Луна каже, що я приваблюю більше людей, ніж уявляю.
Вона ні разу не брехала, мабуть, має рацію, але не знаю напевне.
Намагаюся нагадувати собі це кожного разу, коли ти дивишся на мене, кожного разу, коли заходиш у кімнату, і я відчуваю на собі твій погляд.
Ти приваблюєш більше людей, ніж уявляєш.
Ви один із них? Або це ще одна з тих речей, які я, як правило, не так розумію?
Мені подобаються ранки в Норі, коли ти там буваєш; пахнеш димом та землею, і ми садимо квіти для Моллі, іноді твій погляд затримується на моїх губах, горлі, животі.
Я набрав вагу ще зі школи; довгий час роботи на вулиці також означав більший апетит, і моє тіло, здається, не хоче відходити від свого м’якого, аморфного стану. Я завжди почувався надто незграбним і високим для будь-якої кімнати; ніби й зовсім не створений для цього світу.
Але ти змушуєш відчувати ніби я не займаю багато місця.
— З’їж ще одне печиво, — промовляєш, штовхаючи банку до мене, і мої інстинкти змушують відмовитися, позбутися апетиту, почуття голоду.
Ти пахнеш димом і землею. Волосся торкається твоїх плечей, опіків — на руках. У тебе всюди веснянки. Твої очі зморщуються, коли ти посміхаєшся. Ти всім посміхаєшся.
І я беру печиво.
~
Коли ти знову їдеш до Румунії, я про це не думаю.
Ховаю руки в землю. Настала весна, і початки нового життя пробиваються крізь бруд, бойове й сильне. Я копаю й сажу, працюю поки сорочка не промокла наскрізь, а обличчя почервоніло, усе тіло болить.
Гаррі приходить подивитися на Ботанічний сад, можливо, якби все було трохи інакше, ми могли б працювати. Мені подобається Поттер, він добрий, такий невимушений зі мною, але, можливо, є люди, яким просто призначено бути друзями.
Я не проти цього. Я люблю друзів. Я хотів би дружити з тобою.
— Чарлі повернеться цього літа, — каже Гаррі.
— О? — відповідаю.
— Знаєш, ти стаєш дуже бадьорим, — посміхається Поттер, і я закочую очі. Він піднімає брову. — Ти мені не віриш?
— Я вважаю…
— Чи повіриш Чарлі?
Я червонію.
~
Ти приваблюєш більше людей, ніж уявляєш.
Сьюзен запрошує мене на вечерю, і вона в дивовижну мила й дуже гарна, живе в Британії цілий рік, тому я погоджуюся.
Вона замовляє місце у вишуканому лондонському ресторані, довге руде волосся зібране в хвилі, і вона виглядає неперевершено.
Я їй це кажу, і вона помітно здригається.
— Візьму салат, — каже офіціанту, і моє серце розривається від неї.
Можливо, ми просто займаємося сексом, щоб довести одне одному: наші тіла гідні поцілунків, дотиків, збудження. Подобається відчуття тримати когось поруч. Мені подобається, як вона пропонує воду та рушник із сором’язливою посмішкою.
Це не зовсім правильно, і ми обидва погоджуємося залишитися друзями.
— Але, — кажу я їй, — тобі варто цим займатись частіше.
Іноді після цього я думаю про тіло Сьюзен; складки її живота, розтяжки на стегнах і грудях, те, як верхня частина стискається навколо її рук.
А потім думаю про те, якою привабливою я вважаю її, дивлюся на власне тіло в дзеркало й починаю все трохи більше розуміти.
~
Коли ти повернешся, думаю, я буду готовий.
Помічаю, як ти дивишся на мене через обідній стіл. Також помічаю твої незграбні спроби дотику; простягуєшся через мене, щоб схопити щось, або притуляєшся своїм плечем до мого. Думаю про те, як це, накрити твоє тіло своїм, які почуття могло б викликати у тебе моє тіло. Уявляю, як можу силувати тебе почуватися в безпеці, і як ти змушуєш почуватися в безпеці мене завдяки своєму ніжному голосу й добрим словам. Подобається думка про можливість бути таким, здатність робити це.
До вподоби те, як ти завжди допомагаєш Моллі з вечерею, те, як розповідаєш Віктуар одні й ті самі історії про драконів знову й знову, як твої очі затримуються на моїй талії, коли простягаю руку, щоб дістати щось із верхньої полиці, а сорочка піднімається, оголюючи живіт, який провисає вперед через пояс, живіт, покритий темним волоссям і срібними лініями.
Ти голодний.
Усі лягають спати, а я збираюся йти й відчуваю, як ти стоїш позаду. Я повертаюся.
Твої очі яскраві й ніжні, майже до болю.
— Невіле, — шепочеш ти, і я тягну тебе крізь Летючий порошок із собою.
~
Можливо, я приваблюю набагато більше людей, ніж уявляю, але той, що мене цікавить, це ти.
Коли ти переїхав до моєї квартири, єдине, що приніс із свого одягу, — картату ковдру, м’яку, затишну та потерту.
У неділю вранці я розбуджу тебе чаєм, і стане гаряче, коли ти замість цього потягнешся до мене, шепочучи солодкі й брудні речі на вухо.
З огляду на все, ми дуже ванільні, але мені подобається те, що ми робимо. Подобається, коли ти відсмоктуєш у мене й стогнеш, подобаються звуки, які видаєш, коли я ростягую тебе, подобається, як ти підгинаєшся піді мною, коли рухаюся всередині, як допомагаю тобі бути у вертикальному положенні, тримаючи руку під грудьми.
Подобається, що мої руки достатньо сильні, щоб тримати тебе.
І коли ти згортаєш нас у цю картату ковдру, як тільки ми закінчимо, готуєш другу порцію чаю, твоє тіло проти мого на нашому пошарпаному дивані, я знаю, що це одна з тих речей, які мені якраз підходять.