Затерпла шия хруснула від звичного потягування у бік. Кенма зітхнув, пробубнів про дурну роботу з макулатурою та задзвенів ключами. Скинув туфлі у входу, сів в прихожій з великим бажанням влягтися на підлозі прямо тут. Але спина і так боліла, а в гостьовій мається дуже зручний диван, котрий хлопець обирав спеціально під такі моменти. Він встав та, ледве перебираючи ногами, доповз до місця, аби всістися на фіолетове блаженство. Відкинувши голову назад, він видивлявся щось нове у натяжній чорній стелі. Наприклад, свого хлопця, що мав бути вдома раніше за нього. Набурмосене обличчя повернулося до дверей спальні та назад: замінити стелю на зачинені двері нічого не дасть. Зітхнувши, Кенма вирішив чекати поки хлопець сам не вийде. Якраз, доволі вчасно для Шьойо, бо накручений злий Кенма то страх, він вийшов направляючись до гардеробної:
– Бож… Кодзуме, ти, як привид, тихий, – ледве не впустив він коробку.
– Я вдома, – підняв голову до Хінати хлопець. – А це що? – кивнув із запитанням Кенма.
– Ам… – задумався Шьойо, але зрозумів, що зараз ховати вже немає сенсу. – Я просто побачив їх по дорозі… – він дістав із коробки взуття.
Кенма демонстративно закотив очі. Хіната тримав у руках пару туфель на шпильці. Чорні, лаковані, здається, доволі дорогого бренду, для не тямущого в цьому Кенми. Щенячий вираз обличчя:
– Я сьогодні так добре попрацював, – почав він.
І попрацював дійсно добре. Команда виграла матч з великим відривом, внаслідок пробивних атак Шьойо. А інтерв’ю після змагань було ідеально збалансованим між згадуванням спонсорів та щирістю хлопця від перемоги. Кодзуме вже задумувався, що варто якось похвалити його, за таку чудову поведінку, про котру він не раз просив, але не очікував від Шьойо відкритої пропозиції. З туфлями у руках. Не те щоб першими принесеними у їхню квартиру, бо Хіната після першого місяця життя разом розповів про свою любов до підборів у сексуальному сенсі, на що отримав чітку відмову. Подальший рік він все ще підіймав цю тему, акуратно, між чимось буденним, як то коли вони займалися шопінгом. Звісно весь цей час Кодзуме відмовляв, не маючи бажання надягати таке не зручне взуття заради хтивих бажань хлопця, котрий, до речі, нехтував простими проханнями не розкидати речі по всій кімнаті після того, як прийде з тренувань. Тому та сторона особистості Кенми, що легко роздратовується, обожнювала бачити розчароване обличчя рудоволосого, відчуваючи солодку помсту. Зараз же, стомлений після роботи за паперами та документами, мозок Кодзуме розривався між «Подивимося як він буде скиглити та просити нас бути більш розуміючими до бажань партнера» та «Шьойо справді заслужив та і не настільки я проти чогось такого». Через декілька хвилин роздумів із заплющеними очима, бо витримати споглядання на Хінату він вже точно не зможе після цілого дня за екраном, Кенма дійшов до висновку, що в цілому, обидві ідеї можна поєднати.
– Дай-но сюди, – протягнув він руку. – Ні, це не значить, що я зацікавлений. Якщо буде нудно, залишу зі стояком без права торкатися себе.
Шьойо швидко закивав погоджуючись, наче та іграшка-песик, котру зазвичай кріплять до панелі в машині. Кодзуме пирхнув на цього золотого ретривера сидячого у його ногах, майже з висунутим язиком, і роздивився підбори. Здавалося, розмір підібрано ідеально, ще й на його тонку стопу. Він повиляв ними перед Хінатою, як справжнім смаколиком перед псом. Таки взявши себе в руки взув один каблук:
– І що в цьому такого? – він натягнув стопу на себе, роздивляючись вигляд туфель на нозі. – Подобається?
– Звісно, – усміхнувшись, відповів Шьойо та ніжно взяв під ногу. – Твої ноги такі стрункі та прямі, а стопа вузька. На них ідеально виглядають каблуки.
– Прибрав руки, – Кодзуме стримував посмішку. – Не дозволяв ще торкатися.
Шьойо слухняно прибрав руки, залишивши на місці лише погляд: ніжний та охочий. Кенма взув другий каблук, склавши ногу на ногу та відкинувшись на м’яку спинку дивана:
– То тобі подобаються мої ноги чи підбори на них? – запитав він, поклавши голову на руку.
– Твої ноги на підборах.
– Хочеш тільки дивитися і торкатися..? – на думці не було ідей, як працює мозок фетишиста. – А може, аби я наступив?
Звук швидкого вдиху та затримання дихання. Карі очі розширилися, вказуючи на те, що Кенма попав у точку:
– О, – тільки й видав він.
– Кодзуме? – нервова усмішка завжди передувала нахабним проханням Шьойо. – Якщо ти не проти…
– Я… – він змінив позу, нахилившись вперед, – не думав, що хорошому хлопчику хочеться покарання.
– Це буде найбільш бажане покарання тоді, – відповів хлопець. – Знаєш же, як довго я чекав.
– Хах, – приснув Кенма та розпустив волосся з пучка. – Звісно знаю. Дуже добре знаю, – нога піднялася та витягнулась в сторону Хінати. – Тоді зроби це шоу цікавим до кінця.
– Як забажає мій бос, – нахабно всміхнувся він після сарказму.
– Наражаєшся, – відповів Кенма на це.
Шпилька боляче вдавилась у ногу, від чого Хіната скривився, але не подав і звуку проти. Кенма провів вгору, до таза, залишивши подряпину шляху. Він виглядав настільки зосередженим, склавши руки на лівій нозі та тримаючи своє підборіддя, що Шьойо здалося, наче зараз він один з папірців на столі Кодзуме. Лоскотно провівши по члену крізь тканину домашніх штанів, хлопець випрямився, виглядаючи більш впевненим, і стягнув зі себе піджак:
– Стало жарко? – прокоментував Шьойо.
– Тут один складний документ, котрий потребує детальнішого розгляду, – кінчик туфлі надавив саме так, аби Хіната промугикав. – Ось цей абзац треба перечитати декілька разів.
Хлопець усміхнувся на це, розуміючи, як Кенма дійшов до згадки роботи. Той завжди казав, що потребує розділяти дім та офіс, інакше все стане частиною робочого процесу. Від заварки кави до обговорення серіалу по телевізору ввечері. І після того, як Хіната заходив декілька разів до нього в офіс, то зрозумів про що йшла мова в повному обсязі: Кодзуме обходився з ним, як з одним із працівників. Ще й попався під гнів боса, бо звітність не сходилася. Тоді йому вперше прийшла думка рольової гри, котру звісно варто було залишити не озвученою. Зараз же, Кенма точно був у робочому режимі, відносячись до нього не просто, як до нетямучого працівника, а як до проєкту з купи інших, завжди стопкою складених на дерев’яному столі. Одна думка заводила спортсмена до розгону у сто кілометрів на годину за лічені секунди, як у новенькій спортивній машині в їхньому гаражі:
– Бажаєте розглядіти більш детально? – продовжуючи гру, запитав хлопець.
– Для початку треба ознайомитися з усіма основними питаннями, - Кенма розстібнув одну із запонок. – Потім звернути на деталі проєкту, в чому він відрізняється від інших, – каблук натиснув на основу члена, – і вже тоді перечитати кожний абзац, один за іншим, вишукуючи підводні каміння, точно закладені вправними юристами.
– І на якій ви зараз стадії? – Шьойо дихав поривчасто, короткими вдихами.
– Десь на, – з явним акторським талантом, зіграв Кодзуме глибоке замислення, – останньому питанні?
– Я думав ви працюєте оперативніше, – далі був стогін, через сильніший рух стопою.
– Я краще знаю свою роботу. В зайвих коментарях не потребуюсь, – таки не витримав і цикнув Кодзуме.
– Вибачте, я був не правий, – ледве піднявши голову, сказав Хіната.
– Будьте обачнішими у своїх словах, – почав закочувати рукава Кенма, – а то бізнес-партнери вважатимуть непрофесіоналом.
– То, щодо абзацу, – стримувати голос ставало важче, – котрий потребує детальнішого розгляду…
– Зовсім трохи й дійду до нього.
Розстібнувши ґудзик на сорочці, Кенма нарешті відчув свободу від задушливого костюма, в котрому всі рухи відчувались скованими. Хлопець перед ним все частіше заплющував очі та шепотів коментарі щодо його дій стопою. Зовсім поруч був момент, коли терпіння Шьойо дійде до свого піку і Кодзуме залишиться дати дозвіл змінити кімнату на ту, де є зручне велике ліжко. Лише ще трохи погратися.
Широка долоня взялася за щиколотку та стиснула, змушуючи зупинитися в одному положенні. Шьойо притулився чолом до ноги та глянув на Кенму:
– Я більше не можу…
– Ми ще не розглянули декілька останніх питань, – награно заперечив хлопець.
– Будь ласка, можна вже перейти до основного? – він двинув стегнами.
– Ви такі безвідповідальні, – посміхнувся Кодзуме. – Добре. Думаю, можна на цей раз знехтувати декількома принципами.
– Дякую за вашу роботу, – піднявся Хіната та навис над хлопцем, тримаючись за спинку позаду. – Тепер інше на мені.
– М… Тільки пам’ятайте про основні правила, – блондин поклав руку на чужу щоку.
– Обов’язково, – відповів Шьойо перед тим, як затягнути у поцілунок.
Пальці заплуталися у ґудзиках сорочки, котру обрав сам Хіната, говорячи: «Тобі йдуть класичні костюми. Прямо таки, заводить». На що Кенма всміхався та купляв одразу все, що впадало на око хлопцю. Рудоволосий сміявся, поки сам не опинявся біля вішалок з різними сорочками, котрі «сексуально сидять на широких плечах і накачаних грудних м’язах», за словами Кодзуме. Вони любили фліртувати навіть за покупками, більше розважаючись, як стара пара, що в інший момент сидячи у МакДональдз, говорить як швидко стануть лінивими пузатими чоловіками. Це викликало у Хінати усмішку:
– Пішли у спальню, – повністю розстібнувши ряд ґудзиків, сказав хлопець, тримаючи руки на талії.
– Понеси, а то я впаду на цьому жаху, – говорив Кодзуме про підбори.
– Яка біда з Вами, – відповів Шьойо та цьомкнув його.
– За контрактом, це Ваша робота, взагалі-то.
– Тримайся, – він взяв його на руки.
Кенма прицілився до вигину шиї, заставляючи Хінату впитися у нього сильнішою хваткою та йти до кімнати швидше. Зуби гостро впивались у шкіру, наче тебе зараз з’їдять заживо, вилижуть кров з м’яса та кісток, поки зовсім не втратиш тепло живого тіла. Ненаситний Кенма відчувався саме таким. У постілі від нього не втечеш – залишишся у пастці до кінця, останнього видиху. Це подобалося Шьойо шалено. Йому подобалося становитися так само ненажерливим.
На ліжку було зручніше. І місця більше, і одяг не так соромно розкидати, і тумбочка з потрібним завжди на місці. Кодзуме стиснув руде волосся на загривку, протягнув тихо: «Так,» у відповідь на поцілунки по всьому торсу. Навіть не помічаючи, як розстібнули штани, стягнули сорочку. Він послав це до біса, коли почав просити ще. Просто «ще»: ще більше поцілунків, ще більше теплих доторків долонь, ще більше Хінати зараз. Йому було завжди мало:
– Чорт, Шьойо, так, – зреагував Кодзуме на язик, що пройшовся по всій довжині.
Він вирішив упертися ногою об нього, попадаючи каблуком у пах. На шипіння Хінати тільки посміявся трохи, поки знов не заскиглив. Шьойо рухав тазом назустріч нозі та ротом, беручи то більше, то залишаючи біля губ саму головку. Біла постіль зім’ялась у кулаках та під розкиданим довгим волоссям, що потребувало освітлення коренів. Кодзуме рикнув:
– Шьойо. До основного.
Він на це подивився з-під лоба, не бажаючи покидати місця, але пройшовшись рукою по члену декілька раз, таки підвівся. Дверця тумбочки заскрипіла, так і не змазана, скільки не нагадували один одному хлопці, та Хіната викинув на матрац пачку презервативів з лубрикантом. Обидва намагались розкрити нову пачку, роздратовано шукаючи за який кут задіти. Шьойо одразу натягнув виборений презерватив на пальці, поки Кодзуме чекав з відкритим лубрикантом. Ідеальна командна робота під час процесу була випрацювана після пів року стосунків. Коли Хіната в першу ніч ще не знав, якою стороною надягти презерватив, а Кенма, при спробі відсмоктати, зачепив того зубами. Безжальні часи юності.
Класичні штани трохи стягнули вниз, тільки для легких рухів рукою:
– Ще трохи. Так, так, тут…
– Мені продовжити? – обдав диханням член. – Пане Кодзуме?
– Так, – простогнав той. – Не дражни мене.
– Захотілося, – лизнув головку Шьойо. – Зроби, як до цього.
– Збоченець, – відповів Кодзуме та тикнув туфлею.
– Не бреши, що не подобається, – всміхнувся він і віддав вібрацію стогону на член.
– Паскудо…
Хіната стиснув стегно відповідно натиску взуття на член, що бажав тертися сильніше. Продовжував масажувати, коли звертав більше уваги на роботу ротом. Втягував щоки, вів кільцем пальців вверх і вниз. Доводив Кенму до потрібної кондиції забуття. Три пальці легко розходилися в сторони:
– Можна вставити декілька своїх слів щодо проєкту? – відірвався від заняття Шьойо, залишаючи Кодзуме розчаровано скиглити.
– Чорт, – вилаявся він. – Тільки швидше і по ділу.
– Так, босе.
Домашні штани впали біля краю ліжка разом з трусами. Новий презерватив відкрився швидше, що не могло не радувати. Хоча Кодзуме не міг оцінити швидкості, все ще бувши не торкнутим. Шьойо підняв ногу, зняв туфлю та поцілував у середину стопи. Звільнив від штанів, що стримували рухи. Завжди жвавий волейболіст, в котрого наче шило в дупі, був до біса повільним у ліжку. Про це постійно нагадував йому Кодзуме, котрого зайвий раз брати активну роль на себе змушувало бути агресивним:
– Агх, чорт з тобою, – підвівся на лікті він. – На ліжко. Зараз.
І сперечатись Хіната не міг, скільки б не любив розтягувати момент, насолоджуватися Кодзуме, доводити атмосферу до максимальної напруги. Тільки торкнувся спиною постілі, а зверху нього вже сидить хлопець. Відкидає волосся назад, відкриває вид на шию та ключиці, а сам увагу приділяє тільки стояку під сідницями. Поступово та рівномірно насаджується, піднявши голову вгору та заплющивши очі. Торкнутися не можна, Шьойо знає точно, через це хапаючись рукою за спинку ліжка. Нігті пройшлися по загорілим стегнам, більше приносячи задоволення, аніж болю. На диво, Хіната не вважав себе мазохістом, але після Кенми почав сумніватися у всьому. Бо біль разом із задоволенням запаморочував голову, як адреналін від передбачуваної гри. Те, як зараз відкинувшись назад, тримаючись ціпкою хваткою за його ноги, Кодзуме отримував бажане – видовище не гірше національних. Ліва рука таки схопилась за талію Кенми:
– Будь ласка, – проскиглив Шьойо.
– Так, – коротко відповів хлопець, не бажаючи думати над формулюванням.
Пах підлетів вверх, вбиваючись із голосним хлюпанням, як тільки дві руки схопили талію. Вибиваючи з Кодзуме стогони та незрозумілі звуки, Хіната хрипів, подекуди згадуючи ім’я хлопця. Зовсім забулися у цьому моменті.
Втрачати голову звичне діло. Особливо з Кенмою. Особливо у ліжку, змоклим та тяжко дихаючи. Зараз лежати в такому стані відчувалось, наче під алкогольним сп’янінням. Оргазм відсторонив від реальності на декілька хвилин повної забутості. В кімнаті пахнуло потом та спермою.
– Ніколи, – підняв голос Кодзуме. – Краще б залишив тебе зі стояком у штанах.
– То ти змилувався наді мною? – прохрипів зі смішком Шьойо.
– Угу, – повернувши обличчя в подушку, відповів той.
Хіната прикрив повіки на хвилину, насупився від думки походу в душ, але піднявся. Очікувати того ж від Кодзуме марно, тому спочатку сам, потім вже тягнути його у ванну, де довго розбиратися з напівсонним тілом. І ванна куплена не спроста, а саме для таких вечорів. Власник сам зізнався. Чому Хіната радів всередині, згадуючи періодично, як факт про їхні стосунки.
– Я викину ці туфлі завтра!
– Вони коштували мені половини зарплати!
Кенма пробубнів лайку та замовк. Все одно викине. Інші пари теж.
Як тільки скористаються.