Люсі нарешті повернулася додому після свого завдання. Вона не захотіла брати з собою нікого, адже тоді доведеться ділити нагороду та вона знову профукає виплату оренди. Завтра вже можна буде не ховатися у будівлі гільдії від хазяїв будинку. «Хоч би сьогодні ніхто не прийшов. Я так хочу помитися та поспати…» Дівчина якомога щільніше закрила очі, очікуючи на диво та пусту квартирку. «Якщо я їх не побачу, то їх тут немає. Треба тільки дістатися ванної кімнати». Вона глибоко вдихнула. Із закритими очима почала шлях до заповітної ванної.
– О, Люсі, ти повернулась!
«Ну чому знову?!» Люсі зітхнула. Вона відкрила очі та побачила майже половину гільдії. Дівчина тільки й могла, що видихнути:
– Чого?..
З усіх сторін почулися привітання. «Ну, це вже… Ні в які ворота!»
– Валіть звідсіля всі! Це моя квартира! Якого ви тут розсілися!
З ліжка обізвалась Міражана:
– Пробач, Люсі. Нашу гільдію знову рознесли.
– Знову? – Перепитала здивована Люсі. Хоча, чому дивуватися? Гільдію розносять постійно. – Хто на цей раз?
– Знову Нацу з Греєм посварилися. – Зітхнула Кана.
«Хто б сумнівався», – подумала Люсі та рушила до ванної. Дадуть же друзі їй хоча б півгодинки, щоб умитися.
Двері, що різко відчинилися, збили Люсі з ніг. З ванної вийшов Грей. Навколо його стегон був обв’язаний рушник, а сам він увесь мокрий.
– Ти якого у чужому домі роздягаєшся, збоченець?! – Люсі накинулась на Грея з кулаками. Якби хлопець стояв спокійно, то вона не зачепилась би за рушника. Але він намагався захиститися і тому залишився зовсім голим, чим довів Джувію до непритомності. Та розлютив Ерзу:
– Прикрийся або я тобі там все відріжу, скотина!
Люсі під шумок пробралася у заповітну ванну. «Зачинитися! Зачинитися на всі замки!» Тільки тут можна відпочити. Як тільки вона вийде з ванної, побачить чергову сутичку. «Дивно. Нацу я якраз й не бачила з усіма. Ну, та фіг із ним. За нього не треба перейматися.»
***
– Що, Нацу?
– Як думаєш, Люсі повернулась?
– Не знаю. Але напевно у неї вдома вся гільдія зібралась. Ти ж знову перестарався.
Нацу зітхнув. «І чому я ніколи не можу стриматися? Хоча, це ж весело». Хлопець сів на лавці у парку, де бродив увесь вечір. Після бійки з Греєм, саме Хеппі потягнув туди Нацу. Й не давав повернутися назад, поки Ерза не заспокоїться. Яка ж вона страшна. Зараз Хеппі сидів біля Нацу. Його крила зникли. Хлопець погладив свого друга.
– Нацу.
– Що, Хеппі?
– Як гадаєш, хто подобається Люсі?
– Чого?! Звідкіля мені знати?!
– Ну, ви ж друзі.
– А чого ти в мене питаєш?! Ти теж з нею товаришуєш, між іншим! От піди й спитай! І взагалі, мені це не цікаво.
– Я гадав, їй Локі подобається. Вони така солодка парочка, хі-хі-хі.
Нацу лише фиркнув. Він уп’явся очима у вечірнє небо. Захід сонця.
***
Люсі вийшла з ванної. З’ясувалось, що всі пішли. «Напевно, Міра відвела їх». Рідне ліжечко здається таким м’яким та привабливим. Пора відіспатися після важкої роботи. «Все ж таки, з іншими було б швидше. І веселіше». Люсі залізла під ковдру. «Як же добре. Тиша, тепло». Вона моментально заснула.
У вікно вліз Нацу. Він хотів побалакати з Люсі, щоб прогнати сум. Це відчуття печалі завжди тиснуло на хлопця. Таке незвичне та чуже. Тільки друзі могли йому допомогти. Але Люсі вже заснула. Вона морщила носик уві сні та тихенько сопіла.
Нацу лишився сидіти на підвіконні біля ліжка. Він згадав, як вперше побачив Люсі. Як вона стояла у натовпі, зачарована фальшивим Саламандром. Вже тоді він відчув у ній чарівницю. Нацу згадав, як палало його серце, коли Привиди забрали Люсі. «Так би й прибив Гажила». А ще чомусь подумав про її руки. «І пахне вона краще за інших».
Нацу не хотів, але все одно порівнював Лісанну з Люсі. Вони обидві були важливі для хлопця. «І чому Іґніл не навчив, як з дівчатами спілкуватися?»
Ковдра трошки сповзла з її грудей, а кілька ґудзиків на сорочці розстібнулися. Від такого вигляду Нацу почервонів. Він відчував, як усередині посилюється жар та вогонь швидше біжить венами. «Прикрити її, чи що. Адже замерзне».
Хлопець нахилився за ковдрою. Він не утримався на підвіконні та впав у ліжко. Запах Люсі вдарив у ніс. По тілу розплився сонний туман. Схотілося обійняти дівчину та міцно притиснути до себе.
***
Люсі прокинулась пізно. З відчиненого вікна тягнуло прохолодою. Під ковдрою ж було напрочуд спекотно. «Я захворіла? У мене жар?» Люсі потягнулась за аптечкою й зрозуміла, що жар іде не від ковдри. «Когось мені це відчуття нагадує». Дівчина тихенько повернула голову у бік тепла. Нацу устромився обличчям у подушку. Його рука лежала на стегні Люсі. «Знову він приперся. Ще й у ліжко до мене поліз». Дівчина похмурилася та відвернулась від Нацу. Будити його все одно немає сенсу.
Люсі ще трошки полежала та вирішила, що час вставати. Оренду вона, звичайно, сплатить, але і їсти ж щось треба. Але рука Нацу вперто не хотіла злізати з дівчини. «Та що ж це таке! Зараз я його як лясну!» Дівчина повернулася обличчям до друга. Вона замахнулася, проте вдарити не встигла. Нацу перехопив її руку та притиснув до грудини. Він дивився на Люсі крізь вії.
– Будь ласка…
– Що? – Люсі все ще злилася, але це почуття поступалося місцем іншому – чомусь теплому. Нацу ще ніколи так не робив. Цей позитивний та невгамовний Нацу ніколи не плакав наодинці з Люсі. Ніколи не відкривався лише їй. Зазвичай це відбувалось у розпалі битви через емоції, що накопичилися.
– Просто, не жени мене. Будь ласка.
З-під його вій викотилось кілька сльозинок. Приголомшена Люсі лежала поруч і не знала, що робити. Вона не розуміла причин. «Чому Нацу плаче?»
– Нацу. – Вона прошепотіла його ім’я та замовкла. На язиці висіло так багато питань. Але зараз їх ставити явно не на часі. «Що робити? Що ж робити?»
Нацу підсунувся ближче. Він боровся із собою. Вночі було так добре, коли дівчина спала, і він міг обіймати її. Люсі бачила його наскрізь. Вона притиснулася до Нацу так близько, як тільки могла. Для більшого ефекту, навіть ногу на нього закинула. Хлопець усміхнувся. Він закрив очі та знову заснув.
***
Хеппі всю ніч ловив рибу. «Свіжа рибка – щастя для котика». Він, задоволений та ситий, прилетів до дому Люсі. Хотів було покликати Нацу, проте не наважився. Вже був обід, але друг напевне ще спав. Та й Люсі злякається. Тому Хеппі начарував собі крила. Вони швидко підняли кота до віконечка. Люсі та Нацу спали в обіймах. Гигикаючий кіт вирішив дочекатися їх у гільдії. Разом із тим, якесь завдання нагледіти. Риба рибою, а іноді й молочка хочеться.
Гигикання Хеппі розбудило Нацу. Від вчорашнього суму не лишилось й сліду. Хлопець зі здивуванням знайшов себе у ліжку Люсі. Він зовсім не пам’ятав, що сталось після того, як вони із Греєм рознесли будівлю гільдії. «Напевно, відморозок не слабо дав по довбешці». Ще більше дивувала поза для сну. «Як це Люсі мене не прогнала? Треба тікати, поки вона не прокинулась».
Хлопець хотів сісти та дуже-дуже тихо вибратися з ліжка, але його рухи розбудили Люсі. Вона відкрила очі та прошепотіла:
– Нацу.
В одному цьому слові містилось все, що сталося вночі та вранці. Нацу почервонів від спогадів, що хлинули на нього. «Як це я примудрився розплакатися?» Люсі знову його покликала. Хлопець не знав, як виправдатися, і що взагалі сказати у такій ситуації.
– Я, цей, взагалі… Люсі…
Широка посмішка осяяла обличчя Нацу.
– Пробач.
Люсі, сама не очікуючи такого від себе, притягнула Нацу та поцілувала. Їхні губи незграбно зіткнулися. По щокам дівчини розлився рум’янець. А хлопець застиг із вкрай здивованим виглядом. Люсі подивилась на нього та знітилася сильніше. Вона різко підскочила з ліжка та чкурнула до ванної «Що я роблю? Що я, чорт забирай, роблю?» Вона ледь не плакала. «Невже я закохалася?» Руки так сильно дрижали, що вона не змогла зачинити двері та просто стояла, устромивши лоба у стіну поруч.
Нацу шарпнув двері на себе. В його очах грало полум’я. Здавалося, що ще трохи і хлопець вибухне. Його жар посилився і все навколо майже плавилось. Чи так здавалось Люсі, яка ще більше почервоніла. Нацу стояв перед Люсі та мовчав. А вона ховала очі.
– Я випадково. Я не знаю, що на мене найшло. – Нарешті змогла вичавити з себе бодай щось дівчина.
– Я не хочу, щоб ти була солодкою парочкою з Локі. – Хлопець надув губи та подивився у сторону. Люсі наважилася на нього подивитися. «Чого це він?»
Нацу поглянув на дівчину. Їхні очі зустрілися. Він притягнув її до себе та стиснув у обіймах. Його губи знайшли її. Поцілунок був ніжним та солодким. Люсі обійняла Нацу. Вона зрозуміла, що давно цього хотіла. Ще з їхньої першої битви.
Вони не могли відірватися один від одного. Руки Нацу вивчали тіло Люсі, а вона намагалася не розтанути від цих дотиків. Після першого ніжного, поцілунки ставали дедалі глибшими. Жар Нацу передавався Люсі хвилями. Дихання важко давалося. Одяг кудись зникав. Дівчина повалила Нацу на ліжко. Він лежав, червоний та гарячий. Люсі трохи віддихалася та з посмішкою прошепотіла:
– Я просто палаю.
– Це моя фраза!
Нацу перевернувся та підім’яв Люсі під себе. Він також посміхався, але не своєю широкою щасливою посмішкою, а усмішкою, що перехоплювала дихання.
– Ти відповіси за те, що вкрала мої слова.
Її відповіддю став стогін, що зірвався з її губ.