Повернутись до головної сторінки фанфіку: Як завжди

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

У квартирі різко стало тихо, й Рівен зрозумів, що щось не так. Стишив вогонь, щоб не втекло молоко, накрив кришкою пательню з грибами. В ногах плутався Плутос, гарненький мопсик, хлопець взяв його на руки, відкриваючи двері до кабінету Музи.

– Ти знову?

Вона стояла й прикривала рот рукою, комір майки весь у крові. Лампа на столі мигнула й погасла, залишаючи їх при мерехтінні ліхтарів у дворі.

Рівен зітхнув. Хотів спитати “невже це настільки важливо для тебе?”, але в домі вже не залишилося того, що можна бити. Вони й їли зараз з каструлі після останньої сварки. Збирались ось на вихідних за посудом, кришками. Брали зазвичай одразу оптом.

– Угу.

– Я за аптечкою, стій, де стоїш.

– Та стою.

Муза закотила очі, Рівен і в темряві міг це зрозуміти, стільки ж разом пробули, впала на пуф, закидаючи ноги на скляний столик. Задерла голову.

Плутос завозився, сплигнув на підлогу й кинувся до господарки, забрався їй під лікоть.

Ідилія, бля.

Рівен закурив, поки шукав аптечку серед мотлоху, вона чомусь кожного разу магічним чином телепортувалася.

Обробляти губи чи пальці Музи було таким звичним і рутинним, що це навіть не лякало більше. Барабани, скрипка, віолончель, кларнет — чого тільки вона не пробувала з таким впертим фанатизмом, що Рівен вірив, дійсно вірив — для Музи є один Бог, чи Сатана, чи хто там ще — музика. Її кайдани, її крила. Із звуків вона плела магію, цілі світи, змінювала реальність одним тільки свистом.

– Боляче?

– Як тату робити. Сам ж знаєш.

Хлопець осміхнувся, подув на ранку. Змінив ватний тампон, наказав грізно:

– Пальці покажи.

Пальці в Музи були заліплені пластирами з котиками-собачками, сині, рожеві, зелені, на них живого місця не було. Короткі обгризені нігті, задирки, які вона піддівала зубами, маленькі ранки.

– У тебе тут гній, як ти граєш?

– Мовчки. Знаєш, береш у рота мундштук, дуєш… Що ти від мене хочеш? У мене скоро концерт.

У неї скоро концерт.

Рівен тихо хмикнув, закрив аптечку.

Вони посиділи трохи в тиші, тільки Плутос сопів, потім хлопець усе ж не витримав, як вибухнув:

– У тебе скоро концерт! Ти вб’єшся через свою музику! – він вскочив на ноги, закричав. – Будеш як твоя мати!

– Не смій про неї казати!

– Але ж, Музо, послухай, вислухай, ти зациклена, в тебе немає більше гобі.

– Ой, а в тебе які гобі? Дрочити й катати на байці?!

– Це не має бути божевіллям. На музиці життя не кінчається!

– Не смій казати мені, що робити!

Вона вліпила йому ляпас, він розбив біля її ніг горщик з фіалками.

Плутос тихо скулив під столом.

– У тебе щось горить.

– Моя срака.

Рівен вийшов з кабінету, вимкнув плиту. Стояв на кухні, важко дихаючи. Потім запалив, запахло солодко травкою.

– Я тобі говорила не палити вдома. Чого ти ніколи мене не слухаєш?

– Бо ти ніколи мене не слухаєш!

– Я тільки й роблю, що уступаю й шукаю компроміси. Ти просто цього не хочеш помічати. Прикриваєшся хвилюванням за мене свої егоїстичні мотиви!..

– Які ж? Га?!

Муза замовкла, стискаючи кулаки.

– Ненавиджу тебе!

Вона схопила два останніх келиха, що вціліли, занесла вже руку, але чомусь зупинилась.

– Що? Кінчай уже.

– Та не хочеться. Краще випити рому, в нас є ром?

– Пиво тільки залишилося. Тільки тобі ж язик буде знову боліти…

– Точно. То що на вечерю?

– Жульєн.

– Смачно, – вона переставила виделки, ножі, як хотіла, протерла стакани. – Що, навіть не поцілуєш?

– Не хочеться.

– Козел.

– Коза.

– Насипай уже. Заїбав.

– Насипаю, насипаю. Тобі з куркою чи качкою?

– А як сам думаєш?

– Що ти сама можеш собі покласти.

Їли вони теж мовчки, тільки торкались один одного колінами. Муза барабанила пальцями по столу, чим Рівена дуже нервувала, але травичка робила своє діло — хлопець розслаблявся.

– Може, секс?

– Краще фільм який подивитися.

– Й то правда. Твоя черга до речі вигулювати Плутоса.

– Ага.

Він усе дивився, як вона одягається, натягуючи на майку зимове пальто. Плутос крутився вовчком, махав хвостом, оченятами блищав.

– Музо.

– А?

Рівен нахилився й поцілував її обережно, щоб не розтривожити ранку.

– Будь обережна.

– Пішов ти. 

    Ставлення автора до критики: Позитивне