Біль буває різним. Фізичним від ран на тілі або моральним від слів, що необачно злетіли з уст; слабким, який навіть не помічаєш або сильним, від якого не можеш втримати виття та ридань. Біль буває непомітним, ти живеш з ним, забувши, що він є, або яскравим, коли ти не можеш зробити жодного руху, не згадавши про нього; тимчасовим, який треба проста перечекати, або вічним, що мешкає в середині тебе та згодом стає твоєю частиною. Кожен з нас хоча б раз в житті стикався з ним та розуміє, що це таке, в загальних рисах.
Але Чуя впевнений, що зараз відкрив новий тип болю. Якщо б він мав трохи більше часу, сил та енергії, то обов’язково подумав би краще над назвою, але, на жаль, він нічого з цього не мав. Саме тому Накахара запунився на першому слові, що з’явилось в його розпечених мізках.
“Пекельний”
У своєму житті рудий не раз відчував біль від пострілів, переломів, надривів, порізів, голоду та опіків. Те що він відчуває зараз це суміш уся цього, помножена у мільйони разів. Біль, який він не зміг би собі уявити, навіть, приклавши всі свої зусилля.
Чуя ніколи не був віруючим, але якщо пекло існує, то він вже у ньому.
У вухах стояв нестерпний нелюдський галас, лише через декілька хвилин, Накахара зрозумів, що це звук з яким кришаться та рвутся його голосові м’язи, а замість крика з горла вырывается лише звірине виття. Уста покрились сухою скоринкою та кровоточили, пока хлопець намагався сказати хоч щось.
Чуя ніколи не був віруючим, але мовчазна молитва зірвалась з його уст.
Шкіра на зап’ястках давно обдерлась, так що стало видно білі, як перла, кістки з темно - багряними судинами на них. Кожне сухожилля в тілі натягнулось та розірвалось, не витримуючи жахливої напруги в тендітному блідому тілі. Разрублені нерви тягнулись під набряклими м’язами, наче мертві вужі. Очі з луснутими капілярами не бачачи нічого.
Чуя ніколи не був віруючим, але незрячі очі дивились наверх, шукаючи неіснуючого Бога.
- Ти Бог, Чуя, - м’який ніжний голос був ковтком холодної води для Накахари, що тонув гарячому вихрі, - такий самий, як я. Ну ж бо, не дозволяй їм таке робити з тобою. Підемо зі мною, молодший брат, я допоможу тобі.
Рудий падає на коліна, не в силах триматися на ногах. Всі його нутрощі це каша, кістки крихкі, а розум пульсує, намагаючись проаналізувати ситуацію. Тіло не боліло, воно палало з середини. Навкруги смерділо підпаленою плоттю.
Чуя ніколи не був віруючим, але сам був Богом.
Накахара дивиться на протягнуту руку в білій рукавичці. Арахабакі в голові тихо шепоче: “Йди, мій любий, він нас розуміє, він такий самий”. Тільки за допомогою Поля, рудий підводиться, дивлячись на м’яку посмішку на обличчі француза. Накахара не розуміє, але посміхається у відповідь.
Чуя ніколи не був віруючим, але зараз виходить з іншим Богом з палаючої лабораторії під крики своїх катів, відчуваючи як Арахабакі всередині нього задоволе муркоче.
Тільки Бог може зрозуміти Бога. Тільки нелюдина може зрозуміти нелюдину.