Сидячи на підвіконні, я зрозуміла, що жити у Яскравому Місяці дуже виснажує. Всі такі милі, кожного разу посміхаються, запитують, як справи. Це неймовірно дратує. Ну гаразд. Може, тільки трохи. Адора постійно допомагає іншим принцесам з відновленням королівств. Я б теж могла допомогти, але не хочу. За кого вони мене мають? Я світ урятувала. Все! Хочу відпочинку. Назавжди! Мммм, сонечко таке тепле. В загалом, я б залишилась тут. Різноманітна їжа неймовірно смачна, це не сірі пайки в Лихої Орди. Гарні квіти, багато тварин. Мені подобається спостерігати за ними. Ніколи нікому в цьому не зізнаюся. А ще мені подобається, що тепер я можу багато часу проводити з Адорою, звісно, якщо вона не зайнята «важливими» місіями. Ці ледачі принцеси можуть впоратися і без МОЄЇ принцеси.
Зазвичай, перед святами всі на диво моторні. Русала та Холода роблять льодові фігури, Парфума розсаджує квіти. Я розумію, що час тікати, коли всі бігають прикрашають палац. Так було і цього разу. Всюди було занадто багато рожевого. Рожеві тістечка, рожеві банти, рожеві прикраси. Мабуть, це те свято коли всі ходять з дурними обличчями та зізнаються одне одному в коханні. Цікаво, де Адора?
***
Адора два дні була дуже неспокійна, постійно напружена. На питання «Що тебе турбує» відповідала «Нічого». Ніби Адора щось приховувала від мене? Це не давало мені спокою.
Зранку вона кудись зібралась. Я вирішила прослідкувати за нею. Адора взяла з собою кошик і пішла до лісу. Якась дивна вона. Може хотіла побути одна? Ну добре, простежу, щоб вона була в безпеці. З лісу Адора вийшла на миловидну галявину з квітами. Посередині стояла бесідка з живої плетеної лози. Чотири стовбури починали рости із землі. Вони обпліталися по всій довжині, а зверху поєднувались в центрі, утворюючи купол. Кожна лоза була вкрита і листям, і чарівними квітами. Без Парфуми мабуть не обійшлось. А, от і Парфума, так мило щебече та посміхається Адорі. Я цій тендітній квітці все листя повідриваю. Це що? Ревнощі? Ні. Що за дурня? Ну нічого, нехай. Нехай Адора мила з усіма, обіймає всіх, але спить вона лише зі мною. Вухааххахаха, нікому її не віддам, я така лиха. Яка ж вона неймовірна.
Побалакавши, Адора швидко побігла назад до палацу. Потрібно добратися до нього раніше, щоб Адора не знала що я слідкувала за нею. Стрибаючи по гілках дерев, я згадала, якщо сьогодні той день закоханих, то це можливість здивувати Адору подарунком. Гілка. Стрибок. Політ. Вікно. Кімната. Втамувавши дихання, я схопила перше, що трапилось під руку - книгу.
- Хей. Все в нормі? Ти не захворіла? - Спитала Адора, відчинивши двері. Вона дуже дивно подивилась на мене. Може викрила якісь мої погані витівки? Даремно я той горщик з квітами скинула з вікна. Або Лук розповів їй про нашу розмову?
- Так…Тобто ні… Я… Все круто. Чому ти думаєш, що я захворіла?
- Ну, я не хочу тебе ображати, просто вперше бачу тебе з книгою.
- Адоро! Я вмію читати, тому і …читаю. Що ти хотіла?
- В мене є для тебе сюрприз. Ти йдеш? – Вона виглядала напруженою. Можливо зараз саме час зробити те, що я давно хотіла.
- Так. Ти йди. Я наздожену тебе на подвір’ї.
В кімнаті в мене був один сховок, про який не здогадувалась Адора. Там я заховала дещо дивовижне. В мене давно був особливий подарунок для такої особливої дівчини. Одного разу, під час реконструкції Яскравого місяця, Блисківка застосувала сильну магію. Настільки сильну, що іскрилося повітря і в озеро впала чарівна краплина. Якось я знайшла камінчик, коли її вимило на берег. Лук, пообіцяв зробити гарну оправу для нього. І звісно він погодився мовчати про це, бо я пообіцяла відірвати йому голову, якщо хтось дізнається.
***
Коли ми добрались до бесідки з лози, там вже нікого не було. Адора вела мене за руку до простирадла, яке було розстелене на землі. На простирадлі біля кошика лежали тарілки зі свіжою випічкою, ягодами та нарізаними фруктами. Невже вона справді замислила щось грандіозне?
- Сідай. Сьогодні особливий день, буде казкове затемнення. Одна давня і дуже могутня планета, що дуже повільно рухається, сьогодні, на декілька хвилин закриє сонце. І коли це станеться на цій галявині заспівають квіти.
- Що? Ти певно жартуєш. – Такого я ще не бачила, щоб квіти співали.
- Ні почекай трохи. Я хочу тобі дещо сказати… - Адора підбирала слова, щоб сказати щось надзвичайно важливе. Але затемнення почалось раніше.
- Дивись…
Сонце дійсно сховалося за планетою в небі й стало трохи темно. Навколо нас почали розпускатися бутони квітів. В середині вони світились різноколірним забарвленням і з них йшла мелодія. В кожного був свій ритм та звучання. Але разом вони утворювали найчарівнішу мелодію у світі. Їх було так багато, що нагадували великий хор. Це було неосяжне відчуття магії навкруги.
- Кицьра. Я хотіла сказати, що поряд з тобою моє серце так само співає. – В очах Адори жила ніжність, а її голос був тихим, але я все почула. - Я люблю твої очі, люблю, коли ти мурчиш уві сні, люблю твої дотепні жарти. Ми дуже давно знайомі. Я люблю тебе, тому хочу, щоб ми завжди, на вікі вічні були разом. – Адора потягнулась до кошика і дістала з нього маленьку коробочку. Коли вона відкрила її, всередині блищала золота каблучка. - Ти станеш моєю дружиною?
- О, Адоро, звичайно. Я… я просто… не уявляю життя без тебе і дуже сильно тебе люблю, і це місце мені теж подобається, хоч я іноді сумую за Ордою. Тут ти інша, тут ти більше посміхаєшся і смієшся. Я люблю це. От, дідько. Тобто. Тримай. Це тобі. – Я витягла з кишені кольє в маленькому мішечку. І обміняла його на коробочку з рук Адори. – Це найчистіша магія у всесвіті. Вона схожа на тебе, бо ти найдобріша, найсміливіша з усіх кого я тільки знаю.
- О, Кицьро, це зворушливо та неймовірно красиво. Дякую. - Адора ретельно роздивлялася камінчик, а я впізнала знайомий сплав каблучки.
- Ти що, переплавила свою застібку в вигляді крила, щоб зробити мені каблучку? – Адора кивнула. Я вражена до глибини душі. Яка ж вона щира. – От дурепа. Мені подобається.
***
Вже доволі сильно стемніло. На небі можна було побачити зорі. Лежати в обіймах Адори завжди мені подобалось. Але зараз дещо змінилось. Тепер ми заручені. Я її наречена. Вона стане моєю дружиною. Я сподівалась, що до кінця життя ми будемо разом, але зараз я впевнена в цьому. Вона кохає мене. Ці почуття окриляють. Хочеться зробитися настільки маленькою, щоб можна було жити в її серці. Там де тепло, м’яко.
- Кицьро, мила моя. Ти мурчиш. Про що задумалась?
- Та я сьогодні бачила сон, де ми були правительками Лихої Орди. Я сиділа на великому троні. В тебе теж був трон, але трішечки менше за мій.
- Ахахах, ну звісно.
- Ми сиділи та зухвало дивились на всіх згори. Обожнюю це відчуття. Знаєш, я трохи сумую, за тими часами, коли ми були малими. Ми гралися там, навчалися …
- Так, я також сумую… Якщо хочеш, ми б могли погостювати у Скорпії. Вона розповіла мені, що зберегла деякі зали за для спогадів. Бо вона теж там виросла. Тому, фактично, ми могли б втілити твій сон.
- О, справді? Якщо так, тоді я розповім, що сталося далі. Це моя найулюбленіша частина. Ти була в тій сукні з глибоким декольте. Видовище дуже гаряче. Ти сіла мені на коліна, почала цілувати. То була просто фантастика. Потім, ти гладила руками мої плечі, руки, груди, живіт і стала спускатися нижче…
- Ого, пригальмуй, хитра збоченко. – Адора обхопила мене обома руками та сильно притисла до себе. Як же сильно обожнюю її. Вона моя мила і тільки моя.