Корпоратив у приміщенні Особливої слідчої агенції підходив до кінця. Денне світло завбачливо вимкнули, лишивши сині неонові гірлянди, які створювали особливу атмосферу, перетворивши агенцію на подобу космічної станції. Лунав сміх і невимушені розмови. За столом на кухні все ще сиділи Альбіна, Стасік та Сергій і їли мандарини, що їх принесла Ніка. Більшість вже збиралися додому. Була ніч першого січня.
- Колеги, а ви додому не збираєтеся? - на кухню зайшла Ольга Сергіївна в довгому чорному пальті, вишукана і стримана, як завжди. - Завтра робочий день. О сьомій чекаю всіх на нараді.
- Що? - округлив очі Стасік. Альбіна і Броменко завмерли. - Ну, Ольго Сергіївно, ну свято ж, пожалійте…
Бачачи непідробний переляк на обличчях працівників, полковниця всміхнулася.
- Та вихідний у вас, не лякайтеся, - сказала вона. Настрій у жінки був чудовий. А колеги за столом полегшено видихнули. - Святкуйте. З Новим роком.
- З Новим роком! - почулися вслід радісні вигуки.
Ольга йшла коридором до виходу, застібаючи ґудзики на пальті. На вулиці сніжило. Ліхтарі не горіли, лиш поодинокі гірлянди на вікнах далеких багатоповерхівок, але завдяки снігу було доволі світло. Ольга поспішила до машини, біля якої її чекала Марія. Небесна у ніжно-бузковому пальті мрійливо посміхалася. На світле волосся вже нападало снігу.
- Довго чекаєш? - спитала Ольга. - Вибач, що затрималася.
Подруги обійнялися. Незважаючи на те, що жінки вже бачилися, тактильний контакт був особливо приємним.
- На вулиці не холодно, - озвалася Марія, - і дуже гарно. Якби до тебе не було так далеко, могли би пройтися.
- Пройдемося вранці, - сказала Косач, відчиняючи авто. - Чи коли ми сьогодні прокинемося. Я не буду вмикати будильник.
Вона везла Марію засніженими дорогами Києва на околиці міста, де жила з батьком. Та відставний полковник Косач поїхав до друзів у Житомир, а святкувати на самоті Ольга не хотіла. Та й Небесна сама запропонувала провести новорічну ніч удвох. Вони давно не сиділи вечорами, як колись, коли ще навчалися. Тоді Марія та Ольга жили разом у гуртожитку і нікуди не йшли одна від одної. А потім був невдалий шлюб Небесної і розлучення, яке вона нарешті отримала. Косач була рада за неї. Віталій виявився рідкісною сволотою.
Та сьогодні не варто про нього згадувати.
По дорозі жінки купили трохи солодощів і вина. Скоро опинилися біля просторого будинку Косачів, присипаного снігом, як на листівці. Світло фар заіскрилося на пухнастих кучугурах, поки Ольга заїжджала у двір. Жінки зайшли у дім - затишний, дерев’яний і теплий. Батько Ольги встиг запалити камін, тож в оселі чулося тихе потріскування дров.
- У вас нічого не змінилося, - зауважила Марія, повісивши верхній одяг на вішалку. На ній був довгий помаранчевий в’язаний светр, що його подарувала Ольга. - Так само затишно. І багато місця.
Пройшла на кухню й поцілувала у щоку подругу, котра розливала вино у високі келихи.
- Я тут буваю лише на вихідних, - озвалася Косач, всміхнувшись Марії. - А батько сам щось змінювати не хоче.
- Скільки ми посуду перебили, коли ходили в школу, - згадала Небесна, - отут стояв той блакитний таріль з цукерками. Він був такий важкий.
- Але ми його стягнули зі столу і розбили, - додала Ольга, - і забрали цукерки.
Жінки розсміялися. На кухні панувала приємна напівтемрява, бо приміщення освітлювалося маленькими лампами в кутках. Ольга і Марія взяли вино, солодощі й фрукти і пішли в кімнату Ольги. В неї було зручне ліжко і кілька коциків, у які можна закутатися. А ще навпроти ліжка висів телевізор.
Подруги вмостилися на ліжку. Частування поставили на столик. Ольга зняла піджак, лишившись у білій сорочці. Вдома з Марією вона була собою. Незворушна полковниця лишилася на роботі. Вона увімкнула якусь новорічну комедію, яку жінки мало дивилися. Просто щоб щось звучало на фоні.
Повільно смакуючи чудове вино, Косач і Небесна розмовляли й сміялися. Іноді Ольга схилялася до подруги, щоб поцілувати в щоку чи в ніжно окреслені губи. Вона ж-бо обіцяла, що розцілує Марію й пам’ятала про це. Теплі обійми й розуміючі посмішки. Обличчя, які ледь освітлював блідий екран телевізора, близько, та їх це не хвилює. Марія надягла собі й Ользі кумедні ріжки оленів, що світилися. Зробила кілька селфі. А коли десь о четвертій ранку стомлена Небесна заснула, щаслива Ольга лягла поруч, вкрила обох картатим коциком і обняла подругу, розслабившись і на якийсь час забувши про все на світі.