– Гей, подивись на мене
Марічка присіла на коліна біля скорченої дівчинки, в якої спина тремтіла від сліз, а сама вона закрила лице долонями притулившись до колін.
— Ляля, послухай мене, чуєш?
Марічка перенесла вагу свого тіла на клітину, упершися рукою об підлогу, а іншою – заправити локон Лізи за вушко, просто тому що вона захотіла. Від такого ніжного жесту Ліза почала сильніше плакати жаліючи себе ще більше, але все-таки підняла лице. Почервонілі очі, з яких досі ллються сльози зустрілися з м’якими карими очима, її лице було так близько, така неймовірна, така..така розкішна, та – котра зараз намагається заспокоїти її….і це………..від своєї слабкості хотілося почати кричати, битися руками об землю, але Ліза просто дивилася.
— Вже краще, подихай, Ляля
Показуючи наскільки довго треба вдихати та видихати, Марічка наче сама себе заспокоїла і тепер більш розуміюче поставилася до ситуації.
Вологі доріжки на лиці Лізи залишилися, але вона вже не плакала, тільки дихала та схлипувала, уважно дивлячись.
— Полегшало?
— ….Мгм
Бажання казати щось у слух не було, наче Ліза і не могла нічого сказати, а якщо могла, то через важку працю.
— може мені залишити тебе? я можу піти поки зробити тобі ч—
— Залишись. не давши договорити Марічці різко промовила охриплим голосом Ліза. – будь ласка
Марічка була насправді здивована, раніше подруга намагалася ставити стіну та закриватися, а зараз сама просить залишитися? що в неї такого трапилося? щось справді дуже жахливе? Тоді як Марічці вчинити….дати пораду? А якщо вона дасть жахливу пораду?
Ніби почувши думки Марічки Ліза взяла подругу за руку і потягнула до себе, трохи ніяково, але впевнено. Тепер Марічка сидить поряд з Лізою, а не навпроти. Скориставшись цим, Ліза поклала свою голову на плече Марічці. Кароока була в захваті та комфорті, не дивлячись на те що сиділи вони в повній тиші, вона зрозуміла що зараз Лялі не потрібні слова, тільки підтримка своїм теплом.
Вони так трохи посиділи й Марічка вирішила перекласти голову подруги на свої стегна, так щоб Ліза лежала.
Вона трохи відвернула корпус тіла, щоб рука, на плечі якої лежить Ліза, була вільною і ласкавим рухом показала прилягти на неї.
Дівчина не була проти, навпаки почала ластитися коли лягла, ніби вони так завжди роблять. Марічка піддалася спокусі й повільно, не впевнено, поклала свою руку на волосся Лізи, на що та здригнулася, але залишила голову на місці.
Граючись з каштановим волоссям, заплітаючи, крутячи навколо пальця, Ліза і не помітила як заспокоїлася, вона не могла сказати скільки вже часу минуло але….це ж не було важливо, так?
***
У Марічки в голові був ураган, вона хотіла зробити все і водночас нічого. Вона не розуміла що їй далі робити…може сказати «ходімо додому?» А якщо Ліза на це образиться, бо подумає що Марічці важко з нею посидіти?…..
Кароока красуня десь взяла трохи більше хоробрості та провела пальцями по лінії шелепи, до самого вуха. Марічка почала розминати пелюстку мочки, вона помітила як тіло Лялі трохи напружилося, але не здвинулося, тому, Марічка продовжила. Прослизнула пальцями до шиї, а потім і до плечей, а потім і до ключиць, а потім і до……..Марічка зрозуміла що вже переходить грань і повернула руку на землю, оперившись на неї.
Вона дивиться куди завгодно, але не на Лізу, яка повернула голову вверх щоб з німим питанням втупитися в Марічку.
Лізі це набридло і вона все ж таки спитала:
— Чому ти зупинилася?
Вона, повертаючи тулуб на спину спитала з стурбованим обличчям.
Марічка не хотіла відповідати, тому трохи поміркувала як підібрати слова.
— Я подумала тобі більше підтримка не треба
о.боже.мій. що Марічка ляпнула…..
Звісно їй потрібна підтримка.
Але казати що Марічка перейшла границі…чомусь не хотілося.
— А ти більше думай
З сердитим лицем промовила Ліза і схопила за руку Марічку, перетягуючи її на свої ключиці й дивлячись прямо в очі, так і просячи більшого.
Марічка проковтнула схвильованість і тепер більш впевнено продовжила. Ліза продовжувала дивитися їй прямо в очі, поки Марічка ласкаво проводить пальчиками іноді переходячи на нігті для більш приємного ефекту та ось Марічка дійшла до краю сукні, перед грудиною.
Вони обидві були в сукнях, втеклими зі свята. У Лізи була сукня яка відкривала її плечі, а на плечах була пишна викройка, воно було в синьо-блакитних тонах поки в цей час у Марічки була сукня з глибоким декольте, вона була повністю червона, Марічка з того типу жінок з яких відвести погляд майже неможливо: чорні довгі кучері, гострі, але пухкенькі губи, спокійний припущений погляд, який часто зривається на хитрий. А Ліза мала блакитні очі та смуглу шкіру, через це очі так і сяяли, губи не були тонкими, але і не пухлими. Ліза іноді соромилася своєї зовнішності, вона сама не була впевнена чому, але вона не хотіла вважати себе гарною.
Марічка так і залишила свої пальці в одному положені, очима так і питаючи чи може вона піти далі, поки Ліза просто дивилася на неї, тому Марічка піддягла пальцями край сукні, на що у Лізи розширилися очі та розглядаючи лице Марічки, бажаючи знайти якусь емоцію вона киває.
Марічка переводить погляд на місце, де її пальці й просуває руку під тканину.
Ліза не носила ліфчики задля комфорту, Ліза дівчинка спортивна, маючи великі груди вона дає перевагу бинтам або тугим топам, але прямо зараз її груди прикриває лише тканина сукні.
Чорноброва огортає рукою об’ємну кулю, стискаючи долонею не може ні про що думати, окрім того, що вона хоче лежати на цих грудях, відірвавши руку від кульки вказівним і великим пальцем починає потирати пипку, перед цим провівши пальцем коло по ареолу.
Ліза затихла, тепер навіть її дихання не чутно, вони вдвох вслуховувались до шуму на вулиці, а саме вітер, який змушує гілки дерев тертися між собою, стрибунці, які грають свою мелодію, і якісь шерехи, такі звичні для вулиці.
Марічка проводила рукою по грудях Лізи, іноді спускаючись до живота, звідти – до боку і знову піднімаючись до грудей.
Ліза піднялася на лікті, відірвавши погляд з очей на губи. Потягнувшись до Марічки, на що та захоплено і з томливим поглядом слідкувала за Лізою. Ліза майже дотягнулася до так бажаного обличчя, останній крок залишався за Марічкою, це і покаже її відповідь на їх подалі стосунки. Марічка продовжувала дивитися в очі Лізи, які дивилися на неї з надією і…
Марічка поцілувала її.
На тому місці, де майже 9 років тому вони вперше зустрілися.