Повернутись до головної сторінки фанфіку: Записка до чаю

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Фукудзава вагався, через що брови хмурились, але все ж спитав:

— Еліс… мила?

— Фукудзава-сан, все гаразд? — Ацуші ледь не підскочив від раптового питання.

— А? Так. Звісно. Мені треба за документами. — Юкічі втік.

— Цікаво, чого це бос таке питає. — Подумав Ацуші.

Наступною жертвою дивного питання став Дадзай. Той вже сказав побільше:

— Абсолютно не мила, а пихата і нагла. А вам нащо?

— Та так, просто.

— Просто? Ви дивний сьогодні.

— Навзаєм.

— Тц.

Фукудзава трохи сумний пішов годувати бродячих котів. Не люблять. Ну буває. Часто так трапляється. Хрясь — рибка, призначена для котів, ламається. Фукудзава дивився на руку і думав, що зробив. Він не має бути злим.

Всі коти від різкого хрускоту повтікали. Блядство. Бідну рибу ще більше покрошили в руках, ледь не в порошок стерли. Певно, так би й було, якби не чиїсь кроки. Юкічі розтиснув кулак і висипав місиво на бордюр.

— Фукудзаво-доно, ви якийсь злий. — Той агресивно промовчав. Знайомий голос, як він ще по крокам не впізнав?

— Котів тут нема?

— Були.

— Втекли? — Морі сів на лавочку поряд. — Можу вам піймати.

— Нащо вам це?

— Щоб ви не були злим.

— Ви дивні.

— Ви ще дивніші, Фукудзава-доно.

— Та ідіть ви до біса.

— І в нього забрати котиків?

— І в нього залишитись.

Морі все ж пішов ловити котів. Піймавши одного рудого, вернувся до Фукудзави з котом. Звіря хотіло вирватись, але погляд боса мафії змінив його світосприйняття.

Ось і через кілька рухів кіт опинився на колінах Юкічі, але Морі уважно дивився, щоб той не втік.

— Не мучай кота. — Фукудзава трохи зрадів коту, але не хотів цього видавати. — Біжи, маленький.

— Спершу перестань мучити себе, потім за кота будеш вже говорити.

— Я не мучаю.

— Мучаєш.

— Без голови хочеш лишитись?

Морі посміхнувся: — Давай ж.

Кіт втік десь подалі в ході словесної перепалки, тому Фукудзава без проблем дістав катану і підніс її до шиї Огая.

— Рінтаро, я хочу тістечка. — Еліс шарпнула за плащ Морі.

— Зараз, мила.

— Мила?.. — Рука Фукудзави здригнулась і лезо зачіпило шкіру Морі. Та все ж Юкічі помістив катану назад в саю.

— Так, вона мила, — Морі дещо стурбовано посміхався, притуляючи до ранки серветку, щоб спинити кров. — Не злись так сильно, ти теж милий. — Фукудзава знов поклав руку на рукоятку меча. — Добре-добре, не милий. — Морі трохи задумався. — Ти сьогодні якось не в дусі.

— Мовчи. — Не зважаючи на все, Фукудзава соромився думки, що його кохають і ще й так нагло. Ось так нахабно на листочку з питанням чи кохає він Фукудзаву написав під «так» «Еліс мила», а під «ні» — «Еліс не мила» і посміхаючись дав цей листочок Юкічі. Перше питання звісно було хто таке придумав і написав, друге хто помітив, що Фукудзаві подобається Морі і третє: чи кохають його. З останнім вже розібрались. — Іди до біса.

— А на цей раз за що?

— Іди.

— Добре, іду. — Морі зробив кілька кроків і обернувся, — До речі, Еліс принесла додому кошеня. Хочеш поглянути?

— …

— Тоді ідем. — Морі взяв Фукудзаву за руку і потягнув до себе. Не те, що Юкічі був не задоволений, просто нема чого з ворогом йти за руку. Тому й забрав руку зі хватки. На здивований погляд відповів:

— В тебе руки холодні.

— Просто в тебе вони гарячі.

***

Гарячість рук Фукудзави, відчула і шия Огая.

— Ти весь такий гарячий?)

— Що за питання? — Суворо глянув Фукудзава, все ж шаріючись. — Готово. — Тепер на шиї Морі красувався милий з котиками пластир.

— Пх, миленько. Знаю тепер, що тобі дарувати.

— Не треба, то мої підсунули. — Відвів погляд Фукудзава. Насправді він довго полював за такими пластирями.

— Як скажете. Чай?

— Бос мафії в своїй квартирі пропонує мені чай? Ти хочеш агентство без директора лишити?

— А я думав, ми давні друзі, — зітхнув Морі. Правда то послання було неочікуваним.

— То не я писав. Певно, хтось з моїх. Знайду і покараю.

— Може якось краще провести час?

— До чого ви ведете?

— До чаювання.

— Я не дурний, щоб пити чай у вас. Казна-що підсипете.

— Навіть ваш улюблений зелений чай?

— Добре, його можна. — Фукудзава радісно, хоч і приховував це, поглажував кота, поки Морі готував чай. — Якщо підсипуєте, то щось не смертельне.

— Тобто можна щось, щоб ви вирубились і потім робити з вами що завгодно? Буду знати, — посміхнувся Огай.

— Можна і без підсипаного чогось…

Вони випили чаю, а що було далі, знає тільки чай.

    Ставлення автора до критики: Позитивне