У першому всесвіті Бакі грає джаз, чорні майстри контрабасу, гітари і саксофону звуть його «Білий Вовк», а він з радістю відповідає образу:
носить білі костюми, білі сорочки і екстравагантно зав’язує білі краватки.
Стів може лише слухати, не має права підійти до сцени, іноді він думає, що не може навіть занадто гучно плескати:
Бакі може почути, впізнати, і що ж буде тоді…
У другому всесвіті Бакі пише картини, носить щигольські вуса та зручний, легкий одяг, розстібає комір від спеки і видно волосся на його грудях.
Він сидить, розставивши ноги, п’є чи вино, чи дуже міцний чай, малює світлі пейзажі, білі-білі хмаринки схожі на безтурботних овечок.
Стів може лише дивитись, але не підходити, була б можливість – він би не заплющував очі зовсім.
І коли він лишає цей всесвіт – то у спогадах мужні руки Бакі малюють пейзаж за пейзажем.
У третьому всесвіті Бакі працює молочником: їздить на велосипеді, радісно посміхається, збирає порожні пляшки, лишає повні,
носить таку смішну уніформу, Стів стільки дивився на нього, бачив різним, але таким… Молочник Бакі усміхнений,
і не треба змивати посмішку чужими сльозами.
Стів п’є молоко з пляшки, яку торкалися теплі руки Барнса: скляночка на доріжку, лишитись не можна, а брати молоко у квантовий простір…
В четвертому всесвіті Бакі повернувся з війни, але втратив зір, носить чорні окуляри, сидить у парку, тримається за тростинку.
До нього можна підійти так близько, як ніколи, кажуть, що в квантовому просторі час відчувається інакше – що ж Стів так сумує,
наче вже вічність не бачив свого Бакі Барнса?
Стає перед ним, тамує подих, тягне руку, немов проти волі, а коли сліпий Бакі раптом повертається в його бік з питанням «Стів?»
Роджерс зникає.
В п’ятому всесвіті Роджерс нарешті спинився, спинився у танці з агенткою Пеґґі Картер, повільна музика – тихий джаз,
Стів дивиться у вікно. Хмари сьогодні особливо пухнасті.
Він в танці, тіло його – у танці, і так близько до милої Пеґґі, але серце його
не тут. Б’ється, б’ється, б’ється, куди ж ти б’єшся
і так вже розбилось щонайменше
п’ять разів.