- Тримай, - Алана Фішер тицьнула напарниці пластянку з гарячою кавою і чотири пакетики цукру. Вона мала дещо офіційний вигляд у довгому пальті з червоним шарфом і з зачесаним назад коротким чорним волоссям. Наче вельможа 19 століття. Барбара Бронсон палила і скривилася, побачивши каву з «Сім23».
- Дідько, а можна нормальну каву, а не це пійло? - жінка видихнула хмарку диму. На відміну від напарниці, виглядала вона не вельми презентабельно навіть у формі ОСА. Темне хвилясте волосся постійно було скуйовдженим і сплутаним. Темні кола під очима. Зморшки на лобі, коли вона хмурилась, а таке ставалося дедалі частіше.
Алані було нестерпно дивитися на таку Барбару. Жінка ніби прагнула до саморуйнування і самознищення — агресивна, набундючена, завжди лізла у бійки і надто багато пила. Фішер іноді відчувала себе винною за те, що сталося з Барбарою. Коли вони тільки почали працювати в Особливій слідчій агенції, Бронсон запропонувала Алані зустрічатися. Фішер, котра не була схильна до спонтанних рішень, сказала, що подумає. Іноді вони спали разом, бувало, сварились і мирилися через деякий час. Барбара навіть попрохала в Ольги Сергіївни, щоб та дозволила їм з Аланою працювати в команді.
Все було б добре, якби не нетерплячість Бронсон. Вона постійно вимагала відповіді у Фішер. Алана у свою чергу все більше сумнівалася в тому, що зможе жити разом з Барбарою.
- Ти всиплеш стільки цукру, що ніякий інший смак не буде відчуватися, - сказала Алана, дістаючи цигарку. Ніяк не могла кинути палити. Барбара простягла свою, яка повільно тліла між пальцями з пластирями на них. Фішер прикурила від її цигарки, милуючись стомленим, проте таким рідним обличчям навпроти. Обидві затягнулися. - Треба допитати працівників готелю, де зупинився Іван Борисенко. Якщо він знаходився в Луцьку, коли були скоєні вбивства, значить, в Києві теж орудує він. Червона і Гайворон у Черкасах, а Дмитренко з Вільнером поїхали в Житомир. Тож треба лиш співставити отриману інформацію…
- Фішер, помовч зі своїм розслідуванням! - не витримала Барбара. Вона великими ковтками пила надто солодку каву, а тоді влучно закинула пластянку в урну. - Ти досі, бляха, не відповіла на моє питання. Як довго ти будеш думати?
- Бронсон, ти обрала явно непідходящий момент.
Барбара притисла Алану до машини і пильно глянула в очі. Фішер відчула запах алкоголю. Мить тому вона, можливо, поцілувала би Бронсон, щоб заспокоїти. Алана завжди так робила. Та вона ненавиділа, коли Барбара вживала алкоголь, тому відштовхнула її.
- А коли буде підходящий? - роздратовано спитала Барбара. - Я постійно чую одне й те саме!
- Коли протверезієш і позбудешся звички пити на роботі, - Алана теж підвищила голос. Добре, що у провулку, де жінки спинилися, поки що не було людей. У Луцьку виявилося тихо і спокійно. Тут ніхто нікуди не квапився. Засніжене місто нагадувало казкову країну, де нарешті можна відпочити від щоденної метушні. - А зараз з твого дозволу я опитаю працівників готелю. Ти повернешся у номер і постараєшся не коїти дурниць. Ключі від авто я лишу собі. Не вистачало лишень, щоб ти втрапила в аварію.
- Алано, - сумно покликала її Барбара. Фішер, котра зробила кілька кроків у напрямку готелю “Україна”, спинилася. Блакитні очі Бронсон стежили за кожним її рухом. - Алано, я не можу без тебе. Прошу, дай мені ще один шанс. Я обіцяю змінитися. Але я не можу сама…
- Поговоримо, як розкриємо справу, - Фішер пішла, лишивши Бронсон саму зі згаслою цигаркою в руці.
***
Алана швидко дізналася все, що хотіла. Борисенко дійсно знаходився в Луцьку минулого року в листопаді, коли були вбиті люди. Вона поверталася в номер, кутаючись у плащ, а її сніг рипів під її високими черевиками. Дивлячись на осяяний вогнями гірлянд і вітрин Луцьк, згадувала дні, коли вночі було темно й самотньо. Тільки фари автомобілів іноді розсіювали суцільну темряву. А тишу постійно порушували тривожні й гучні звуки сирен, від яких завмирало серце. Бо після сирен починалися обстріли. Алані не вельми пощастило переїхати в Україну в розпал війни, та жінка не боялася. З Барбарою їй завжди було спокійно. Коли Фішер чула сирену, то просила напарницю обійняти її. Вони часто сиділи у бомбосховищі в обіймах, хоча ще частіше лишались у квартирі й непорушно лежали в очікуванні закінчення тривоги.
Здавалося, це було не два роки тому, а сто.
Фішер спала в номері напівроздягнена. Волосся розкидане по подушці, довга футболка задерлася до грудей, оголивши треновані м’язи живота, помаранчеві труси з черепами і ноги, які так любила гладити Алана. Слідча і зараз не втрималася. Провела долонею по стегну, мимоволі всміхнувшись. Від сплячої Барбари було так мало клопоту. Алана все ж поцілувала напарницю в щоку, а тоді вкрила. Сама ж подзвонила Косач і повідомила про результати розслідування. Свою роботу жінки зробили. Завтра - назад до Києва.
Хоч би закрити справу до Нового року. Фішер стояла коло підвіконня, дивилась на мерехтливе місто за вікном і розмірковувала над словами Бронсон. Певно, треба зважитися. Барбара не може чекати вічно її рішення.
Та й чом би не дати ще один шанс людині, яку любиш?
***
- Вітаю із завершеною справою, колеги, - повідомила Ольга Сергіївна, стримано всміхнувшись. Працівники слідчої агенції полегшено зітхнули, бо Борисенка було важко впіймати, а довести його причетність до вбивств - майже неможливо. Проте докази знайшлися, і вбивця мав відбути довічний термін у в’язниці без права на апеляцію. - Завдяки вам було спіймано серійного вбивцю, котрий орудував роками. Від керівництва надійшла подяка. А також у понеділок і вівторок у вас вихідні. Побачимося вже в Новому році.
Слідчі з радістю сприйняли новину, домовившись на днях організувати корпоратив. А поки всі розходилися додому. Алана попрощалася з Альбіною і Стасіком. Вийшла на вулицю, де падав густий лапатий сніг. Там біля машини на неї чекала Барбара у теплій куртці й зі сніжинками в неслухняному волоссі.
- Сподіваюся, хоч зараз ти не станеш ухилятися від розмови, - насторожено мовила Бронсон, сховавши руки до кишень.
Фішер підійшла ближче.
- Поїхали, - коротко мовила вона.
- Куди? - Барбара не спішила сідати в авто.
- До мене. Прикрасимо ялинку. Вип’ємо кави. Зігріємося врешті-решт. На вулиці холодно.
Бронсон вигнула брову, не вірячи в почуте.
- Ти давно не запрошувала мене до себе, - зауважила вона.
- Я готова прийняти тебе, - серйозно сказала Фішер. Вона трохи нервувала і намагалася говорити короткими фразами. - І багато чого вибачити. Та якщо ти будеш так жахливо поводитися й надалі, нам доведеться розійтися. Не пий на роботі, Барбаро. Я не зможу постійно тебе прикривати.
Бронсон підійшла до неї й поцілувала холодними губами у щоку. Вона відчула неймовірне полегшення. Стосунки з Аланою тепер стали чіткими й визначеними. Барбара сама розуміла, що має виправитися. Інакше втратить довіру коханої.
Кохана - відтепер Бронсон так буде називати Алану.
- Я виправлюся, - тихо мовила Барбара, не стримавши легкої посмішки, - обіцяю.