив як має виглядати оформлення піврічних відомостей. І перейшов до більш детальних пояснень. Захопившись, він і не зчувся як тиша від чоловіка навпроти стала вже надто спокійною.

Готуючись відчитувати Поттера за неуважність та втрачений час, Драко аж ніяк не сподівався побачити того куняючим у кріслі. Відклавши все письмове приладдя, Драко перехилився через стіл.

У чому ж причина? Нащо ти насправді мене покликав?

Цим неозвученим питанням так і судилося лишитися без відповіді, тож натомість Драко дозволив собі розібрати кожну вже таку знайому рису, ні разу не відводячи погляду та не стуляючи очей. Протягнувши руку, Драко змусив її повиснути лиш у кількох сантиметрах від обличчя Поттера. Лиш одне зусилля і він зміг би пройтися пальцями по підборіддю, відчуваючи під пучками проступаючу денну щетину. А якщо провести долоню вище, то можна навіть дозволити собі перекласти пасма волосся на свій лад. Акуратніше не стане, але було щось у цьому жесті до млості інтимне. Ніби ти заявляєш про щось. Ні, не всьому світові, а собі. Бо маєш на це право. Маєш на нього право.

Зненацька Драко притягнув руку назад до себе.

Мерліне, і коли це сталося?

Коли він пропав?

Нема потреби вирішувати як уникнути падіння, коли ти вже на дні вирви. Яку до того ж проробило власне серце, просвистівши повз.

Здавалося б різдвяні поневіряння нарешті складалися в  ошатну, прикрашену великим червоним бантом картину. Та на неї ще рано розглядати, адже це подарунок під ялинку. І дивлячись на сплячого чоловіка, чия грудна клітина ледь підіймалася в такт його дихання, а окуляри вже геть сповзли на кінчик носа, Драко почав сумніватися, що достатньо добре поводився в цьому році, щоб заслужити цей дар.

~ ● ~

Гаррі Джеймс Поттер звик, що все в його житті розвивається палко, стрімко та шалено. Навіть якщо мова йде про звіти за перше півріччя.

Поміж комірок на стелажі в учительській, першою заповнилася та, що буда відведена Захисту від темних мистецтв. Оскільки його попередник не потурбувався привести до ладу всі папери, розбиратися було в чому. Але чомусь відповідальність за це лягла зовсім не на Гаррі.

Саме про це й думав Драко, не відводячи від Макґонеґел скам’янілих очей. Натомість директорка, ніби й зовсім цього не помічаючи, всю нараду схвальним поглядом дивилася на героя в професорських обладунках. Здавалося б, з усіх присутніх, не тільки він уже готовий був закластися, що опісля вона вкраде Поттера на кілька слів і з притаманним їй запалом, буде дуже наполегливо схиляти аврора до сумнівних змін професії.

Приміряючи на себе ці думки, Драко ніколи б не зізнався, що від однієї лиш перспективи, отримати необмежене право на щоденне сидіння плече в плече за обіднім столом або ж просто відчувати його присутність навіть через стіну, — рештки притомності розносили його мозок бучною Бомбардою.

Адже чомусь тепер це звучало не просто заманливо, а ще й дуже правильно. Але ж Поттер не погодиться. Драко зненацька зіштовхнувся з ним поглядом, на що Гаррі йому ледь помітно кивнув, даруючи вдячну усмішку.

Не погодиться ж, правда?

Хай там як, та Драко зовсім не вірив, що той Гаррі, яким він його знає, не зміг би впоратися зі своїми паперами сам. Тож це питання так і повисло між ними сплутаною ниткою.

Коли ж уже всі більш насущні проблеми було вирішено, а останні уроки проводилися лиш де-не-де, переважна більшість викладачів направила всі свої сили на підготовку до прикрашання зали. Уже зовсім скоро школа опустіє, а Драко зустріне свій перший, зі шкільних років, Святвечір у її стінах.

Професор Флітвік старанно скріплював між собою віночки гостролиста з омелою, а Геґрід саме вніс до зали останню дванадцяту ялинку, з якої мадам Пуф почала активно струшувати сніг. Не долітаючи до підлоги, грудки снігу в повітрі розділялися на окремі сніжинки, аби піднявшись до зачарованої стелі, уже там стати частиною казкового снігопаду. Поодинокі учні, які були свідками цього дійства, зачаровано спостерігали за по-справжньому магічним моментом. Не щодня побачиш своїх метушливих вихователів та викладачів, які зайняті тим, що розплутують святкову мішуру зі свого волосся.

Звісно ж, поміж усіх інших колег, Мелфой теж був тут. Чоловік сидів у віддаленому кутку за вчительським столом та ледь не вперше за всі роки, намагався додати до декору зали певного «слизеринського шику». За допомогою палички Драко видував прозорі кулі, всередині яких потім виникали зачакловані фігурки. Тільки-но скінчивши з прототипом снича, який тепер зациклено кружляв посеред снігопаду, Драко відчув, що за ним спостерігають. Готуючись підловити допитливого школяра, професор Мелфой ніяк не сподівався побачити поруч Невіла.

Привітавшись, професор Лонґботом сів на лаву, широко розправляючи свою мантію. Драко кинув у нього уїдливе: «Бачились», — відразу стиха додаючи, — «привіт». Невіл чомусь всміхнувся.

— Це на тебе так Гаррі добре діє?

— Чого б це? — Драко роздратовано підняв брову.

— А того б, що ти хіба що громовицями не кидався поміж колективу весь останній рік до його приходу, а тепер, спокійний як удав, он сидиш залу прикрашаєш.

— Не твоє діло, Невілле, — крізь зуби процидів Драко. — Може я просто Різдво люблю.

— А ні, усе добре, професор Мелфой досі з нами. У найкращих традиціях. Ага, а от і наш заклинач слизеринських плазунів, — відказав Невіл і підняв руку, аби привітатися з прямуючим у їхній бік Гаррі.

Поттер потис Лонґботому руку і всівся біля Драко так близько, що чоловік міг відчувати як їхні коліна торкаються під столом. Драко підвів очі до його обличчя, де спокійним порухом його зустріла бадьора зелень, яку досі стримували скельці дурних круглих окулярів.

От би за них зазирнути.

Ніби знущаючись, Невіл прочистив горло й вони обидва винувато опустили очі, розриваючи зоровий контакт. У відповідь Лонґботом подарував Драко неприємний багатозначний погляд, на що Мелфой лиш скривив губи, відвертаючись. Чоловіки по обидва боки від Драко почали перемовлятися.

Захоплений розмовою, Гаррі бездумно взяв до рук уже закінчену іграшку у вигляді скрученої в коло срібної змійки, що кусала сама себе за кінчик хвоста. Усе ще будучи зайнятим, Мелфой слухав їхню розмову лиш у піввуха. Єдиним, що він встиг винести для себе стало те, що Невіл збирається провести ці канікули разом із родиною.

Майже не зважаючи на них обох, чарівник і не зчувся, як їхній професор Гербалогії підвівся, залишаючи їх наодинці. Тож коли суха долоня Поттера доторкнулася його пальців, Драко підскочив на місці, широко розмахуючи при цьому вільною рукою.

Куля зі сничем впала на підлогу, голосно привертаючи до себе увагу звуком розбитого скла. Весь її вміст опинився десь під столом, тож Драко зірвався на ноги, схопивши зі стільниці свою паличку, аби спробувати втягнути весь чарівний сніг назад. Та разом із ним підірвався і Поттер. Тож намагаючись зосередитися на до біса легкому заклятті, Драко зловив себе на тому, що подумки раз у раз спотикався об чоловіка поруч, у пошуках відповідей на дивні слова Лонґботома. Замість того, щоб зібратися купи, штучний сніг збільшувався в кількості просто на очах.

Аби запобігти катастрофі, ні секунди не вагаючись, Гаррі витяг із нагрудної кишені свою паличку і провів нею над гармидером на підлозі. Перед двома чоловіками, які не змінюючи пози, усе так само стояли на колінах, матеріалізувалося аж чотири закінчені ялинкові прикраси. Кожна з них відповідала окремому шкільному гуртожитку: лев причаровано спав посеред своїх снігових володінь, рейвенкловський орел велично сидів на припорошеній снігом вежі, борсук радісно копирсався в кучугурах, здіймаючи в повітря танок сніжинок і нарешті змій, який меланхолійно ховався в промерзлу землю, раз у раз винирюючи в несподіваних кутках.

— Непогано, Поттере, — відказав Драко підводячись.

Чоловік протягнув Гаррі руку й той радо прийняв цю пропозицію, дістаючи з-за спини ту саму розтовчену кулю, яка знову повернула свій первинний вигляд. Мелфой узяв її у свої руки, крутячи поміж пальців. Снич весело тріпотів, підморгуючи йому своїми невагомими крильцями.

— Знаєш, гадаю ти можеш залишити його собі, — сказав Мелфой, повертаючи іграшку. — Цьогоріч від мене й так уже забагато допомоги школі поступило, тож це мій тобі різдвяний подарунок. І вибач… — Драко вказав рукою на простір між ними, — вибач за це…

Гаррі нахмурився, закусуючи губу.

— У мене є пропозиція. Якщо ти, звісно, усе ще хочеш проводити зі мною час…

Драко силою відірвався від чужих сухих губ, де досі лишався слід від зубів і подарував Поттеру спантеличений погляд. Це ж наскільки страшного людиною був Драко в очах Гаррі, що той ще вагається в бажаності його компанії…

— Завжди хочу. Чого б це я змінив свою думку?

Гаррі зніяковіло всміхнувся.

— Добре… Добре, це справді добре. Я просто боявся, чи не подумаєш ти, що я тебе використовую.

— А ти мене використовував? — Драко схилив голову в запитальному жесті.

— Що? Ні! О Мерліне, я просто намагався провести з тобою вечір і не вигадав нічого кращого за ті богартові звіти. І я вважаю, що я той, хто повинен зараз просити пробачення. Не тільки за той вечір, а й що злякав тебе зараз.

Драко мовчки стояв не в змозі підібрати слів, тому Гаррі продовжив.

— Тож, аби перепросити, я хотів би тебе декуди за просити… Ти не проти б провести цей вечір разом? Я маю на увазі… Ну, я зайду за тобою і ми могли б, — Гаррі підняв долоню зі сніжним сничем на рівень очей, — політати разом. Сьогодні. Сьогодні пред вечерею.

Драко міг поклястися, що це найкраще, що він бачив та чув за останній час. Зніяковілий Поттер, що намагається офіційно запросити його на… побачення? До того ж ледь не вдруге. Він волів би стикнутися із цим раніше.

— Так, професоре Поттере, звісно так, — промовив Драко, розпливаючись у посмішці. — А я бачу, діти вас не за красномовство люблять.

— Помовчте, професоре Мелфою, — грайливо відказав Гаррі, легенько штовхаючи того плечем.

— Тоді домовилися? — ще раз запитав Поттер.

Драко кілька разів кивнув, душачи в собі найширшу зі своїх усмішок.

— Чудово, — Гаррі міцніше стиснув кулю і в ній здійнялася справжня завірюха. — Чекатиму вечора!

~ ● ~

Уже давно настав час вечері, а Поттера все не було. У голові Драко вже встигло народитися з десяток різних версій, чому ж так сталося: від простого «Він не знає, де знаходиться моя кімната» й аж до «Всі ці приємні жести — насправді помста мені за той різдвяний ранок». І коли нарешті приміщенням прокотився дзвінкий стукіт, Драко аж надто високим від нетерпіння тоном впевнено проказав: «Заходите».

Двері ледь прочинилися і Драко почав похапцем струшувати із себе крихти від печива, яке послужило йому сьогодні за вечерю. Гаррі досі стояв у дверях, притулившись до одвірка. На ньому були якісь звичайні в’язані рукавички та теплий із виду маґлівський одяг. Прибираючи кінчиком язика залишки печива з кутику рота, Драко заціпенів.

Як якісь невиразні шматки тканини можуть виглядати на комусь настільки гаряче?

До біса всі ті костюми. Ось що насправді вибиває думки всі до останньої.

— Привіт, — всміхнувся Поттер, нарешті відриваючи Драко від пожирання його очима.

— Привіт, — Драко жестом вказав на сусіднє крісло, — може зайдеш?

Гаррі повернув йому м’яку усмішку й повністю зайшов до кімнати.

— Щоправда, — почав Мелфой, — очікуючи на тебе…

Гаррі скривив винувате обличчя, шепочучи: «Пробач», — тим часом Драко продовжив:

— Я усвідомив, що в мене ні мітли, ні підходящого одягу не знайдеться, — Драко знову втупився в чужі джинси, які ідеально сиділи по фігурі, — звісно, я дещо підготував, але…

— За мітлу не переймайся, я вже домовився з мадам Гуч. Це й було причиною затримки, бо моя ж теж лишилася вдома. Та і спорудження в мене не першокласне…

— Тобі пасує, — перебив його Драко.

— Давай, збирайся, — відмовив йому Гаррі, уже зовсім не ховаючи в усмішці зубів.

Драко підвівся, залишаючи своє робоче місце у відносному непорядку. Тим часом Гаррі зручно вмостився в кріслі, оглядаючи приглушені кольори інтер’єру. Мелфою знову хотілося вщипнути себе, бо це все відчувалося сном. Його гарячковою мрією.

Переодягнувшись у більш-менш просторі речі, які не заважали б вільно рухатися, Драко вийшов із бокової кімнати й постав перед Гаррі, вказуючи на двері:

— Ходімо?

— Це?.. — Гаррі обвів пальцем у повітрі його силует. — Це і все?

— Ну, ще мантія, — більш запитально, ніж ствердно відповів Драко.

— Здається, я тебе переоцінив, так не годиться. У тебе нема шапки? — Драко негативно закивав головою.

— Вона десь згубилася між квартирою та моєю кімнатою тут, у Гоґвортсі. Не те щоб я дуже часто нею користувався…

— Тягни свою найтеплішу пару шкарпеток, — Гаррі нахмурився і почав стягувати із себе рукавички одна за одною.

Драко вже зрозумів що саме задумав чоловік і це забавляло. Повернувшись до кімнати аби виконати прохання, уже через мить Драко вклав Гаррі до руки пару сірих вовняних шкарпеток. Поттер підняв їх у повітря за допомогою магії і серйозно глянувши на Драко, спитав:

— Рукавички чи шарф?

Спочатку Драко з веселістю повернув йому погляд, а потім напускною впевненістю відказав:

— Рукавички.

Гаррі прикрив очі й зосереджено стиснув паличку. Допомогаючи собі лівою рукою, він удав, ніби просовує гачок поміж петель і прямо в Драко на очах, його шкарпетки розпалися на три мотки ниток: два з них були однаковими й один побільше. Склавши руки на грудях, він уважно спостерігав, як Гаррі без зусиль творить побутову магію.

Обличчя Поттера було спокійним, але брови залишалися нахмуреними. Драко нахилив голову, використовуючи цей момент, аби вкотре прогулятися очима всіма, уже такими знайомими рисами. Хотів би він колись мати змогу робити це напряму, а не лиш коли Поттер був десь далеко від нього.

Ніби відчувши, що за ним слідкують, Гаррі привідкрив очі і втупився в чоловіка навпроти. Вони так і стояли в тиші, дивлячись один на одного й лиш зрідка кліпаючи. Тим часом невидимі спиці вже скінчили свою роботу й у руки до Гаррі спустилися закінчені вироби. Він передав їх Драко й той прийняв речі, делікатно тягнучи краї шапки в різні боки.

— Це зробить їх надійнішими у використанні, ніж якби я використав звичайну трансфігурацію.

Драко хитро на нього поглянув і Гаррі повернув йому цей погляд. На секунду йому навіть здалося, що він змусив аврора легко зашарітись. Але лиш на секунду.

— Роки виховання двох хлопців і не до таких заклять спонукатимуть.

— Дякую, — тихо відмовив на це Драко й поволі натягнув спочатку шапку, а потім обидві рукавички. — Зручні.

Поттер підійшов до нього близько-близько й нахилившись так само тихо спитав:

— Можна?

Драко кивнув, і широко розкривши очі, спостерігав за діями чоловіка. Гаррі простягнув руку до його обличчя, делікатно поправляючи випадаючого з-під шапки срібного чуба. У відповідь Мелфой ковзнув пальцями до руки Поттера на власному обличчі і примружив очі, тяжко вдихаючи. Гаррі обережно згріб його пальці й повів за собою.

— Ходімо, а то вже зовсім стемніє.

Вони розчепили руки, аби Драко надягнув свою мантію та загорнувся в один із наявних у нього шарфів. За спокійною відстороненою розмовою чоловіки покинули замок. Гаррі зовсім не підіймав теми їхнього мовчазного діалогу там у кімнаті, а Драко все більше п’янів від його компанії поруч. Так вони дійшли до комірки з мітлами при стадіоні й Поттер відімкнув її власним ключем. Протягнуті чоловіком мітли викликали в Драко щирий захват:

— Це ж Вогнеблискавка! Справжній раритет. Не вірю, що школа досі ними користується.

— Насправді майже не користується. Вони вже настільки запасний варіант в інвентарі, що боюся, їх давно вже час здати в музей.

Драко здавлено пирскнув і його голос повеселішав.

— Послухай, за такою логікою нас обох уже теж варто здати в музей. Мене так точно. Не хочу виглядати самозакохано, — Гаррі подарував йому пустотливий погляд, після якого Драко продовжив, — але з мене вийде досить цікавий та неоднозначний експонат.

— Знаєш, я б відвідав цю експозицію, — промовив Поттер і перекинув ногу через мітлу.

Драко зловив себе на думці, що вже дуже давно не усміхався так багато як сьогодні. Віддзеркалюючи рухи Гаррі, він осідлав мітлу й відштовхнувся від землі.

Як тільки він опинився в повітрі, — усе відійшло на другий план. Чоловік міг поклястися, що в якийсь момент на нього дивилися не дорослі зелені очі, які пройшли війну, втрату близьких, занурення в щоденні турботи і знуджені за засідками вечори, а грайливі яскраві райдужки, які люблять пиріг із мелясою і сяють від будь-якої згадки квідичу. Ніби читаючи його думки, Гаррі потягнув за язичок блискавки в себе на кишені й із неї чкурнув золотавий м’ячик із крильцями, відразу зникаючи в темряві ночі.

Поттер криво посміхнувся, ніби припрошуючи до гри. Драко не потрібно було просити двічі, тож він набрав швидкості й погнав за сничем, залишаючи Гаррі далеко позаду. Маневруючи поміж голих веж на стадіоні, Мелфой вчував у свисті вітру завивання трибун. Здавалося б, йому не було так добре ніколи в житті.

Втративши з очей снича, Драко піднявся зовсім високо, де зміг нарешті розкинути руки в боки. Втримуючи себе лиш ногами, він щасливо всміхався вітру. Разом із Поттером, що взявся нізвідки, на щоку Драко впала самотня сніжинка. Між ними промайнув снич і ніби змовляючись, вони обидва синхронно нирнули донизу. Тим часом снігопад почав посилюватися, знижуючи видимість.

Цього вечора переміг Гаррі. Ні, справа не в тому, що лев виявився спритнішим, імовірніше скупе зміїне серце вирішило брати від цього моменту все. Згубившись у насолоді, Драко подарував своєму супернику перемогу. Уже в стінах замку вони довго ніяк не могли розійтися, усе топчучись на перехресті. Поки, нарешті, у тиші коридору одночасно не прозвучало тихе «Добраніч» від Мелфоя і палке поттерівське «До завтра».

Чоловіки розсміялися.

— Добраніч, — повернув йому Гаррі.

— До завтра, — тихою луною озвався Драко.

Уже відігріваючись у своєму ліжку, Драко прокручував у голові все, що сталося за останню добу. Здавалося б, зімкни він зараз очі, щоб заснути і всього, що вони встигли вибудувати за цей час, як не бувало.

Тож поки Мелфой спав, прислухаючись до чужих безвольних бажань, всесвіт вирішив зіграти з Драко в карткову гру. Але здаючи карти на двох, підтасував свій перший хід.

Поттер дійсно зник. Просто не явився на ні на вранішнє снідання, ні до обіду.

Велика зала виблискувала вогнями, травлячи Драко душу. Невже він щось зрозумів не так? Так, нехай вони не проговорювали нічого вголос, але здавалося б, усі короткі жести Гаррі в його бік лиш дужче підкріплювали його прийняття власного падіння. Може Поттер втомився? Чи він здався? О всесильна Морґано, треба було завершити той вечір більш рішуче. Або навпаки вони тоді перегнули…

Очима Драко вишукав за столом Албуса. Ніби присутність хлопця змогла б надати йому відповідей. Чорнявий слизеринець хоч і був оточений дітьми, але ні з ким не перемовився і словом, втупившись у свою тарілку. Полишивши марні спроби, Драко окинув поглядом стіл Ґрифіндору, де досить легко було знайти Джеймса. Він якраз стояв над Роуз і щось розповідав їй, тикаючи в пергамент, що лежав перед дівчиною. Втягувати сюди дітей відчувалося більш ніж неправильно та ще й жалюгідно. Може відправити йому листа?

Не повернувся Гаррі й наступного дня. Мелфой знову почав нагадувати темну хмару, що не могло залишитися непоміченим серед його колег. Драко повернувся до вече́р у себе в кімнаті. І кожен такий вечір завершувався спробою написати листа, у якому в тій чи іншій формі, Мелфой намагався вкласти все, що турбувало його останні тижні. Часом його заносило і сповідь вимірювалася, якщо не роками, то хоча б цим останнім конкретним роком, після якого все стало інакшим.

Посеред столу тепер возвеличувалася ціла гора попелу. І якось навіть не було сил її прибрати. Драко вважав себе майстром епістолярного жанру, він міг вести переписки на будь-які з тем, але цього разу йому просто бракувало слів. І цигарок теж, адже ті стрімко закінчувалися.

~ ● ~

Нарешті настав день від’їзду. Учні вже склали речі й лиш чекали моменту, коли можна буде сісти на Гоґвортський експрес, що довезе їх до рідних. Тим часом Драко Мелфой старанно уникав усі можливі скупчення людей, аби не стати свідком чергового обговорення хто і як планує відзначити цьогорічне Різдво. Він неспішно вийшов із коридору. Проходячи повз внутрішній дворик, йому довелося сильніше загорнутися в зимову мантію. Снігу намело добряче.

На дворі лунав сміх, здавалося, хтось влаштував завзятий сніговий батл. Аби не стати мішенню, Драко пришвидшив крок. Аж раптом він наштовхнувся на темну постать у зеленому шалику, яка ховалася за однією з колон та ревниво спостерігала за грою в сніжки.

Мелфой обережно підійшов та став поруч. Сумні очі тепер глянули на нього і привіталися коротким:

— Доброго дня, професоре.

— Вітаю, Албусе. Чому ти тут сам? Хіба не час збирати речі?

Албус махнув головою у дворик і Драко прослідкував за його поглядом. Спиною пройшлася хвиля холоду. Там, посеред білої галявини, Джеймс Поттер якраз поцілив сніжкою прямо Гаррі в чоло. Від чого чоловік театрально згорбився і впав на коліно.

— Я вже зібрався. Нас тато проведе, — відказав Албус.

— Проведе? — Драко заледве відвів погляд від Поттера в аврорській мантії, який наліпив відразу три сніжки й вони чергою полетіли в Джеймса, що нестримно гиготав, ухиляючись, — А він не поїде з вами?

— Пообіцяв приїхати на Святвечір. Мама теж приїде з відрядження і ми всі зустрінемося в бабусі Моллі, — Албус всміхнувся своїм думкам. — Тітка Міона називає її дім «безпечною зоною».

Драко довго дивився на слизеринця, роздумуючи чи запитати в нього, чому і від чого він тут ховається. Натомість чоловік присів і зачерпнув у долоню жменю снігу. Албус очманіло на нього подивився. Та Драко лиш приклав пальця вільної руки до губ і учень, ніби зрозумівши що від нього хочуть, сховався за колоною. Сніг ліпився напрочуд добре, тож зробивши достатньо міцний і прийнятно круглий шар, Драко замахнувся і поцілив старшому Поттеру рівно в спину.

З проворністю ловця, він заховався за сусідньою стіною. Ледь стримуючи усміх, вони з Албусом перезирнулися, очі хлопця просто горіли від захвату.

— Гей, ви там! — почувся голос Джеймса. — Ану виходьте.

Кілька сніжок пролетіли в простір між обидвома слизеринцями. Уже не стримуючись, Драко сміявся вголос, звеселяючи цим Албуса.

Ще раз нирнувши додолу за сніжкою, Мелфой підвівся, аби поцілити цього разу у фігуру, що наближається і слава Мерліну, це знову був саме старший Поттер. Його очманілий вираз обличчя до болю нагадував малого Албуса щойно. У грудях щось ниюче запекло.

Джеймс вилетів з-за батькової спини й із криками: «Ґрифіндор проти Слизерину!» — побіг в інший куток дворика.

Гаррі невідривно дивився в обличчя Драко й під цим уважним поглядом ставало знову тепло й дуже хотілося робити необдумані вчинки. Тож дивлячись прямо в очі й витримуючи гру в дивоглядки, Драко промовив:

— Албусе, ти чув брата? У нас змагання і мені потрібна твоя допомога.

Поттер нарешті кліпнув і таки відвів очі від Драко, звертаючи їх на сина.

— А́ле! — слизеринець поволі вийшов з-за колони. — Ти чому там ховався?..

— Тату, я…

Не довго думаючи, Драко вклав свою долоню на хлопчаче плече, підганяючи. Та виглядало це так, ніби він усе ще звертався саме до Гаррі.

— Хутчіш, завершальна битва гуртожитків чекати не буде.

Поттер знову дивився на нього так, ніби все сказане доходило до нього із запізнення. Не витримавши цього разу погляду, Драко відвернувся першим і всміхаючись зайняв позицію навпроти Джеймса.

— Тату, — звернувся до Гаррі Джеймс, — покажемо їм! Ґрифіндор уперед!

Битва вийшла запеклою. Драко часто страхував малого Албуса, але й сам час від часу робив особливо вдалі кидки, поцілюючи Поттеру в обличчя, і лиш іноді зачіпаючи Джеймса. Та ґрифіндорець ніби зовсім на те зважав. Сам він з усіх сил спонукав молодшого брата до гри й усмішка на його обличчі ставала все яскравішою, коли Албусу нарешті виходило зачепили кидком його або батька.

Сам же Поттер виглядав розсіяно як ніколи і Драко сприйняв це за особистий комплімент, то й діло користуючись ситуацією. Червонощокий Албус кинувся сніжкою так, що вона пролетіла крізь відставлену в бік руку Гаррі й поцілила Джеймсу в плече. Мелфой зааплодував.

— П’ять балів Слизерину за першокласний удар!

— Гей, так не чесно!

— Він заслужив, Джеймсе, — з усміхом у голосі відказав сину Гаррі.

Джеймс підбіг до Ала й закинув руку йому на плече. Драко обійняв себе руками, дивлячись на двох братів, які цілий семестр не могли підступитися один до одного. Він не зчувся, як старший Поттер підійшов уже зовсім близько. Одними губами він проказав: «Дякую», — і Драко на це лиш кивнув, втуплюючи погляд на свої вже зовсім змерзлі ноги.

— Тату ми за речами!

— Зустрінемося на нашому місці! Перевірте, щоб нічого не забути.

— Звісно! — голосно кинув на прощання Албус, зникаючи з братом у коридорах школи.

Драко зійшов із галявини, стаючи під стіну. Гаррі послідував за ним, струшуючи із черевиків сніг.

— Тепер ти мене уникаєш, 1:1, Поттере.

— Мене викликали. У той самий день, коли ми літали, прям посеред ночі, — беземоційно скануючи аврорську мантію, Драко вирішував чи вірити чоловіку. Гаррі виглядав дуже втомлено, сірі тіні залягли під його очима, вимиваючи всю яскравість із райдужок.

— Але можна було хоч якось сказати, я ж уже…

— Драко… — Гаррі простягнув до нього руку, вчасно притискаючи її назад до себе. — Ти? Надумав всякого?

— Ти вже пробач, але ситуація сама спонукала. Що я взагалі мав думати?

— Мерліне… — Гаррі вийняв з-за пазухи листа, запечатаного міністерською печаткою. — Я всі ці дні картав себе, що не лишив записки. Я навіть написав листа, та все не мав можливості його відправити, а будучи вже на материку, не зміг себе пересилити. Вирішив, що краще скажу все одного дня тобі в обличчя.

Драко забрав листа із чужих рук, ледь торкаючись почервонілими пальцями таких самих змерзлих долонь. Звісно ж, кому треба ті рукавички. Промовчавши з хвилину, Мелфой врешті відказав, продовжуючи переминати пальцями конверт:

— Зрештою, минуло лиш кілька днів.

— То між нами все добре? — Гаррі зробив крок на зустріч.

— Між нами?…

— Ну… — Поттер раптом підвів очі десь над Драко й Мелфой якось рефлекторно прикрив голову, дивлячись вгору. Там на нього очікувала гілочка омели. Найошатніша з усіх, що доводилося йому бачити. Драко нахмурився. Поттерівських рук діло? Вона точно не була схожою на ті, якими прикрашали школу, чи які вичакловував сам Гоґвортс, підігруючи картам долі.

Втім, яка різниця? Гаррі скоро покине цю школу, а Драко набридло програвати. Мелфой схопив чоловіка за поли його кривавої мантії і потягнув на себе, припадаючи потилицею до стіни.

— Знаєш, Поттере, ти — придурок, — стало останньою фразою, перед тим як Драко ледь не накинувся на чужі губи.

Десь у повітрі точно так само застигло неозвучене «Я так скучав». Від несподіваного різкого руху, вони неприємно стукнулися зубами, але чомусь Гаррі на це лиш всміхнувся. Вони цілувалися неспішно, смакуючи всі минувші роки, за які змогли дізнатися один одного краще й розгледіти щось таке необхідне для них обох. Знайомлячись наново. Шкільна ненависть бриніла на губах та віддавалася дорослим захопленням.

— Ого, якщо ти зустрічатимеш мене так після кожної тривалої відсутності, то я навіть не проти нічних викликів.

— Тільки. Спробуй. — відчеканює Мелфой, миттєво затягуючи його в черговий поцілунок.

Вони стояли напоказ, насміхаючись із долі прям посеред двору. Рука Драко була у волоссі Гаррі. І на той момент це було навіть більше, ніж він міг бажати. Та Поттер відчайдушно віддавав ще більше, стискаючи чоловіка в обіймах та відігріваючи не лише змерзлі кінцівки, а і припорошене ожеледдю серце. Навіть не віриться, що він колись посмів добровільно відтермінувати власне щастя.

Спинившись, вони на мить застигли в обіймах.

— Знаєш, я хотів би подякувати тобі за Албуса,— тихо сказав Гаррі, ледь торкаючись своїм носом мелфоївської щоки. — Ти цьогоріч стільки для нього зробив, що в мене навіть нема слів, щоб тобі віддячити.

— Правда? Тоді як добре, що ми відкрили для себе новий спосіб комунікації…

Відразу вловлюючи сенс, Гаррі потягнувся до чужих вуст, що привідкрилися в поцілунку, впускаючи всередину гарячий язик. Хоч цей цілунок вийшов найбільш палким, але неспішний темп зробив діалог їхніх губ навіть більш промовистим за всі сказані сьогодні слова.

Як Гаррі й обіцяв, він пішов проводжати хлопців. Чи були в Драко до цього якісь плани на день? Він уже й не згадає, адже повернувшись, Поттер пообіцяв, що в перервах між відвідуванням Міністерства, він виділить для Драко кілька днів, поки не настане час їхати до Барлогу на Святвечір. Якщо, звісно, Драко не захоче скласти йому компанію. Та лиш на мить уявивши собі такий швидкий вихід у світ у новому статусі, та ще й після тривалої відсутності, і Драко починали бити дрижаки вже зовсім не від холоду. Досі ніщо й ніколи не змушувало його так почуватися, ніщо так сильно не вибивало його з колії. Ніби хтось узяв і вмить прокляв весь його світ.

Та незважаючи ні на що, ці два дні в стінах школи стали найкращими для Драко із часів… Та мабуть, уперше. Він ніби нарешті отримав можливість надолужити вкрадену Волдемортом та батьковими переконаннями юність. І Поттер цілковито розділяв його настрій щодо цього. На мить вони перетворилися в парочку школярів, що грає в зачаровані шахи та відвідує засніжений Гоґсмід. Було напрочуд приємно скуповуватися в спустілих від навали юних чарівників «Медових руцях», а потім затискати Гаррі під вікнами крамниці солодощів, обмінюючись поцілунками зі смаком Чорних перичортиків на губах. Дорогою до Гоґвортсу Поттер показав йому один із таємних ходів до школи, які, точно ще не раз виручать Драко під час нагляданням за дітьми.

Це були справжні сніжні вакації і Мелфой навіть спромігся витягти Поттера на Астрономічну вежу. Для обох них це не було найприємнішим із місць після шостого року спільного навчання та пройшло вже так багато років, щоб вони могли дозволити нарешті обгорнути цей простір більш приємними, свіжевитканими спогадами. Гаррі поділився з ним власними припущеннями щодо скорої можливої заміни пана Клінта, адже його стрімкий провал у місії та така ж стрімка втрата вже й так сивого волосся ніяк не мотивувала чоловіка до повернення на викладацький пост. Припущення Драко щодо того, що Поттер міг би повністю зайняти його посаду, довелося розвіяти разом із викуреною на двох цигаркою. Постраждавші мелфоївські запаси цієї гіркої маґлівської гидоти так і не були відновлено після вимушеного аврорського відрядження.

Ще ніколи в підземеллях не було так тепло, як у ті ночі, коли Гаррі лишався з ночівлею і вигрівав холодні ступні колишнього слизеринця. Раніше він міг заклястися, що витривалий до холодів. Тепер же Драко не вірить, що виживав раніше в цих холодних стінах без гарячої поттерівської руки на своєму боку. Гаррі покине його після Різдва. Від усвідомлення, що скоро це точно закінчиться, ставало по-справжньому зимно.

Врешті, 24 грудня настав час прощатися. І чомусь Драко почувався так, ніби вони прощаються назавжди. Поки Драко все прокручував у голові, що ж приніс у їхнє життя минулий Святвечір і як вони до цього дійшли, Гаррі нарешті повернувся з власної кімнати із чималим різдвяним дзвоником у руках. Власні невидимі бар’єри не вважали за потрібне підняти тему їхньої подальшої долі. Здавалося б, якась частина Драко із цим змирилася.

— Я замовив собі порт-ключа ще перед канікулами, — Гаррі не розділяв похмурого настрою Драко й виглядав цілком святково, — щоб не довелося йти аж у Гоґсмід, аби вийти з антироз’явлювального поля. Викарбував хвилинку для нас.

Драко із секунду стояв, вловлюючи останні промовлені слова.

— Зажди, звідки ти тоді знав, що все пройде добре?

— Я не знав, — гірко всміхнувся Гаррі.

— Іноді я не розумію, того, яким ти бачиш цей світ.

— Головне — кого я бачу поруч із собою в цьому світі, — Гаррі міцніше стиснув дзвіночок у руках. — Ти не передумав? Не хочеш зі мною?

Знайома нудота підступила до горла. Та що ж це з ним діється? Це Поттер щойно сказав, що бачить їхнє спільне майбутнє? Драко вже нічого не розумів.

— Ні… Я, Гаррі, ні. Я не можу.

Чого не можеш, чого ж, Драко?

— Ти й не повинен, що це я… Забудь.

Знову та сама спокійна усмішка, що не виражала емоцій. Драко волів би ніколи її не бачити. Ніколи не бути її причиною.

— Щасливого Різдва, Драко… — Гаррі притиснувся губами до його губ, прощаючись.

Драко міцно його обійняв, повертаючи поцілунок.

Залишся ти.

Пропустив чорняві прядки крізь свої пальці.

Молю, залишся.

Вдихнув уже давно ставший рідним запах.

Залишсязалишсязалишся.

Драко виплутався з обіймів, щоб заглянути Гаррі в обличчя.

Скажи це.

— Щасливого Різдва, Гаррі.

Гаррі опустив очі, міцніше стискаючи дзвіночок. Від невидимого пориву магії, він легесенько задзвенів магічним передзвоном. Не встиг Драко кліпнути, як Поттер розсіявся в повітрі.

Постоявши з хвилину, тупо вдивляюсь у місце, де щойно стояв чоловік, якому Драко так і не встиг стільки сказати, Мелфой раптом притис руку до грудей тяжко зігнувшись. Та що ж із ним у біса таке?

Дурно було йти на банкет у цьому стані, але зараз Драко б точно не витримав компанії чотирьох стін. Та й хіба він не заслужив на свято? Хлопавки, Мінерва в яскраво-зеленому капелюшку. Ялинкові іграшки виблискують у світлі свічок. Розкішний стіл. З десяток учнів та згорблений Філч, що тягав із тарелі запечені курячі ніжки, кидаючи їх під стіл своїй кішці.

Наливаючи черговий келих ельфійського вина під співи Флітвіка, Драко раптом усвідомив, що до нього хтось звертається.

— Професор Пот… — затуляючи рота рукою, мадам Пуф дзвінко розсміялася. — Ой, аврор Поттер. Він більше до нас не вернеться? Як ви гадаєте, професоре Мелфою?

Драко злісно скрипнув виделкою.

— Я гадаю, що я не секретар пана Поттера.

— Хахах-хаха, ну як знаєте. Ви здавалися близькими. Я думала, він вам сказав би.

Чоловік різко підвівся, привертаючи до себе увагу. Окинувши всіх пустим поглядом, він звернувся до директорки.

— Дякую за компанію, усім приємного вечора.

А він думав, що більше не той боягузливий хлопчисько, який дозволив би Поттеру вислизнути з його рук. Уже вкотре.

Драко йшов уперед, не розбираючи дороги. З-під стелі почулося протяжне завивання. Ну лиш цього йому не вистачало. Скрипучий сміх виринав то в лівому, то в правому вусі.

« Чого блукаєш тут один, ти зілля вправний господин?» — почувся голосок Півза.

— Відчепися, — крикнув йому Мелфой, дістаючи паличку.

Півз летів попід стелею і вив у весь голос, майстерно уникаючи проклять, що насилала на нього паличка Драко. Слова полтерґейста відбивалися луною від кам’яних стін, тож він продовжував:

«Мелфой від Поттера ховавсь,

Поттер про дещо так і не дізнавсь,

уууу-уууу…»

Обличчя Мелфоя викрилося плямами й він був вдячний проказному Півзу, що той вирішив обрати часом для бешкету момент, поки вся школа була зайнята святкуванням. Чоловікові вийшло зненацька облити його водою, тож тепер Драко намагався добряче його приморозити, щоб той нарешті скінчив свій імпровізований концерт.

— Закрий рота! — і в Півза полетіло закляття. — Просто! — ще одне. — Стули! — і ще. Уже! — і ще. — Пельку!

З-за рогу почувся дивний шум, що нагадував ляскіт ланцюгів. Півз миттю стих та зробивши круг над головою в Драко, розчинившись у повітрі. Слава Мерліну, цього разу без мильних бульбашок.

Тяжко дихаючи, Драко витиснув із себе сухе «Дякую».

Просто крізь стіну до нього явився Кривавий Барон, що кинув на чоловіка повний зневаги погляд.

— Юначе, приведіть себе до ладу. Ви ганьбите собою не лише ім’я вашої шляхетної родини, а й самого Салазара!

Драко стиснув до болю зуби.

Знав би цей привид, як же йому зараз плювати.

Ледь орієнтуючись у заледве знайомому коридорі, Драко повернувся до жилої частини замку, відразу про це шкодуючи. Омела. Омела! Повсюди ця богартова омела.

Дійшовши до власної кімнати в підземеллях, Драко дорогою зірвав від злості зо три пучечки. Здавалося б, тепер, у рідних стінах мало стати нарешті спокійніше. Та кімната лиш дозволила Драко нарешті випустити всі емоції.

Недоумок! Кретин! Нащо він це із собою робить? До біса клятого Поттера. У першу чергу він труїть свята вже сам собі.

Тяжко притулившись до дверей, Драко загнано хапав носом повітря і роздивлявся навкруги. Вишукуючи очима, чого б йому не було тут не шкода, він відійшов подалі від стелажу з інгредієнтами, впираючись у стільницю.

О Мерліне! Щоб їх усіх по три закляття взяло!

Одним швидким рухом він скинув зі столу все, що знаходилося до нього найближче. Піщаний годинник години повторив долю снігової кулі, жалібно дзвякнувши об кам’яну підлогу. Сам пісок плямою розтікся поруч. Годинник, придуркуватий годинник! Поттер досі тягає той зачарований кишеньковий, що подарував йому Драко на тридцять п’ять років. Нащо, Гаррі, скажи мені нащо? Чи в тебе з інших варіантів не було?

Навчальні книги Драко жбурнув у стіну й вони розкрившись, тяжко осіли на підлогу, ховаючи під собою попередньо створений гармидер. Стос списаних паперів злетів у повітря. Пожовклі листи пергаменту м’яко гойднулися від гарячої неконтрольованої магії і на довгу секунду в цих опадаючих листках Драко помітив миготливі вогники, які огортає сигаретний дим. Усе як тоді.

Усі пера, розбиті баночки із чорнилом, книги, записи Драко та учнів, усе це лежало на підлозі. Чоловік поволі обійшов свій гармидер, аби однкаво сісти в самий його центр. Свою спину він притулив до бильця крісла, а ноги притягнув до себе, ховаючи в них обличчя. Дужче обійнявши себе, Драко процидів крізь зуби: «Щасливого Різдва, Драко Мелфою, останній ти боягуз».

Він так і заснув у цій позі, перечитуючи залишений Поттером лист. На ранок його чекали різдвяні подарунки, які складали собою лиш безліч листівок, де поміж формальних поздоровлень він вичепив очима одну від матінки. Та ще одну від Поттера. Із жевріючим натяком на продовження.

Час до нового року згубився в калейдоскопі каяття. Драко зустрівся з родиною в маєтку. Вкотре відмовився від запрошення на благодійний новорічний бал. Мати лагідно сварила сина за переховування. В один момент він і не зчувся, як вивалив на неї все як є. Батько до болю стискав щелепи, його старече обличчя витягнулося та загострилося, а Нарциса лиш поклала долоню сину на щоку й довго журила себе за те, що не змогла розгледіти причини його поведінки раніше.

«Драко, якщо ти досі той розумний чоловік, яким я тебе виховала — ти знаєш що робити. Не дивлячись на всі недомовки. Ви знаєте, як це має закінчитися»

І Драко прийняв друге найважче рішення у своєму житті.

~●~

Ранок першого січня почався для Драко з того, що він озброївся великим кувшином та закляттям Аґваменті. Ледь впоравшись із посухою в роті, чоловік провів добрячі пів години у ванній кімнаті, ставлячи себе на ноги за допомогою зілля та засобів гігієни. У його віці вже навіть холостяцькі посиденьки перед каміном гарантували важке оклигування зрання. Особливо, коли плани на наступний день вимагали повної зібраності та концентрації. Цієї ночі, з настанням нового року, він відчував як щось змінилося. Він нарешті готовий. Уже, коли накинувши халат, Драко виходив із кімнати, у двері ледь чутно постукали. Це ще кого могло привести в Гоґвортс посеред канікул у таку рань?

Під дверима лежав лиш куций пакунок без жодного підпису. Драко нахмурився, а потім підняв згорток до рук, роззирнувшись. Чому не совою? Що це взагалі за доставка під самі двері? Кинувши декілька елементарних перевірних чар, чоловік вирішив розпакувати його прямо на коридорі.

Драко поволі розпустив срібний бант і в його руках опинилося кілька чарографій та складений учетверо лист. Спершу Мелфой навіть не зрозумів, що це були саме чарографії, а не просто три тьмяних шматки пергаменту. Якби не їхній розмір, він би подумав, що це жарт, як не від учнів, то від триклятого Півза.

Відставивши поки лист, чоловік почав крутити чарографії під різними кутами. Стоп. Це ж він. Тобто, скоріш за все він. І Поттер… Драко всміхнувся. Точно Поттер. Уважно розглянувши одну з найчіткіших чарографіій, Драко також розгледів у Гаррі на шиї метелика. Серце спросоння несамовито розігналося. Вони були зроблені минулого Різдва.

На тильній стороні акуратним почерком Пенсі Паркінсон було написано «Драко і його придурок». Драко цикнув і перевернув наступну картку. «Поттер і його придурок». На останній із чарографій великими літерами було написано «мої придурки ♥».

Драко повернувся до першої чарографії, на ній він закидував Поттеру руку на плече, а потім широко усміхався в камеру. Гаррі спочатку дивився на руку на своєму плечі, а потім ласкавим усміхом переводив погляд на обличчя Мелфоя, зовсім не зважаючи на чарівний об’єктив. Драко провів кінчиком пальця по закарбованому моменту.

Наступна чарографія була найбільш нечіткою, але Драко занадто цікавив підпис, аби так просто її відкинути. На ній Гаррі за руку тягнули з кадру. Лиш кілька разів передивившись це посірівше зображення, Драко розгледів у руки, що крала Гаррі зі свята, свої святкові запонки. Тепло приємно розлилося тілом і він не зміг втримати усмішки.

На останній чарографії людей було вже побільше. За столом сиділа пара, у яких Мелфой впізнав родину Візлі-Ґрейнджерів, це було на диво легко, адже зі всіх наявних на фото, їхні риси залишалися найчіткішими. Над ними стояли Гаррі та Драко. Ну, скоріш за все вони. Одну руку Гаррі поклав на плече Рона, а іншою притискав Драко до себе тісніше. На останніх секундах вони всі гуртом щось кричали в об’єктив, а Драко линув лобом до Поттера ближче.

Теперішній Драко обережно загорнув чарографії назад у папір і вклав у кишеню халата. Пенсі, значить. Розгорнувши лист, Драко зовсім не здивувався, побачивши там той самий акуратний почерк.

«Любий Драко,
я вітаю тебе з Новим 2018 роком!

Ти знову не покидав стін цієї школи і я маю тобі зізнатися, що, здається, доклала до цього руку.

І поки ти ще не надумав роз’явитися прямо в піжамних штанах, дай мені шанс усе пояснити!

Це не зовсім я, це все вінтажна чарокамера, яку я придбала у Франції за якийсь дріб’язок. У комплекті до неї ще йшов список із рунами і продавець сказав мені, що вона зводить долі. А ти якраз заїкнувся про свого Поттера в той вечір, коли ми збиралися на святкування, тож я задумалася, раз ти ще не певний, то це точно піходящий варіант.

Я і уявити собі не могла, що щось може піти не так, але через деякий час переглянувши чарографії і зрозумівши, що лиш ви з Поттером вдвох на них якісь посірівші, я зрозуміла, що справа в камері.

Але ж у той вечір ти сам за руку потягнув його зі свята, тож я подумала, що все пройшло більш ніж добре й зовсім про це забула! Та виявляється, я не позначила чарографії необхідними рунами. Лиш зустрівши Поттера на новорічному прийомі, я усвідомила, наскільки ж напартачила.

Як хороша відьма, після цієї ночі я відразу же провела ритуал відміни. Щиро надіюся, що в тебе не було симптомів відторгнення, бо я б точно не винесла реагувати на будь-яку згадку розвитку відносин нестерпною нудотою. Хоча твій дружок і згадував, що ти при ньому білів як полотно, та, здається, це твоя нормальна реакція на предмет симпатії ще зі школи…

Пробач мені любий і бери все у свої руки, досі вже безконечно тікати!

P.S.Твій Поттер цієї ночі на святкуванні був зовсім кислим. Тебе дуже не вистачало.

х х х

Пенсі»

Зав’язавши на собі халат, Драко вилетів за двері на коридор у пошуках першого-ліпшого доступного каміна, аби зустріти зараз Паркінсон і виказати їй усе, що він про неї думає. У голові вирували самі лиш прокльони.

Засліплений ярістю, Драко боляче налетів на застиглий за рогом силует, який притримав його від падіння, ловлячи попід руки.

— Ти! — Драко вдарив стоячу перед ним людину в плече.

— Драко, чекай, прошу…

Не встиг Поттері доказати свою фразу, як Мелфой стиснув його руки у своїх і із зусиллям притиснувся до його вуст. Напористий поцілунок плавно перейшов у покусування, зовсім збиваючи в Поттера дихання.

— Хоча знаєш, так навіть ліпше, — пробурмотів Гаррі, коли Драко ледь відсторонився, щоб віддихатися.

— Заткнися. Заткнися і не кажи ні слова. Інакше будеш віддирати мене зараз від вхідних дверей квартири Паркінсон.

Ніби зрозумівши його натяк, Поттер знову нахилився до губ Драко, притискаючи його міцніше до себе. Драко щось пробурмотів у стиснуті губи, але Гаррі лиш нахилив голову, поглиблюючи поцілунок. Руки Драко вже давно опинилися в його волоссі. Нарешті Драко панував над хаосом. У якийсь момент відірвавшись, Гаррі прохрипів:

— Що ти казав?

— Що в тебе виходить.

Важко дихаючи, Драко стояв і дивився в розпашіле обличчя напроти, а потім схопив його за руку та потягнув назад до кімнат.

Притиснувши Драко зсередини до дверей, Гаррі вицілував йому шию і Драко вже ледь тримався за закутки свідомості, повністю піддаючись збудженню. Та в момент, коли Гаррі вчепився в пояс халата, щось у голові голосно запротестувало. Ні він, так не може.

— Чекай…

Чоловік миттєво зупинився і зблиснувши скельцями стурбовано заглянув Драко в очі.

— Все в порядку, — Драко нахилився, цілуючи Гаррі в лівий кутик губ, — чесно в порядку. Та гадаю, мені є що сказати.

Гаррі відійшов від чоловіка, даючи тому простір. Мелфой зайшов до кімнати, йдучи в закуток із ліжком. Сівши, він поплескав біля себе, запрошуючи приєднатися. Дещо важким кроком, Гаррі попрямував до нього.

— Вибач, що зараз, але я дійсно мав сказати тобі це все вже давно.

Поттер впевнено взяв руку Драко у свою, міцно стискаючи.

— Дякую.

Великий палець водив долонею, заспокоюючи їх обох. Драко востаннє видихнув і нарешті заговорив:

— Того Різдва, — на цих словах Гаррі зненацька підняв голову, дивлячись на чоловіка ніби вперше, — я злякався серйозності. Відповідальності й реальності ситуації. Це не покурити, обговорюючи нові щойно прийняті магічні закони. Це щось справжнє, я не знаю, принаймні мені завжди хотілося, щоб із цього вийшло щось вагоме. Я не був готовий до цього, не таким способом так точно, — Драко опустив очі, додаючи вже зовсім тихо. — Ну й не те щоб я щодня прокидався в обіймах чоловіка.

Гаррі тихо пирскнув.

— Такий консервативний.

— А сам?

— А я взагалі зразковий сім’янин.

— М-м-м, був? — Драко ледь всміхнувся, відчуваючи що ці маленькі жартівливі перемовки нарешті допомогли йому розслабитися.

— А цього Різдва… Я вже зрозумів, що більше за те, щоб облажатися і все зіпсувати, я боюся… знову відігнати тебе і все зіпсувати…

Гаррі відпустив його руку, аби зняти окуляри і втомлено потерти очі. Так і вчепившись пальцями за дужки, Поттер зненацька запитав:

— Тож ти знову відпустив?

— Гірше, Гаррі, я знову злякався. Але я дуже вдячний, що ти дав мені час, бо, — Драко потягнувся до тумбочки, показуючи йому… — якби ти не прийшов до мене сьогодні, я б уже був у Лондоні сам.

Драко дивився в його нічим не захищені очі й цей відкритий погляд зводив із розуму. Особливо враховуючи те, що зараз він очікував непростих відповідей.

— Ми правда найгірший дует, — Гаррі повернув окуляри назад на ніс. — Це і є справжнє, Драко. Ти подобаєшся мені, я хочу бути з тобою. Давно хочу.

Вдихнувши на повні груди, Гаррі продовжив:

— Ти правий. Я вирішив дати тобі час. Ти навіть не уявляєш, весь цей рік я почувався так, ніби тиснув на тебе. Особливо зараз. Тож коли нам довелося роз’їхатися на це Різдво, я так сильно картав себе, що вже ледь не був готовий здатися, нарешті лишаючи тебе в спокої.

— Звучить як найбільш непритаманна тобі дія, — вчувши це, Гаррі всміхнувся, погоджуючись.

— Так, я знаю. Принаймні, я усвідомив це, коли твоя подруга склала мені компанію за святкуванням цієї ночі.

Драко злісно стиснув власне коліно, пригадуючи прочитаний зранку лист. Усе це вже відчувалося як у минулому житті.

— Тож ти знаєш про її викрутаси? — Гаррі ствердно кивнув, кладучи свою долоню на чуже коліно і Драко миттєво розслабився. Чи то від доторку, чи від усвідомлення, що він не один. Він уже й не знає.

— Знаєш, Гаррі, мені починає здаватися, що від прокляття Пенсі там лиш мала доля. І це те, яким я є. І я правда вдячний, що ти дав мені час, я не хочу тебе більше втрачати.

— Тобі так пасує відвертість.

Драко штуркнув його ліктем у бік.

— Прошу, мовчи. Я відчуваю себе так, ніби падати нижче вже нема куди.

— І ти неймовірно привабливий у цьому.

Мелфой повернувся до нього всім корпусом, підіймаючи брову.

— Поттере, а я бачу ти не згубив настрою в розмовах, а?

Гаррі раптом підсів ще ближче, говорячи вже в самі губи:

— Я пам’ятаю. Всю ту ніч, — спиною Драко пробіглися сироти.

— Я пам’ятаю лише тебе, — легкий доторк губами, уже майже цілунок. — Фрагментами.

— Я був вправним?

— О, заткнися, Поттере, — Драко гучно ляснув його по багатостраждальному плечу.

— Ох, якраз цим я і збираюся зайнятися, — відмовив Гаррі та поволі опустився додолу, нависаючи над Драко.

Та Драко першим потягнувся за поцілунком і Поттер лиш те й робив, що намагався встигнути з відповіддю до допитливих губ. Вони зупинялися віддихатися так часто, що в голові Драко пронеслася думка про те, якби Рон їх побачив, він би точно пожартував про підступну старість не за горами.

Беручи контроль не лише над думками, Драко різко звівся, аби штовхнути Гаррі із себе на простирадла. Чоловік цього явно не очікував, але відреагував на зухвалість Драко кусючим усміхом, делікатно погладжуючи зап’ястки, що досі втискали його в матрац.

Хотілося більшого й судячи з нетерплячості мандруючих тілами рук, хотілося їм обом. Драко знову спустився донизу, аби вкрасти кілька поцілунків, але Поттер виявився хутчішим і притис його за спину до себе, тож Мелфой тепер повністю лежав та сопів кудись чоловікові у вухо, так і не діставшись до омріяних вуст. У такій позі Драко відчув чуже збудження своїм стегном. Гаряче дихання опалювало шию, вибиваючи останні миттєвості тверезості зі знудженого тіла.

— Гадаю, ще трохи такого напруженого лежання і можна буде навіть не знімати білизни, аби кінчити.

Промовивши це, Гаррі на пробу провів широкою долонею по поясниці і Драко потягнувся за цим дотиком як на сонячне світло. Кінчики поттерівських пальців ледь торкнулися краю штанів, відразу повертаючись на спину. Мелфой не стримався і накрив руки Гаррі своїми, зухвало опускаючи їх на сідниці, обтягнуті м’якою тканиною.

У відповідь на Драко дивився вже зовсім темний погляд і чоловік нахилився за черговим поцілунком. Потягнувши свої руки до поясу, Гаррі захникав прямо в цілунку:

— Я тебе молю, зніми ти цей халат.

Драко вигнув брову й випрямився, височіючи на чужих стегнах. Гаррі сильніше стиснув сідниці у своїх руках, тож у відповідь на це Драко гойднувся і Поттер скинув руки вгору по поясниці, залазячи під піжамну сорочку. Чоловік під ним важко дихав, а Драко все не втомлювався милуватися цим видом, закарбовуючи його в пам’яті.

Вигнувшись у його руках, він почав поволі стягувати то лівий, то правий рукав, відверто тягнучи час. Широкою шерехатою долонею Гаррі провів вздовж живота, ледь зачіпаючи шкіру нігтями. Поттер зухвало всміхнувся. Що ж, у цю гру можуть грати двоє.

Відчайдушно балансуючи між повним затьмаренням, Драко готовий був зарікнутися, що ніколи в житті більше не волітиме доторку тендітної жіночої долоні, поки він знає що це, коли тебе торкається улюблена широка та суха.

Нарешті потягнувши за краї халата, Драко відкинув його подалі за межі ліжка. Поттер прибрав свої руки й на всіх тих місця, де його щойно торкалися, виступили сироти. Натомість допитливі поттеровські долоні вже розщібнули три верхні ґудзики, являючи світові гострі ключиці.

Не знаючи куди подіти власні руки, Драко запустив їх Поттеру під светр, погладжуючи підтягнуті боки. Скінчивши з останнім ґудзиком, Гаррі широким жестом провів долонею від пупа й аж до самого горла, лишаючи великий палець на кадику.

Не витримуючи цього дражніння, Драко опустив руки на блискавку поттерівських джинсів, тягнучи за язичок, а сам тим часом нахилився за поцілунком. Не затримуючись довго на губах він спустився до шиї, м’яко ведучи стежину із цілунків аж під саме вухо. Гаррі тяжко засопів і Драко вперся йому долонею в плече. Ніби користуючись ситуацією Поттер без зусиль вклав чоловіка на лопатки, вкотре міняючи позу.

Гаррі схилився над ключицями, легко кусаючи. Драко зашипів. Гарячий вологий язик повільно пройшовся по щойно залишеному укусу. Якщо в голові Драко й залишалися ще якісь думки, то зараз їх гарячою хвилею віднесло кудись далеко на краї свідомості. Міняючи кут, Гаррі піднявся вверх по чоловікові, торкаючись чужого паху. З вуст Драко зірвався жадібний стогін і Гаррі моментально потягнувся до краю піжамних штанів. Відразу ж приймаючи правила гри, Драко припіднявся, дозволяючи стягнути із себе останній шматок одягу. Повністю оголивши чоловіка, Гаррі так і застиг зі штанами в руках.

— Гаррі?… — Драко м’яко доторкнувся до чужої руки, що спочивала на його тазовій кісточці. — Все в порядку?

— У тебе колись бував момент, коли мозок переставав працювати?

— Мерліне, чому я не здивований, — закотив очі Драко, усміхаючись.

Уже напівсидячи Гаррі повністю розчепив штани, стягуючи їх.

— Чому ти лежачи зі мною в ліжку згадуєш якогось Мерліна, — грайливим тоном запитав Поттер, притримуючись за плече Драко та намагаючись відкинути штани.

Нарешті позбувшись них, Драко смикнув вверх светр. І як Гаррі досі в ньому не спарився?

Стягнувши светр і порівнявшись із Гаррі обличчям до обличчя, Драко нахилився, торкаючись своїм носом чужого. Ластячись щока до щоки, Драко видихнув кудись у губи: «Га-а-рі»

— Краще? — відказав чоловік, обіймаючи Поттера за шию. А в самого обличчя до зануди задоволене й усмішка не сходить із вуст.

— Більш ніж, — промуркотів Поттер, знову вкладаючи Драко на матрас.

У такій позі їхні стоячі члени приємно торкалися, посилаючи по хребту Драко табун мурашок. Окуляри було обережно відкладено на тумбочку й далі все сплуталося та втонуло в солодкій нузі.

Гаррі взяв їх обох у свою широку долоню, ритмічно водячи то вгору, то вниз, розмазуючи природну змазку. Іноді його палець проходив по головці, вибиваючи з Драко нужденні стогони. Поки Гаррі керував рукою, Драко плутав свої пальці йому у волосся іноді відтягуючи пасма.

Їм не знадобилося багато часу і Драко кінчив перший, бруднячи їх обох. Дивлячись донизу і все ще проводячи по власному члену, Гаррі голосно застогнав, врешті наздоганяючи чоловіка.

Перекотившись на ліжку, Гаррі вичепив чистою рукою чарівну паличку зі своїх джинсів. Драко спостерігав за його діями, усе ще важко дихаючи. Поттер змахнув паличкою і Драко схопив у повітрі щойно вичаклуваного носовичка, витираючи себе. Повторивши свій трюк, чоловік навпроти м’яко провів тканиною по тілу і скінчивши, ліг поруч, вкриваючи їх обох ковдрою. Драко відразу ж присунувся ближче, влягаючись йому на руку. Стуливши очі, він прислухався до чужого розміреного дихання. Раптом, мілко здригаючись, Мелфой почав сміятися.

— Ха-ха-ха, я не можу повірити.

Гаррі підвівся на руці, збентежено, але із цікавістю за ним спостерігаючи.

— Ха-ха-ха-ха.

— Драко… — Поттер схилився над ним і почав завзято лоскотати, прогулюючись по виступаючим ребрам. — Драко…

— Я не можу. Не можу повірити, що за всім цим стоїть Пенсі, — задихаючись у сміху, Драко крутився з боку в бік, намагаючись вирватися.

Погляд Гаррі потеплішав, не втрачаючи веселості. Здавалося б, отримавши відповідь, чоловік почав лоскотати Драко лиш дужче.

— Гей-гей, ти хіба не читав, що на писання на гербі?*

Гаррі нарешті спинився і нахилився, цілуючи чоловіка в плече.

— Ти не сплячий дракон, ти мій Драко, — усміхаючись, Драко заправив Гаррі за вухо чорняву прядку, у якій уже де-не-де почала проступати сивина.

— Та що ти кажеш!

Гаррі у відповідь на це опустив голову нижче й поцілував мітку, дивлячись йому просто у вічі. І Драко волів би запам’ятати цю картину назавжди. Закарбувати та отримати роздрукованою найяскравішою із чарографій.

— Забронюй мені літо, Поттере, — ласо протягнув Драко, вловлюючи на собі погляд зелених очей.

 

 

* Гаслом Гоґвортсу є вислів «Draco dormiens nunquam titillandus», що з латини перекладається, як «Ніколи не лоскочи сплячого дракона».