Рейнбов познайомилася із Пінкі на волейбольному матчі. Важко було не помітити цю дурну голову з волоссям кольору та форми цукрової вати, що звалилася буквально з неба (гаразд, насправді з чирлідерської ложі).
Власне, познайомилися вони на одному із тренінгів, що мав на меті «зблизити студентів і допомогти їм почуватися, як удома, а також покращити взаємодію між факультетами». Там їх розсадили на незручні розкладні стільці, показували якісь слайди з пірамідами, а потім змусили по черзі виходити на центр зали і розповідати про себе за схемою ім’я–вік–місто–спеціяльність. Тоді Рейнбов і не звернула уваги на дівчину із довгим випрямленим рожевим волоссям, яка дивним діялектом розповідала про дитинство біля кар’єру.
Тож по-справжньому вони познайомилися, коли Рейнбов простягнула Пінкі руку, допомагаючи підвестися. Дівчина у відповідь міцно її обійняла, а тоді підхопила помпони і продовжила вигукувати якісь мотивувальні гасла, не дуже зважаючи на те, що загороджувала глядачам вид на власне стадіон. Утім, якби вона не опинилася там, то Рейнбов ніколи не дізналася б, що вони обоє вболівають за одну команду бігунів – Еплів.
Зараз чирлідерка сиділа у кімнаті Деш у кампусі, тримаючи в руках приставку, пара до неї була у руках самої Рейнбов. Пінкі не надто зналася на іграх-перегонах, але її ентузіазм та змагальницький дух робили з неї непогану супротивницю, а коли Рейнбов зумисне дала їй виграти, то Пай ледь не до стелі стрибала від щастя.
Вони перемкнулися на якусь фентезійну бродилку, де треба було діяти в команді, тож погляд Рейнбов усе частіше перебігав з екрана на дівчину поруч. Яка чомусь сиділа у її розтягнутій футболці. А, точно, вони ж до того дивилися горрор і на скримері Пінкі облилася колою, тож вона запропонувала перевдягнутися, щоб не сидіти в мокрому. Не знаючи достатньо Деш, можна було б подумати, що вона зумисне подала склянку саме в той момент, але насправді… Рейнбов цілком влаштовували їхні стосунки, коли вдень вона зависала у кондитерській-кафе, де підробляла Пінкі, а увечері вони готувалися до занять у її власній обвішаній постерами кімнаті. Чомусь підготовка до занять швидко закінчувалася на «а, це усно, а тут якось викрутимося» і вони переходили до фільмів чи ігор, які Рейнбов любила. Ще один неоціненний плюс Пай – вона могла захопитися абсолютно усім, розпочинаючи від історичних стрічок (які Рейнбов особливо ненавиділа) до космічних шутерів, під час проходження яких вони не давали спати усьому поверху.
— Та що таке? – голос Деш звучав трохи роздратовано, бо останні кілька хвилин дівчина безупинно икала, змушуючи здриґатися не лише її, але і диван під ними.
— Не знаю.
— Дихання затримувала?
— Ага, не допомагає, – Пінкі похнюпилася, бо почала привертати увагу геть не таким способом, як звикла.
— Погано затримувала, – лукаво посміхнулася Рейнбов, одним рухом руки відправляючи подругу в горизонтальне положення і сама нависаючи згори. Тоді Пінкі дійсно затримала дихання, не певна того, на що очікувати далі. А згодом…
— Годі! Ну припини! Лоскітно ж! – її дзвінкий сміх заповнив кімнату, леткий і всюдисущий, як повітря. Хтось незадоволено постукав у стіну, мовляв, учитися заважаєте. – Ик. Не допомагає!
— Бачу, – Рейнбов спантеличено приземлилася на одне місце, задумливо чухаючи потилицю. – Є ще один спосіб затримати дихання.
— Га? – дівчина з райдужним волоссям на пробу мазнула губами по губах Пінкі, ніби не певна була, чи варте воно того, а тоді накрила їх на кілька довгих секунд, притискаючись своїми грудьми до чужих. – Нетрадиційно.
— Ага, і не кажи, – Рейнбов намагалася впоратися із диханням і чомусь уникала її погляду. – Але спрацювало ж. Завжди працює.
Вона не розповіла, що бачила це в серіялі і що там затримували дихання геть не для того, щоб позбутися икавки, бо це ж Пінкі. Їй не треба нічого пояснювати.
Це ж Пінкі, яка після кількох секунд втикання у стелю взяла до рук приставку, знову запускаючи гру. Вони зупинилися якраз на моменті, де лихий чаклун хотів загадати їм три загадки, відповівши на які можна було пройти далі, а провалившись вони опинилися б у замковій в’язниці. Звісно, у Рейнбов на рахунку були діяманти, тож їхні персонажі могли б і уникнути покарання, але це завжди здавалося дівчатам надто легким рішенням, або, простіше кажучи, читерством.
Коли вони розгадали загадки і пройшли лябіринтом до замку, щоб урятувати принцесу і трон від злого чаклуна, Пінкі раптом знову почала икати. Кілька хвилин Рейнбов, попри роздратування, мужньо і мовчки стискала приставку, продовжуючи проходження, а ще – дослухалася до звуків, що лунали поруч. Не тільки тому, що вона вважала, що икавка Пай наймиліше і найкумедніше, що можна почути в житті, а ще і тому, що ці звуки здавалися доволі… штучними. Тому Рейнбов і продовжувала грати, краєм ока подивляючись на подругу – точно, тулуб майже не смикався, отже причиною звуків було геть не спонтанне скорочення діяфрагми. І що ж то із цією Пінкі робити?
— Знаєш, якщо ти хотіла, щоб я тебе поцілувала, треба було просто попросити, Пінкі Пай, – вона розтягнулася у найбільш самовдоволеній усмішці, на яку була здатна, аж надто коли дівчина поруч засоромлено опустила очі. – Ні, я серйозно. Ти клясна і все таке, але я, хоч яка я клясна, не читаю думки і не могла знати, що… подобаюся тобі?
— Подобаєшся? – здивовано перепитала Пінкі.
— А, ти не?..
— Та ти крутіша за солодку вату у шоколадному ріжку, – цього разу вже вона звалила Рейнбов на ліжко, сяючи згори своєю широкою щирою усмішкою. – Так би і з’їла.
— Оу-оу-оу, давай не розганятися, – Деш напівжартівливо змахнула руками, згодом підіймаючись на ліктях. – Почнімо з цього, – пальцями однієї руки вона зарилася у пухнасте рожеве волосся, притягуючи дівчину до себе і цілуючи так глибоко, що це відчувалося логічним продовженням їхніх попередніх цілунків.
Завелика на кілька розмірів футболка (щоб Рейнбов було зручніше тренуватися) першою полетіла вбік, тож Пай залишилася лише в яскраво-рожевому боді та трохи темніших шортах. Вона сиділа на стегнах Деш і окидала її таким поглядом очей-бісиків, ніби та і насправді була вишуканим десертом, який вона щойно спекла, а тепер збиралася скуштувати, ні з ким не поділившись. Пінкі схилилася, крадучи черговий поцілунок, а далі залишаючи сліди від малинової помади на усіх ділянках блакитної шкіри, що не була прикрита одягом: на гордому підборідді, біля вуха, змусивши вже Рейнбов здриґнутися від лоскоту, кілька більш насичених плям на витонченій шиї.
Руки Рейнбов обережно стискали чужий стан, бо Пінкі не була схожою ні на що з того, що в неї було раніше. Ні на кадетку льотного училища Лайтнін Даст, поцілунки з якою були схожими на постійне суперництво, ні на колючі поцілунки Дейрін Ду, яка зникала так само раптово, як і з’являлася. Ні, найбільше це скидалося на єдиний теплий і довгий цілунок, що якось залишила на її губах Еплджек, перш ніж вони вирішили, що краще усе ж залишитися друзями, але це і не дивно, адже Пай — її далека кузина. Хоча, звісно, порівнювати Пінкі бодай із кимось неодмінно означало втратити бачення її неповторної індивідуяльности.
Бо лише в Пінкі губи смакували як шоколадна глазур, а на дотик були наче велюрова. Лише Пінкі, пригортаючись ближче, огортала її ароматом кориці та ванілі. Лише у Пінкі абсолютна несерйозність межувала із тією хитрою звабливістю, з якою вона зняла футболку і з Рейнбов, тут-таки продовжуючи свій шлях губами іще нижче, абсолютно не зважаючи на те, що під футболкою нічого і не було.
Рейнбов забувала, як дихати. Вона завжди думала, що в такій ситуації буде вести, але зараз сил вистачало лише на те, щоб невагомо пестити долонями чужу спину та майже нечутно стогнати від вологих доторків до її власних грудей. Причому її напіввидихи-напівсхлипи здавалися такими рваними, немов дівчина щойно пролетіла олімпійську дистанцію за рекордний час. Причому її світ перед помутнілим від збудження поглядом скидався на величезну рожеву пляму, закінчуючись лише на Пінкі і тих відчуттях, що дарували її губи.
Рейнбов уперше вигукнула її ім’я, коли пальці Пай легко сковзнули під резинку домашніх шортів, торкаючись її крізь м’яку тканину спіднього:
— Пінкі… — власне, «вигукнула» було б надто сильним словом, адже Деш радше голосно прошепотіла ослаблим голосом.
— Хочеш, щоб я зупинилася? — неймовірні блакитні очі порівнялися з її власними, турботливо оглядаючи обличчя, обрамлене скуйовдженим різнобарвним волоссям.
— Будь ласка, не спиняйся, — майже миттєво відповіла Рейнбов, відкидаючи голову на подушки і прикриваючи повіки, адже Пінкі було забагато і в неї пливло від цього в очах, але вона не могла від цього відмовитися.
Сама Пай сприйняла це за запрошення, ще раз проходячись губами по м’якій шкірі, що так і просилася залишити на ній нові сліди. Щоки Рейнбов набували все більш рожевого відтінку, що різко контрастувало із натуральним кольором її шкіри, тож Пінкі цілувала ніжно і обережно, поволі знімаючи із засоромленої дівчини рештки одягу. Її пальці пробігалися чутливою внутрішньою поверхнею стегон, змушуючи Деш прогинатися у попереку, а її сором — поступатися новій хвилі збудження, яка набувала все більш конкретної локалізації внизу живота.
— Пінкі, — голос Рейнбов ламався, а вона сама ніби танула, залишаючись лише відчуттям навколо чужих пальців, волого стискаючись та здриґаючись, коли почуттів виявлялося надто багато, щоб її рецептори могли їх обробити.
Пінкі рухалася різко і швидко, немовби передбачала, чого хоче Деш. Пінкі цілувала її шию делікатно, залишаючи вологі сліди, немовби так розкривала справжню турботливість Пай. Пінкі захопила її в довгий і глибокий цілунок, коли Рейнбов накрила хвиля оргазму, розбиваючи її світ на уламки рожевої карамелі.
Рейнбов збирала свій світ докупи повільно, починаючи із дихання, яке жахливо збилося, але однаково не могло наповнити мозок киснем у достатній мірі. Вона тонула в чужих обіймах, несвідомо пестячи пальцями пасма кучерявого волосся і залишаючи ліниві поцілунки на чужих плечах.
— Га? — погляд Пінкі повнився нерозумінням, коли Деш, вже більш зібрана, але із тими ж бісиками в очах, знову опинилася згори і схилилася, щоб украсти її поцілунок.
— Гм? — підтримала надзвичайно інтелектуяльний діялог Рейнбов, цілуючи м’яку ділянку шкіри за вухом. — Тобі щось не подобається?
— Навпаки, — зі сміхом мовила Пай. — Навіть дуже.
Отримавши згоду, Рейнбов продовжила губами досліджувати рожеву шкіру, спускаючись до плеча і розстібаючи ґудзики на боді. Обережно, самими зубами стягнула його з торса дівчини, нахиляючись до грудей, щоб попестити їх вологим язиком, ніби повертала Пінкі борг, а тоді спустилася далі, проводячи лінію поцілунків аж до низу живота, на мить спиняючись, ніби просила дозволу.
Пінкі обережно зарилася пальцями у її барвисте волосся, мовчки погоджуючись на будь-який божевільний задум, який міг у неї бути. Принаймні, Рейнбов спершу здалося, що це було лише схвалення, але тоді долоня дівчини сковзнула нижче шиєю, а тоді аж до чутливого місця між крилами.
— Пінкі Па-а-ай, — Деш вчасно закусила губу, щоб не виявити всієї повноти того, що з нею робив такий інтимний дотик, але порожевілі щоки однаково її видавали.
— Мені більше так не робити? — з усмішкою перепитала дівчина.
— Ні.
— А судячи з твого рум’янцю, тобі усе сподобалося, — голос Пінкі був так само веселим.
— У тому і проблема, — упівголоса пробурмотіла Рейнбов. Вона переймалася, що ніколи не зможе подарувати такі ж відчуття, які виникали у пегасів від пестощів крил, але могла принаймні спробувати, легко перехоплюючи чужий зап’ясток, щоб Пінкі не відволікала її від замисленого.
Власне, задум Рейнбов був напрочуд не-божевільним. Вона легко зняла з дівчини решту одягу, обережно зім’яла в долонях пружні сідниці, провела по стегнах, трохи розводячи їй ноги, а тоді схилилася і зробила кілька швидких рухів язиком, і-
— Їхїхї, лоскітно, — Деш спинилася у задумі, а тоді схилилася знову, роблячи рухи язика більш розмашистими і плавними. — Ох. Ох.
«Не так вже і смішно тепер, еге ж?» — подумки задоволено усміхнулася Рейнбов, повертаючись до Пінкі. Певне, те ж відчувала і сама дівчина, коли задовольняла її, але бачити, як Пай вигиналася у спині, підставляючись під нові дотики, чути, як вона високо і солодко стогнала, відчувати, як вона ледь стискала стегнами її шию — усе це п’янило незгірш від оргазму, а може і більше. Тим більше тоді, як Пінкі скрикнула особливо голосно, зминаючи долонями простирадла, а тоді безсило відкинулася на ліжко.
Можливо, вона сказала: «Ходи до мене», а, може, Рейнбов це лише почулося крізь стуготіння крови у вухах, але дівчина вмить опинилася поруч із Пай, вкладаючи свою голову спочивати на її плече і переплітаючи їхні спітнілі та виснажені тіла у намаганні зберегти тепло, що тепер жевріло між ними.
— Ик! — голову Деш підкинуло догори і вона ледь невдоволено глянула на дівчину. — Що? Тепер це насправді.
Кімнату заповнив сміх, що лише підсилювався із кожним иканням бідолашної Пінкі.