Коли це сталося вперше, Драко ледь не отримав серцевий напад. Що було зрозуміло. Будь-хто був би нажаханий, побачивши Гаррі Поттера, Переможця Темного Лорда, василіска й дементорів, що йшов до них із таким рішучим блиском в очах, ніби щойно сказали, що потрібно знову врятувати світ, і він був готовий підірвати кожну перешкоду, яка була досить тупою, щоб перекрити шлях.
І Драко не був дурним. Один погляд на вираз обличчя Поттера змусив відступити вбік і зиркнути через плече, щоб прослідкувати, яка нещасна душа викликала гнів Поттера й тепер буде розтерта в порох.
Але позаду блондина нікого не було. Коридор був порожній, і Поттер продовжував іти, наче на місці Драко стояв вогнеплюючий дракон і Гаррі мав намір задушити його голими руками.
На якусь крихітну секунду Драко задумався про те, чи не залишитися на місці й зберегти гідність, бо Поттер не мав жодних причин сердитися на нього. Адже слизеринець був дуже обачний. Обережно посміхався потрібним людям і супився на неправильних людей, обережно вітав гафелпафців веселим «Доброго ранку!» та підбирав книжки, що впали, навіть якщо учень, який їх упустив, був густошерстим маґлонародженим або що ще гірше, зрадником чистої крові. Драко навіть вирішив, що, якщо колись потрапить у світ маґлів (що, правда, малоймовірно, але ніхто не знає напевне) і побачить стару жінку, яка намагається перетнути вулицю, він справді допоможе цьому гіпотетичному маґлу перетнути дорогу й ризикне потрапити під удар одного з тих безглуздих металевих пристосувань, які виглядали як потворні екіпажі й, імовірно, були запряжені невидимими — і, очевидно, краденими — кіньми-чарівниками. І це він сказав Блейзу, дуже голосно, а Поттер у той час стояв поруч, тож він, мабуть, чув слова Драко. Так, справді. Що не думав би Гаррі про дії Мелфоя, але він точно помилявся, і це було непорозумінням.
За винятком моментів, коли Драко не бачив, як Поттер ховається, і тоді він, можливо, говорив деякі речі, які могли образити тонку натуру ґрифіндорця, і, якщо це було так, тоді, імовірно, було надто пізно грати «реформованого смертежера, несправедливо засудженого та невинного».
Настав час зробити те, що слизеринці вміли найкраще, тобто вижити за всяку ціну.
Драко розвернувся й побіг.
План був надійний, але, на жаль, не тоді, коли тебе переслідує Переможець Темного Лорда, василіска й дементорів, бо, очевидно, якщо ви перемогли всі ці неможливі речі, то ви, мабуть, були дуже, дуже швидкі.
Яким брюнет і був. Швидкий і невиправдано сильний для такої тонкої жилавої істоти. Драко відчув, що падає, а потім його вдарило об вибоїсту кам’яну стіну, а пальці Поттера скрутили стегна.
Якби не перебило дихання, Драко відкрив би рота й поетично розповідав про свою невинність, але він зумів лише розтулити губи, що, мабуть, було єдиним потрібним Поттеру для реалізації підлого плану, чітко спрямованого на вбивство парубка шляхом задухи.
Драко визнав, що це дивно, адже Поттер намагався вбити його безглуздим поцілунком. Але, з іншого боку, це спрацювало, тож Мелфой не так хвилювався через дивні методи Гаррі, як через кінцевий результат. В очах потемніло й затанцювали зірочки, а у вільному доступі повітря не було. Лише губи, язик ґрифіндорця та солодкий запах шампуню, який, можливо, був таким же смертоносним, як і поцілунок. Шампунь, очевидно, убив волосся брюнета й перетворив його на постійний, безнадійний безлад. Хто знав, які ще жахливі речі ця суміш може зробити?
Поттер відступив — надто рано, оскільки Драко був ще живий — а потім розвернувся й пішов. Мабуть, хлопець був достатньо зарозумілий, і вірив, що настільки вміє перемагати зло, що блондин просто впаде й помре.
Однак Драко на зло вижив і до вечері справді зміг знову нормально дихати й навіть ходити на досить спокійних ногах.
Поттер дивився на нього з ґрифіндорської сторони Великої зали, усміхаючись виразно й моторошно, від чого Драко тієї ночі снилися досить тривожні сни.
*
Коли це сталося вдруге, Драко саме збирався вийти з хлопчачої ванної на третьому поверсі. Натомість його вдарили об плиткову стіну й цілували безглуздо так довго, що губи почали поколювати, а коліна загрожували перетворитися на желе.
Можливо, він мав цього очікувати. Поттер був відомий своєю нездатністю до поразки.
— М-м-м, — пробурмотів Гаррі, тіло притислося ще ближче, маючи намір розчавити Драко між собою та стіною. А потім, без попередження, він напав на шию Мелфоя своїми губами й зубами, і блондин зрозумів, що Поттер насправді був вампіром і, безсумнівно, женеться за його кров’ю. Зеленоокий, безумовно, досить сильно присмоктався до шкіри.
Що насправді було приємно. Це додатково підтвердило теорію, оскільки вампіри, швидше за все, висмоктують вас досуха й роблять це до біса приємно; це була їхня найжорстокіша сила.
Однак Поттер, мабуть, був не дуже голодний, оскільки зрештою відступив, а потім різко вдихнув, кліпаючи очима на Драко та облизуючи губи, які не були закривавлені, тож теорію про вампірів швидко покинули й замінили іншою: Мелфой вирішив, що Гаррі був одержимий. Ця теорія здавалася більш вірогідною, особливо після того, як ґрифіндорець усміхнувся, ніби не він тільки що зґвалтував блондина, а потім ніжно, невинно провів рукою по своєму чорному волоссю, розвернувся й утік.
Драко твердо вирішив не дозволити Поттеру знову застати його зненацька.
*
У третій раз Поттер притис його до дерева.
Драко думав, що в безпеці. На майданчику було багато студентів. Це теж була середина дня. Однак нічого з цього не зупинило Поттера. Він просто підійшов, притис Мелфоя до дерева й поцілував. І не припинив цілувати навіть після того, як кілька студентів зойкнули, один із них закричав — можливо, Візлі — і Гігантський кальмар, здається, голосніше захлюпав своїми щупальцями в озері, ніби схвильований цим показом.
Поттер цілував губи, вилиці, шию. Не оминув навіть мочки вух. Драко мусив зізнатися, що Гаррі мав вражаючий талант звиватися в правильний спосіб, стежачи за тим, щоб стегно було щільно притиснуте до промежини блондина, а стегна оберталися в найдосконалішому ритмі, який утримував Мелфоя нерухомим, незважаючи на всі зусилля переконати себе просто відштовхни ґрифіндорця.
Зеленоокий гаряче дихав на шию кілька довгих запаморочливих секунд, а потім відсторонився:
— Побачимося пізніше, — з усмішкою пригрозив Поттер і побіг назад до замку.
Студенти витріщилися на Драко широко розплющеними очима, і він сором’язливо розправив складки на сорочці.
Ситуація виходила з-під контролю. Треба було щось робити.
*
Нічого не можна було зробити. Драко намагався. Дійсно старався. Блондин був сповнений рішучості триматися ближче до своїх друзів і уникати Поттера, наскільки міг.
Але були моменти, коли Пенсі казала, що хоче вийти на вулицю, а Блейз наполягав, щоб усі пішли до бібліотеки, а Ґойл благав їх піти на кухню, а Драко просто не хотілося нікуди йти. Стверджувати, що він забув щось у класі зілля, і вони повинні йти вперед, і він скоро наздожене їх, здавалося набагато кращою ідеєю.
І, звісно, після того, як він це сказав, юнаку довелося затриматися. Походить трохи навколо, залишаючись ближче до класу зілля, якщо хтось із його друзів вирішить, що він бреше, і повернеться перевірити.
У Драко просто не було вибору. Довелося ризикнути. Ризикнути, що Поттер з’явиться — що він, швидше за все, і зробить, оскільки в них разом був урок зіллєваріння — та затягне його в темний куток і поцілує, доки Мелфой не забуде власне ім’я та всі ці складні навички, як-от ходити й правильно дихати.
Але добре, принаймні Гаррі не намагався його вбити; це було зрозуміло. Він просто хотів викрасти залишки розсудливості блондина, що, як вважав сам слизеринець, було невеликою ціною за його гріхи, тому міг би дозволити Поттеру покарати його так, як той вважає за потрібне.
У всякому разі, Драко, начебто, звик до цього.
*
За всіма цими поцілунками Драко забув одну важливу річ. Він забув, яким дратівливим Поттер може бути.
Юнак ширяв біля класу трансфігурації, але Гаррі ніде не було, хоча він зазвичай завжди був там у цю пору дня й безглуздо цілував блондина.
Це збентежило. Драко не міг знати, коли й де нарешті з’явиться зеленоокий. І йому, начебто, подобалося знати перед тим, як його вдарять об випадкову тверду поверхню.
Мелфой фактично витрачав свій дорогоцінний час на пошуки Поттера. Йому довелося потрясти кількох гафелпафців і пригрозити кільком ґрифіндорцям, і лише тоді дізнався, що Гаррі покинув його, аби отримати удар бладжером по голові під час тренування з квідичу.
Що справді звучало підозріло, адже Поттер не був аж настільки необережний. Його право отримати випадковий удар бладжером було скасовано, відколи він так вражаюче переміг Темного Лорда.
Тому Драко довелося переконатися, що люди говорять правду, відвідавши Поттера в лікарняному крилі глибокої ночі.
Хлопець справді був там, міцно спав. Його чорне волосся здавалося ще чорнішим на білій подушці, а обличчя більш блідим у місячному світлі.
Що стосується переконливих доказів поранення, то вони присутні, але… Була певна кількість поцілунків, до яких Драко звик, і яких він не отримав сьогодні, тому здавалося розумним нахилитися й швидко поцілувати брюнета в губи.
Поттер відкрив очі.
— Агов, — сказав він і посміхнувся, наче хтось із друзів прийшов у гості, і він вирішив привітати їх надзвичайно тепло.
— Гей, — сказав Драко й знову поцілував, просто тому що міг. Тому що Поттер лежав і був абсолютно безпорадний, а блондин був тим, хто міг шокувати його випадковими поцілунками.
Але Гаррі не виглядав шокованим. Він усміхався й усміхався, а коли Мелфой його цілував, він зітхав і трохи наспівував. Це було чарівно, тому Драко продовжував. Буквально не міг зупинитися.
— Тобі треба йти, — раптом сказав Поттер, — завтра вранці в тебе заняття.
— Звучить нудно, — сказав Драко. І було б страшенно нудно, якби Поттер застряг тут.
— Це важливо, — сказав Поттер, зітхнувши й трохи наспівуючи, бо Драко знову поцілував його. — Твої Н.О.Ч.І. важливі.
— Так, — погодився Драко й сів на край ліжка. — Мабуть, я залишуся тут, — тихе зітхання після кожного поцілунку також було важливим. Можливо, це найважливіша річ у всесвіті.
Гаррі усміхнувся, а потім звивався й звивався, поки не звільнив один бік ліжка.
— У такому разі… — Поттер схилив голову.
Блондин трохи змерз, поки сидів там, тож швидко скинув черевики й приліг біля юнака. Під ковдрою було набагато тепліше, стало ще тепліше, коли зеленоокий підсунувся ближче й сплутав свої ноги з ногами слизеринця.
Драко знову поцілував парубка, не поспішаючи, облизуючи й кусаючи його губи, потім обхопив язик Гаррі й зітхнув йому в рот. Він відсахнувся й побачив, як Поттер глибоко дихає, із заплющеними очима, розкритими й мокрими губами. Юнак розплющив око:
— Ну, не зупиняйся, — промовив ґрифіндорець.
Драко витріщився на нього.
— Ти справді намагаєшся мене вбити, чи не так?
— Гм. Я переважно намагаюся спокусити тебе, — сказав Гаррі, потім усміхнувся й скоса подивився на Драко. — У мене виходить?
— Ні, — сказав Драко. — Ти поранений і під дією ліків. Тож замовкни й спи.
Поттер засміявся й пригорнувся ближче.
— Працює, — пробурмотів він і впевнено кивнув на шию Драко.
Мелфой не став заперечувати.