Можливо, обирати шлях флористики було не найкращим варіантом.
Не те щоб Ксав’є не вмів це робити або не любив, навпаки, він обожнює створювати складні композиції, експериментувати з кольорами та різними формами. Проте це зовсім не те що потрібно людям в невеликому містечку, де всі усіх знають. І всі в основному притримуються стандартних, традиційних поглядів на те, як мають бути оформлені букет або декорації.
Білий, рожевий, золотий, іноді червоний. Рідкість – темні або дуже яскраві кольори.
Зазвичай він сам пропонував подібні, проте ніхто не погоджувався, віддаючи перевагу класиці.
І як же йому набридло оформлювати весілля.
Здавалося б, у місті не так багато людей, але стабільно кілька разів на місяць магазин, де він працює, отримує замовлення оформити весілля. Можливо хазяїн має свої знайомства і вони допомагають більшим франшизам, бо інакше б бізнес вже зовсім збанкрутував би.
Дитячі свята, заходи в місцевій школі або мерії, ярмарок раз на рік, Різдво та сезонні святкування.
І все, судячи з фото попередніх років, абсолютно однакове.
Ніякого простору для уяви.
А Ксав’є, з його тягою до чогось похмурого, хотів би оформити якесь свято в темних кольорах. Він з сумом дивиться на темно-багряні стрічки, які використовував всього раз, і зітхає.
Для такого йому потрібно виїхати в місто побільше хоча б, де люди щонайменше можуть забути про думку сусідів та робити як їм подобається. Бо не може ж усім хотітися одного й того ж?
Він якраз збирає букет для вітрини, коли дзвіночок біля двері сповіщає про прихід нового клієнта.
Ксав’є про себе пирхає.
Сором’язливий, симпатичний, одягнутий просто. Світлі кучері і ластовиння, розгублені очі. Здається, це син шерифа.
Скоріше за все, збирається на перше побачення і хоче справити враження.
- Вітаю, - все ж говорить Ксав’є, відкладаючи роботу. Це не має зайняти багато часу.
- Привіт, я… хотів спитати, чи можете ви зробити щось не зовсім звичайне?
Ксав’є піднімає брови і дивиться з недовірою. Ну що може бути незвичайним в цьому містечку? Доставити квіти під двері? Зробити супер-великий букет з польових квітів? Все це надто нудно, все це було.
- Слухаю, - він заходить за стійку і спирається на неї ліктями.
Хлопець невпевнено чеше потилицю і на одному видиху питає:
- Чи ви можете оформити день народження в крипті?
Ксав’є думає, йому почулося.
- В крипті? – перепитує він і підіймає збентежений погляд на хлопця. Зараз той його виправить і Ксав’є буде соромно за свої слухові галюцинації.
Але ні. Хлопець киває і відводить погляд, і Ксав’є трохи губиться. Що ж, це дійсно щось незвичайно. Цей хлопець дійсно зміг його здивувати.
- Це законно? – цікавиться Ксав’є з посмішкою.
Хлопець посміхається, трохи ніяково смикає низ своєї куртки.
- Мій батько шериф, якби я робив щось незаконне, думаю, я б в першу чергу від цього постраждав. Більше ніж хто-небудь може подумати.
Останні слова звучать трохи сумно, і хлопець зітхає.
- Що ж… - Ксав’є ще раз дивиться на нього і задумується. Якщо це не порушує закон і в нього не буде проблем з хазяїном магазину, то… - Інтригує. Не те щоб я мав досвід з подібними замовленнями, але це звучить цікаво. Проте дешево точно не буде, - одразу попереджає він.
На жаль, після того як він вкотре розчарував свого батька і відмовився від допомоги у вступі до престижного університету та переїзду в інший штат, грошей в його кишені стало значно менше. Тому, хоч він і зацікавлений, і за інших умов, працюючи на себе, міг би зробити велику знижку, в поточному стані це залишить його голодним.
Він, звичайно, художник, але не вважає тезу про необхідність бути голодним, правильною.
- О, звичайно. Ми з друзями планували скинутися, тому не думаю, що гроші це проблема.
- Чудово, - посміхається Ксав’є і виходить з-за стійки, пропонуючи хлопцю присісти за столик із папками з прикладами робіт, і знімає фартух. – Прошу.
- Дякую, - хлопець помічає бейджик на його футболці, - Ксав’є. Я Тайлер, до речі.
Що ж, цей на перший погляд звичайний та нічим не помітний хлопець на ім’я Тайлер дійсно зміг його здивувати.
Ксав’є дуже старався зберігати нейтрально-зацікавлений вираз обличчя, хоча всередині він буквально танцював, співав і скакав до стелі від радості. Це замовлення просто манна небесна, за всі його страждання з весіллями, дитячими святами, за постійні біло-рожеві палітри, які відрізнялися лише відтінками.
- Ти виглядаєш натхненним, - помічає Тайлер, і Ксав’є піднімає голову. Невже він настільки погано може зараз стримувати емоції? – Я бачив тебе в парку кілька разів, ти завжди похмурий і серйозний, а тут…
- Просто мені подобається щось незвичайне, - сухо відповідає Ксав’є і знизує плечима. – В Джеріко таке нечасто зустрінеш, всі в основному притримуються шаблонів, і тому… крипта? Чорні квіти? Композиції із засушених троянд? Було б дивно, якби мене це не зацікавило.
Він пропустив мимо вух те, що Тайлер його бачив, тому що це крихітне місто, скоріше дивно що він сам якось не зустрів Тайлера. Тим паче, виявилося, що той працює мало не в єдиній хорошій кав’ярні міста. Такій, де є кавомашина, а не лише порошок з пакетику, який заливають кип’ятком.
- Тож, коли планується святкування? Справа в тому, що для такої події з такими незвичними декораціями мені потрібен час для замовлення необхідних квітів. Кольори: чорний, криваво-червоний, багряний, можна трохи білого, так?
- Вірно. І можливо ще букет із засушених троянд. Щоб здавалося ніби йому вже якнайменш кілька десятків років.
Ксав’є робить помітку на папері, і в його голові потроху вимальовується концепт.
- Мені потрібно побачити цю крипту, якщо це можливо, - говорить він. – Це щось типу крипти Крекстоуна, так? Не знаю більше нічого достатньо відомого і не зруйнованого на сьогоднішній день.
Тайлер киває.
- Так, саме вона. У нашої подруги досить незвичайний погляд на дні народження, тому мені треба придумати для неї торт, який би асоціювався зі смертю. Пекти за попереднім замовленням набагато простіше, ніж видумувати щось своє, - він сміється і піджимає губи. – Я не звик до таких речей. У нас з тобою одні й ті самі замовники, тож і кольорова гамма однакова.
Ксав’є зі співчуттям хлопає його по плечу і розуміюче посміхається – втомлено і трохи сумно.
- В цьому місті нічого цікавого, еге ж? Мрію, коли зможу нарешті залишити його в минулому.
Тайлер трохи сіпається від дотику, але нічого не каже. Та судячи з його погляду, він абсолютно поділяє думку Ксав’є.
В цьому місті робити нічого.
Вони зустрічаються час від часу: Тайлер заходить до нього під кінець робочого дня, щоб обговорити якісь деталі, та приносить гарячу каву. Ксав’є приходить до нього в кав’ярню у свої вихідні або на перерві та показує якісь концепти, які замалював у скетчбуку.
Він каву принести не може, а квіти залишати було б дивно, проте одного разу він помічає, що до светру причепилася маленька ромашка, і залишає її на стійці.
Досить очевидно, хто міг це зробити. Можливо, йому навіть трохи соромно за такий жест.
Проте наступного дня Тайлер приходить і, трохи червоніючи, дякує.
- Твоя квітка змусила мене посміхнутися після важкого дня, - зізнається він. – Дякую.
Ксав’є і сам відчуває, як на щоках проступає рум’янець – вони починають горіти. І якщо палаючі вуха можна сховати за волоссям, то бліда шкіра обличчя одразу видає його. Він не любить те, як на ньому виглядає рум’янець, ніби якісь плями, ніби розводи від акварелі, коли погано вимив пензлик, і неправильна фарба потрапила на малюнок.
- Так само, як мене рятує твоя кава, - бурмоче він у відповідь.
Вони починають ходити додому разом. Точніше, іноді він проводжає Тайлера до дому і йде на зупинку автобуса, іноді навпаки, Тайлер чекає із ним транспорту, і потім вже сам йде додому.
Вони багато розмовляють, в основному – про це місто, як вони хочуть вибратися звідси, про що мріють.
Тайлер зізнається, що його батько не хоче приймати його, але не каже чому саме. Лише з деяких фраз, які Ксав’є спочатку не помічає, складається картинка. Ніби в нього поряд купа шматочків паззлу, але він все ніяк не розбереться, як саме їх помістити, як поєднати між собою.
А потім розуміє, що колись Тайлер був закоханий в сина мера.
Не найкращий варіант, знаючи його жахливий характер і бажання постійно комусь дошкулити. Особливо, тим хто не в його компанії посіпак, або тим, хто хоч якось відрізняється від основної маси мешканців Джеріко.
- Завтра йдемо до крипти, пам’ятаєш? – нагадує йому Тайлер, і Ксав’є розуміє, що прослухав останні кілька речень, бо безнадійно задивився на очі Тайлера. Здається, їм обом варто вийти з шафи, проте звідки він може знати, що їхні прогулянки і кава посеред робочого дня, це не просто дружні жести?
Востаннє його відшили досить грубо, тому повторювати не надто хочеться. Тим більше він знайшов людину, з якою йому нарешті комфортно бути поруч, і яка нормально реагує на його досить химерні та страхітливі малюнки. Чи вартий ризик того, щоб він можливо втратив такі довгі прогулянки вечорами?
- Так, і до речі, - він дістає з портфелю скетчбук і вириває сторінку, складає її та віддає Тайлеру. – Я намалював приблизний концепт для торту. Поглянь, можливо він буде підходящим для твоєї подруги.
- Дякую, - Тайлер дивиться на нього здивовано і з неймовірною вдячністю. Він ніби хоче щось зробити, сіпається назустріч, але зупиняє себе і просто потискає руку Ксав’є. Виглядало ніби він хотів обійняти його, чи можливо Ксав’є просто привиділося?
- Тоді до завтра.
Ксав’є непомітно кладе йому в сумку маленьку напіврозкриту фіолетову еустому.
Він не може нічого з собою зробити, але йому подобається, коли Тайлер присилає фото того, де саме він помістив нову квітку. У цієї є частина стовбура, тож її буде зручніше кудись прикріпити, або поставити у воду.
Коли Ксав’є вже майже вдома, йому приходить повідомлення з фотографією. І слідом:
«вона дуже гарна, дякую»
Ксав’є все ж трохи збентежений тим, що Тайлер може так писати через ввічливість, тому не може не засумніватися в тому, чи варто йому робити подібне.
«якщо тобі раптом здається, що це занадто, або я порушую твої кордони, скажи мені. не хочу щоб ти вважав мене якимсь мудаком чи ще щось»
«якби мені це не подобалося, я б знайшов спосіб позбутися тебе. хоча не можу сказати, що я звик до такого»
Ксав’є тихо зітхає. Йому все ж здається, що він певною мірою нав’язується Тайлеру. Типу… це трохи дивно, мабуть. Коли якийсь хлопець, якого ти ледве знаєш, та ще й з моторошними малюнками та снами, раптом починає підкладати тобі квіти.
«до речі, дизайн торту дуже вдалий. і інший малюнок також…»
Ксав’є думає, що мабуть він просто забув про якийсь невеликий скетч на зворотній стороні, і не приділяє цьому уваги. Сьогодні він планує завершити один з концептів і продовжити готуватися до вступних екзаменів наступного року.
Вони з Тайлером надто багато говорять про те, як добре буде звідси втекти, тож він має не впустити свій шанс. І заодно довести батьку, що може вступити і без його допомоги (яку сприймати інакше як подачки він не буде).
Крипта досить простора. Вони тільки заходять туди, і перед поглядом Ксав’є вже вимальовується приблизна ідея того, як все має виглядати. Руки чешуться від бажання все замалювати і обговорити з Тайлером опісля.
Але вони тут не самі.
Тайлер привів також кращу подругу Венздей, іменинниці, дівчину на ім’я Енід. І не можна сказати, що та вкрай задоволена вибором місця, але їй подобаються ідеї Ксав’є по оздобленню. І судячи з усього, концепт торту вона також оцінила.
- Нам потрібно буде багато свічок, а ще я думала про гірлянди. Можливо теплий білий добре впишеться, але я сподіваюся все ж знайти холодний. Щоб атмосфера була більш…
- Нежива, - закінчує за неї Ксав’є і киває. – Я спробую це врахувати. Хоча досі не віриться що така людина як ти потоваришувала б з дівчиною що буде відмічати день народження у крипті. Я пам’ятаю, що робив букети призначені тобі, і вони завжди були дуже яскраві. Одні з моїх улюблених робіт, насправді.
Енід щасливо посміхається і ледве помітно підстрибує на місці.
- Я не знала, що Аякс замовляв їх у тебе. Вони завжди були дуже гарні, - вона, здається, веселішає, і вже більш активно показує, що і де буде знаходитися.
Вона також вже почала де-не-де прикрашати колони чорним шифоном і штучним павутинням. І в цілому вона здається тою, хто вміє влаштовувати вечірки. Навіть якщо тематика їй не зовсім до вподоби.
- Тож, ми плануємо все зробити в ніч з дванадцятого на тринадцяте, тому будемо збиратися напередодні і все робити. Якщо тобі потрібні зайві руки, то я можу покликати Аякса, а він приведе кількох друзів. Щоб все було і-де-аль-но, - вона плескає в долоні і, повернувшись до Тайлера, поспішно додає: - Що ж, я вже буду бігти, а у вас, думаю, є що обговорити.
І ця яскрава кольорова пляма серед чорного та сірого зникає, ніби її вітром здуло.
Тайлер підходить ближче. Він опускає погляд, ніби йому ніяково, але в напівтемряві складно роздивитися його обличчя. І Ксав’є не одразу розуміє, що відбувається.
Папір в його руках, з малюнком торту.
- Я хотів запитати тебе, - починає Тайлер, піднімаючи погляд. Він ніби наляканий, і Ксав’є не розуміє, що трапилося. Він боїться, що це він щось зробив, і тепер Тайлер через нього засмучений. – Ти ж не навмисне зробив це?
Ксав’є бере з його рук малюнок і з німим питанням піднімає погляд. Одними губами Тайлер шепоче «перегорни», і до нього доходить.
Той другий малюнок.
Той, про який писав Тайлер.
Це не просто якийсь скетч, це буквально малюнок з Тайлером, достатньо впізнаваний, щоб зрозуміти, кого зображено. Чорт забирай, і як він міг так по-дурному себе видати? Він зовсім забув перевірити обидві сторони листа, щоб не попастися.
- Вибач, я просто… я випадково намалював на цій сторінці, і я не хотів тебе цим якось турбувати… - починає виправдовуватися Ксав’є, але Тайлер його перебиває.
- Тоді поясни мені, чи я… - Тайлер затинається, закриває очі, ніби намагається якомога краще сформулювати свою думку, або ж боїться проговорити те, що вже крутиться в голові, - чи я правильно це зрозумів? Квіти, наші прогулянки, і потім виявляється, що ти мене малюєш… Скажи мені, Ксав’є, чи я правильно тебе зрозумів, чи я лише надумав собі чогось.
В горлі пересихає в одну мить, і Ксав’є забуває, як дихати. Тобто Тайлер увесь цей час не міг зрозуміти його поведінку? Він не намагався відморозитись або щось на кшталт, він, здається, просто боявся знову опинитися в ситуації, коли він комусь довірився, а потім залишився один?
- Ти все правильно зрозумів, - після довгої паузи, коли їхні погляди зустрілися, відповідає Ксав’є. – Ти мені сподобався, не одразу, але коли ми почали спілкуватися більше, я побачив у тобі щось нове. Щось, чого в цьому місті не бачив раніше. Ти цікаво розповідаєш історії, так багато всього знаєш, у тебе чарівний сміх і найкраща в світі посмішка. Ти ніби завжди знав, що мені потрібно, і турбувався, щоб я не був голодний, навіть коли ледве знав мене. І я кожен раз боровся з собою, щоб не взяти тебе за руку, поки ми йшли поряд темною вулицею.
- Чому? – не розуміє Тайлер і сам простягає руку, щоб торкнутися його долоні.
- Бо я боявся, що придумав собі все це, і ти хочеш бути мені другом.
Це звучить неймовірно тупо. Особливо в момент коли Тайлер тримає його за руку в напівтемній крипті, і дивиться йому в очі.
- То ми обидва просто не могли повірити в те, що можемо бути цікаві один одному?
- Виходить що так.
Вони ще трохи стоять нерухомо, а після все ж виходять назовні. Світло сліпить очі після такого довгого перебування в темряві, і Ксав’є потайки дивиться на Тайлера. Вони йдуть в сторону міста, переговорюючись про те, коли саме будуть збиратися, що ще потрібно зробити і куди саме додати яких кольорів.
І в якийсь момент Ксав’є ніби ненароком торкається руки Тайлера, а той несподівано переплітає їхні пальці, і вони йдуть вже так. А коли стежка виводить їх з лісу, він повертається до Ксав’є і запитує:
- То може завтра прогуляємося без думок про роботу? Кажуть, зараз в кіно щось виходить, можемо сходити разом. Або, якщо ти не хочеш…
- Хочу, - перебиває його Ксав’є. – Я хочу сходити з тобою кудись.
Тайлер посміхається і, трохи сильніше стиснувши долоню Ксав’є, відпускає її, щоб нарешті його обійняти.
Ксав’є обіймає його у відповідь і думає, що можливо, обрати роботу флориста було найкращим вибором в його житті.