Цей Святвечір Нолан Прайс проводив у пабі «Лучеськ». Саманта святкуватиме Різдво з рідними. Як і всі нормальні люди. Лише прокурор спочатку нап’ється, а на завтра спатиме до вечора, аби позбутися неприємного відчуття самотності.
Він не любив бути сам. Та попросити когось святкувати разом не дозволяла гордість.
Нолан сидів у глибині напівтемного пабу, освітленого поодинокими лампами, стилізованими під вуличні ліхтарі, та безліччю гірлянд. Люди поступово заповнювали просторе приміщення. Всі сміялися, всі приходили не самі. Прайс спостерігав за відвідувачами і думав, що брати відпустку було поганою ідеєю. Праця приглушила б недоречні думки. Готуючись до судового процесу, Нолан забував про все. Можливо, він так і зробить. Післязавтра повернеться до свого офісу. Скасує відпустку і візьметься за перегляд справ.
Черговий кухоль пива і закуски. Нолан послаблює краватку на шиї. Посміхається й киває в такт музиці. Серед людей майже не почувається самотнім, хоч за весь час спілкувався лише з офіціанткою. Прокурор розсіяно оглядав приміщення і був здивований, коли побачив Аллана Фішера, поліцейського, з яким неодноразово перетинався на судових засіданнях. Прайс насупився, бо Фішер не відводив від нього погляду. А коли зауважив, що Нолан на нього дивиться, широко всміхнувся й відсалютував кухлем з пивом.
Нолан не відреагував. Тоді Аллан підвівся, взяв свій кухоль і підійшов до столу, де сидів прокурор.
- Доброго вечора, пане Прайс. Святкуєте?
Нолан затримав погляд на усміхненому обличчю. Знизав плечима.
- І вам доброго вечора, Фішере.
Питання він проігнорував.
- Ви сам? - поцікавився Аллан. - Я чекав, коли прийдуть друзі. Та щось вони не квапляться. Ви не проти, якщо я складу вам товариство?
Нолан так само невизначено знизав плечима. Проте Фішер вже всівся на масивний дерев’яний стілець. Незважаючи на мороз, Аллан був у легкій шкірянці, накинутій на темну сорочку. Чорне волосся зачесане назад. В образі Аллана поєднувалися легка витонченість і дещиця зухвальства, роблячи поліцейського по-своєму привабливим і харизматичним. Нолан не раз ловив на собі погляди Фішера. Втім, прокурор був надто зайнятий, щоб обміркувати таку увагу з боку Аллана. Хоч Саманта не раз натякала Прайсу на те, що він небайдужий молодому поліцейському.
- Ви когось чекаєте? Чи просто прийшли посидіти? - Фішер намагався підтримати розмову.
- Не чекаю, - відповів Нолан, - я мало кого знаю в Луцьку. Поки нема часу на нові знайомства.
- Ви американець?
Прокурор кивнув і попросив у офіціантки ще пива. «Львівське різдвяне» цього року було особливо смачне.
- А ви? - у свою чергу спитав Прайс.
Аллан осушив свій кухоль і всміхнувся. Навіть усмішки у нього були особливі.
- Я з Данії. А завдяки програмі обміну досвідом поліцейських опинився тут. Робота та сама, тільки тут спокійніше.
Нолан з ним би посперечався, проте не став. Отримавши пиво, пригубив і зробив кілька ковтків.
- А пиво тут смачніше, - несподівано для себе зауважив Нолан, не помічаючи, як Фішер розглядає його шию, не сховану за коміром білої сорочки.
- Я бачу, - хмикнув поліцейський, - це у вас вже п’ятий кухоль.
Нолан, хоч і був трохи напідпитку, проте з цієї репліки зробив одне відкриття.
- Фішере, ви за мною стежили, чи що?
Аллан замовк і замислився. Тоді видав:
- Просто спостерігав. Я сидів у «Лучеську» ще до того, як ви прийшли. А потім побачив вас. Поганий день, пане Прайс?
- Та… - Нолан махнув рукою. - Різдво у незнайомому місті без друзів і сім’ї - така собі радість.
- Знаєте, пане Прайс, ходімо до мене, - запропонував Аллан. Судячи з того, що Нолан сприйняв його репліку без здивування, поліцейський зробив висновок, що останній кухоль явно був зайвий.
- Ходімо, - кивнув Нолан, - все ж прокидатися з кимось краще, ніж прокидатися самому.
- На що це ви натякаєте, Нолане? - вигнув брову Аллан, нахилившись до співрозмовника. Прайс підвівся і взяв своє пальто.
- Ви добре зрозуміли, на що я натякаю, Аллане.
***
Виявивши вранці себе у чужій квартирі, Нолан спочатку не зрозумів, що сталося. Ліжко було жорстким, а ще пахло цигарковим димом. Прайс сів і роззирнувся.
- З Різдвом, пане прокуроре, - Аллан у домашньому светрі й штанях зайшов у кімнату. Окинув поглядом тіло Нолана й усміхнувся. - Поснідаєте? Довго ж ви спите.
- Це звичка, - прокурор не почувався ніяково у товаристві Аллана. Він неспішно одягався, зауваживши, що сорочка трохи прим’ята. Чоловік не любив носити пом’яті речі, та не став просити у Фішера одяг. - Я довго сплю, якщо знаю, що вранці нікуди не кваплюся.
- То як щодо сніданку? - спитав Аллан, підійшовши до Нолана й допомігши застебнути ґудзики на сорочці. Тоді не втримався і поцілував стиснуті губи прокурора. Одразу ж відчув, як Прайс посміхнувся. - Я не можу відпустити вас голодним.
- Я поснідаю з вами, - сказав Нолан, бо й сам не хотів так швидко йти. - І ще одне, Аллане.
- Що? - спитав Фішер.
Прайс повернув поцілунок - такий же теплий і ніжний - зі словами:
- Вас теж з Різдвом.