– Сільвіо? – голос Норми змусив альбіноса відірватися від протирання барної стійки.
– Хм?
– Там клієнт хоче, щоб ти його обслуговував, – від цих слів обличчя доньки власників ресторану загорілось рум’янцем.
Не встиг він уточнити, як дівчина втекла на кухню, залишивши юнака без відповідей.
«Дідько, і як мені знайти цього клієнта?»
Взявши блокнот для записів, Сільвіо відправився в зал, на пошуки особливого гостя. На велике щастя, довго шукати не довелось. Високий юнак сам помахав офіціанту, побачивши його розгублений погляд.
– Чого бажаєте пане? – відкривши блокнот запитав він. – Страва дня – паста з морепродуктами. Чудово смакує з білим напівсухим вином.
– Замовлю будь-що, якщо ти скажеш мені своє ім’я, – гість блаженно всміхнувся.
– Сільвіо, – коротко відповів юнак. – Чого бажаєте?
– Сільвіо, – незнайомець проігнорував запитання офіціанта, наче смакуючи його ім’я. – Красива ім’я. Мене звати Марко.
Сільвіо відчув як його бліда шкіра легко змінила забарвлення на червоне. На цей раз він лише кивнув головою, нічого не кажучи гостю, боючись стати ще більш схожим на помідор.
– Ти б міг доєднатися до мене, одразу як принесеш моє замовлення? – Марко поклав на стіл кілька купюр чайових. Стільки грошей офіціант ще ніколи не тримав у руках. – Це компенсація твого часу. Принеси найдорожче, що у вас тут є. І щонайгостріше! Додайте стільки соусів, скільки зможете.
Посмішка на обличчі гостя не сходила увесь діалог, заставляючи Сільвіо ще більше нервувати. Серце гупало аж в голові парубка. Він швидко кивнув і мало не втік від незвичного гостя аж на кухню, де сеньйор Лайт та Норма саме готували кілька страв для небагатьох гостей в такий пізній час.
– Сільвіо? – першим помітив його збентеження власник ресторану. – Щось сталось?
Юнак мовчки показав чайові, які йому довелось взяти, від чого у сеньйора Лайта очі збільшились наче вдвічі.
– Що цей пан забажав?
– Найдорожче, що у нас є, – ледь видав із себе юнак, досі перебуваючи в незрозумілому стані.
Що це? Збентеження, сором, напруга… Симпатія..? Серце досі калатало як дзвін в голові. Здавалось його стук був голоснішим від думок у голові Сільвіо.
– Все гаразд? – Норма подала юнакові склянку води, котру той одразу випив.
– Так. Тепер так, – напруга спала, а серце наче повернулось назад у груди. – Ти б могла принести те червоне міланське вино?
– Те саме, що пив мер кілька місяців тому?
– Ага.
Норма обережно кивнула, відправившись по напій, поки її батько майстерно готував кальмара, який наче чекав такого вибагливого гостя.
– А ще, – юнак знову почервонів, – гість попросив скласти йому компанію, поки він їстиме…
– За такі чайові ми б могли тебе і зовсім йому віддати на кілька днів, – легко сміючись відповів сеньйор Лайт. – Ще щось?
– І гостріше. Щонайгостріше.
– Додам усі гострі соуси, що у нас є.
Через кілька хвилин юнак вже стояв з тарілкою смаженого кальмара, що плавав у гострих соусах та з чудовим вином. Марко знову всміхнувся.
– Ти ж складеш мені компанію? – з дещо награним смутком запитав гість. Отримавши схвальний кивок, усмішка знову з’явилась на його обличчі. – Тоді сідай, я хочу знати про тебе більше.
***
Тінь провулку легкою прохолодною торкалась гарячої шкіри Сільвіо. Марко не відпускав його з обіймів та поцілунків, що часто на дозволяли юнакові навіть дихати. Він притис його до стіни, поки альбінос міцно стискав чорне волосся коханця. Сільвіо вже не боявся червоних плям на своєму обличчі, особливо поки їхні язики перепліталися в пристрасному цілунку. Це стало як щоденним ритуалом – зустрічатися один раз на день, щоб віддатися одне одному.
Марко спустив нижче, цілуючи шию альбіноса.
– Я ніколи не звикну до твого темпу, – ледь дихаючи сказав Сільвіо, досі легко крутячи між пальців чорне волосся коханого.
Погляд Марко піднявся до його червоних очей. Легкий останній поцілунок був кращий за відповідь.
– Через кілька днів батьки їдуть на Мальту, зустріти старих знайомих і так далі, – посмішка на лиці Марко говорила сама за себе – йому незручно. – Загалом, у маєтку нікого не буде.
– У тебе є слуги, – розуміючи натяк відповів Сільвіо. Дихання відновилось, хоча те відчуття повної влади над губами багатія досі не покинуло його.
– Немає жодних слуг.
– Норма мені розповіла, як ти розповідав про свого дворецького і ще кількох людей на роботі в маєтку.
– Ну, – Марко відвів погляд. Обман розкрито, – я їх відпущу на вихідний, поки батьків не буде.
– Гаразд, – Сільвіо закотив очі. Він хотів на таке побачення з хлопцем, проте деякі підозри гризли його. – І що ми будемо там робити?
– Ну, вечеря, фільми, ігри. Все що забажаєш, – підозрілий вогник легко запалав в очах Марко.
Сільвіо ще мить думав над пропозицією. Вони зустрічаються вже майже місяць, але так і не були на нормальному побаченні, приховуючи стосунки. Таку можливість не можна було втрачати.
– Я прийду.
Поцілунок не заставив себе чекати.
***
Те що обіцяні вечеря, фільми та ігри були лише приманкою Сільвіо зрозумів лише коли Марко провів його до своєї кімнати. Маєток виявився більшим, ніж йому здавалось раніше. Великі коридори з різноманітними дорогими дрібницями справді вражали, але найкраще враження справила особиста кімната хлопця. Сільвіо і не мріяв про таке. Простора, красива, а головне своя.
Оглядаючи кімнату, Сільвіо не одразу зауважив погляд Марко.
– Щось не так, Марко? – знітившись запитав юнак, на що отримав підозрілу посмішку.
– Все гаразд, – відповів чорнявий, підійшовши до Сільвіо.
Мить, і альбінос вже лежить на ліжку від легкого натиску. Марко схилився над ним, цілуючи шию.
– Я так довго цього чекав, – майже пошепки сказав він.
Сільвіо злегка засміявся.
– А вечеря та фільми?
– Потім. Ти ж сам чекав цього.
Він змовчав, залившись рум’янцем. Було складно визнати це.
Сільвіо обхопив юнака за голову, поки той вже почав цілувати його губи. Повітря швидко почало гарячішати від рухів язика Марко. Час почав викривлятись. Сільвіо не розумів скільки миттєвостей проминуло, коли Марко випростався на колінах перед ним, знімаючи сорочку. Альбінос знову відчув як тілом пробігає дивне тепло, що вперше відгукнулось в ньому після їхнього найпершого поцілунку майже місяць тому. Здається, Альфред це називав збудженням.
Марко потягнув і з нього футболку, оголяючи білий торс, після чого знову схилився над його шиєю. Від раптовості Сільвіо обійняв партнера за спину, притискаючи того до себе.
Важке дихання.
Марко легко спустився нижче стискаючи один з сосків зубами. Тихий стогін. Поцілунки, укуси, хитрий погляд та тихе дихання. Сільвіо інстинктивно знову схопив його темне волосся, що дозволяло трохи легше дихати. Марко спускався ще нижче, одною рукою вже розстібуючи ремінь штанів Сільвіо, поки іншою досі пестив один з сосків. Він стиснув вже твердий прутень крізь тканину, слухаючи нові легкі стогони альбіноса.
Сільвіо відвів погляд, важко дихаючи. Його руки досі стискали темні патли, поки Марко знімав з нього все зайве. Мить і знову стогін. Він взяв його до рота, повільно смоктаючи. Дрижаки пробігли по тілу Сільвіо. Це нагадувало насолоду, але іншу, не подібну до тієї, що він відчував коли небудь. Марко явно насолоджувався процесом. Його очі час від часу кидали на Сільвіо погляди. Запитальні, хтиві, цікаві. Він наче кожен раз перевіряв, чи його дії задовольняють партнера, від чого Сільвіо навіть в такий момент ставало незручно, і без того червона шкіра палала ще дужче.
Коли альбінос вже був на межі, Марко зупинився. Він знову випростався на колінах. Його погляд повільно йшов зверху вниз, дивлячись як швидко й уривчасто дихає Сільвіо, як його тіло здригається від нещодавнього та як пульсує прутень.
– Продовжуємо? – нарешті запитав він, на що отримав швидкий кивок. – Сядь.
Сільвіо не думаючи виконав прохання. Марко ж в той час нарешті зняв штани й білизну, після чого сів навпроти, якомога ближче. Їхні очі були так близько, що в світлі дня можна було побачити найточніший відтінок. Ближче на очі були хіба що прутні, котрі Марко стис разом. Він почав мастурбувати їх обидва, не зводячи погляду з Сільвіо.
Альбінос не знав про подібний спосіб зайнятись сексом, від чого тіло лише більше наповнювалось насолодою. Уривчасте дихання обох хлопців заповнило кімнату. Думки знову розплились в голові, залишаючи лише кілька, що плутались одне за одною. Незмінним було одне – погляд Марко, що зі збитим диханням не зводив очей з Сільвіо. В якийсь момент юнак вільною рукою взяв альбіноса за голову й поцілував, викликаючи ще більшу проблему із повітрям.
Він відпустив Сільвіо саме вчасно. Тепло по тілу юнака текло ріками, передуючи близькому кінцю. Марко припинив мастурбувати, після чого знову легко штовхнув альбіноса, щоб той ліг. Сільвіо не міг протистояти ні бажанням партнера, ні просто фізично, відчуваючи щось на межі втоми, насолоди й пристрасті, що солодким голосом у голові мовило про покору в руках багатія.
– Зажди, будь-ласка, – видихнув Марко.
***
Юнак підготував усе. Сільвіо підозрював, що у нього був уже досвід у стосунках з іншими хлопцями.
А можливо навіть з дівчатами. Він не розумів, що відчуває від цих думок. Щось на рівні заздрості й дивного жалю до себе. Чому він не перший? Чому він не єдиний? Це відчуття мало слово, котре в такий момент складно було пригадати, проте він… ревнує?
Сільвіо не встиг повністю розібратися зі своїми почуттями, адже Марко схилився над ним, готуючись ввійти.
Це було дивно й неймовірно водночас. Тіло знову наповнилось теплом, а потім легко здригнулось від відчутого. Марко рухався повільно, не зводячи погляду з альбіноса. Кожен раз як обличчя юнака скривлювалось від болю він зупинявся, переконуючись, що все гаразд. Сільвіо ще ніколи не відчував такої близькості, такої інтимності й турботи.
Стогін і тяжке дихання почастішали, а рухи Марко стали швидшими. Він схилився нижче, дозволяючи альбіносу обійняти себе за голу спину.
Штовх, штовх, штовх.
Нігті Сільвіо вп’ялись в його спину. Повітря навколо знову поважчало, від чого його доводилось хапати ротом.
Штовх, штовх, штовх.
Марко почав цілувати його в шию, не зупиняючись. Кожен доторк відчувався в декілька разів сильніше ніж коли-небудь.
Штовх, штовх, штовх.
Сільвіо вже був на межі. Якби не Марко, він би кінчив ще на початку. Здається, і цього разу партнер відчув це. Він підняв погляд, дивлячись як альбінос хапає ротом повітря, поки його обличчя червоніло від кожного руху. Поцілунок. Сільвіо відчув, що всього за кілька митей після доторку їхніх губ Марко спинився. Він відчув, як кінчив, як щось тепле торкнулось спочатку його живота, а потім почало стікати по тілу.
Марко відпустив й вийшов з нього. Лише збите дихання наповнювало гарячу кімнату.
– Дякую, – першим порушив тишу Сільвіо досі лежачи на ліжку.
Марко звично всміхнувся.
– Тепер в душ? – запропонував він, на що отримав спішний кивок.