Це була спонтанна поїздка. Одного дня я повернувся додому з Міністерства, а він уже чекав мене на дивані перед каміном у вітальні. Точніше, зовсім не чекав та не зустрічав. І це насторожувало. У будинку панувала настільки натягнута тиша, що могло скластися враження, ніби десь на кухонному столі, тут, у нашому спільному домі, стоїть домовина, де свій вічний спочинок зустрів колись дуже шанований нами обома мрець.
Його відсторонений потусклий погляд пропалював дровини наскрізь. І я хотів би сказати, що це була просто гарна метафора, та, здається, він саме цим і займався.
— Драко? — звернувся я, обережно торкаючись гострого плеча.
Він підскочив, різко обертаючись на несподіваний звук. Досі в мантії. Ноги зі взуттям звисають із дивану, зовсім не торкаючись брудно-болотної оббивки.
— Гаррі, я не помітив як ти зайшов, — Мелфой мляво звівся, сідаючи. — Зовсім не помітив…
— Драко, ти в порядку?
Він підвів на мене свої опущені втомлені очі, а потім ледь замотав головою з боку в бік, відповідаючи на питання. Його вже відросле волосся смішно підскочило. Я врешті сів поруч і Драко не вагаючись підсунувся, мостячись під бік. Так, щоб між нами не лишилося і щілини. Чергова, сказана без слів фраза. Голосний цокіт годинника перегукувався з потріскуванням вогню, викривлюючи афектоване відчуття комфорту.
— Я так втомився.
Обережно, аби не сполохати, я поклав свою долоню йому на коліна і Драко моментально її стиснув.
— Я майже не сплю вже третю ніч поспіль, я не можу, як тільки заплющую очі, то бачу там… — Драко відвернувся, уриваючи фразу. — На роботі все проходить повз мене. Я ледь не впустив один із магічних акваріумів, Гаррі! Ти розумієш, що це могло означати для відділу?
Єдине, що я розумів точно, — Драко був просто необхідний відпочинок.
— Як ти гадаєш, тобі підписали б відпустку? — було першим, що я сказав після довгої мовчанки.
— Відпустку? — Драко підвів на мене почервонілі очі і я лиш зараз помітив, наскільки сильно побіліли кісточки на долоні, яка досі міцно стискала мої пальці.
— Звичайну собі відпустку, чи хай навіть просто два зайві відгули до вихідних.
Драко ледь чутно шморгнув носом і пробурмотів:
— Гадаю, проблем із відпусткою буде більше в тебе , Герою.
Я натягнуто всміхнувся і відірвав свою руку від його коліна, підносячи до губ наші зціплені долоні. Драко заплющив очі, а я, поцілувавши його пальці, притулився до рук своїм чолом. Він сам у змозі залікувати залишені рани, але настав час попіклуватися, аби вони затягнулися, не лишаючи по собі огидливих рубців.
Венеція була прекрасним містом. Хоч і дуже людним. Із сирими та вузенькими вуличками, від яких віяло не лише затишком, а і пліснявою. Нам дуже пощастило, приїхати в будній день, уже по закінченню сезону карнавалу. Принаймні, так казав Драко. І я йому вірив. Я був ладен чути все, що завгодно, аби більше не бачити того пустого погляду. Не заперечую, це було занадто. Тоді я перетнув межу. Та лиш почувши все це з його вуст, я зрозумів наскільки.
○°○°○
У Мунґо тебе збирали по частинах, поки я наново склеював самого себе прямо перед дверима палати.
Та навіть це не допомогло. Варто було мені лиш увійти й побачити тебе, як звуки впущеного на підлогу крихкого серця, лунко покотилися просторою світлою кімнатою. Усе найкраще для містера Поттера. Усе найкраще, що в мене ледь не відібрало помахом лихої палички.
Минуло лиш кілька годин від того, як ми вранці разом збиралися на роботу. Ось я цілую тебе й бажаю гарного дня, перед тим, як самому зникнути в каміні. А в наступний момент це вже час обіду і я думаю про необхідність заміни розчину, який підтримує життєдіяльність піддослідного та про те, чи не перенести нашу сьогоднішню вечерю до ресторану. Лише ми вдвох, без друзів або колег, просто маленький нудно-солодкий вечір, на який ми обидва заслужили. Та ці думки враз перериває наполоханий аврор, який вривається до кабінету зі словами про те, що мого чоловіка було доставлено в Мунґо в тяжкому стані.
Ти часто йшов на ризики, самонадіяно загравав із небезпекою, дивлячись смерті просто в очі. У вас із нею свої рахунки.
Та сьогодні ти оступився. Звісно, це було не вперше. Усі ми пам’ятаємо твоє бездиханне тіло на руках у велета. Адже в той момент, усі втратили щось більше, ніж просто надію.
Натомість після смерті Лорда ти поширив нестримну віру. Віру у твоє вічне геройське серце, яке просто неможливо спинити. І ти навіть не уявляєш, наскільки сильно я хотів би повернутися назад у часі, задля того, щоб ніколи не стати свідком жодного із цих моментів. Можливо, саме це і спинило б мене від того, щоб так безповоротно захопитися. Повестися, повірити, а потім втонути й лиш після цього нестримно закохатися. Тож втрата тебе виявилася для мене ще більш ядучою за втрату якоїсь ефемерної надії.
У крило, де ти знаходився нікого не пускали. Навколо мене були лиш твої кляті, зовсім не постраждалі підлеглі, які годували пресу історіями про те, яка ж ти, Гаррі, хоробра та відважна людина. Адже ви нарешті змогли зрушити з місця важкий висяк. Як же їм усім пощастило бути саме у твоїй команді! Бо це ж ти закрив собою молоду колегу, вдома на яку чекає мала дитина.
Але ж у тебе вдома власна родина, Гаррі, власна! Якого боґарта ти поліз під закляття, знаючи, що без тебе я відразу полізу під чужу Аваду? Бо не можу вже без тебе. Нащо мені ті дослідження та визнання? Ім’я та гроші. Драко Мелфой. Не існує більше Драко Мелфоя, якщо його руки не стискає Гаррі-вічний-герой-Поттер.
Тоді до палати мене впустили вже посеред глухої ночі. Тебе б дуже повеселила та кількість погроз, якою я апелював. Хоч і ти, Поттере, тоді звісно, що спав. Весь у бинтах, у нестабільному стані та з купою опіків на верхній половині тулуба. Ледь знайшовши спиною стілець, я сів навмання та привалився до вкритих білою ковдрою ніг. Триклятий герой. Сльози, які стримувалися там перед дверима, почали поволі крапати, лишаючи мокрі сліди на покривалі. Це був останній вечір, коли я ще зміг самостійно заснути. Так, у незручній позі, носом у вологу тканину, але знаючи, що ти живий, знаючи, що цього разу вони змогли тебе витягти.
○°○°○
Руки Драко пахнуть часником і цей запах зводить мене з розуму. Бо це він, той високий чоловік із холодними сірими очима, які вже ніколи не окинуть холодом мене. Сам уже не знаю, як воно так вийшло. Але оглядаючись назад, розумію, що ні краплі не шкодую.
Він стоїть посеред орендованої квартири та готує вечерю в найкращому місті, яке нам тільки доводилося ділити спогадами на двох. Крапля оливкової олії бризкає йому на одяг. Якщо ви раптом збилися з ніг у пошуку людини, яка принесе у ваше життя найбільш збалансовані соуси та найнасиченіші з десертів — будуйте стосунки із чоловіком, що був справжнім ботаном на зіллєварінні. Не пожалкуєте. Тож поки Драко готує нам пасту, я думаю лиш про те, який довгий шлях пройшли наші стосунки. Від
«спілкування» двох школярів, метою дня яких була вдало поставлена одне одному словесна підніжка й аж до партнерів, чий біль у погляді віддає сторицею у власному серці. Бо хто, як не ви знаєте його справжню причину.
На другий день після моєї виписки, він важко грюкнув дверима й повернувся додому вже з разючим запахом дешевого алкоголю. І я знаю, що сам він ніколи б до цього не опустився. Колись за столом Драко в жарт сказав, що та дешева брага, якою нас частували маґлівскі подруги Герміони, годиться лише для того, щоб із горя нею напитися. Тоді я лиш посміявся, але побачивши його стан від однієї лиш пляшки, мені стало зовсім не смішно. Не так я собі уявляв повернення додому.
Тепер же він сидить переді мною та піднімає у своїй руці келих невиправдано дорогого вина. Біле, італійське, вироблене на одному з венеційських островів. Продавець був дуже радий від того, що нарешті зміг продати його хоч комусь. Та Драко на диво пасує це вино, особливо поки він сидить ось так навпроти мене, одягнений не у свою вічну білу сорочку, яка є його обличчям для всього магічного світу. А у звичайну чорну футболку, що оголює його покриті родимками руки, сузір’я яких, я готовий відтворити по пам’яті губами.
Наші келихи зустрілися з дзвінким дзенькотом. Я завжди дивувався як він це робить. Незалежно від чари, з ким би ми разом не пили, у гостях або вдома, лише з ним виходив такий чистий та лунастий звук.
З Драко завжди так. Виключно яскраві спогади, які із часом вкривалися патиною затишку. Він завжди вмів створити про себе приголомшливе враження і справа тут зовсім не в правильному триманні келиха.
○°○°○
На площу Сан-Марко поволі опускалися сутінки. Це був наш останній вечір тут. Знахабнілі голуби плуталися під ногами й відволікали на себе всю увагу найменших туристів. Нам саме довелося в цьому пересвідчитися, коли Гаррі проходив повз, розповідаючи мені про один із нових продуктів Відьмацьких витівок Візлі. Мала дівчинка в смішному бузковому пальті, перечепилася через власні ноги й ледь не зарила носом у бруківку на площі. Бо саме згубилася в погоні за одним зі знахабнілих птахів. Та Гаррі враз її зловив, перериваючи розмову.
Звичайне чорне пальто, що було зараз на Поттері, ніби спалахнуло на секунду червоним. І саме тоді я зрозумів, що це з ним назавжди. Цього не викорінити й не змінити. Тож приймаючи цього чоловіка у своє життя. я мав би давно змиритися, що без ризиків та вічного спасіння це вже не мій Гаррі. Не той, кому я сказав «так». І вже точно не той, хто сам того не знаючи, щоденно рятує мене від жахіть минулого. Бо поруч із ним не буває жахіть.
Дівчинка, пробурмотівши щось заледве зрозумілою нам мовою, присоромлено смикнула Гаррі за поли пальта на знак вдячності та побігла до своєї родини, зникаючи в зростаючому натовпі. Вдоволено всміхнувшись Гаррі вчепився в мою руку своєю вічно гарячою долонею та повів мене на звуки скрипки десь під кампанілу, подалі від людей. Звідти відкривався по-справжньому чарівний вид на бронзового крилатого лева, що поволі тонув, зникаючи в теплих кольорах заходу сонця разом зі своєю стелою.
Забачивши нову публіку, вуличний скрипаль зручніше підхопив інструмент, виводячи смичком найтужливішу зі своїх мелодій. Тепер я був тим, хто перший простягнув йому руку, припрошуючи до танцю. Ці три дні подарували мені більше впевненості, ніж перемога над Темним Лордом, бо тоді я не приклав до цього жодних зусиль. І почувши це, Гаррі б ще довго сварив мене, цілуючи в бліду щоку, але зараз він точно не чує моїх думок. Лиш веде нас обох у танці, уже не настільки незграбно, як це було до весілля. Тепер він впевнений, з рівною спиною та незмінно притягує до себе погляди. От тільки, здається, його власний погляд цікавився виключно моїми очима.
Від постійної вологості в повітрі, його чорне волосся незвично кучерявилося і я не втримався та під впливом моменту, запустив туди пальці. Музика поволі стихла і я нарешті підмітив, що звуки скрипки причарували цього вечора не нас одних. Поруч із нами спинилося ще зо три пари та Гаррі досі дивився лиш на мене. Я міцніше стиснув геть зовсім короткі волосинки в нього на потилиці, перед тим, як нахилитися і сказати:
— Гадаю, нам варто придбати віллу, тут на Джудекка.
У відповідь Гаррі притулився носом до моєї щоки, і приховуючи це від нечисленних зівак, залишив ледь відчутний цілунок у мене на підборідді. А я всміхнувся, бо знав, що це було його ствердною відповіддю.