Свіжа стрижка, нова сорочка і добре напастовані черевики. Батько завжди каже, що зовнішній вигляд показує порядок в голові. Тож Драко прискіпливо оглядає себе, щоб усе було ідеальним від манжетів на рукавах до складок на брюках. Він ж не якийсь там гризер, щоб ходити неохайним.
Мама уже порається на кухні. Зустрівшись із ним поглядом вона задоволено усміхається. Її усмішка широка і сяюча. Вона теж ідеальна. Волосся підкручене в стилі Бетті Девіс, а поверх ситцевої сукні зав’язаний білий фартух. Підбори цокотять по новенькому кахлю коли вона підходить до нього і ставить тарілку. На сніданок — вафлі із кленовим сиропом, такі гарні, наче з реклами.
— Новий рецепт, — усміхається вона і Драко киває. Він тягнеться до свіжої преси, але мама швидко прибирає її геть, і притискає до себе.
— Спершу поїж, — наказує вона із усмішкою. Драко робить вигляд, що не зауважує білого конверта, кінчик якого виглядає з-поміж пом’ятої газети.
Його кадилак напевно найвпізнаванішана машина у цілому місті. Не те, щоб це було метою — просто він не винен, що Оклахома все ще найзанедбаніший штат Америки. Сім’я Драко вважається заможною тут, і хлопець відноситься до достойного прошарку суспільства. Ще до нього входять Паркінсони, Ґрінґраси та Забіні. І така компанія молодих і перспективних людей могла б легко окупити життя в такому відстійному місті, але є ще задрипанці.
Задрипанців називають по-різному: волоцюгами, гризерами, бандитами. Вони є вихідцями із сімей робочого класу, що тягне за собою неосвіченість та агресію на весь світ. Носять зазвичай шкіряні куртки та джинси, відпускають довге волосся, кучкуються в банди і хизуються новими синцями. І що найголовніше — їх куди більше, ніж можна стерпіти.
Куди би Драко не поїхав він бачить гордих представників цієї від’ємної еліти. Найбільше їх біля кінотеатру та шиномонтажу, але навіть по дорозі до школи Драко часом може помилуватися на чиюсь бійку чи п’яний концерт.
Середня школа міста Талса — другого за величиною у штаті Оклахома — на жаль не залишає вибору, тож машина Драко вимушена паркуватися поряд із чиїмось брудним доджем. Серед учнів нестрижених голів куди більше ніж того хотілося б. Задрипанці не часто відвідують школу, тому повсякчас виникають новини про те, що якогось шибеника виключили, але навіть серед шпани бувають сумлінні учні.
За кілька місць від нього паркується старий рамблер.
Одягни своє святкове вбрання та приєднайся до мене, милий
Ми розважимося, коли годинник проб’є першу
Сьогодні ввечері ми будемо грати, грати цілодобово
Ми будемо танцювати до білого дня
Сьогодні ввечері ми будемо грати, грати цілодобово [1]
Музика лунає на всю гучність. Із неї на зустріч дощу вискакує купка рудих голів. Сімейка Візлі нараховує сімох дітей, четверо з яких все ще ходять до школи. Серед цього яскравого галасу і метушні, Драко бачить що сьогодні їх приїхало п’ятеро.
Коли годинник проб’є четверту ранку
Якщо гурт сповільниться, ми піднімем планку
Сьогодні ввечері ми будемо грати, грати цілодобово [1]
Двоє близнюків — Фред та Джордж відомі на всю школу своїми витівками. Минулого року вони змогли пітардами рознести один із шкільних санвузлів, і якимось дивовижним чином ободок опинився на капоті вчительки Амбрідж.
Крізь мокре вікно Драко бачить як вони витягують з кабіни свою молодшу сестру і швидко накидують їй на голову куртку, ховаючи від дощу. Дівчина такої турботи не цінує і намагається наосліп видертися з-під їхніх дбайливих обіймів поки вони ведуть її до закладу.
Коли проб’є п’яту, шосту і сьому
Ми будемо на сьомому небі
Сьогодні ввечері ми будемо грати цілодобово [1]
Джіні Візлі всього п’ятнадцять років, але кілька тижнів тому вона умудрилася прийти в найкоротшій спідниці яку тільки бачила ця школа. При цьому навіть її брати цього не знали, поки Амбридж не вивела її на головний коридор щоб привселюдно відчитати. Пансі тоді довго не могла заспокоїтись, розповідаючи про це Драко усю обідню перерву. Здавалося, що ті кілька сантиметрів ноги які оголила мала Візлі обурили її просто до глибини душі.
Коли дійде до восьми, дев’яти, десяти
Я буду сильним, тож будь і ти
Сьогодні ввечері ми будемо грати, грати цілодобово [1]
За кермом старої розвалюхи виявився ще один член рудого сімейства. Рон Візлі вчиться з Драко в одному класі, і є типовим лінивим задрипанцем, що скоро вилетить зі школи. Він вже підпрацьовує на місцевій заправці, тому до школи зазвичай приходить щоб солодко подрімати на уроках після нічної зміни.
Сьогодні із ними приїхав ще один пасажир.
Коли проб’є дванадцяту, ми трохи охолонем
І знову почнеться рок і так буде по колу
Сьогодні ввечері ми будемо грати, грати цілодобово [1]
Гаррі Поттеру очевидно довелося залишити свій жахливий велосипед вдома і їхати разом із сусідньою сімейкою. Його волосся, розпатлане і куди довше ніж годиться, уже повністю мокре, на куртці темніють плями вологи, але цей телепень тільки задоволено усміхається.
Своєї машини у Гаррі Поттера немає. Як і майбутнього. Та й сім’ї теж. Живе він на околицях Талса у старому особняку разом із своїм хрещеним — якимось безробітним пияком, який кілька років тому вийшов із тюрми. Дружить із такими ж обірванцями як він сам. Драко хитає головою. Аж не віриться, що настільки жалюгідні люди дозволяють собі ходити по школі із таким самовпевненим виразом обличчя.
Драко дістає з-під сидіння пачку цигарок. До уроку ще п’ятнадцять хвилин, і по лобовому склі стікає вода, прикриваючи його від зовнішнього виду, тож він може на кілька хвилин розслабитися.
Затягується і видихає у відкрите вікно. Ці бісові листи не дають йому спокою.
Через патьоки на вікнах він ледве бачить, що Поттер зупиняється під дахом школи. Він дивиться в сторону Драко, і махає йому рукою.
Драко презирливо пирхає. Що цей божевільний від нього хоче? І зробивши ще одну затяжку видихає її у вікно…Прямо в цікаве обличчя вчителя Флитвіка, що якраз зазирнув до нього.
Щоки вчителя набираються багрянцем. Драко злякано ковтає.
Чччорт.
[1] Elvis Presley — Rock Around The Clock
Між третім і четвертим уроком хтось пише на дошці “Флитвік — вонючий нишпорка” в кабінеті, тож коли після уроків Драко приходить на покарання, там уже сидить один учень. Гаррі Поттер підпирає стіну і дивиться на нього насмішкуватим поглядом.
— Я хочу, щоб ці наступні дві години ви провели з користю, — кряхтить вчитель. — Кожен повинен написати твір. Містере Мелфою, ваша тема “Як куріння шкодить молодому організму”, а твоя — він нахиляється до Гаррі, — “Яким я уявляю своє майбутнє”.
Поттер киває із посмішкою, показуючи, що оцінив жарт.
Драко уже не вперше потрапляє на покарання. Його батька не хвилює, що той курить, але передбачається, що він це має усіляко приховувати і не попадатися на таких дурницях. Тож Драко роздратовано відриває кутик сторінки і зминає його між пальцями. Потім витягає із ручки стержень і через неї випльовує кульку прямо в Поттера.
Поттер смикається і розвертається, але вчитель піднімає на нього очі і той змушений повернутися назад до листка, наостанок кинувши на нього хмурий погляд. Драко шкіриться, бо очевидно, що на цій території він у виграші.
— Ей, Поттер! Як там поживає твій велосипед?
— Здався тобі мій велосипед. Хочеш, щоб я тебе покатав?
Будинок Поттера розташований на самому вершечку пагорба. Після школи, проїжджаючи повз, Драко буває заглядається на гребінь де завжди блищить післяполудневе сонце, а чорна смуга дороги простилається крутим схилом. Щодня Гаррі змушений виїжджати на нього велосипедом, із завзяттям крутячи педалі. Від зусиль його обличчя червоніє, на лобі виступають крапельки поту, а з-під розщебнутої куртки пашіє жаром.
Якщо дивитися на Поттера надто довго, цей жар перекидається на тебе. Від погляду на чорняву маківку у грудях пече і зжимає, наче ти важко давиш педалі, а джинсова куртка сколихує серце, і воно починає стукотіти як при підйомі. Тоді залишається лише методично кидатися папірцями, і випльовувати образи, чекаючи якоїсь реакції. І тільки коли він роздратовано розвертається, і нарешті підводить на тебе колючий погляд, всі процеси стихають, перекотившись через вершину, і ти задоволено видихаєш, і почуття що охоплює тебе може зрівнятися лише з вільним спуском.
Есе про шкоду куріння все ніяк не в’яжеться, але натомість приходить натхнення намалювати Поттера, який кілька днів тому навернувся на фізкультурі.
Поттер оцінює малюнок на один палець із десяти. Вчитель оцінює його жест на додаткову прочуханку.
Вони обидвоє так і не приступають до твору. На аркуші Драко пише “Куріння — це зло” . На Гарріному “Майбутнє вже настало” .
Наступного ранку, Драко заїжджає на територію школи, коли його обганяє мотоцикліст, і спритно займає його паркове місце. Одягнутий той у темно-сині джинси, і тяжку шкіряну куртку, від якої серце злякано смикається. Таку куртку, як правило, носять члени банд. Драко сторожко прижмурює очі, слідкуючи за ним, бо що би не знадобилося якомусь гризеру у їхній школі це, в біса, не до добра. Але хлопець озирається і дивиться просто на нього, і в цій задоволені постаті Драко його нарешті впізнає.
Ранкове сонце якось по особливому виблискує на темній шкірянці і вигинах мотоцикла, і Поттер виглядає куди старшим, ніж той малий хлопчина яким він його ще пам’ятає. Він посміхається до Драко і ця посмішка не віщує нічого окрім небезпеки.
Ці туфлі для ходіння,
Це те що я й зроблю.
Одного дня в цих туфлях через тебе я пройду. [2]
Вечірня вулиця горить вогнями, найяскравішим з яких є місцевий кінотеатр. Запах попкорну і солодкої карамелі лоскочить ніздрі. Драко витягує шию, щоб прочитати афішу.
“Любов і поцілунки”, “Я бачив, що ти зробив”, “Погані дівчата потрапляють до пекла”, “Помри, монстр, помри!”
Майже з кожного постера посміхається напівгола білявка із вигинами. Нічого, що його б зацікавило, тож, крутнувшись, він продовжує спускатися вулицею, наспівуючи собі під ніс дурацьку пісеньку.
Через дорогу звідси знаходиться та обпльована заправка, де працює рудий друзяка Поттера. Машин там достобіса, і всі до єдиного — старі колимаги.
Це не його вулиця. Це навіть не район соців. Тут кишить задрипанцями які дивляться на нього вороже і застережливо. Хтось може до нього причепитися. Хтось обов’язково до нього причепиться. Драко не боїться, і він навіть зрадіє, коли це станеться.
Нарешті він спускається до повороту і тут приходить розуміння, що Ненсі Сінатра, яка співає про свої туфельки, це не його уява. Просто ця пісня голосно звучить із динаміків біля крамниці з касетами.
Ці туфлі для ходіння…[2]
Драко плавно заноситься до входу, і зачіпає головою рій дзвоників над аркою. Вони дратівливо дзеленькають і двоє малолітніх задрипанців, що стоять всередині, підймають на нього погляд.
Він посміхається і проходиться між стелажами. Кімната невеличка і заставлена, пахне пилом і пластиком. Продавець, попри всі шаблони пасе поглядом не шмаркачів, а пристойно одягненого Драко, що невинно і знуджено блукає поглядом по різнокольорових обкладинках.
Beach Boys, Beatles, Motown, Kinks
О, це він чув. Там щось типу ла ла ла я йду до тебе, ла ла ла.
Малі обірванці витріщаються на нього і про щось перешіптується. Драко гукає до них і замахується, на що вони тільки регочуть, та все ж тікають з магазину.
Він риється в вінілових пластинках, але шрифти на них такі дрібні, що Драко доводиться мружитися, а коли він мружиться, то очі злипаються і його хилить в сон. Він тяжко вдихає і закинувши голову видихає.
— Щось підказати?
— Відвали, — бурчить Драко.
— Що ти сказав, чистюля? — продавець встає з-за прилавку, і Драко бачить, що він куди молодший і вищий, ніж здалося при першому погляді.
Драко кривиться.
— Чистюля ? Ну ви, задрипанці, любите назв понавигадувати, — пирхає він, хитаючи головою.
Через кілька швидких і роздратованих кроків продавець опиняється перед його лицем. Стара джинсова куртка, довге волосся залите гелем, і вічно зачеплена гордість в очах.
— Томас, — рій дзвоників сповіщають про ще одного відвідувача, — облиш його.
Гаррі Поттер шкіриться, дивлячись на Драко з іншого краю магазину, наче той утнув щось кумедне. Одягнений він у звичайну футболку, і коли спирається на сусідній стелаж, на руках проступає рельєф м’язів.
Невже шмаркачі нащебетали заправщикам, що сюди забрів чистюля?
— Що ти тут робиш, Мелфою? — питає в нього Поттер. — Зайшов щось прикупити?
Драко рідко бачить Поттера не в школі. І кожного разу так дивно зустрічати його не в ролі свого однокласника, а як звичайного гризера. Драко має визнати, що на вулиці Гаррі виглядає інакше. Сильнішим, вражаючим. Хто-небудь інший, напевно б наклав у штани від такого тону. Але Драко не може стриматись щоб не бовкнути щось уїдливе.
— Ось це лайно? — він показує йому пластинку, що тримає в руках. — Та нізащо на світі.
Продавець висмикує платівку з його рук і показує на вихід.
— Ти можеш ображати мене, але ображати короля в своїй крамниці я не дозволю, — прорікає він.
Козел. Але Драко надто гордий, щоб боротися за цю грязно-розпусну музику, що зазвичай грає з автівок хуліганів і бандитів. Тож він киває в знак капітуляції і виходить з магазину.
— Твій друзяка чи що? — глузливо питає продавець у Гаррі, але що той йому відповідає Драко вже не чує.
Прохолодне вечірнє повітря гарно остуджує гарячу голову. Драко з насолодою повертається у вуличний потік шуму і яскравих барв.
— Твій татусь в курсі, що ти п’яний розгулюєш бідними районами? — гукає Поттер позаду.
— Відвали.
— Хіба він не пильнує тебе як принцесу у вежі? Щоб страшний злий обірванець бува не викрав тебе.
— Це ти про себе зараз? — пирхає Драко. А тоді дуже серйозно, настільки, наскільки йому дозволяє його п’яна голова, питає. — Твоя куртка. Ти тепер типу в банді, чи що?
Хлопець хитає головою.
— Та ні. Ні, — бо звісно Поттер йому нічого не скаже. Але потім він тихо додає, — Я ще в роздумах.
— Ага. Ясно, — бурчить Драко.
Якийсь час вони йдуть мовчки. Потім Поттер врешті не витримує, і каже:
— “Гармати” не те, чим здаються. Вони захищають це місто.
Драко сміється.
— Це Талса. Від кого його захищати? Кому він в біса здався?
Поттер тяжко зітхає.
— Мабуть тобі не зрозуміти, — тихо каже він.
— Атож. Збиратися в групи і лупити один одному пики, це ж так весело.
Гаррі гмикає і киває.
— Напевно це класно, бути настільки багатим, що до тебе ніхто в житті отак не відлупцює.
Драко здивовано підіймає брови, і зупиняється, розвернувшись до нього.
— Ти можеш мене відлупцювати, — зізнається він. А тоді, подумавши, додає. — Думаю, ми ворогуємо достатньо довго. Ти на це заслужив. — він підходить ближче. — Давай, я нікому не скажу. Навіть своєму батьку.
Гаррі не намагається ні ударити, ні відійти.
— У тебе все в порядку, Драко? — питає він.
— У мене? — Драко шкіриться на всі 32 не вірячи що хтось його справді про це питає. — Та у мене все прекрасно.
А ще його батько вже тиждень не ночує вдома. Мама каже, що він у відрядженні. Але судячи з чергового листа, який Драко встиг перехопити у листоноші, він в бігах, бо якийсь Боб подав на нього до суду за те, що той збив його сина.
Дорожньо-транспортна пригода — так це називається. Його батько без сумнівів із такого викрутиться. Драко ще ніколи не чув щоб до в’язниці посадили когось із його знайомих.
До в’язниці потрапляють такі як Поттер, — молоді та бідні хлопці, що носять складний ножик у задній кишені джинсів. Такі, від яких відмовилась родина, хто живе із алкоголіками, хто ще в середній школі змушений шукати підробітки, і сам справлятися з усіма проблемами.
Щось у виразі обличчя Драко не подобається Гаррі. Він йде за ним назирці, чорною хмарою, пропікаючи поглядом спину, поки не зупиняється на розі Браун стріт. Лише коли Драко повертається до стадіону, де команда його хлопців безжально розгрібає суперників, він розуміє, що Поттер просто чемно провів його через свою територію.
[2] Nancy Sinatra — These Boots Are Made For Walkin
Свіжа стрижка, попрана сорочка і втомлений погляд. Два тижні як немає батька. Два дні, як мати не готує йому сніданок. Зранку Драко заглядає до батьківської спальні, просто, щоб пересвідчитися, що вона ще тут. Штори наглухо засунуті, але у темній кімнаті чути її рівномірне сопіння.
Це добре. Їй варто більше відпочивати.
По дорозі він купує дешеві вафлі, щоб втамувати голод, і заправляється, хмуро відраховуючи купюри.
А коли, прийшовши до школи, відкриває свій шкафчик, то бачить там новеньку запаковану платівку.
Елвіс Преслі представляє “Лоскочи мене”
“ Відчуття наче я знав тебе завжди”
“ Повільно, але впевнено”
“ Нічний водій”
“ Звинувачуй мене”
“ Грязне, грязне відчуття”
Драко дивиться на неї кілька секунд, — очі застигають на заголовках, — а тоді сахається і швидко ставить її назад.
До свого шкафчика він того дня більше не підходить.
Наступного понеділка, він стоїть під стіною школи мружачись від ранішнього сонця. Спати хочеться страшенно. Хто б міг подумати, що ночувати у пустому будинку це так виснажливо. Мама поїхала з міста на кілька днів. Батько теж так казав. Тож вони залишили Драко одного.
Він не скаржиться. Це навіть круто, правда ж?
— Драко, — солодко шепоче Пенсі, сторожко озираючись. — А мені ти лабораторну теж напишеш, правда?
— Двадцять, — коротко каже Драко, і Пенсі насуплюється.
— Минулого року ти брав лише п’ять!
— Випускний рік, крихітко, — Драко знизує плечима. Найгірший рік в його житті.
Поттер заїжджає на стоянку на своєму новому байку. На ньому знову та бісова куртка, в якій він виглядає як Марлон Брандо у “Дикому”. Він повільно проїжджає між машинами паркуючись в самому кінці.
Драко прижмурює очі і гмикає.
Притулившись до спини Поттера сидить мала Джіні Візлі. Її волосся горить як знак стоп на узбіччі, а руки огортають талію, міцно його тримаючи.
— Ого, — тихо видихає якась восьмикласниця, — Вони що, тепер зустрічаються?
Руда одягнена у джинси, за що їй сьогодні точно перепаде від вчителів, і футболку яка облягає її груди. Драко міг би назвати її гарненькою якби вона не була такою типовою дівчиною гризера — відвертою, запальною і яскраво. Пенсі у своїй пурпуровій сукні нажахано цокає і хитає головою.
— Повія, — шепоче вона собі під носа.
По радіо грає якась жахлива пісенька, що давить на мізки, але її ледве чути за гулом голосів. У Нотову машину набилося п’ятеро душ, і всі під ражом в очікуванні випускної вечірки.
— І тут вона знімає з себе блузку, і…
— Яку блузку? Ту темно-рожеву? Чи блакитну?
— Що? Про що ти мелеш? Це хіба важливо?
— Ну, у неї є кілька блузок. Я просто хочу знати в якій вона тоді була. Якщо ти не брешеш, звісно.
Ґойл з Нотом сперечаються усю дорогу, і слухати це неможливо.
— Ох, блять, як ти мене заграв. То була темно-рожева блузка. Так, саме вона. Так от, вона її знімає, і…
— Включи якусь нормальну музику, — стогне Драко. Сьогодні він встав не з тієї ноги, тож терпіння у нього ще менше ніж зазвичай.
— Та пішов ти, Мелфою. Ти музику слухаєш, чи мене? — лається Нот, але раптом радісно вигукує. — Ого, гляньте хто тут! Ей, посміховисько, де ти взяв цю розвалюху?
Серце Драко стискається і ховається кудись в п’яти, бо крізь вікно він бачить задній бампер Поттерового байка і його джинсову куртку.
— Кажуть, що він в банді, — попереджає Блез.
— Та хто б його прийняв? — пирхає Нот. — Ей, задрипанцю, хто ж на такому страховищі на вечірку їздить? Тобі помогти розвернутися? — і він підїжджає до нього ближче, затискаючи на краю дороги.
Хлопці сміються, але Драко чомусь абсолютно не смішно.
Дорожньо-транспортна пригода. Ось як це називається.
Нот під’їжджає занадто близько до Гарріного байка. Мотоцикл різко підкидає, і Поттер ледве втримавшись вертикально викручує руль і з’їжджає у рів.
— Стій! — кричить Драко, і Нот тисне на гальма. Усі хлопці вискакують з машини.
По обидва боки дороги розкинулися поля кукурудзи, листя якої в сутінках ворушиться наче крила комах. Сонце вже майже сіло, тож з такої відстані ледве видно як виблискує рама байка десь внизу пологого схилу, біля заростів. Поттер нерухомо лежить поруч.
— Та він просто звалився в траву, — розпачливо видихає Нот. — Я так сто разів падав.
— Ага, я теж, — підтримує його Ґойл.
— А я якось просто спіткнувся і зламав руку, — нагадує Блез.
— Блять! Ей ти! — кричить Нот — Годі притворятися! — але Гаррі мовчить.
— Та насрати, — видихає хлопець, і повертається за руль. — Їдем.
Креб відразу йде за ним. Блез вдивляється в безтямний силует внизу, і тоді розвертається до машини. Ґойл крутить головою, намагаючись зрозуміти, що йому робити. А Драко видихає “блять”, і спускається схилом вниз.
— Драко, що ти…?
У Драко перед очима лише дурацькі листи його батька. Чи зупинявся він тієї ночі? Чи підходив до того хлопця? Чи міг би він уникнути цього всього якщо б не намагався втекти від відповідальності?
Тепер ясно видно бліде обличчя Поттера. Він лежить простягнувшись із повернутою на бік головою. Без тями він не виглядає таким сильним і крутим.
— Поттер, — шепоче він.
Драко опускається перед ним на коліна і простягає руку до молочно-білої шиї. Його шкіра тепла та м’яка.
— Ну, — гукає Нот. — Що там?
Драко мовчить.
— Драко, що там? Він звернув шию, чи ні?
Нот сіпається від нетерпіння, і з кожною секундою стає все більш роздратований мовчанням Драко.
— Ну, так і сидітимеш там? — гукає Нот. — Та пішов ти Мелфою! Мудак! Додому пішки підеш, — він хлопає дверцятами і заводить двигун.
— Драко? — гукає Ґойл, але Драко не відповідає.
Машина починає їхати. Ґойл злякано збирається і вигукує “Ми тобі подзвонимо!” і біжить за машиною, щоб встигнути заскочити всередину.
Драко залишається сам на сам із безтямним тілом Поттера посеред довбаних полів. Навколо більше ні душі, але шелест листя звучить, наче шепіт сотні людей.
— Вони такі придурки, скажи? — тихо говорить Поттер і розплющує очі, насмішкувато дивлячись на Драко.
— Ти… — у Драко слова застрягають у горлі. Він намагається вилаятись на Поттера, але якесь терпке відчуття розпливається у грудях і підіймається наверх, і замість того щоб стиснути руку в кулак і врізати цьому вилупку, Драко відчуває, що його щелепа починає труситися.
Дідько.
Він закриває руками обличчя і гірко видихає. А тоді таки починає ридати.
Ось моя історія: сумна, але правдива,
вона про дівчину, яку я знав. [3]
— Драко, — шепоче Поттер і гладить його волосся, — Драко, ти чого?
Він сам не знає що з ним, але ридання вихлюпуються з нього так стрімко і сильно, що зупинитися він не може. Напевно це виглядає страшно зі сторони, бо Гаррі налякано шепоче, намагаючись його заспокоїти. Але це робить лиш гірше.
— Ей, я ж пожартував. Вибач. Послухай мене. Це було тупо. Вибач мене. Вибач. — від розпачу він необдумано притискається губами до його скроні в заспокійливому жесті. — Чшшш…
Зрештою розум Драко вгамовується і думки проясняються. Дихати все ще важко і гірко. Одна рука Гаррі лежить на його шиї, друга зарита у волоссі.
— Вибач — вкотре шепоче. Його пальці здригаються від чого у Драко мурашки від маківки до шиї.
Він підводить мокрий погляд на Гаррі. Якщо і є речі, за які Поттеру варто вибачатися, так це за себе самого. За гострий язик і нестримний характер. За дурацький мотоцикл, чорну куртку, руду Візлі і платівку. Бо згадка про це все викликає такий пекучий сором, що обличчя починає палати. Гаррі це відчуває, його рука зміщується донизу і великий палець легенько проходиться по гарячі щоці. І перш ніж той здогадується в чому річ, Драко міцно притискає його до себе і цілує.
Здивований зойк, який видає Поттер, тоне в шелесті кукурудзяного листя.
Так, я мав знати ще з самого початку,
що ця дівчина розіб’є моє серце.
Але послухайте, люди, коли я прошу вас
Тримайтесь подалі від мінливої Сью. [3]
Витягти байк назад на дорогу виявляється нелегкою задачею. Особливо якщо твоє тіло ледве тебе слухається, розімліле після ридань і теплих обіймів.
— Скільки він важить? — кряхтить Драко.
— Близько ста п’ятдесяти кілограмів.
— Скільки?! — вигукує Драко, і відсахується від байка. Гаррі не втримує його сам, і той знову котиться назад і падає на те саме місце.
— От блін.
Драко засоромлено дивиться на байк, а Гаррі сідає навпочіпки і починає реготати.
— З мене досить. — бурчить Драко. — Сам цю тарадайку звідти витягай, — і йде в напрямку свого будинку.
— Ей, чекай мене! — відреготавшись Поттер його наздоганяє.
Губи ще поколюють від недавніх поцілунків. Драко був такий злий і роздратований, що вилизував йому рот із особливим напором. Він так втискався в чужі губи, що Гаррі доводилося тримати його голову, щоб він не звалив їх обидвох на землю. Драко здавалося, що він намагається зрушити бетонну плиту. Гарячу бетонну плиту, яка відповідала на його поцілунок.
— З найближчого таксофона подзвоню до Рона, і він його відбуксує, — каже він.
Поттер дивиться на нього, потім перед собою, потім знову на нього.
— Що? — гарчить Драко.
Гаррі раптом шкіриться.
— Класно цілуєшся.
Драко хапає ротом повітря від обурення, і каже:
— Тільки спробуй комусь про це розпатякати.
— Я не самовбивця, — сміється Поттер, але ненароком підходить ближче і злегка зачіпає його рукавом. Драко окидає його поглядом, даючи зрозуміти, що він про нього зовсім протилежної думки.
— Ти… ти справді так злякався за мене? — питає Гаррі. — Я просто хочу знати, це щось означає?
Навколо них лише тиша і темрява.
— Так. Означає, — каже Драко.
Я так сумую за її губами, та усмішкою на обличчі,
дотиком наших рук, та теплими обіймами,
Тож, якщо не хочете плакати так, як я,
тримайтеся подалі від мінливої Сью. [3]
— Спокійної ночі, — ввічливо бажає Поттер. На вулиці така темрява, що за кілька кроків його уже не буде видно. Школа закінчилася, і разом із нею закінчився той шматок життя, де вони могли бачитися щоденно без вагомих зусиль. Поттер розвернеться, щоб зникнути в сутінках, і хто зна, коли Драко побачить його знову.
— Хочеш зайти? — пропонує він.
Гаррі дивиться на нього, переводить погляд на будинок, а тоді знову на нього.
— А твої батьки не будуть проти?
Драко байдуже смикає плечем.
— Їх немає.
Гаррі було розтуляє рота, щоб запитати, але вчасно затикається, і киває.
— Добре.
Поттер виглядає зніяковілим та невпевненим, коли переступає поріг його будинку. Наче сумнівається, чи правильно вчиняє. Драко вважає це обурливим, тож він навалюється на Гаррі і голосно кричить:
— Мамо, тато, до нас хтось вдерся!
Гаррі смикається, різко оживившись, і намагається вирватися, але коли йому це вдається Драко відкидається до іншої стінки і починає реготати.
Ніхто не прибігає до вітальні. Будинок порожній. Гаррі грязно лається і з полегшенням видихає.
— Злякався? — глузливо питається Драко.
Замість відповіді Поттер підводить на нього погляд і сміливо підходить впритул. Тепер вже Драко опиняється затиснутим між стіною і чужим тілом. Поцілунок короткий, але гарячий. І Драко шепоче:
— Пішли наверх.
В знак помсти, Гаррі кілька разів кусає його нижню губу і міцно стискає сідниці. Це трохи грубо, і Поттеру варто повчитися як вести себе в гостях, але всі лайливі слова, що злітають із вуст Драко здається лиш заохочують таку поведінку. Він важко дихає і дозволяє йому те, що ніколи б не дозволив нікому іншому. Рука Гаррі опиняється в нього в штанах, а губи на шиї, і це відчувається як нагорода.
Драко важко дихає і доторкається до Поттера по-справжньому. Так як не належить доторкатися ні до друга, ні до ворога. І Гаррі стогне так, як не годиться при чужій людині. Нові почуття п’янять та притупляють.
Драко знає що це не до добра, але все одно нахиляється до нього і шепоче “Хочеш ще раз”?
Так, тримайтеся подалі від цієї дівчини
Я знаю, знаю, що вона зробить
Тримайтеся подалі від Сью [3]
— Це що, пиріг із “Кабанячої голови”, і вафлі “Денс”, і повітряна картопля? — присвистує Гаррі, коли серед ночі вони риються у Драко в холодильнику. Він перебирає різнокольоровими пакетами із таким захопленням наче дитина в супермаркеті. Але раптом застигає і обережно запитує — Де твої батьки?
— Поїхали у відрядження, — байдуже знизує плечима Драко.
— І як довго вони у відрядженні?
— Якийсь час, — відмахується він. — Будеш стейк?
— Чи буду я стейк? — Поттер здивовано підіймає брови. — Бляха, ясно що так.
Драко готує паршиво. Страва виходить підгорівша і переперчена. Але Поттер з’їдає його бісовий стейк, а потім з таким самим апетитом присмоктується до шиї Драко, втискаючи його в кухонний стіл.
Повз будинок проїжджає поліцейська машина, на мить заливши кухню синім світлом, але хлопці продовжують цілуватися, і сирени виють все тихіше і тихіше, поки остаточно не замовкають вдалині.
[3] Dion – Runaround Sue
Наступного дня наступає літо. Найспекотніше літо в Оклахомі за останні двадцять років. Ртутний стовпчик градусника не опускається нижче ста градусів за Фаренгейтом. Шкіра Гаррі палає жаром і не вистигає навіть під покровом темряви, коли він щоночі приходить до нього після роботи. Драко легенько дмухає йому на шию, вкладає його на свою прохолодну постіль і проходиться губами по найпалкіших місцях.
Якось Гаррі вчить його водити свій мотоцикл. Драко не проявляє потрібного ентузіазму, але Гаррі сидить позаду нього, притулившись до його спини, і кладе руки поверх його рук. Зрозуміло і зі знанням справи він пояснює куди і з якою силою потрібно тиснути. Драко робить достобіса помилок, і вони ледве не в’їжджають у дерево, але голос Гаррі лагідний і спокійний, він зовсім не вважає його бовдуром, і готовий повторювати доти, доки Драко його слухатиме.
Кілька разів вони приїжджають до дому Поттера, поки Сіріуса немає. Невеликий цегляний будинок, що стоїть тут ще з минулого століття йому навіть до вподоби. У Гаррі тут цілий склад бобінових котушок, які він виміняв у друзів. Старий магнітофон — подарунок Рона. І багато книг.
Драко відчуває ірраціональне бажання перетягти звідси якомога більше речей до себе додому.
Гаррі дозволяє йому курити в його кімнаті. “І так через Сіріуса весь дім пропитався димом” — знизує плечима він, але Сіріус ніколи не курить саме в цій кімнаті. Тут запах сигаретного диму цілком і повністю провина Драко.
Як сухі щепки легко спалахують у спеку, так і спалахують їхні суперечки. Драко виявляє на чужому тілі сліди від бійки і заводиться настільки, що не може перестати голосно клясти його йобану дурну голову, яка вічно вляпується в неприємності, йобану банду вонючих гризерів, які вербують малолітніх ідіотів, йобаного хрещеного Гаррі який розпустив його до ручки, і йобаного себе самого, який не збирається такого терпіти.
Гаррі як завжди співає пісеньку про те, що він не в банді, але залишити їх, коли його просять про допомогу, теж не може. Звісно, весь світ сконає, якщо герой Гаррі Поттер хоч раз залишиться вдома, замість того, щоб поїхати на розбірки з ножами.
Коли травми яріють на видимих місцях, Гаррі завбачливо сам не приходить до нього. Він намагається відбрехатися по телефону, але Драко не йолоп.
— Якого біса ти так тримаєшся за ту банду? — не розуміє він.
— Бо це єдине, що в мене залишиться, коли твій татусь повернеться додому, — чути на іншому кінці дроту, і Драко кидає трубку. А потім перекидає телефон на підлогу, і трубка злітає з місця, тож ніхто не зможе до нього додзвонитися.
Зранку він ставить телефон на місце, але ще кілька днів від Гаррі нічого не чути. Драко крутить пластинку, їсть вафлі із супермаркету, а тоді сідає в машину і їде на ту вулицю, де Гаррі покриває будинок. Робить якнайпохмуріший вираз обличчя, коли проїжджає повз робітників, і намагається не дивитися на свого хлопця, що якраз несе черепицю вверх драбиною.
Того вечора Гаррі знову приходить, і вони цілуючись вриваються до вітальні. Драко зриває з його плечей ту бісову куртку і жбурляє її кудись в куток, де вона валятиметься поки вони остаточно не втихомиряться.
— Руки на стіну, ви заарештовані.
— Драко, це не смішно, — майже обурюється Гаррі.
— На стіну! І ноги ширше. Це обшук.
— Драко це не … агмфф. А-ах, — шепоче Гаррі, і дуже сильно надіється, що його ніколи не затримають копи, бо лиш глянувши на його обличчя в той момент вони звинуватять його в усіх смертних гріхах.
Драко вправно і наполегливо вчиться переконувати Гаррі в своїй правоті. Йому хочеться, щоб Поттер слухав лише його, і це бажання штовхає на немислиме, як-ось встати перед ним на коліна, і розчепити ширінку.
Гаррі в ту ж секунду кам’яніє, переляканий та розгублений, яким не був навіть в їхню першу ніч. Але Драко робить усе правильно, плавно, повільно і з блядським натхненням, і Гаррі стукає лобом об стіну поміж своїх рук і стогне.
Драко подобається це. Йому подобається торкатися Поттера язиком, він це відчув ще на етапі поцілунків, усвідомив проходячись губами по його спині, і починає обожнювати зараз, в цей момент коли Поттер жалібно трясеться і поскулюює над його головою. Про своє обожнювання він сповіщає внутрішнім стогоном, бо Драко просто йобаний педік, і в цей момент йому не страшно це визнати. Не перед Поттером. Перед Поттером йому ніколи не буває страшно показати найгірше в собі. Тож він випускає член зі свого рота щоб поставити на ньому поцілунок, і заковтує його назад. Одна рука Гаррі зісковзує зі стіни і лягає йому на голову. Він кінчає потираючи пальцями ямку на його потилиці.
Гаррі сповзає стінкою і сідає на його коліна. Поцілунок лагідний і довірливий.
— Я знаю, про стрілку “Гармат” у п’ятницю. Не ходи туди, добре? — шепоче Драко.
— Добре, — обіцяє Поттер.
У п’ятницю Поттер до нього не приходить. Драко сам сміється з того, що думав, що зможе вилікувати його дебільний героїзм.
Він ще чекає якийсь час, в надії що його затримало щось інше, а тоді плює на нього і йде гуляти. Безцільно катається вулицями, спалюючи бензин, заїжджає в цілодобовий магазин де продають алкоголь підліткам, зупиняється на шкільній парковці, щоб покурити. Додому він повертається достатньо втомленим, щоб заснути.
— Де ти був?
Драко підіймає очі, заскочений зненацька цим голосом. Його батько сидить на дивані у своєму домашньому одязі, очевидно готуючись до сну.
— Де.. де я був?! — не вірячи перепитує Драко.
— Драко, сонце — мама підходить до нього, лагідно охоплюючи його обличчя, — любий мій, я так за тобою скучила. Сонце моє, — вона обіймає його, і Драко обіймає її у відповідь. — Любий мій, тобі.. тобі вже пора постригтися.
Поклади свою голівоньку на моє плече,
Обійми мене, крихітко. [4]
Асторія Ґрінґрас ще така юна і мила, що соромиться підняти на нього погляд, поки вони танцюють. Її щічки забарвлюються рожевим, і вона ледве стримує задоволену усмішку, раз-у-раз непомітно кидаючи погляд у кут зали, де стоять її подружки.
Драко думає, що може й зробить їй пропозицію за кілька років по повернені з коледжу. Це приємно бути з кимось таким ніжним і тендітним. З кимось, кого ніколи не затримувала поліція на два тижні, і хто потому не припхався до твого двору із розбитою пикою, щоб побачити, що форд твого батька вже стоїть на своєму звичному місці.
Він буде хорошим чоловіком, а вона хорошою дружиною. Батьки будуть задоволені. Правда Драко вже не пам’ятає навіщо йому робити їх такими.
Він дивується тому, як легко все стало на свої місця. Як батько повернувся і снідає із ним щоранку, як мама чепуриться і готує щось новеньке. Пазлики, які знову так звично склалися до купи, щось руйнують у його дурній макітрі, бо Драко навіть стає потрохи забувати як ночував сам у будинку, без найменшого поняття, що буде далі. Розум Драко починає підмальовувати спогади так, наче батько завжди був десь на задньому фоні. Він усвідомлює що наступними у черзі до забуття стоять ті інші ночі.
Інколи Драко хочеться розповісти про все батькові. Просто, щоб той хоч трохи вжахнувся від наслідків свого вчинку, і не сидів на цьому пишному прийомі із такою усмішкою, розповідаючи всім як він гарно з’їздив відпочити до океану.
А ще Драко хочеться до Гаррі. Дуже сильно. Йому хочеться вдихнути запах його волосся, пройтися рукою по його спині. Йому жаль, що вони з Поттером не зробили того, що бачили у тому порнофільмі, який Гаррі якось приніс до нього. Тоді Драко здалося, що це вже занадто, тепер він розуміє, що варто було розкласти Поттера прямо там, торкнутися зубами його шиї, ввійти в нього, і кохатися з ним. Вони упустили стільки моментів, вони більше не переживуть разом стільки почуттів.
Усе потоне, втихомириться і стане просто минулим. Драко не хочеться цього визнавати. Він виходить із ресторану і прямує прямо до старої заправки. Кидає купюру продавцю і набирає номер.
[4] Paul Anka — Put Your Head On My Shoulder
Два тижні потому сонце б’є в лобове скло, заливаючи усе сяйвом. Вітер свистить під колесами. Драко одягає темні окуляри і кладе руку на коліно Поттера.
— Ей, я тобі не панянка в колготках, — бухтить Гаррі, але руку не скидає.
— Тримаю тебе, щоб ти не втік, — зізнається Драко. Бо він краде Поттера. У його дядька, у банди, у цього міста. Краде як останній злодюжка, у всіх на виду.
Табличка із надписом “Талса” пролітає повз них і це наче ступити перший крок після років в заціпенінні. Років, коли ти навіть не усвідомлював, що можеш рухатися. Драко знає, що дорога буде нелегкою. Він ледве протримався без батькових грошей три місяці, а попереду ще все життя. Можливо одного дня він принизливо повернеться сюди, прохаючи про прощення.
Але він точно знає, що Гаррі справиться. Обірве всі зв’язки з цим містом, яке його не заслуговує. Оселиться деінде, де люди не дивитимуться на нього зверхньо. Сам побудує своє майбутнє. А якщо так, то все це все не намарно.
Гаррі усміхається і натомість кладе руку на його коліно так, наче викрадач тут він.
Із динаміків лунає музика. Гарячий вітер Оклахоми дує їм в спину востаннє.