Проєкт «Супермама» знову в етері! Тут четверо кардинально різних матусь щотижня з’ясовують, хто з них — найкраща. І цього тижня змагаються мами-відьми.
Знайомтеся:
Мама-вікканка Ровіна, яка будує сімейний добробут завдяки прадавній мудрості Великого Ковену.
[«Я вважаю, що немає таких проблем, яких не можна було б вирішити за допомогою магії: захворіла дитина — руна на здоров’я, треба влаштувати у садочок — замовляння на успіх, хочете знайти чоловіка, який утримуватиме дитину — приворот, врешті-решт. Хоча, звісно, останнім мені користуватися геть не обов’язково. Я мати найуспішнішої та найамбітнішої дитини і прийшла на цей проєкт це довести».]
Мама-богиня Фріґґа, яка живе в Золотому Місті і керує долями смертних.
[«Як на мене, жінка перш за все повинна створити приємну атмосферу вдома, в моєму випадку — у цілому королівстві (*сміється*), щоб її діти та чоловік почувалися максимально комфортно, саме тоді вона може почуватися по-справжньому щасливою. Зрештою, що ви хотіли почути від богині шлюбу і домашнього вогнища? (*знову сміється*)»]
Мама-досконалість Нарциса, яка виховує сина ідеяльним, як і вона сама.
[«Успіх жінки — це перш за все успіх її дітей і чоловіка. Правду кажуть, що за кожним успішним чоловіком стоїть не менш успішна жінка. При цьому вона не має тонути в хатніх справах і брудних пелюшках, прости мене Мерлін. Мати має навчити свою дитину мати власний стиль і достойно поводитися у вищому суспільстві, а також — поважати батька, авжеж. Наша сім’я є еталоном цього».]
Та мама двох бешкетників Ванда, яка виховує найбільш особливих дітей на світі.
[«Мама в першу чергу має бути опорою для своїх дітей, захищати їх від усих бід і давати розуміння того, що їх ніколи не покинуть. А з такими неймовірними дітьми, як у мене, ще і наглядати, щоб вони самі чогось не «вичудили». На щастя, я мала достатньо часу, щоб підготуватися до цього, тож тепер у нас усе… гаразд».]
Протягом тижня кожна з матусь прийме суперниць у себе вдома та отримає від 0 до 10 балів у трьох категоріях:
Виховання дітей…
— Мама хотіла тебе обміняти на трьох поросят?!
— Що гірше — їй не вдалося, — здається, Ферґусу не надто подобається це запитання. — А взагалі, я був здібною дитиною і вартував як мінімум п’ятьох поросят.
[— Не поясните, що б це мало означати?
— Самі спробуйте ростити дитину у сімнадцятому столітті. Так у хлопчика могла бути инша доля, аніж продати душу заради… не важливо.]
Хазяйновитість…
— Мерліне, звісно ні, для нас готують і прибирають ельфи-домовики.
[— Пані Максимофф, вас, здається, це зачепило?
— Це ж легалізоване рабство… — хто б казав.]
Та саморозвиток.
— Коли ми познайомилися, я лише навчалася у великих відьом, готуючись згодом стати однією з них. Але з’явився Одін, майбутній король Асґарду, що засипав мене золотом і, зрештою, зробив своєю дружиною.
[— Пані Маклауд, вам ця історія не здається знайомою?
— Я ніколи не проміняла б магію на чоловіка. Але Фріґґа гарно влаштувалася, нічого не потребує, за чоловіком буквально як за кам’яною стіною. Дуже вправна.]
А у фіналі матусі побачать усі оцінки та дізнаються, хто з них насправді «супер».
— Я хоча б чесно зізналася, що занизила оцінки.
— Це конкурс, потрібно вміти програвати. І розуміти, хто заслуговує на звання «супермами», а хто ні.
— Від вас я, звісно, не очікувала.
Та вирішальне слово за Дмитром Карпачовим: він дасть бонусні бали мамі, яка найбільше дбає про психіку власних дітей.
І найбільше пунктуальности виявили двоє матусь: мама-досконалість Нарциса та мама-богиня Фріґґа.
— Вітаю, мене звуть Нарциса, мені 43 і я маю чудового сина, якому ось-ось буде 18.
— Фріґґа, приємно познайомитися. Мені… — жінка посміхається, — скажімо, не одна тисяча років. У мене двоє синів — Тор та Локі. Здається, ви не сказали, як звуть вашого сина.
— Драко. Драко Луціус Мелфой, — Нарциса видається трохи знервованою через надмірну увагу. — Утім, ви, напевно, чули про родини Блеків та Мелфоїв із «Священних 28».
— Боюся, що ні, — тон Фріґґи розслаблений та ненав’язливо-ввічливий. Схоже, ці дві матусі чудово знайшли спільну мову. — Я не із цих країв.
[— Які у вас враження від знайомства із Фріґґою?
— Може, і добре, що вона не чула про наші родини, хоча вона і не схожа на того, хто ставитиметься упереджено.]
Одразу за ними прибуває мама двох бешкетників Ванда.
— Привіт, я Ванда.
Утім, здається, принаймні одній із матусь представлення не потрібне. Мама-богиня Фріґґа одразу ж упізнає свою майбутню суперницю:
— Багряна Відьма, я не помиляюся?
— Ванда Максимофф, — мабуть, матуся бешкетників не надто задоволена тією славою, що про неї йде. Що ж, вона не єдина з учасниць має темне минуле.
— Приємно познайомитися, Нарциса, — схоже, жінка вирішила розрядити обстановку.
— Навзаєм. Мені 34 і у мене двоє непосидючих десятирічних хлопчаків: Томмі та Біллі. Я вирішила ростити дітей у передмісті, подалі від галасу і небезпек великого міста.
— Знаєте, ми із чоловіком теж вирішили, що краще, щоб син ріс у приватному будинку, тим більше, що Драко дуже обдарований чаклун і навчився літати на мітлі ще до того, як вступив до Гоґвортсу.
— Настільки обдарований, що ледь не загримів до в’язниці слідом за батьком? — о-оу, здається, попри привітність Нарциси, Ванда не поспішає відповідати їй взаємністю. Чи це її так зачепили слова про обдаровану дитину?
[Глянемо, що хоче сказати Нарциса стосовно цієї ситуації:
«Я відмінний блоколог і захистилася б від неї, однак не очікувала такої підступности від когось на проєкті. Леді так не вчиняють. Удруге такої помилки не скою».]
— Нарцисо, як так сталося? — отакої, Фріґґо, а чи не хочете ви розказати спершу про те, як один з ваших синів опинився у вигнанні, а инший — у в’язниці Асґарду, га?
— Мій чоловік довірився не тій людині, — і не тій організації, і не тій ідеї, та і взагалі, що там казати.
Останньою, але доволі вчасно, приходить мама-вікканка Ровіна.
— Перепрошую за запізнення, — жінка світить бездоганною посмішкою і взагалі не надто схоже, що їй справді шкода. — Мене звуть Ровіна.
[— Здалося, ви хотіли якось прокоментувати появу Ровіни, пані Фріґґо?
— Я не схильна до упереджень, однак складно уявити як матір жінку у такому… екстравагантному образі.]
— Дуже приємно, — попри деяку зверхність стосовно зовнішнього вигляду Ровіни, її вітає саме мама-богиня. — Мене звуть Фріґґа, це Ванда і Нарциса.
— Бачу, у вас тут уже склалася дружня атмосфера. Хто вгадає скільки мені років?
— Здається, ви приблизно мого віку. Десь 40? — о, Нарцисо, ви так помилялися лише при виборі чоловіка.
— Майже. Тільки ледь не в десять разів більше.
[Здається, Нарцисі є що додати позаочі конкуренток:
«Нічого дивного у тому, що відьма у чотириста виглядає на сорок, проте цікаво для кого ж вона так старається».]
— Скільки ж вашій дитині?
— Менше ніж вашим Тору і Локі, — схоже, Ровіна теж щось знає про своїх суперниць. — Обом моїм синам трохи за триста.
— Перепрошую, а вони від одного батька? — що ж це — Ванда знову залучила телепатію чи випадково потрапила «у яблучко»?
— Старший, Ферґус, від одного шотландського вельможі, а молодший, Оскар, став називати мене матір’ю, коли я врятувала його від смертельної хвороби за допомогою магії.
[— Здається, пані Максимофф, ви можете зрозуміти бажання врятувати дитину за допомогою магії?
— Безсумнівно. Але мене хвилює те, що вона про рідного сина говорить холодніше, ніж про названого, розумієте? «Від одного шотландського вельможі» та я взагалі не певна, що вона знає, хто батько хлопчика.]
— Тобто ви усиновили молодшу дитину? — здається, декому ця ситуація дуже знайома.
— Радше подарувала йому безсмертя і дозволила рости в тій сім’ї, в якій він забажає. У сімнадцятому столітті у самотньої рудоволосої жінки було небагато можливостей, щоб утримувати восьмирічного хлопчика.
— Тобто, він назвав вас матір’ю, але ростила його инша родина? — знову ж таки, чи кардинально инша ситуація в самої Фріґґи?
— Сім’я Оскара була дуже доброю до мене, тож я любила хлопчика, як рідного. А втім, він не мав жодних здібностей до магії, тож я вирішила, що з його батьками йому буде краще.
[Що ж, Ровіна дуже натхненно говорить про Оскара, але що про це думає Дмитро Карпачов?
«Поки що рано говорити, але дуже тривожним здається те, що Ровіна так мало уваги приділяє своєму рідному сину. Крім того, схоже, що за допомогою Оскара вона намагається довести, в першу чергу собі, що може бути хорошою матір’ю. Але ж хлопчика насправді виховує не вона, хоча така його прив’язаність говорить про те, що Ровіна старається бути матір’ю».]
Кому дістанеться омріяний титул дізнаємося згодом.
***
А першою до себе додому запрошує мама-вікканка Ровіна.
[«Я втратила багато часу в минулому, адже мусила обирати між кар’єрою та дітьми, але, на щастя, двадцять перше століття дозволяє успішно поєднувати відьомство та виховання дітей, а тому я на цьому проєкті, щоб показати, що бути супермамою можна і в майже чотириста. Майже (*грайливо підморгує в камеру*). Я виховую синів за принципами вікканства, навчаючи їх бути в гармонії з природою і магією всередині них, а ще — з чітким розумінням того, що вони варті лише найкращого. Я супермама, бо змогла вчасно реялізувати себе і виростити сина, який став Королем Пекла».]
Своїх суперниць Ровіна зустрічає не вдома.
— Ви певні, що ми у потрібному місці? — схоже, Нарциса не надто у захваті від того, що матуся-вікканка запросила їх до бару.
— Можна застосувати пошукове закляття.
— Не варто, Вандо. Наскільки я розумію, це дуже навіть у стилі Ровіни, — невже у голосі несхильної до засудження инших Фріґґи прослизає саме засудження? — Ходімо.
— Любі! — Ровіна схоплюється зі стільця у порожньому барі й прямує до гостей. — Я вже боялася, що ви загубилися. Ферґусе, допоможеш із верхнім одягом?
— Кровлі, матінко. І я не працюю на тебе, — отакої, здається, атмосфера стає напруженою ще до знайомства сина із учасницями.
— Все гаразд, — Фріґґа першою скидає накидку і сідає за столик, що їм запропонувала Ровіна, щоб пом’якшити гостру і незручну тишу. — То чому ми тут?
— Хотіла показати вам те, чим займаємося ми з чоловіком, ну, власне, більше чоловік…
— Власне, більше залицяльник, — Кровлі передражнює манеру матері і ловить від неї незадоволений погляд. Може, недостатньо бути Королем Пекла, щоб отримання схвалення Ровіни? — Я здивуюся, якщо він протримається хоча б рік.
— У нас із Гавриїлом серйозні пляни. У будь-якому разі, ми зустрілися тут іще з тієї причини, що мій син дуже зайнятий і зміг вихопити кілька годин у своєму розкладі, щоб побачитися із вами. Пані, це мій син, Ферґус, — нарешті жінка згадала, що так і не представила сина. Тим більше, що дорослий демон скидався більше на її чергового залицяльника, ніж на дитину. — Ферґусе, це Ванда, Нарциса та Фріґґа.
[Звісно, Нарцисі є що сказати, хоча вона й остерігається прямої конфронтації з Ровіною:
«Дитина не може знайти час на те, щоб побачитися із матір’ю вдома? Багато про що».]
— Кровлі, — вже вдруге виправляє Ровіну син. Схоже, від суперечки з матір’ю його відділяють лише «гості» та знімальна група.
— Ровіна представляла тебе нам як Ферґуса, — Ванда здивовано підіймає брову. — Коли ти вирішив змінити ім’я?
— Коли став демоном. Важко укладати угоди, коли твоє ім’я нагадує назву венеричної хвороби.
— Любий, не перебільшуй, це звичайне ім’я як для сімнадцятого століття.
[А чи має Дмитро Карпачов що сказати із цього приводу?
«Відмова від імені, що його дали при народженні, нерідко може свідчити про те, що дитина намагається дистанціюватися від сім’ї. Крім того, справді дивним видається, що Кровлі уникає заїжджати до матері додому, але може зустрітися у барі майбутнього вітчима, який, до речі, йому не надто симпатизує, судячи зі слів самого сина».]
— Розкажи своїм подругам і про инші речі, звичні для сімнадцятого століття.
Утім, схоже, що розповідати не доведеться, бо Ванда чаклує, отримавши незадоволений погляд від Нарциси, а тоді її голос стає вищим від здивування:
— Мама хотіла тебе обміняти на трьох поросят?!
— Що гірше — їй не вдалося, — здається, Кровлі не надто подобається це запитання. — А взагалі, я був здібною дитиною і вартував як мінімум п’ятьох.
— І знов за рибу гроші, — не схоже, що в голосі жінки є хоч крапля каяття.
— Ровіно!
— Що, Фріґґо? Бачу, тобі складно зрозуміти амбітність молодої, — вона зумисне підкреслює останнє слово, — відьми, але, можливо, зрозумієш, що таким чином я хоча б могла бути певна, що дитина не помре з голоду, — далі вона продовжує стишеним голосом: — До того ж я вже сповна спокутувала свою провину.
— Що ж, було… не скажу, що приємно, але цікаво познайомитися із вашим відьомським кодлом, але мушу бігти. Пекло не чекає.
[Що ж, глянемо на враження Ванди від знайомства із сином суперниці:
«Чесно? Це п*здець (жах). Хоча, схоже, що син таки взяв щось від матері: наглости у них обох достатньо».]
Після не надто вдалого знайомства з Кровлі Ровіна запрошує конкурсанток вже до себе додому. Чи вдасться їй перекрити не найкраще перше враження вдалим господарюванням, дізнаємося згодом.
— Прошу до моєї скромної оселі, — «скромною» оселю точно не назвати: чотири кімнати, одна з яких — шикарна вітальня, до якої і запрошує суперниць жінка. — Влаштовуйтеся зручніше, а я приготую чаю.
— Що ж, змушена визнати, що чай у тебе насправді відмінний, — попри їхню попередню суперечку, Фріґґа намагається загладити гострі кути. — А що ж на кухні?
— Авжеж, кухня. Найголовніше, чим може похвалитися жінка, — саркастично зауважує Ровіна. Втім не схоже, що ця ремарка стосується ґендерної нерівности як такої, радше має на меті вколоти решту конкурсанток. — Що ж, ходімо.
— Овва, — першою реягує Ванда, киваючи на трави, розвішані під кухонними шафками. — Це ж не спеції?
— Лише деякі з них, — неочікувано озивається Нарциса. — Чорнобривці, полин, конюшина — це ж обереги та талісмани, — помітивши зацікавлений та, очевидно, схвальний погляд Ровіни, вона продовжує: — Що? Нас вчили травології і я часом допомагаю синові з уроками.
— Якщо тобі колись буде цікаво вступити до ковену, люба, то ти знаєш до кого звертатися.
— А в холодильнику теж зілля й настійки? Чи, може, ти готуєш?
— Авжеж мій холодильник не порожній, Фріґґо. Хоч моя сім’я і безсмертна, та усі люблять смачно поїсти. Прошу, дивіться.
[Свої враження від холодильника відьми-вікканки розповість Ванда:
«Непогано. Чесно, я очікувала на людські серця, абощо, щось у стилі Ганнібала Лектера, але все доволі пристойно, хоча і занадто помпезно: морепродукти, авокадо, сири з пліснявою, шампанське — ніби вона намагалася похизуватися тим, що може собі дозволити».]
— А це нічого, що у тебе вівтар на кухонному вікні? — Нарциса безпомилково впізнала магічний інвентар. — Темна магія не псує домашню енергетику?
— О ні, ні, я вікканка, себто неоязичниця. І якийсь час я дійсно використовувала свої сили радше для зла, аніж для добра, але зараз… Моя віра і мої практики дозволяють мені створити удома атмосферу затишку.
— А що ще допомагає створити атмосферу затишку, якщо не секрет? — схоже, богиня таки напосілася на Ровіну. — У тебе дуже велика квартира, це твоя?
[Схоже, Ровіну це не здивувало:
«Ооо, як же я чекала на це запитання. Ще з того часу, як прийшла на першу зустріч, вони тільки і чекали, щоб запитати скільки у мене чоловіків і на скільки відсотків вони мене забезпечують. Як із Олів’єттою та иншими відьмами Великого Ковену — їх ніколи не цікавила моя сила, лише скількох чоловіків я тр*хнула (кохалася)».]
[Що ж на це скаже Дмитро Карпачов?
«Це чудово, що Ровіна так відстоює своє право на особисте життя і непорушність кордонів і цього, певно, вона навчила і своїх дітей. Але часта зміна партнерів може лише нашкодити дитині, показати, що краще змінити стосунки, ніж змінювати щось у них».]
— Так, я отримала цю квартиру у спадок. Трохи обставила її по-своєму, коли вирішила зібрати разом усю родину.
— У спадок від кого?
— Знаєш, Фріґґо, так, мене не взяли заміж бозна-скільки років тому. Я не народилася богинею і не жила у золотому місті. Тож я навчилася використовувати чоловіків так, щоб не попастися мисливцям і вижити. Тож так, ця квартира залишилася мені у спадок від колишнього залицяльника, як каже Ферґус. І я не почуваюся через це винною чи менш достойною.
— Авжеж, — Нарциса вчасно помітила, як атмосфера у кімнаті досягає критичної точки і змінила тему: — Ти сказала, що вирішила зібрати разом усю родину. Тобто сини житимуть з тобою?
— Оскар уже живе. Ходімо, покажу його кімнату.
— Мамо, я вдома, — схоже, пляни жінки перериває повернення молодшого сина.
— Може ти залишишся на кухні, а ми поки поговоримо із сином? — схоже, Ровіну не надто влаштовує такий перебіг подій, але на слова Ванди вона лише киває. Конкурсантки заходять до кімнати вслід за хлопцем.
— Добридень, я Оскар, — той одразу підстрибує на ліжку, вітаючи гостей. — Ви, напевно, з того проєкту, в якому бере участь тітка Ров- тобто, мама?
— Схоже, ти не надто звик її так називати? — хлопець на це не має що відповісти. — Вибач, де мої манери, — після штурхана ліктем під ребра від Нарциси, жінка згадує, що має представитися: — Мене звуть Ванда. Це Фріґґа та Нарциса.
— Дуже приємно.
— Навзаєм, Оскаре, — Фріґґа обережно сідає біля юнака, підбираючи поли золотої сукні. — То Ровіна попросила називати її мамою для проєкту?
— Ні, не зовсім так. Вона давно сказала, що я можу називати її мамою, якщо мені так зручно. Вона класна, знайшла мене, влаштувала су-шефом в один зі своїх улюблених ресторанів…
— Любиш готувати?
— Завжди є попит на тих, хто вміє гарно готувати. Тож, коли мама дізналася, що я працював у звичайному кафе, то швидко домовилася із кимось зі своїх знайомих і допомогла мені влаштуватися на краще місце.
— І ти не шкодуєш, що перейшов на иншу роботу? Не важко?
[Дізнаймося, чого це Фріґґа так зацікавилася земними справами:
«Нормально хотіти для дитини кращого. Але, знаючи Ровіну, яка все життя гналася за славою і багатством, я боюся, що вона «зажене» дитину в постійному пошуку кращого».]
— Я можу впоратись. А коли ні, то мама дає мені талісман на удачу, щоб усі страви вдавалися.
— Схоже, твоя мама дуже про тебе дбає.
[Нарциса натомість має думку протилежну до думки Фріґґи:
«Це дуже добре, що Ровіна допомогла хлопчику влаштуватися. З їхньою історією, це найменше, що вона може зробити, щоб допомогти йому адаптуватися. А Фріґґа, як на мене, побачила конкурентку і вчепилася в Оскара. Бідолашний скоро сам не знатиме, чого хоче».]
— Дівчата, якщо ви не проти, я б хотіла показати решту квартири.
— Звісно, не втомлюватимемо дитину.
— Це кімната для Ферґуса. Звісно, це мало схоже на дитячу, бо він вже зовсім дорослий хлопчик, але я завжди рада буду його тут бачити.
— Будеш? Тобто він не приходить? — після того, як добре відгукувався про матір Оскар, Ванда трохи здивована.
— Ні, поки ні.
— Чому ж ти не поговориш з ним?
— Я… у Ферґуса на мене багато образ, — драматично говорить Ровіна, падаючи на крісло. — Що я не давала йому чогось у дитинстві, що змушена була залишити, а коли ми возз’єдналися ще ця драма з Люцифером…
— Яка іще драма?
— Їм потрібно було зв’язатися з Люцифером із моєю допомогою. Я зробила це, але також зробила лазівку у заклинанні, щоб Люцифер міг звільнитися, і потім він… убив мене і полонив сина.
— Навіщо ти це зробила? — цього разу запитання Фріґґи щире.
— Він же Лорд Пітьми. Я любила… ні, обожнювала його, тому і не очікувала ножа у спину, — жінка обережно витирає сльози. — Я піду зроблю іще чаю.
— Краще ходімо за стіл, — в кімнаті почувся шурхіт крил і з’явився чоловік. Ефектна поява. — Вітаю, пані. Мене звуть Гавриїл.
— Ровіно, ти не казала, що готує Оскар.
— О, ну я не хочу брехати і собі, й вам, що вмію готувати, тож краще дозволити сину робити те, що він уміє.
— То Гавриїле, — Нарциса з надією звертається до архангела, після того як той разом із Оскаром відсунув стільці для всіх жінок і допоміг сісти, — Ровіна казала, що у вас серйозні стосунки, ще і сімейний бізнес на додачу. А як ти це бачиш?
— Ну, ми обоє маємо ще дуже-дуже довге життя попереду, тож чому б не прожити його разом?
— Справді? То ви, може, вже і дитину плянуєте?
— О, ні, із цим не варто поспішати, — Ровіна тяжко видихає. Незрозуміло, чи це означає, що вона сама не хоче дитину, чи хоче, але боїться бути ще гіршою матір’ю, ніж для Оскара і Кровлі, чи ще щось.
— Нам не можна дитину. Власне, мені не можна.
— Чому?
— На Небесах не надто люблять нефілімів — нащадків людей і янголів. Це надто непередбачувані та небезпечні створіння. Тому ні, поки ми не готові жертвувати своїм затишком для того, щоб мати спільну дитину. Оскар мені як син, а Кровлі… що ж, із Кровлі можна домовитися.
— Що ж, дякую за візит, любі, я із задоволенням прийму вас у барі за келихом вина і після проєкту.
— Дякую і тобі за те, що прийняла нас зараз. Нехай твій дім завжди залишається таким же затишним, як і зараз, — схоже, чудова вечеря Оскара таки змогла примирити двох жінок із кардинально різними поглядами — Ровіну та Фріґґу.
Настав час Ровіні послухати зауваження чи заохочення, що їх приготував Дмитро Карпачов.
— Прошу, сідайте.
— Дякую.
— Ровіно, скажіть чесно, ви знаєте, хто батько вашого сина? Кровлі, я маю на увазі.
— Так, — жінка дискомфортно веде плечима, що не ховається від погляду психолога.
— У вас були складні стосунки?
— Він покинув мене і Ферґуса. Повернувся до багатої дружини попри всі слова любові, що шепотів мені. Тому я тоді думала, що позбутися дитини буде справедливо.
— Але ж ви помстилися не йому, а сину. Ваш син Кровлі боїться, що його знову покинуть, що не любитимуть, як мама, або знайдуть когось краще, як мама.
— Але Оскар не «кращий» ніж Ферґус. Дурниці, мій син знає, як я пишаюся усім, чого він досягнув.
— Тоді чому б вам не почати з того, що називати його на ім’я, яке він собі обрав?
— Я подумаю над цим, дякую.
— Подумайте. Як і сказав ваш майбутній, сподіваюся, чоловік, попереду ще дуже довге життя і, можливо, ви зможете вибачитися перед сином і все виправити. На все добре, Ровіно.
Після усіх перипетій цього дня, незле було б побачити, як суперниці оцінили Ровіну у трьох категоріях:
[«Я поставила Ровіні «трійку» за хазяйновитість, — стенає плечима Ванда. — Вона приготувала нам чай і він справді був смачний. У будинку все по місцях і прибрано. Але вона не вміє готувати і чесно у цьому зізналася, тому 3», — та чи кардинально инша ситуація в самої жінки?]
[«Якби можна було поставити від’ємну оцінку за виховання дітей, я б це зробила, а поки нуль. Я не розумію, як можна було так зіпсувати стосунки з сином, що він ледь знаходить час на те, щоб тебе побачити», — цікаво, що саме Фріґґа зробила таку сміливу заяву.]
[«За самореялізацію Ровіні вісім. Вона дійсно багато чого досягла сама, адже навіть на те, щоб, як би це м’якше сказати, ошукати чоловіків, потрібен неабиякий хист, — сміється Нарциса. — Було б десять, якби вона могла це балансувати з сімейним життям».]
***
А зараз до свого дому, сповненого дитячого сміху, запрошує мама двох бешкетників Ванда
[«Ми переїхали до Веств’ю із чоловіком для того, щоб відмежуватися від старого життя. Від усіх цих супергеройських тривог і решти. Зараз у нас найбільш незвичайний будинок у найбільш звичайному містечку в Джерсі. Мій дім завжди повниться дитячого сміху, а ми з чоловіком даємо синам усе, що їм потрібно, тож я на цьому проєкті, щоб показати, яким має бути справжній родинний затишок. Я супермама, бо захищаю своїх дітей від будь-якої небезпеки, яка може на них чекати».]
— Вандо? Ти вдома?
— Так, авжеж.
— Слава Всеотцю, а то ми вже після повідомлення «нічого не питайте, просто проходьте крізь портал» подумали, що із тобою щось трапилося, — Фріґґа здивовано оглядає будинок. Після вишуканої квартири Ровіни вона не очікувала побачити звичайний будинок у передмісті, оформлений у стилі земних 80-х. — У тебе тут дуже мило.
— Дякую. Колись я дуже любила американські комедійні серіяли, тому обставила усе в такому стилі, оскільки ремонтом опікувалася здебільшого я.
— О, справді? А не важко самій?
— Якось впоралася, — Ванда посміхається, за допомогою магії простягаючи гостям капці та чашки з чаєм.
— Вандо, це ж не твій син? — Ровіна пройшла до вітальні, але на дивані для неї не знайшлося місця, адже там спить якийсь чоловік.
— Ні, це П’єтро, мій брат. Перепрошую, я думала, що він пішов із хлопчиками до Аґнес. Ходімо на кухню.
— То, може, розповіси, чому така конспірація, що треба добиратися через портал? — так, Нарцисо, нам теж цікаво.
— Веств’ю — найбезпечніше місце на Землі. Без мого відома сюди ніхто не зайде і ніхто не вийде.
— А це не занадто? Треба ж подумати і про инших жителів, як їм жити під «залізним куполом»?
— Вони щасливі, — схоже, Ванда дуже в цьому впевнена. Настільки, що під час її відповіді блимає світло. — І вони також у безпеці. Світ став дуже небезпечним.
— А твої діти… — Ровіна ніби замислюється, як запитати, щоб не розізлити господиню, — у них також є сили, як у тебе?
— У Біллі так, такі ж, як у мене. У Томмі такі, як у мого брата. Крім того, їхній батько — андроїд із вібранію, тож вони, напевно, успадкували і його твердість. І вони дуже швидко виросли.
— Усі діти швидко ростуть, — м’яко усміхається до неї Фріґґа.
— Не так швидко, як Біллі і Томмі, — сміється Ванда. — Вони були такими милими малюками, але дуже неспокійно спали, ми з Віженом ледь не сказилися. Я навіть намагалася використати закляття для сну, але нічого не вийшло. А тоді вони різко виросли до п’ятирічних.
[— Вас щось здивувало в словах Ванди, пані Маклауд?
— Ну по-перше, закляття для сну… навіть я собі такого не дозволяла. По-друге, це вже занадто — те, як вона опікується своїми дітьми. Я не сперечаюся, що треба їх захищати, не давати вибігати на дорогу, не пускати гуляти в темряві й усе таке, але створювати місто-ізоляцію для них — сумнівне рішення, дуже сумнівне. Що ці діти потім зможуть без матері?]
— Гаразд, такого навіть я не бачила.
— Я бачила, Нарцисо. Так ростуть нефіліми, найсильніші створіння у Всесвіті. Нікого не нагадує?
— Ну я б не сказала, що найсильніші. Та і ростуть вони тільки тоді, коли чогось хочуть. Було таке, що ми з Віженом не дозволили їм завести собаку, бо вони були надто малими, а тоді вони одразу стали десятирічними.
— І ви завели собаку?
— Так, Спаркі. Він був милим, але потім наївся азалій… і помер.
[Здається, Ровіна має іще щось додати:
«Я в цей момент ледь стрималася, щоб не засміятися. Надзвичайно потужна Багряна Відьма не простежила за песиком і той наївся азалій. А потім вона не змогла його воскресити. Звісно, я в Санта Клауса швидше повірю, ніж у це, але цікаво, для чого Ванда так старанно намагається здатися «нормальною»?»]
— Може, іще чаю? — помітивши незручну тишу, пропонує Ванда.
— У тебе такий великий будинок, як ти з усім пораєшся? — приймаючи з її рук чашку, запитує Нарциса.
— Трохи магії, трохи «Біллі і Томмі, приберіть свої іграшки, бо не буде морозива», трохи брата із його супершвидкістю.
— Не схоже, що він надто працьовитий.
— У нас із П’єтро був важкий період. Але він повернувся і це головне. Якщо йому потрібен час, щоб адаптуватися, то ніхто з нас не проти, щоб він пожив тут. Тим більше, що він сам як «велика дитина», а отже чудово ладнає із Біллі та Томмі.
— До речі про них, чи не варто нам вже познайомитися? — Фріґґа звертає увагу на неочевидне — перша дня, а в домі з двома дітьми абсолютна тиша.
— Так, авжеж. Я попросила сусідку Аґнес посидіти з ними…
— А ось і ми, — Аґнес сяє чарівною посмішкою, запускаючи хлопчиків у будинок. — Я, напевно, піду, не заважатиму… процесу.
[Цього разу зауваження є не в Ровіни, а у Нарциси:
«Якщо я на чомусь і знаюся, то на темних чаклунах. Аґнес геть не та, за кого себе видає, але я здивована, що Ванда ось так просто відпускає з нею дітей. Вона створила собі ілюзію контролю, але випустила з поля зору найголовніше».]
— Будемо снідати? — о такій порі? Може, варто сказати «обідати»?
— Ні, ми поїли в тітки Аґнес. Краще підемо кататися.
— Тільки не йдіть з двору, — тільки й встигає сказати вслід синам Ванда.
— І ти не боїшся їх так пускати самих?
— Я завжди знаю, де мої діти. Поки ми у Веств’ю, нам нічого не загрожує, — здається, жінці набридають питання гостей, бо наступним вона каже: — Придумала, може, ви самі підете поговорите з Біллі та Томмі, а я поки приготую обід?
— Як скажеш, люба, — Ровіна першою виходить надвір. — Трохи гнітюча атмосфера тут, коли знаєш, що не можеш вийти з власної волі.
[Послухаємо, що з цього приводу скаже Дмитро Карпачов:
«Випадок Ванди — найхарактерніший приклад гіперопіки. Авжеж, обов’язок батьків — дбати про безпеку своїх дітей, але усьому має бути міра. Як слушно зауважила Ровіна, діти гіперопікальних батьків часто виростають інфантильними, нездатними вирішувати самостійно свої проблеми, через що залишаються жити з батьками і покладатися на їхню мудрість у прийнятті життєвих рішень. А коли Ванда фізично огородила їх від усього світу, то вони і не мають можливості думати про те, щоб жити поза Веств’ю».]
— Вона лише намагається захистити своїх дітей, — заперечно хитає головою Нарциса. А де, власне, діти? — Вони що, втекли?
— Схоже на те.
— Не хвилюйтеся, леді, зараз я знайду своїх племінників, — повз них проноситься вихор, який запізніло кричить їм: — Я П’єтро, приємно познайомитися.
— Вандо, твої діти… — першою повідомляє Нарциса.
— Я знаю. Брат за ними нагляне. А поки — прошу до столу, — усе схоже на те, що Ванда не хоче, щоб конкурсантки говорили з її синами наодинці.
— Це що, сніданок на обід?
— Я теж не бозна-яка кухарка, — визнає Ванда. — І у мене не було необхідности у цьому вправлятися до народження хлопчиків. Але зараз я починаю з простих страв, таких як омлети.
— Та це нічого, — розраджує її Фріґґа. — Нам набагато цікавіше побачити твого чоловіка, ніж їсти, — жартує вона.
— О, так, Віжен скоро буде. А ось і хлопчики. Біллі, Томмі, сідайте до столу.
— Ну ма-а-ам.
— Що «мам»? Кому треба їсти, щоб рости великими і здоровими? — хлопчаки перезирнулися. — Ні, навіть не думайте рости штучно.
— До-обре.
— П’єтро, сходи із ними помити руки і сідай за стіл.
— Віддам тобі належне, Вандо, схоже, в тебе непогано виходить усім керувати, — усміхається Фріґґа. — Та і брат допомагає.
— Зазвичай у нас не такий безлад. Ми прокидаємося о дев’ятій, тоді снідаємо, Віжен іде на роботу, а ми граємося або гуляємо. Потім обід, після нього займаємося, адже пропустили кілька років школи, тож треба підготуватися до осені. Згодом приходить Віжен і ми всі разом дивимося фільми або граємо в настільні ігри.
— Вандо, ти усе кажеш «ми прокидаємося», «ми займаємося», а чим займаєшся ти у вільний час? — справедливе запитання, Нарцисо. Як мама двох бешкетників і месниця у минулому самореялізується?
— У мене немає вільного часу, я мама і дружина на повну ставку.
— Але ж твій чоловік працює і не проводить увесь час із синами, тобі теж потрібен час для себе.
— Коли мені потрібен час для себе, я можу попросити Аґнес наглянути за близнюками. І тепер, очевидно, за П’єтро.
[Здається, Ровіні є що додати:
«Я жахнулася. Бути такою могутньою відьмою і ніяк це не розвивати… Здається, у її сусідки більше потенціялу, ніж у Ванди», — Ровіні справді складно уявити, як можна аж так тонути у власних дітях, але це і не дивно.]
— Люба, я вдома.
— Ну нарешті, а я вже починала хвилюватися.
— Пані, це для вас, — чоловік простягає конкурсанткам білі троянди, а дружині — букет червоних.
— Тато дарує чужим тьотям квіти, — сміється Томмі.
— Цить, це так і треба. Це називається «справляти хороше враження», — штурхає його під ребра Біллі.
— Ну, не сваріться. Якщо вже так не хочете сидіти за столом, то візьміть по шматку пирога і йдіть до себе.
— Добре, мамо.
— Люблю тебе, мамо.
— Вам не здається, що це занадто м’яка манера виховання? — дивується Нарциса. — Ви заборонили їм заводити собаку — вони виросли і ви залишили собаку. Ти сказала сісти і поїсти — вони побешкетували і ти дала їм пиріг замість обіду.
— У нас незвичайні діти. І ми намагаємося відповідати їхнім незвичайним потребам. Не буде нічого страшного, якщо вони пропустять обід.
— Справді, змінімо тему. То скільки, кажеш, ви із Віженом уже разом?
— Я не казала. І ми разом майже рік.
— Ще немає року, а вже діти і сім’я, це дуже мило, хоча і ризиковано.
— О, повірте, леді, ми не сумніваємося одне в одному. До того ж іноді здається, що ми завжди були разом, — втручається Віжен, захищаючи дружину.
— А все ж як ви познайомилися?
— Ну це… довга історія.
— Ми і прийшли сюди слухати довгі історії, — підтримує цікавість Нарциси Ровіна. Навряд із дружніх намірів, звісно.
— Ми… познайомилися…
— Ну ж бо, це просте запитання, а відповідь, я певна, буде чарівною, — ой, дарма, Нарцисо, краще було заспокоїти свою цікавість. — Щось про те, як ви разом врятували світ, можливо?
— Не зовсім…
— А що ж тод- — жінка раптом закашлялася.
— Нарцисо, з тобою усе гаразд? — Фріґґа першою звертає увагу на те, що суперниця усе ніяк не може вдихнути. — Допоможіть хтось їй.
— Віжене.
— О ні, я допоможу, — Ровіна підіймається і з розумінням усміхається. — Malé! — але її закляття спрямоване не на Нарцису, а на Ванду, утім, це спрацьовує. Невже та намагалася позбутися конкурентки?
— Ми тебе зрозуміли, Вандо. Напевне, прийшли не в той час. З дітьми не поговорили, про чоловіка теж, — розчаровано повідомляє Фріґґа. — А однак, нам час іти. Дякую за гостинність.
[— Ні, все не так було!
— Що ви маєте на увазі?
— Справді, Нарциса закашлялася і Ровіна їй допомогла віддихатися, але далі я сказала, що залишуся з Віженом і приберу посуд, а дівчата тим часом можуть поговорити з близнюками. Подивіться самі.]
А і справді, гості розташувалися у вітальні з лимонадом і подарунками для хлопчаків.
— Зізнавайтеся, що вам більше подобається: книга чи машинки?
— Машинки! — одноголоса відповідь на запитання Ровіни змушує Фріґґу тріумфально посміхнутися і богиня простягає дітям іграшки.
— То хто з вас Біллі, а хто Томмі?
— Я Біллі, — представляється один із близнюків, неохоче беручи із рук жінки книгу. Втім, судячи із задоволеної усмішки Ровіни, вона не готова так просто здаватися у «подарунковому змаганні» з Фріґґою. — Вав, тьотя як мама! — захоплено вигукує Біллі, коли картинки з розгорнутої книги раптом оживають етерними малюнками в повітрі.
— Ну не зовсім як мама, — вдавано-скромно відповідає Ровіна. Звісно, на таку реякцію вона і розраховувала. — Сподіваюся, це заохотить вас вчитися. Ви ж слухаєтеся маму?
— Звісно! — Томмі з цікавістю дивиться на жінку, очікуючи, що вона і йому щось подарує, натомість вперед виходить Нарциса і змахує паличкою: з червоних іскор на її долоні з’являється маленький крилатий ящір. — Це що, дракон? Справжній дракон?
— Насправді це лише копія, але я почула, що у вас помер домашній улюбленець і не могла не принести його.
— Дякую!!
— Незвичайні діти з незвичайними потребами, — переможно усміхається Нарциса до Фріґґи, про чиї машинки діти успішно забули. Та чи не забули самі конкурсантки, що вони тут не для того, щоб вихвалятися, а щоб оцінити виховання дітей Ванди?
— То чим ви займаєтеся у вільний час? — виправляється богиня.
— Граємося з дядьком П’єтро.
— Мама казала, що ви готуєтеся до школи, так?
— Іноді, — здається, Біллі роздумує над відповіддю. — Але я не знаю, чи ми підемо до школи. Мама дуже боїться нас кудись відпускати. Після повернення дядька П’єтро вона якась дивна.
— А ви не говорили з матір’ю? — Нарциса пересідає на підлогу до дітей.
— Вона каже, що все буде добре, — стенає плечима Томмі. — Вона завжди так каже.
— Мама завжди має рацію, — схоже, це життєве кредо Ровіни. Та близнюки, захоплені чарівними іграшками, не надто переймаються тим, про що їх розпитували. — А що ще ви вчите, крім уроків? Може, мама вчить вас магії?
— Не дуже. Але дядько П’єтро дозволяє нам користуватися своїми силами, — Томмі враз затинається: — Тільки мамі не кажіть.
— Авжеж. А як ви з мамою проводите час?
— Дивимося серіяли, гуляємо, перед сном вона читає нам казку і спиває колискові.
— Справді? А які? — навряд чи Фріґґа знає мідґардські колискові.
— Соковійські, — відповідає Ванда, що вже закінчила і прийшла поглянути, як діти впоралися з допитом матусь.
— То твої діти знають соковійську?
— Авжеж, — хвалиться Біллі. — Љубим тjа.
— Молодець, — м’яко усміхається Ровіна. Схоже, їй значно легше знаходити спільну мову з чужими дітьми. — Перекладеш для нас?
— Це означає «я тебе люблю», — отримавши у відповідь лише здивовані погляди суперниць, Фріґґа пояснює: — Що? У відьомській школі в Асґарді навчають мов Мідґарду.
— Думаю, нам пора іти, не будемо надто набридати дітям, — сміється Нарциса. — Дякую, що так гостинно прийняла нас, Вандо.
— Пусте, дякую, що прийшли, — наприкінці дня напруга між жінками спадає і поступається очікуванням того, що скаже Дмитро Карпачов, який уважно стежив за матусями.
— Вітаю, Вандо, проходьте, прошу.
— Дякую, що запросили, — навряд чи вона дякуватиме, вислухавши усі зауваження, які підготував психолог.
— Вандо, чого ви так боїтеся?
— Тобто?
— Ви надмірно опікаєте своїх дітей, фактично ховаєте їх за «залізною завісою». Чому?
— Гадки не маю, про що ви. Для матері нормально оберігати своїх дітей, мені лише пощастило мати для цього більше засобів, — Ванда непогано «відбивається» від критики, та чи допоможе це їй із підсумковими балами?
— А все ж я рекомендував би вам подумати про це, можливо, поговорити із тими, кому довіряєте, або із психологом, — побачивши, м’яко кажучи, не надто позитивну реякцію від Ванди, Дмитро Карпачов додає: — Для блага ваших же дітей. Крім того, гіперопікаючи дітей ви стираєте межу між ними і собою. В десять років у дитини вже має бути цілісне «я», а не «ми із мамою».
— Повірте, між мною і дітьми є межа.
— Так, але не коли це стосується їхньої самостійності. Ви будуєте не межу, навіть цілу стіну між ними і вами, коли мова заходить про ваші почуття.
— Біллі і Томмі знають, що ми з Віженом їх дуже сильно любимо.
— Авжеж, але я не про це. Коли вам погано, діти це бачать, навіть більше відчувають через ваш емоційний зв’язок, але не можуть зрозуміти причину. Через це вони тривожаться і переймаються, що зробили щось не так.
— Але це не вони винні…
— Дітям важливо це розуміти. Я радив би більше говорити з ними і пояснювати, що вам сумно не через них.
— Дякую.
— Дякую, що вислухали. Сподіваюся, ваша «безпекова бульбашка» так і залишиться безпечною для ваших дітей.
Крім Дмитра Карпачова, зауваження є і в конкуренток Ванди, й вони якраз готові оголосити їх разом з оцінками у трьох категоріях:
[«Ванда непогано упорядкувала будинок, хоча ремонтом радше мав би займатися чоловік, але сніданок на вечерю? Брат, що розводить у вітальні бозна-що, ніби він живе сам, а не з двома племінниками, яким має подавати приклад? Усе це не надто сприяє створенню домашнього затишку, тож я поставила чотири за хазяйновитість», — що ж, мабуть, Ванді варто прислухатися до порад богині домашнього вогнища, Фріґґи.]
[«Відверто кажучи, після інциденту за вечерею важко залишатися неупередженою, але я не бачу Ванду і Віжена як родину, що готова до дітей. Так само я не побачила і якогось значного виховання з боку Ванди, натомість почула від близнюків, що з ними часто сидить дядько і ця сусідка, Аґнес. Тому більше, ніж три, за виховання дітей поставити не можу», — що ж, це оцінка Нарциси і їй миритися із наслідками.]
[«У Ванди неймовірний потенціял — і на що вона його витрачає? Ілюзія щасливого життя з роботом-андроїдом і дітьми… хоча, діти, зізнаюся, дуже милі й виховані, — дивно почути похвалу з вуст Ровіни. — Але це не змінює того факту, що з самореялізацією у Ванди нуль, причому повний».]
***
Наступною до себе запрошує мама-богиня Фріґґа
[«Хтось може подумати, ніби поєднувати обов’язки верховної богині з вихованням дітей — це якийсь тягар, чи, борони Всеотець, прокляття. Я ж прийшла на цей проєкт показати, як можна бути успішною жінкою та найкращою мамою для своїх дітей. У Золотому місті немає місця для смутку та печалі, так само як у життях моїх синів — як принци Асґарду вони отримують лише турботу та обожнювання, як з боку нас із Одіном, так і з боку підданих. Я вважаю себе супермамою, адже здатна зробити будь-що, щоб мої чоловік та діти були щасливими, а це в сім’ї найголовніше».]
— Вітаю вас в Асґарді, шановні гості!
— Ви, певно, Тор? — з розумінням посміхається Ровіна, щойно Біфрост переносить їх в королівство богів. — Думала, ви будете вищим.
— Вандо! Сто років не бачилися, як життя? — на проєкті раніше не траплялося, що конкурсантки були знайомі до цього, але, сподіваюся, це не завадить Ванді тверезо оцінити Фріґґу як матір. Тим більше, що досі у них з богинею не було розбіжностей.
— Чудово, як сам? Чому Фріґґа попросила тебе нас зустріти?
— О, я прекрасно, власне, я сам зголосився вас зустріти, коли мати сказали, що ти прибудеш. Хотів особисто показати відновлення Асґарду.
— Відновлення? — здивовано озивається одна з матусь. — Перепрошую, не представилася: мене звуть Нарциса Мелфой.
— Леді Нарцисо, яка честь, — з-за спини брата вигулькує Локі. — Я мав справу лише з батьком вашого чоловіка, однак певен, що ми знайдемо спільну мову.
— Певно, ви молодший син Фріґґи, Локі, — втручається Ровіна. — Трохи незручно, що лише я тут ні з ким не знайома. Мене звуть Ровіна, Ровіна Маклауд.
— Ну тепер знайомі, — легко підхоплює розмову Тор. — І так, відповідаючи на питання леді Нарциси, в Асґарді триває велике відновлення після війни з богинею смерті.
— Хелою? Хіба це не ваша дочка?
— Лише за переказами смертних, — хитро посміхається до Ровіни Локі. — Насправді це…
— Зло, яке нам вдалося зупинити, — вчасно зупиняє сина Фріґґа, що безшумно наблизилася до строкатої групи, яку на Землі сприйняли б за косплеєрів чи туристів. — Сподіваюся, що ви зголодніли під час вашої прогулянки, адже бенкет вже чекає.
[Здається, Ровіна доволі довго стримувалася, щоб нічого не коментувати:
«Фріґґа щось приховує. Авжеж за цим фасадом «ідеяльної матусі дефіс богині домашнього вогнища» має щось ховатися, а це означає, що ми дізнаємося, — я б не був таким певним. — Врешті-решт, для цього і потрібні дівчачі посиденьки».]
— Фріґґо, у вас вже такі дорослі сини, — починає Нарциса, немовби здогадавшись про наміри Ровіни. — Не розкажете щось зі свого дитинства?
— Авжеж, — Тор із Локі переглядаються й останній лише стенає плечима, мовляв, давай.
— Тільки не ця історія…
— Коли ми були малі, десь близько восьми, брат вже вмів перевтілюватися. Тож він перетворився на змію, а він знає, як я люблю змій, тож я взяв її до рук, щоб попестити, а тоді «Бу!», — Тор робить наголос на останньому слові, вигукуючи його в обличчя Ванді, яка на це тільки усміхається. — Він перетворився назад і вдарив мене кинджалом.
— Який жах, і вам було дев’ять? — Ровіна теятрально плескає руками.
— Вісім.
— У Локі кинджал з дитинства був улюбленою іграшкою, — виправдовується Фріґґа.
[Звісно, таке не оминає увагою Дмитро Карпачов:
«Можливо, діти богів і міцніші за людських, та це не виправдання для того, щоб дозволяти їм гратися з гострими предметами. Хай там як, та така безвідповідальність батьків призводить до того, що діти байдуже ставляться до власного життя та життя людей, чи в цьому випадку, богів, з їхнього оточення».]
— Та чому був? — Локі грайливо прокручує в долоні руків’я ножа. — Але я нікого не поранив, — отримавши незадоволений погляд брата, він додає: — Коли не плянував цього робити.
[Судячи з того, як зблідла Нарциса, їй є що сказати:
«Бачить Мерлін, я не мала жодних упереджень до Фріґґи, але це вже занадто. Не можу уявити, щоб у Драко в руках був хоча б ніж для приготування зіллів до того, як ми почали готувати його до Гоґвортсу. Очевидно, що така недбалість не сприяє високій оцінці виховання Фріґґою дітей».]
— То як вам замок? — змінює тему Фріґґа.
— Він справді неймовірний, — підтримує світську розмову Нарциса. — Як ви тут з усім пораєтеся?
— А для чого, на вашу думку, потрібні слуги?
— Ми називаємо їх помічниками, Локі, не слугами, — суворо виправляє сина Фріґґа.
— Авжеж, адже це змінює суть. Хоч смертних можна слугами називати?
— Ні!
— Брате, ні, ми ж говорили.
— Невже мені вже і пожартувати не можна? — сяє сліпуче-гострою посмішкою Локі. — Я ж бог-жартівник, врешті-решт.
— Думаю, наші гості вже достатньо наслухалися твоїх жартів, Локі, — бенкетною залою проходиться луною владний голос повелителя Асґарду. Який, очевидно, любить ефектну появу не менш ніж показувати свою владу.
— Леді, це мій чоловік і батько моїх синів, — на цій ноті Фріґґа з натяком зиркає на Ровіну, — Одін, верховний бог та володар Асґарду.
— Маю за честь познайомитися, ваша світлосте, — на диво, сама Ровіна схиляється в шанобливому реверансі.
— Авжеж маєш, мідґардська відьмо. Там, звідки ти родом, ще поклоняються асам?
— Я більше схиляюся перед силами природи в загальному, — з невластивою їй стриманістю відповідає жінка, однак встигає помітити схвальний погляд Локі. І що ці двоє замислили?
— Сідаймо за стіл? Я хотіла б виголосити перший тост за наших дорогих гостей: стіни палацу давно вже не бачили бенкету богів та людей.
— За єдність Асґарду та Мідґарду! — підхоплює материні слова Тор.
— І за те, щоб бенкети тут ставалися частіше! — додає Локі, хитро посміхаючись.
— То що, ця ваша мідґардська забавка, ви просто приходите одна до одної в гості й бенкетуєте? А можна мені в такому взяти участь?
— Торе, не говори з набитим ротом, — вкотре робить зауваження Фріґґа.
— Ні, проєкт зовсім не про бенкети, хоча, мушу визнати, це найкраще частування, що в нас було, — посміхається Ванда. — Пробач, Ровіно, твій син чудово готує…
— Але слуги, перепрошую, помічники Фріґґи усе ж вправніші. Я розумію.
— Смієш сумніватися у вправності моєї дружини? — здається, запальна вдача Тора у нього від батька.
— В жодному разі, ваша світлосте.
— Тоді чому говориш із таким викликом у її присутності?
— Одіне, любий…
— Перепрошую, Фріґґо, якщо я тебе образила, я геть не мала цього на меті, — з ледь помітних зморшок навколо очей видається, що якраз навпаки. — Якщо дозволите, щоб не провокувати конфлікту за столом, я піду і поговорю тим часом із вашими синами.
— Іди, — зверхньо змахує рукою Одін.
— Я піду з тобою, — неочікувано зголошується Ванда. — Я однаково не звикла до пишних бенкетів.
— То як ви познайомилися? — Нарциса вже вдруге ставить таке запитання, та в цей раз у значно безпечнішій обстановці — з Фріґґою в них справді багато спільного.
— Коли ми познайомилися, я лише навчалася у великих відьом, готуючись згодом стати однією з них. Але з’явився Одін, майбутній король Асґарду, що засипав мене золотом і, зрештою, зробив своєю дружиною, — Ровіна, що ще не вийшла з бенкетної зали, на ці слова лише посміхається.
— Що ж, ця історія варта тих легенд, що про вас склали люди. І ви разом уже… кілька тисячоліть?
— Любов богів не вимірюється роками, — мудро зауважує Одін. — А втім, якщо ви мені вибачите, я мушу повертатися до своїх обов’язків.
— Звісно, любий.
— Дякую, що приділили нам час, ваша світлосте.
Одін йде і жінки залишаються наодинці. Нарциса недарма не пішла з Ровіною та Вандою — вона очікує від Фріґґи більше деталей про їхнє життя. І отримує їх, бо, виявляється, сироватка правди однаково діє на магів та богів.
— Напевно, я неправильна богиня домашнього вогнища.
— Про що ви, Фріґґо, у вас в замку затишніше, ніж будь-де.
— Але я… я не готова була стати матір’ю, — богиня ховає обличчя в долонях. — А Одін дуже хотів спадкоємця, тож я не могла… А тепер, після всього, що сталося, я боюся, що помилилася, особливо із Локі. Він такий ображений на нас.
— Нісенітниці. Ваші сини вас люблять. Так, Локі гострий на язик, та хіба він перейняв би вашу магію, якби не рівнявся на вас?
— Магія, так. Часом мені здавалося, що це єдине, що поєднує нас. Локі був дуже проблемним підлітком, а оскільки у богів підлітковий період може тривати тисячоліття, а то і два, то з жартів із Тором усе лише почалося.
— А закінчилося? — Нарцисо, ти певна, що хочеш знати відповідь?
— Він ледь не захопив Мідґард.
— Принаймні, в нього є амбіції.
— Чому ви так спокійно до цього ставитеся?
— Бо ми обоє знаємо, що немає такої речі, що змусила б матір припинити любити власну дитину.
Тим часом у Ровіни та Ванди такої душевної розмови не складається. Принци водять їх палацом, розповідаючи про різні епохи в історії Асґарду, та вміло обходячи один дуже цікавий період.
— То що це був за цирк в бенкетній залі? Що ви вже задумали?
— То прочитай мої думки і скажи, Вандо, — з викликом посміхається Ровіна. — Ти ж завжди так робиш.
— Вона не може, — так само впевнено посміхається Локі. — Не в моїх володіннях.
— Власне, це володіння Одіна. І мені здавалося, він не надто в захваті від того, що ти…
— Що я не його син? Дякую, я помітив, — як бог магії, Локі не може не знати, на що здатна Багряна Відьма у повній своїй моці, але дозволяє собі саркастичну ремарку. Не першу і не останню за цей вечір.
— Тобто?
За кілька хвилин перед спантеличеними жінками з’являється струнка синьошкіра фігура, що лише віддалено нагадує того кумедного бога, що зустрів їх зранку.
— Сильно схожий на батька? Чи на матір, в такому випадку, ви ж із нею більше спілкувалися.
[Поки матусі вирішують, що на це відповісти, послухаймо коментар Дмитра Карпачова:
«Те, як Локі говорить про те, що його всиновили, не дивно. Часто у прийомних дітей виникає така реякція коли вони лише дізнаються про своє походження. Але дивує те, що Локі досі не може це пропрацювати і відпустити. Скидається на те, що він не почувається, ніби його люблять і потребують у цій родині. І, авжеж, поведінка Одіна не сприяє тому, щоб йому полегшало. Утім, не здається, що Одін взагалі виявляє любов до будь-якого зі своїх синів».]
— Локі, припини ці фокуси, — втручається Тор.
— Хіба я не бог фокусів?
— Ти ж не хочеш, щоб про матір подумали недобре через твої витівки? — це зауваження спрацьовує, бо Локі повертається у звичну форму. — Перепрошую, леді, часом його важко зрозуміти.
— Геть не важко, — обережно заперечує Ровіна. — Я добре розумію, що означає виділятися своєю силою і, якщо вже говорити про це, то і зовнішністю.
— А можете зрозуміти, чому одна дитина з усіх сил намагається бути найкращою в усьому і не засмучувати батьків, а врешті-решт спадкоємцем престолу стає инша?
— Тор первісток, це звичай…
— Тільки от він не первісток.
— Локі!
— Не зрозуміла, — Ванда здивовано схиляє набік голову. Що, важко не мати змоги прочитати чиїсь думки?
— Первістком Одіна була Хела, — раптом озивається Ровіна. — Що? Це маловідомий міт зі Старшої Едди. Я якось читала його в оригіналі, але лише зараз згадала, — щось у це важко віриться.
— Тобто ваша сестра стала древнім злом і богинею смерті?
— І тоді батько, щоб захистити всі дев’ять світів, замкнув її у Хельгаймі, — стає на захист Одіна Тор.
— А коли ти його розчарував і подався в Йотунгайм…? — продовжує розпитувати Ванда, ніби побачивши більшу картину.
— Він відправив мене у Мідґард, позбавивши сил та будь-яких привілеїв.
— І коли Локі намагався захопити Нью-Йорк…?
— Мене посадили в темницю, вгадала. То що, ми закінчили пробігатися по найбільших хітах нашої королівської родини?
— О, думаю, цього більш ніж достатньо, щоб скласти правильне враження, — тріумфально посміхається Ровіна.
— Бачу, ви вже закінчили оглядати замок? — Фріґґа з’являється трохи запізно, щоб запобігти катастрофі.
— Як ми вже казали, він просто чудовий, — до чого ця показна ввічливість, Ровіно, якщо ти вже дізналася усе, що хотіла. — Як і твої сини. Дякую, що познайомила нас.
— Дякую за візит, — якщо Фріґґа і помічає холод в голосі конкурентки, то не каже нічого.
Та не буде мовчати Дмитро Карпачов, у якого назбиралося багацько запитань до богині.
— Вітаю вас, Фріґґо. Проходьте.
— Дякую. Це та частина програми, де ви критикуєте те, як я виховую дітей, чи не так?
— А ви хочете покликати чоловіка, щоб я побоявся це робити?
— В жодному разі, — невинно посміхається жінка. — Я вислухаю будь-які пропозиції, що допоможуть мені стати кращою матір’ю.
— Для усих трьох дітей?
— Ви знаєте про Хелу. Локі розповів?
— А ви забороняли йому це робити?
— Аж ніяк. Хела його сестра, тож він може вільно говорити усе, що знає про неї.
— Більше Тора, ніж його. Фріґґо, ви хоч розумієте, яку помилку скоїли, коли покарали найстаршу дитину вигнанням? Коли розповідали дітям історії про страшних йотунів, а потім Локі дізнався, що і сам йотун?
— Лише наполовину. І його виховали як аса.
— І виховання аса передбачає, що за будь-яку помилку дитину можна вислати подалі, щоб не розбиратися із причинами, через які вона так поводиться?
— Це було рішення Одіна.
— І все ж мені здається, що ви можете цілком ефективно впливати на свого чоловіка, коли хочете цього. Натомість у ваших дітей травма і вони бояться, що їх будь-якої миті можуть покинути, а маскують усе це гумором. І Тор, і Локі. Сподіваюся, ви зробите висновки із нашої сьогоднішньої розмови, пані Фріґґо, і зможете налагодити родинний затишок, богинею якого є.
— Я теж на це сподіваюся, дякую.
І наостанок послухаймо, які оцінки суперниці виставили Фріґґ у трьох категоріях:
[«За хазяйновитість я поставила Фріґґ найвищу оцінку — сім, бо вона справді на неї заслуговує. Звісно, вона не може прибирати весь замок і готувати бенкети самотужки, але вона вправно це організовує та задовольняє будь-які потреби, які можуть бути у її чоловіка та дітей. До того ж було б дивно, якби я поставила нижчу оцінку богині домашнього вогнища, адже це її покликання», — не в титулах річ, Нарцисо, але дякую за відгук.]
[«Правду кажуть — немає межі лицемірству, — переможно посміхається Ровіна. — Фріґґа дорікала мені в тому, що я покинула Ферґуса, а в самої дочка бозна-де, а синів батько то відсилає, то кличе назад. Х*й (нуль) їй, а не оцінка за виховання дітей».]
[«Я не могла поставити Фріґґ нуль за самореялізацію, адже вона самореялізується в дітях, хоч які помилки у вихованні у неї виникають. Я знаю Тора, він достойна людина, а отже, його мати заслуговує принаймні на 2», — у Ванди цікава логіка, та залишимо її на потім.]
***
Бо прискіпливий мам-контроль має пройти мама-досконалість Нарциса
[«Священні 28 завжди були прикладом для наслідування у чаклунському світі і наша сім’я не виняток. Ми виховуємо свого єдиного сина сильним чарівником та достойним членом суспільства. Основним принципом у вихованні ми вбачаємо взаємоповагу та довіру одне до одного: ми з Луціусом ніколи не сваримося при Драко і так само ніколи не сваримо його, даючи зрозуміти, що у нас син завжди на першому місці. Замість покарань ми намагаємося бути справжнім прикладом для сина. Саме тому я вважаю себе супермамою, а свого чоловіка — супербатьком».]
— Це схоже на школу, — здивовано помічає Фріґґа.
— У Шотландії лише одна школа магії, — Ровіна не втрачає можливості похизуватися, що знає більше за конкурентку. — Це Гоґвортс.
— І чому Нарциса нас сюди запросила? Вона тут працює?
— Ні, Вандо, тут вчиться мій син.
Жінка зустрічає суперниць перед школою і проводить по території замку. Школу вже майже відновлено після нападу Відомо-Кого, але не репутацію Мелфоїв — повз пильне око матусь не проходять усі підозрілі погляди, що спрямовані на Нарцису.
— У них сьогодні матч із квідичу, тож я сподівалася, що ви не відмовитеся подивитися його зі мною. Зазвичай Луціус приходить підтримати сина, але у зв’язку з останніми подіями… що ж, я замість нього. І я домовилася з пані директоркою про місця у віп-ложі.
— Не варто було так турбуватися, — заспокоює її Фріґґа. — То що таке цей «квідич»?
— Якщо дуже коротко, то основна ціль команд — набрати якомога більше очок, як і в будь-якій грі. Зробити це можна двома способами: закидаючи м’яч квафел у кільце або спіймавши снич і закінчивши таким чином гру. Мій Драко — ловець, його завданням є саме спіймати снич, якщо він це зробить, то його команда отримає 150 очок.
— Ти, здається, багато знаєш про цю гру, — дивно почути від Ровіни визнання, що вона сама чогось не знає.
— Луціус великий фанат збірної Ірландії, думаю це від нього Драко перебрав це захоплення. І, авжеж, як я можу не знати про те, чим цікавляться мої найрідніші чоловіки?
— Дай вгадаю: це твій син там у зеленій формі? — з трибун Ванда вказує на блондина на полі.
— Так, це Драко. Він грає за команду Слизерину, зелений та срібний — це кольори їхнього гуртожитку. І Луціус, і я також були у Слизерині.
— Як і більшість найвеличніших чарівників Британії, — мрійливо озивається Ровіна. — Мерлін, до прикладу. Хоча, звісно, були і не найкращі роки…
— Я, здається, не запитувала, та чи навчалася ти у Гоґвортсі? Якщо ти народилася у Шотландії, то тобі мав надійти лист із запрошенням до школи.
— Матінка успішно його порвала та спалила, відмовившись відправляти мене до школи, бо це було, на її думку, дуже дорого. Тож моя магія має менш академічну і більш експериментальну природу.
[— На мить здалося, що ви збиралися обійняти Ровіну, пані Мелфой.
— Мені і на думку не могло спасти, що комусь із чарівників відмовлять у навчанні через таке. Але це багато пояснює у її стосунках із власними дітьми.]
— Оце й усе? — запитує Ванда після фінального свистка, та це і не дивно — матч завершився за рекордні п’ятнадцять хвилин.
Що дивує більше — матч завершився перемогою Слизерину. І Нарцису можна ні про що не запитувати — немає сенсу, бо вона занадто втішена — ще б пак, адже саме її син зловив снич. Утім її обличчя швидко блідне, коли Драко опускається на поле, а за ним — хтось із Грифіндору.
— О Мерлін! Гаррі Поттер… вони ж зараз поб’ються!
— В чім річ? — з нерозумінням обертаються до неї решта конкурсанток. Дійсно, в чім же річ?
— Вандо, можеш перенести мене… туди? — закінчує Нарциса, вже опинившись на полі поряд із сином, але не каже більш нічого, бо слизеринець і грифіндорець просто тиснуть одне одному руки.
— Пані Мелфой? — жінка завмирає, зрозумівши, що до неї прикуті погляди не лише гравців обох команд, але і глядачів.
— Драко, любий, вітаю! — Нарциса швидко приймає найбільш очевидне рішення і стискає сина в обіймах. — Шкода, що тато цього не бачив, він би так тобою пишався.
— Ну-ну, матінко, все, — юнак трохи зніяковіло відсторонюється, помічаючи жінку позаду Нарциси. — Драко Мелфой.
— Ванда Максимофф, — киває вона, потискаючи його руку. — Нарцисо, ми зачекаємо надворі.
Суперниці вже майже починають нудитись, коли Нарциса виходить із замку з сином під руку. Медаль на синій стрічці трохи не пасує до чорного ділового костюма і, схоже, Драко сам це розуміє, але рішення вихвалятися здобутком, видається, належить не йому. Невже Нарциса захотіла похвалитися перед иншими матусями?
— А ось і наш дім, — анонсує вона, коли усі дістаються Мелфой менора за допомогою летиключа. — Колись він був величнішим, та немає нічого, що б ми не могли виправити.
— Мамо, я можу вже піти?
— Я забрала тебе на вихідні, пообіцявши професору Слизорогу, що ти виконаєш есей із Захисту від темних мистецтв, тож можеш іти до себе і починати.
— Здається, це не перший трофей Драко? — Ровіна вказує на стіну у вітальні, на якій висять різні медалі та грамоти. — Чому тут, а не в нього в кімнаті? Хотіли трохи похизуватися перед гостями?
— Я не припиняю «хизуватися», як ти кажеш, досягненнями свого сина, адже дуже ними пишаюся, — незворушно відповідає Нарциса, поміщаючи нову медаль на чільне місце.
— То Драко вправний у квідичі?
— Так, Фріґґо. Він навіть мріяв у дитинстві грати у «Гарматах з Чадлі», але ви ж розумієте, кар’єра спортсмена пов’язана з небезпеками травм, та і взагалі спортивна слава мінлива і оманлива.
— Тому ти так контролюєш його навчання? — а хіба це так погано, Вандо? Хіба що Нарциса робить це не лише для майбутнього свого сина.
— Я б не назвала це контролем, але навчання у Гоґвортсі це як обов’язкова середня освіта у маґлів, — навряд хтось із присутніх оцінив переваги обов’язкової середньої освіти, — тож мій обов’язок — слідкувати, щоб Драко успішно його закінчив.
— Не бачу нічого поганого у тому, щоб стимулювати сина вчитися якнайкраще. Якби в мене була можливість віддати Ферґуса до школи, я була б щаслива. Хоча, звісно, він не ріс у такому чудовому будинку.
— Це родинний маєток сім’ї мого чоловіка. Луціус теж був єдиною дитиною, тож успадкував його. А я, своєю чергою, намагаюся робити усе, щоб підтримувати тут затишок.
— Пробач, Нарцисо, та мені важко уявити, щоб ти поралася із прибиранням павутиння та витиранням пилу, — можна подумати Ванда не задіює магію для наведення ладу в домі.
— Мерліне, звісно ні, для нас готують і прибирають ельфи-домовики.
— Зручно. То ти здебільшого займаєшся вихованням сина? — з майже не підозрілою цікавістю запитує Ровіна. — Тобто, чоловік працює, а ти сидиш удома?
— Ти так кажеш, ніби це щось погане. Як сказала Ванда, я мати та дружина на повну ставку. Крім того, я довіряю своєму чоловіку в усьому, що стосується фінансів та нашої безпеки.
— І тим не менш, ти знаєшся на травах, магічному інвентарі та квідичі…
— Щоб бути частиною вищого чаклунського суспільства, треба вміти підтримати розмову.
— А раптом, боронь боже, із твоїм чоловіком щось станеться? — здається, у Ванди це вже особисте.
[Фріґґа готова прокоментувати дії своїх суперниць:
«Нарциса враз зблідла, немов це був найстрашніший її кошмар. Ровіна та Ванда, певно, тільки цього й добивалися, жодного почуття такту в чужому домі. Тим більше, що немає нічого дивного в тому, що дружина покладається на свого чоловіка, так і має бути».]
— Думаю, це не дуже ввічливо з нашого боку питати про таке, — виправляється Фріґґа. — Як щодо того, щоб ми поговорили із Драко, поки ти поратимешся з вечерею?
— Авжеж.
— От і чудово. Не терпиться познайомитися із твоїм надзвичайно обдарованим сином, — пригадує слова з першої зустрічі Ванда.
— Заходьте.
— Вітаю, Драко. Мене звуть Ровіна, це Фріґґа та Ванда.
— Приємно познайомитися.
— Якщо ти не проти, ми хотіли б поговорити про твою маму, — обережно починає Фріґґа. — Ти ж знаєш, що вона бере участь в проєкті, тож ми хотіли б, так би мовити, побачити її твоїми очима.
— У мене чудова мама, — коротко відповідає Драко. — А тепер, якщо ви не проти, я хотів би закінчити есей.
— Про що есей? — вкрадливо запитує Ровіна.
— Про авторів захисних заклять зі Старого Світу.
— Радше нагадує історію магії, ніж Захист від темних мистецтв.
— Наш новий викладач не надто компетентний. Як і решта до нього.
— Розумію, тому і вивчала магію самотужки. А втім, кількох чаклунів я знала особисто, тож могла б допомогти, якщо ти допоможеш нам.
— Нащо? Щоб ви потім обговорювали матінку за спиною?
— Ну ти ж не хочеш отримати незадовільну оцінку, чи не так?
[Що ж скаже Ванда з цього приводу?
«Ровіна завжди така: знаходить чоловіка, чи, в цьому випадку, ще юнака, на якого може повпливати своїм шармом, і досягає бажаного. Але цього разу вона бездоганно вгадала — Драко при згадці про погану оцінку вмить зблід, якщо можна бути ще більш блідим, ніж хтось, хто виріс в цьому похмурому маєтку».]
— І що ви хочете знати?
— Даруй, Драко, я не дуже знаюся на особливостях британського магічного світу, — чи взагалі мідґардського, так, Фріґґо? — і, відверто кажучи, мене дуже вразив Гоґвортс. Але до такої престижної школи, мабуть, треба готуватися? Ти займався з мамою чи є якийсь магічний дитячий садочок…?
— Мелфої не ходять до «магічних дитячих садочків», адже це означатиме, що доведеться спілкуватися із нечистокровними.
— Перепрошую?
— Брудн- маґлородними, себто.
— Це означає із тими, хто народився не в сім’ї чаклунів.
— Як ти, Ровіно? — може, й ненавмисне, та голос Фріґґи звучить так, ніби вона зловтішається.
— А мама часто ходить на твої матчі з квідичу? — Ванда вчасно вирішує змінити тему, поки матусі не побилися між собою, показуючи не найкращий приклад сину Нарциси.
— Оце уперше. І, на щастя, востаннє.
— Чому ж «на щастя»?
— Вона явилася на поле, щоб мене обійняти.
[Чи є що сказати стосовно цього Дмитру Карпачову?
«Те, як Драко сприймає простий вияв емоцій, а саме захоплення досягненнями дитини, показує, що в сім’ї не заведено показувати свої почуття чи говорити про них. Авжеж, це може призвести до формування недостатнього емоційного інтелекту і проблем у майбутніх стосунках».]
— Як на мене, це дуже мило, — втручається Фріґґа. — Вона лише хотіла показати, як пишається тобою.
— Так, авжеж, і осоромити мене перед однокурсниками, — Драко розуміє, що сказав зайве: — Просто, часом вона поводиться так, ніби я не повнолітній чарівник, а мала дитина, і надміру мною опікується. Втім, уже по шостій, батько певно повернувся.
— Натякаєш, щоб ми йшли допитувати його? — Ровіна посміхається і простягає юнакові сувій. — Тут все, що треба знати про справді видатних чарівників Європи. Сподіваюся, стане у пригоді у твоєму дослідженні.
У їдальні на матусь чекає бенкет, що майже не поступається асґардійському, а ще, звісно, — господарі будинку, що аж сяють привітними усмішками.
— Леді, познайомтеся із моїм чоловіком, Луціусом. Любий, це Фріґґа, Ровіна та Ванда.
— Маю за честь.
— Навзаєм, — м’яко усміхається до чоловіка Фріґґа. — Усі ці дні ми чули про вас лише хороше, можна сказати, що дехто, — вона скоса дивиться на Ровіну, — навіть почав заздрити.
— Ну що ви, леді Фріґґо, я лише намагаюся бути найкращим чоловіком і батьком. Прошу до столу.
— Нарциса казала, що у вас були певні проблеми з законом, — схоже, Ванда перейняла від суперниці звичку ставити провокативні запитання за столом. — Я не засуджую, просто цікаво.
— Мабуть, це пов’язано з одним сумнозвісним Лордом…
— Ровіно, чи не так? — здається, Луціусу урвався терпець. — Я не міг не помітити ваш виражений шотландський акцент, яке, кажете, у вас прізвище?
— Маклауд. Не шукайте його у списках чистокровних, пане Мелфой. Я вже зрозуміла, що у вас доволі застарілі погляди стосовно цього, поговоривши з вашим сином, та сподівалася, що ви виявлятимете хоч дрібку хоч вдаваної поваги до гостей.
— Ровіно, ми не це мали на увазі.
— Пусте, Нарцисо. Те, що твій чоловік грубіян, — певно, у суперниць склалося таке ж враження про її сина, Кровлі, — не скасовує того, що ти хороша матір і видатна чаклунка. Чи була б такою, якби не була поглинена домашніми клопотами. А втім, дякую тобі за гостинність.
— Дякую за те, що прийшли.
Хоч день для останньої з матусь завершився не найкращим чином, та на неї очікує ще дещо — коментарі Дмитра Карпачова. Яким буде його вердикт?
— Нарцисо, вітаю, сідайте.
— Дякую за запрошення. Я хотіла б перепросити за дещо, що сказали Драко та Луціус. Насправді наша родина намагається відійти від таких консервативних поглядів.
— Що ж, це чудово, але я хотів би поговорити не про це. Скажіть, Нарцисо, ви впевнені, що своїм рішенням спрямувати Драко до навчання, а не до спорту робите йому краще?
— Я певна, що мій син здатен бути успішним і в одному, і в иншому. Просто, спорт це більше гоббі, а йому, як повнолітньому чарівнику, потрібна серйозна спеціяльність, щоб він міг забезпечувати свою майбутню родину.
— Серйозна робота, як в його батька?
— Так, можливо, щось подібне.
— А якщо йому не вдасться стати таким ж успішним?
— Звісно, ми його підтримаємо. Не розумію, чому ви запитуєте.
— Бо, судячи з того, що я бачив, Драко боїться вас підвести, бути недостатньо ідеяльним. Він старанно наслідує поведінку та погляди батька, намагається приносити додому лише медалі та відмінні оцінки.
— Не бачу нічого поганого у тому, що моя дитина — найкраща і не боїться це показувати, — здається, Нарциса повністю проігнорувала першу частину зауваження.
— Шкода, що ви так думаєте. Таке ваше ставлення призводить до того, що син росте тривожним і боїться, що, припустившись помилки, він втратить любов і підтримку батьків.
— Але ж це не так!
— А ви впевнені, що Драко про це знає? — психолог витримує павзу, і продовжує: — Я сподіваюся, що ви зробите висновки із нашої розмови. На все добре.
— Навзаєм.
Що ж, можливо, суперниці не будуть такими критичними, коли коментуватимуть свої оцінки у трьох категоріях?
[«В будинку Нарциси затишно, хоч і трохи похмуро. Хоч це і не зовсім її досягнення, а радше ельфів-домовиків, але я поставила їй чотири за хазяйновитість», — дивно, бо у домі Фріґґи усім теж займаються слуги, чи, перепрошую, помічники.]
[«Хлопчик Нарциси трохи холодний, та я б не сказала, що це наслідок поганого виховання, радше просто характер. Мене, звісно, засмутили його погляди стосовно чистоти крови, але, знову ж, тут відчувається поганий вплив батька. Іноді виховувати дитину у «повній сім’ї» — не найкраща ідея, — не дивно почути це від Ровіни. — Хай там як, але я поставила Нарцисі сім за виховання дітей».]
[«Мені сподобалося, що Нарциса порівняла себе з моїм «мама на повну ставку». І хоч це не схоже на клясичну самореялізацію, але я поставила їй 3 за старання у вихованні і підтриманні домашнього затишку», — цікаво, чому ж ти тоді поставила їй у відповідних категоріях нижчі оцінки, Вандо?]
***
Наступного дня суперниці знову зустрічаються, щоб побачити загальні оцінки та почути остаточне рішення Дмитра Карпачова. І, звісно, назавжди вирішити, хто з них — супермама.
— Приємно вас знову бачити, — і знову першими прийшли Нарциса та Фріґґа. Здається, серед уроків, що матусі отримали на цьому проєкті, пунктуальности не було.
— Навзаєм. Довго чекали? — Ванда здається схвильованою. Чи просто захеканою від того, що поспішала: — П’єтро влаштував цілу виставу з проводами. Іноді здається, що він гірший за близнюків.
— Я теж перепрошую. Розраховувала на те, що Гавриїл підкине мене, але в нього якась термінова справа із племінником і Люцифером.
— Ровіно, ти ж казала, що він…
— Так, я його усе ще ненавиджу, але не можу заборонити йому спілкуватися з братом. Менше з тим, зізнавайтеся, чи всі виставляли оцінки чесно.
— Я так, — без сумніву відповідає Фріґґа.
— Авжеж.
— Так, — після Нарциси якось невпевнено додає Ванда. — А ти сама? Не просто ж так спитала.
— Ну, я трохи зрізала тобі бали, бо була впевнена, що всі инші поставлять високі.
Іронічно, що першою показують саме оцінки Ровіни.
— Ти поставила мені нулі за все?!
— Я не могла дозволити, щоб та, хто покинула своїх синів, отримала титул супермами, — так само незворушно відповідає Фріґґа. Ровіна натомість геть не незворушна, хоча і отримала 24 бали в загальному.
— Я хоча б чесно зізналася, що занизила оцінки.
— Це конкурс, потрібно вміти програвати. І розуміти, хто заслуговує на звання «супермами», а хто ні.
— Від вас я, звісно, не очікувала, — раптово зізнається Нарциса.
Та майбутню суперечку перериває наступна табличка з оцінками Ванди — значно вищими, ніж у попередниці.
— Я ж казала, що будуть високі, — виправдовується Ровіна. — До того ж у мене загальна оцінка 10, а в Нарциси та Фріґґи по 11.
— І все ж чому нуль за самореялізацію?
— Тому ж, чому і в решти. Сидіти вдома з дітьми це не самореялізація, — хай там як, а загалом у Ванди аж 32 бали — серйозний розрив між нею і Маклауд.
Як скажеш, Ровіно, гляньмо, що ти поставила своїй головній суперниці — Фріґґ.
— Ну із Ровіною зрозуміло, у нас не найкращі стосунки, — а все ж, Фріґґо, вона поставила аж шість балів за хазяйновитість. Разом із рештою, це вже 28 балів у сумі. — Але чому ви поставили так мало за виховання?
— Бо ми оцінили виховання Хели, — наважується відповісти Ванда. — Я б і нуль поставила, якби не знала Тора особисто.
— І ви… теж так думаєте?
— Пробачте, — киває Нарциса.
А що з її власними оцінками?
— Одиниця за виховання Драко?
— Твій син грубий, — хто б казав, Фріґґо. Чи, може, це заздрощі через те, що тобі не вдалося знайти з ним спільну мову? — І має дуже деструктивні погляди.
— Іронічно, що він нагрубив нібито мені, а так низько оцінила його ти, — не втрачає можливості вщипнути богиню Ровіна. Завдяки її доволі високим оцінкам Нарцисі, та має аж 29 балів в загальному підрахунку.
Та все вирішують бали від Дмитра Карпачова, адже вони здатні підняти навіть останню в турнірній таблиці на перше місце. Але, звісно, дасть їх він лише тій, хто найбільше дбає про психіку своїх дітей.
— Я увесь тиждень пильно за вами спостерігав. Авжеж, у кожної з вас були численні помилки, на які я намагався неупереджено вказувати, навіть якщо комусь це не надто подобалося, — Ванда та Фріґґа перезирнулися. — Але лише в однієї з вас стало сміливості визнати ці помилки. Насправді вона зробила це ще у перші дні проєкту, зізнавшись, що помилилася у вихованні Кровлі.
— Не кажіть, що…
— Так, Фріґґо. Можливо, якби ви вкладали стільки ж сил у виховання дітей, як у конкуренцію з Ровіною, то могли б виграти. Та цього тижня я оголошую супермамою Ровіну Маклауд. Бажаю, щоб ви за своє довге майбутнє життя покращили стосунки з синами, а не повторювали колишні помилки.
— О, дякую.
***
Без сумніву, було б цікаво поглянути на радість Ровіни і шкодування решти матусь, але тут є ще одна деталь, яку треба прояснити. Така собі «сцена після титрів».
Вона включає Дмитра Карпачова, який просто зараз стоїть на морозі в тіні заднього виходу зі знімального павільйону, та Кровлі, про появу якого сповіщає лише на мить пригасле світло.
— Я зробив усе, як ви казали.
— Справді? Матінка виграла це безґлузде змагання?
— Так.
— Чудово.
— Це означає, що моя душа…
— Авжеж, — Кровлі майже простягає сувій з контрактом психологу, але раптом відсмикує руку. — Але якщо хоч одна жива душа про це дізнається, особливо матінка, я особисто прийду з пекельним псом і довго дивитимусь на те, як він із задоволенням тебе роздиратиме.