Повний текст

Це Сонце, що дійсно йде мимоволі,

Та, потихеньку збираючи долі

По обрію все ще продовжує плить.

А там серед неба Зоря мерехтить. 

 

Виходить вона із дальніх земель,

І світлом, що схоже на карамель,

Обходить все небо по колу і звідти,

Щоб зранку знову на землю прилігти. 

 

Потім все знову, і так кожен день.

І кожне у світі з старійших учень,

Каже, що зранку на небоколі

З’являється сонце в одинокому полі. 

 

А потім чекає. Чекає, допоки

Земля повернеться у всі інші боки.

Щоб «здати» важливе місце на небі

Такій чарівній нічній королеві. 

 

Зоря все це знає і все може чути.

Але вже ніколи не зможе прибути

На зустріч з коханою Зіркою-Сонцем.

Тому лиш сидить за темним віконцем.