Згадай же, як квітнуть каштани,
Як пахнуть вони по весні,
Лоскочучи ніжно, духмяно,
Як радують цвітом вогні.
Розжареним вуглем пекучо
У серці палають вогні,
Й коли наражаюсь болючо –
Наснагу дарують вони.
Наснагу у своїй сторонці
Волю зібрати в кулак,
Росу розтопити на сонці,
Наче бридких вовкулак.
Щоб дітям загоїти рани
Долі усміхаюсь щосил,
Розпалюю тії каштани,
Щоб не боятись могил.
Як ноги на щось натрапляють,
Дають порятунок мені,
Хоч інколи тухнуть бувають, —
Нетлінні душевні пісні.
Отруя, збиваючи з ніг нас,
Гримучо з’їдає пісні,
Та сяють палючо для нас
Хоробрості ясні вогні.
Як дух виривають чужинці —
Всі нутрощі збурює лють,
Вступають у бій охоронці
Допоки чортів не зітруть.
Думками до рідного міста
Вертає каштанів той цвіт,
Куди вже дорога терниста
Не скоро спрямує політ.