Страх гнав далі. Дівчина бігла з усієї швидкості, чіпляючись за ліани та гілки дерев. Серце билося шалено. Птахи з переляку летіли геть, утворюючи в небі темні хмари. Не можна було зволікати. Її переслідувач був неймовірно сильний і витривалий. Він не зупиниться поки не зловить її. Дихати не було сил, легені нестерпно горіли. Сонце вже сідало, забарвлюючи все в яскраво-червоні та помаранчеві кольори. Темна фігура швидко стрибала з гілки на землю, з трави на стовпи дерев, чіпляючись гострими лезами ножів, що були в руках. Озирнувшись на секунду, втікачка з гучним криком була звалена з ніг. Супротивник стрибнув на дівчину і повернув її спиною на м’яку шовкову траву.
- Аааааа, милості, ха-ха-ха-ха, прошу пожалій. - благала Рая, намагаючись скинути безжалісного ката з себе, який не переставав лоскотати її.
- Ого, як швидко ти здалася. Тепер я знаю, як впливати на тебе ночами. – Хитро посміхнулась Намаарі й кліпнула оком, не припиняючи своїх тортур. - Довго втікати від мене не вийде. Правильно, Dep la? - Її руки гуляли всім тілом спійманої дівчини.
– Ахахаха. Ну, будь ласка, ахаха. Досить, я віддам тобі все, що забажаєш. - В Раї від сміху виступили маленькі сльозинки на кутках очей.
- Мені потрібне лише твоє серце, - прошепотіла на вухо дівчина з асиметричною зачіскою. Обдавши шию своєї здобичі диханням, через що у тієї вся шкіра вкрилася мурашками.
- Ой, знаєш, - Рая швидко закліпала очима, - воно вже зайняте прекрасною правителькою Ікла.
– Що? Моєю мамою? – примружилася смуглява, як кошеня, приймаючи гру.
- Намаарі, - шатенка взяла руками обличчя своєї співрозмовниці й серйозно промовила, - моє серце завжди було і буде твоїм. Я так довго бігала від почуттів до тебе і більше не збираюся повторювати своїх помилок. Я люблю тебе, моя дика кішечка.
Немов шукаючи щось необхідне для життя, як воду та повітря, дівчата довго дивилися одна одної в очі. Теплий вітер блукав по зеленій траві, створюючи смарагдові хвилі. Намаарі нахилила голову до коханої та подарувала їй найніжніший поцілунок, на який була здатна, обережно ворушачи губами. На тому схилі можна було б залишитися навіки, райське місце, навколо рясніли чудові квіти, але сонце вже зникало і повітря дмухало прохолодою.
- Б’ємося об заклад, що до палацу я перша добіжу, - розірвавши поцілунок, промовила Намаарі. В очах Раї заблищав азарт:
- Це ми ще побачим.