«Він мене не знайде все добре»
«Його ж у клітці. Мені нічого не загрожує»
«Ні заспокойся. Він мене не знайде»
Чутно тріск. Вже третя чашка за місяць, випала з її тремтячих рук.
У домі незвично тихо…
***
Тиша, важка, задушлива, така що з силою б’є по вухах.
Це покарання, вона його заслужила.
Невідомо скільки часу пройшло, може доба, а може й короткі хвилини. Тут це зрозуміти неможливо, ця ледь освічена сіра кімната, без меблів, картин, шпалер, засмоктувала у страхи та жалі. Висушуючи усілякі надії, змушуючи бути покірною.
Двері відчиняються, її торкаються холодні пальці обережно беручи на руки, ніжно обіймаючи та заколисуючи наче малу дитину. Вона ж спрагло, налякано чіпляється за нього міцно обіймаючи та стискаючи його шию, а ні трохи не завдаючи йому болю.
Йому неможливо завдати болю.
— Моя прекрасна, Кароліно, — він м’яко заправляє золотаві пасма, їй за вушка. — Все добре, я з тобою, — вона здригається у його руках. — Я завжди буду з тобою.
***
Це починалось як легка інтрижка, флірт, бісики в очах. Мимохіть вкрадені поцілунки.
Тоді їй ще було не відомо хто він, здавалось ніби черговий багатій хоче розважитись з гарненькою дівчиною. Вона теж була не проти розваг, все ж він гарний, ввічливий й з неймовірною харизмою. А його гострий язик та вічно саркастичний тон, додавали деякої жаринки у їхні зустрічі.
Перший час було дійсно весело, прекрасні сумісні вечори, палкі поцілунки. Усе здавалося казково, аж до їхньої першої ночі. Відтоді їх стосунки стали, якимись більш серйозними та дивними. Локі заявив, що тепер вони офіційно пара.
— Мила, думаю відтепер нам варто перевести наші стосунки на новий рівень, — промовляє зав’язуючи краватку. Кароліна спостерігає за його довгими пальцями, все ще не сприймаючи реальність після сну. — Що думаєш?
Дівчина наче оговтується, здивовано переводить погляд на його очі, у яких біси вже танцюють довкола ватри.
Здавалось, ніби вона потрапила у якийсь дешевий роман, з тих які не шкода залишити на буккросингу, не позичивши нічого на заміну. Різко він став м’якішим, не без своїх тарганів, але все ж, це було дивно. Кароліна все ще безнадійно вірила у швидкоплинність цих стосунків, ну бо так цей чоловік з ім’ям давнього скандинавського бога прекрасний, неймовірно цікавий співрозмовник й той самий типаж «красунчика лиходія». Але щось тут завжди було не так.
Чим вона йому могла так сильно сподобатись було не відомо, звісно вона була симпатична, й могла підтримати бесіду на будь-яку тему, проте на цьому й усе. Це що новий варіант «Попелюшки»?
— Ти прекрасна наче Фрігг, одна з найгарніших богинь Асґарду.
Подібні компліменти ставали усе частішими. Локі часто говорив про її золотисте волосся, блакитні очі, порівнював їх з дорогоцінностями та шовком. Милувався гарними рисами обличчя й добрим, але водночас рішучим характером.
З часом деякі його біси почали виходити на зовні, спочатку він ревнував, наче випадково робив усе аби вона якомога менше спілкувалась зі своїми друзями. Потім несподівано, з нею переставали розмовляти й родичі, колеги, знайомі. Й неочікувано у Кароліни залишився тільки Локі.
Вона була настільки засмучена та розчавлена, що навіть й не подумала з ним розійтись, навіть коли їх стосунки ставали все задушливішими. З часом Локі навіть зміг вмовити її піти у відпустку, бо «я бачу наскільки ти засмучена», а потім і зовсім звільнитися, бо «через цю роботу один стрес, відпочинь, а потім знайдеш іншу».
Іншу роботу вона так і не знайшла.
***
Вона горіла з середини, це було до біса боляче. Це не схоже на полум’я кохання чи пристрасті, це був спопеляючий усе вогонь, що майже забрав її душу.
Було страшно, було до біса страшно.
— Це моя провина! Я визнаю це! Випусти! Випусти мене! — дівчина кричала вже не своїм голосом. Яка ж дурна, хіба не знала, що не можна з ним сперечатися?
Як звичайна смертна сміє перечити давньому божеству? Хіба забула якими бувають наслідки?
Кароліна знову у цій кімнаті, повністю ізольована від світу, ні звуків, ні запахів. Лише марення та ілюзії, що час від часу насилає Локі.
Невідомо як давно, вона дізналась, що її коханець не просто так має таке дивне ім’я, а люмінесцентно-зелене світіння його очей, не обман зору та не марення через перевтому. А можливо Кароліна вже давно знала, хто він насправді, проте чомусь це завжди губилось десь далеко у її думках.
Оце їхньому світу ще одної надприродної сутності не вистачало. Наче цьому всесвіту було мало Тора, Залізної людини, Галка…
Ці «покарання», були доволі частими, поки вона не втомилась боротися. Кожен раз коли Кароліна намагалась вибороти своє право на те що б піти на роботу, зустрітися з друзями та рідними. Усе це закінчувалось однаково, він затягував її до цієї остогидлої кімнати та зачиняв.
А кожен раз після подібних покарань Локі пригортав її до себе, шепотів на вухо як вона йому дорога.
Але кожен день у її голові тріпотіла думка:
«Треба тікати»
***
Тепер мала нове ім’я та новий дім, засекречений звісно, поступово почала нове життя. Виходити з дому було все ще важко й страшно, але все налагоджувалось.
Після нападу на Нью-Йорк її знайшли Месники, через якісь свої канали зв’язку. Допомогли їй вибратись з цього пекла та відправили куди якомога далі.
У домі незвично тихо, зазвичай на фоні щось шумить чи то телевізор, чи витяжка, чи діти з двору кричать та сміються. Усі ці звуки, хоча як ні, будь-які звуки заспокоювали її, най буде все що завгодно, окрім тиші. Кароліна досі пам’ятала той страх, те як розум розколювався на шмаття. Тепер же вона іноді бачить сни та галюцинації з ним, чує його голос та тоне у цьому божевіллі. Тому навіть коли їй здається, що занадто тихо, вона починає бурмотіти, щось, декламувати собі усі поезії які тільки пам’ятає, фальшиво наспівувати усі відомі її розуму пісні.
А зараз, наче сам звук задихнувся, кожне її слово тоне, поглинає тиша. Звуки навіть не долітають до поверхонь, гаснучи на півдорозі.
Намагаючись заспокоїтись вона присідає навколішки та починає збирати уламки від чашки з емблемою Гафелпафу.
Тишу розривають гулкі кроки, холодні руки пригортають до себе, а запах шкіряного одягу б’є по носу.
— Кохана, як можна бути такою необережною?