***
- Катя, що мені робити? - спитав Сашко, опустивши голову. На його очах виступили сльози, але його голос був спокійний. Вони стояли посеред пустої парковки, в разтрбопаноиу одязі і розмазаним макіяжом від довгої ночі. Навколо ні душі, сонце тільки почало вставати, здавалося, що час навколо них зупинився. - Я заплутався… Спочатку усе це було жартом. Спідниці, підбори, перуки, макіяж… Але що, якщо мені… Це справді подобається - він підняв голову і подивився в її зелені очі. Через сльози він не міг чітко розгледіти вираз обличчя Катерини. Дівчина дивилася на стиснуті рожеві губи хлопця. - Я… - почав він, але Катя різко наблизилася до його губ і закрила їх своїми, стиснувши хлопця в обіймах. Через секунду дівчина отямилася і швидко відсахнулася від Сашка.
- Ввибач! Просто твій вираз був таким милим і я не розуміючи того і, і, я знаю, це було важливе питання, я я не повинна була, просто - Катя почала швидко і нерозбірливо тараторити виправдовування, але її перебив гучний сміх Сашка. Він схопився за живіт а потім присів навколішки продовжуючи реготати. - Що смішного?!?!? Чим я тебе знову розсмішила? - трохи обурилася дівчина і Сашко замовк, продовжуючи сидіти навколішках опустивши голову. Катерина опустилася до нього і поклала свою руку на його голову, ніжно погладивши його чорне волосся - Я… кохаю тебе, Сашко - тихо промовила дівчина, поправляючи своє каштанове волосмя - І те як тобі подобається одягатися не змінить цього - вона усміхнулася йому - Ти можеш носити що завгодно, інші можуть казати що завгодно, але я все одно буду безнадійно кохати тебе, тим ким ти є - Сашко підняв голову і подивився на неї своїми темними очами. Катя не побачила в них полегшення, лише стурбованість.
- А що якщо я… Що якщо я більше не впевнений хто я є? Усе так переплуталося в голові, спогади, почуття… Я більше не впевнений ким мені хотілося бути і ким оточуючі хотіли бачити мене…
- Все добре, ми можемо зрозуміти це разом, ти завжди можеш бути відкритим зі…
- НІ! Ти не розумієш! Тобі не захочеться залишатися поряд зі мною якщо я скажу це! Ти не дивитимешся на мене так само! Взагалі це навіть! Це! Аргх… - Сашко закрив очі руками і замовк. Катя торкнулася його рук.
- Ти не повинен це казати зараз, якщо ти не готовий… Але, будь ласка, повір, я ніколи не зроблю те, чого ти так боїшся…
- Ні, я…вибач… Я справді хочу сказати це зараз. Можна я не буду прибирати руки з очей?
- Так, звісно, якщо тобі так комфортно. Я готова вислухати усе, що ти мені скажеш - дівчина прибрала свої руки і сіла на грунт, не турбуючись про свої чорні штанці чи смокінг.
- Я думаю, що можливо, усе мало б набаго більше сенсу, якби я тільки народився… дівчиною… Ти ніколи не думала про таке? Мені була б намагато краще, якщо можна було опинитися в іншому тілі. Коли ти одягла мене таким чином, коли ти зробила мені макіяж і я побачив себе у дзеркалі… Нібито щось в глибині мене сказало:»Так має бути». Я ніби опинився на правильному місці. Увесь цей спектакль… я просто не можу забути все це і жити далі ніби нічого не було. Для мене… Для мене це не була гра… Катя, мені так страшно, я не знаю що мені робити з цими почуттями. Мені так подобалося проводити час в ролі «подруги». - Закінчивши речення Сашкові руки опустилися, а погляд звернувся на дівчину. Катя широко усміхалася
- Тоді… Ти будеш моєї дівчиною? - легко сказала дівчина, посиливши голову на бік, ніби не розуміючи, як збентежила людину навпроти неї
- А? Що? Так, але що…
- УХУУУУУ!!!! У МЕНЕ Є ДІВЧИНА!!!!! - Катя вискочила на ноги, почавши пригнати і радісно кричати,
- Ааааааааа?!?!? Що ти робиш?!?! Якщо хтось почує… - Саша почала розмахувати руками, не знаючи як зупинити Катю
- Тоді як мені звертатися до моєї дівчини? Можливо ти хотіла б інше ім’я? - спитала Катя, припинивши скакати і дивлячись в почервонівші від сліз очі Саші
- Ні… Думаю Саша… Так, Саша - гарне ім’я, нехай лишитися - вимовила Саша, витираючи очі
- Добре… Привіт Саша!