Я… Я…
Недостатня…
Як часто він це мені казав. Йому не вистачало мене завжди. Коли я щось робила так?? Коли мій результат його задовольняв??? Завжди… завжди залишалося ще щось, на що він мені вказував та біль пронизував мене, немов стріла. Тіло починало пекти, ставало так нестерпно бути поруч, ставало так нестерпно бути…
Він подарував мені життя і хоче його зіпсувати1 .
А ще цікавіше у неї було з коханими. Вона на щось сподівалася?? ВОНА?? Пфф Така недоладна, необережна, одним словом просто: вона. Всі прекрасно бачать яка вона негарна, вони лишень надто добрі, щоб сказати їй про це. Вона це знає.
Ти ображаєш мене, дуже мене ображаєш.
Я тобі не подобаюся? Я хочу подобатися тобі!! Розкажи, що мені зробити ще, де я неправильна? Де я не така як потрібно тобі? Чи я зовсім тобі не підхожу? Я не можу без тебе.
Але ж. Я стараюся бути для тебе. Я дуже стараюся.
Пиши мені завжди Я боюся самотності.
Я гарна? Ти не вважаєш одинадцятирічну дівчинку товстою та недостойною життя?
Звісно вважаю, навіщо ти? Ти можеш бути важливою та потрібною тільки якщо подобаєшся всім.
Я боюся казати. А що як скажу щось дурне і вони сміятимуться з мене?? Вони і так сміються з мене та обговорюють за моєю спиною.
Я завжди кажу їй, що в кожному шепотінні лунає її ім'я.
Ха-ха, дивіться на неї!
Я ненавиджу себе. Читаю про різні дієти та випробовую їх на своєму ще не сформованому організмі. Труситися від голоду й не мати сил на відкриття дверей - це все про мене, а ще постійне запаморочення. Кудись зникло відчуття голоду, я пам’ятаю його відчуття в дитинстві, але потім його вже більше ніколи не було. Мені боляче.
Я живу так, ніби від моєї привабливості для когось чи розміру одягу залежить моє щастя. Якби не зацікавленість в фемінізмі та психології - я б досі так жила?
Вона оцінює себе і завжди не задоволена, вона оцінює інших своєю хворобливою ненавистю. Вона страждає від цього. Вона страждає від себе. Вона страждає від нього.
Він казав ще багато образливих речей. Вони всі казали багато образливих речей, я їх чула. Ба більше, я їх слухала.
Тепер в моїй голові бібліотека образ, бібліотека ненависті та болю. Я так багато часу згаяла в цих бібліотеках, читаючи рядки кожної бісової книжки, що мені написала інша стражденна людина. Вони всі не вміли любити себе, інакше навіщо вчити такому дітей?
Сьогодні мій день народження, і я маю спеціальний записник для мого критика. Я знаю, що він - не мої думки, це просто набір необґрунтованих образ - які тільки шкодять.
Він хоче вписуватися, але він забуває, що пройшло достатньо років, аби людина не мала життєво необхідної потреби знаходитися в племені. Тепер він підпорядковує мене в не потрібні мені, неможливі стандарти краси, які я ігнорую заради свого щастя.
Ми з ним(и) - різні люди. Я більше не даю йому прав висловлюватися стосовно моєї зовнішності, людина набагато більше - ніж її зовнішність.
Але це не означає, що він мені не потрібен зовсім, він допомагає мені своїми правилами покращувати свою працю та рости - коли він може пояснити, що саме з робою не так. Але він не має права сказати, що я ненормальна.
Я соромилася себе. Сором - це дитяче почуття, ви надаєте іншим людям право оцінювати вас та визначати вашу цінність. Але це помилково, ви - цінна, бо це ви. Точніше, ви можете повірити, що з вами щось не так (як вірила я), але з такими установками далеко не підеш. Критика - оцінка, дорослі(це не про вік) люди не дають всім оцінювати їх(особливо не компетентним в цьому питанні людей).
Я хочу ніколи більше не заглядати до тих бібліотек, вони пригнічують мене. Вони ображають всіх.
Але він однаково приходить, інколи ми з ним п’ємо чай на безпечній відстані.
Я піклуюся про себе і ви піклуйтеся про вас)
- 1Тут йде мова про мого батька. Деякі описані комплекси були породжені ним.