14.02.2006
Тук-тук.
Перший стукіт у двері пройшов повз вуха Герміони. Другий вона проігнорувала, подумавши, що їй здалося. Бо хто ж міг присунутися до неї у вечір Валентина? Гаррі святкував із Джіні в новому ресторані, віддавши дітей на вечір Моллі та Артуру. Рон мав перше побачення з Геленою, з якою нещодавно познайомився в міністерстві. Усі мали з ким провести вечір. Герміона теж колись була не сама такого дня. Кілька років тому, але це було лише на одну ніч. Не через те, що Ґрейнджер так хотіла, просто так забажала вона. На секунду, на одну малесеньку мить жінка подумала, що це вона стукає у її двері.
Хтось наполегливо продовжував гатити.
— Та йду я! — викрикнула відьма й побігла до входу, доки двері ще тримаються на петлях. Відчинивши, Герміона зустрілася поглядом з карими очима слизеринки, з якою провела День закоханих ще у Гоґвортсі.
14.02.1998
Темна помада кольору вина на вустах, що вигинаються у посмішці. Цокіт високих підборів на ногах, що крокують до дівчини.
Хіба таке взуття дозволено носити у школі?
— Ґрейнджер… — солодко тягне слизеринка.
— Паркінсон, — спокійно відповідає Герміона, хоча серце в грудях стугонить так голосно, що чаклунка ледве чує власний голос. Вона ж не помітила, правда?
— Я тут дещо помітила… — продовжила Пенсі.
От срака.
— Що ж це? І до чого тут я?
— Ґрейнджер, не вдавай із себе дурочку, тобі не личить, — слизеринка продовжувала простувати до ґрифіндорки, доки між дівчатами не залишилося лишень кілька жалюгідних сантиметрів. Герміона могла відчути чужий подих у себе на губах.
— Не розумію, про що ти… — марно спробувала вона.
— Та ти своїм поглядом майже дірку в мені пропалила, — напряму видала Паркінсон. — Увесь тиждень я помічала тебе поруч. Знаєш, з очей можна багацько довідатися. А ти брехати ніколи не вміла. Ти мене хочеш!
— Я не… — слова були перервані наглим поцілунком. Спочатку Герміона вперлася долонями в плечі дівчини, щоб відштовхнути, проте вже за мить вхопилася за сорочку, притягуючи Пенсі ближче. Паркінсон посміхнулася, за що Ґрейнджер вкусила її нижню губу. Тихий писк перетворився на стогін, коли рука ґрифіндорки сповзла вниз по спині й стиснула сідниці дівчини.
Вуста обхоплювали вуста, язики спліталися, зуби стукалися. Кожна хотіла взяти гору над іншою, забрати собі контроль. Звуки поцілунку та шурхоту одягу відлунювали від стін підземелля.
— Ходімо, — потягнула Пенсі Герміону за руку.
— Що? Куди? — намагалася перевести подих відьма.
— До мене. У вітальні нікого не буде — малі вже сплять, а старші або поховалися по кімнатах, або ще кудись порозбігалися. Мої сусідки ще не скоро прийдуть, тому у нас є цілісінька ніч.
І справді, поки дівчата піднімалися до кімнати Пенсі, яку та ділила з двома іншими слизеринками, вони нікого не зустріли. Першою увійшла Паркінсон, яка одразу різко затягнула до середини ґрифіндорку та замкнула двері. Штовхнула дівчину до стіни, притискаючи своїми стегнами її. Вона накинулася на Герміону з такою наполегливістю, ніби бажала захопити її вуста вже дуже-дуже давно. Руки дівчат ходили по тілах одна одної. Пенсі пальцями вп’ялася у талію Ґрейнджер, стиснувши до побіління кісточок, від чого ґрифіндорка випустила хрипкий стогін, притискаючись ближче до дівчини. Пальці Герміони помандрували до короткого волосся слизеринки, переплітаючись із пасмами. Паркінсон схопилася за край сорочки дівчини й потягнула догори, знімаючи.
— Руки вгору, — скомандувала вона. Герміона одразу ж зробила, як їй було сказано. — Молодчинка, — губи ще раз розтягнулись у самовдоволеній посмішці. Помада вже давно вийшла за контур й відбилася на обличчі іншої дівчини.
Погляд впав на груди Ґрейнджер.
— Лише майка? — Пенсі запитально вигнула брову.
— Не люблю бюстгальтери, вони незручні, — дівчина зашарілася, опустивши погляд на ноги.
Слизеринка двома пальцями схопила її за підборіддя, щоб та знову поглянула на неї.
— Така красуня, Ґрейнджер, — промуркотіла вона, її посмішка стала м’якшою.
У момент, коли Паркінсон почала розсипати поцілунки по шиї дівчини, Герміона різко відкинула голову назад та штовхнулася стегнами вперед. Пенсі зняла ще й майку, а тим часом Ґрейнджер теж почала роздягати Паркінсон, знімаючи з неї блузку та чорний бюстгальтер. Тепер дівчата розглядали одна одну, обводячи соски та проводячи по ним подушечками пальців. Тихі звуки задоволення лунали кімнатою. Тоді дівчата знову зійшлися в пристрасному поцілунку, огортаючи руками одна одну. Голі груди та соски зіткнулися, розпалюючи вогонь збудження ще більше.
Через кілька секунд на підлогу полетіли спідниці.
Паркінсон почала поцілунками спускатися нижче: вуста захоплювали шкіру шиї, зуби кусали ключицю, язик обводив соски, губи захоплювали їх, посмоктуючи. Герміона не стримувала ні звуків, що виринали, здавалося б, із самого центру її тіла, ні рук, що намагалися обхопити якнайбільше шкіри дівчини та притиснути її голову ближче до себе.
— Ай! — викрикнула вона, коли Пенсі легенько вкусила її над пупком і хижо посміхнулася.
Дотик вуст над пупком, під ним, нижче й нижче. Пальці вхопилися за край трусиків і завмерли.
— Мені потрібна твоя згода на продовження, — рівно запитала слизеринка, ніби вона ледь не задихалася від збудження, ще й відчуваючи терпкий запах Герміони.
— Будь ласка, не зупиняйся! — благала ґрифіндорка.
— Це не згода.
— Я згодна на будь-що, просто продовжуй, будь ласка, я вся твоя, — Ґрейнджер вже терпець уривався; від бажання все всередині горіло, пульсувало.
— Хороша дівчинка, — промуркотіла Пенсі й різко стягнула трусики, припадаючи губами до внутрішньої сторони стегон. Поцілунками всипалися коліна, стегна, тазова кісточка.
— Будь ласка, будь ласка, — продовжувала благати Герміона.
— Будь ласка, що?
— Будь ласка, Пенсі, торкнися мене, прошу!
— Де?
Обурливе бурмотіння пронеслося у слизеринки над головою.
— Пенсі, будь ласка… мій… мій клітор… прошу, Пенсі…
— Хороша дівчинка.
Нарешті язик доторкнувся до того місця, де Ґрейнджер найбільше того жадала. Різна лайка посипалася з рота дівчини. Герміона пальцями знову заплуталася у волоссі Паркінсон, притискаючи її ближче до себе та благаючи про більше.
— Така мокра, я готова вічно стояти на колінах для тебе, відчувати твій смак увесь час, — дівчина час від часу відривалася від свого заняття, щоб нагородити ґрифіндорку похвалою.
— Більше, будь ласка, Пенсі…
— Більше чого? — коли Герміона не відповіла, а лише простогнала, Паркінсон ущипнула її за ногу.
— Ой!
— Використовуй слова, я не вмію читати думки.
— Пальці! Додай свої пальці!
— Ось так, молодчина.
Пенсі зібрала пальцями трохи вологи, провівши подушечками по клітору, від чого Ґрейнджер сіпнула стегнами. Потім легко ввела його всередину розкішниці Герміони й одразу додала ще один.
— Так-так-так, не зупиняйся, будь ласка, Пенсі, рухайся…
— Якщо ти так просиш, — вона знову припала вустами до клітора, а пальцями почала входити й виходити, вириваючи з дівчини солодкі стогони.
Ноги Герміони почали тремтіти — вона вже була близько до оргазму через збудження, яке стримувала увесь тиждень. Дівчина почала сама насаджуватися на пальці слизеринки. Момент, коли Пенсі вщипнула її за сосок, став останньою краплею — і Ґрейнджер затрусилася й ледь не впала, коли все всередині натягнулося, як струна, та вибухнуло міріадами відчуттів, що посилали сигнал до кожного нервового закінчення, поширюючи приємне тепло в суміші з холодом по всенькому тілу.
Паркінсон тримала дівчину на місці, продовжуючи легенько вилизувати ніжні складки, поки та відходила від оргазму.
— Цірцеє милостива… — зрештою видихнула Герміона.
— Мені не подобається, що ти згадуєш іншу жінку, коли я буквально тільки що подарувала тобі оргазм. Закладаюся, то був твій найкращий. — Ґрейнджер перевела погляд на дівчину, яка все ще була в неї між ногами, і побачила, що самовдоволена посмішка все ще красувалася на обличчі слизиринки, а її ж соки виблискували від тьмяного світла свічок.
— Вставай, — просто сказала Герміона.
— Смілива ґрифіндорка вирішила взяти контроль? — муркотіла Пенсі, та все ж послухалася команду.
— Знімай білизну й іди до ліжка.
Паркінсон скинула трусики та підійшла до свого спального місця.
— А тепер? — глузлива посмішка не сходила з обличчя слизеринки, однак Герміона помічала розпашілі щоки, що видавали, наскільки дівчина була збуджена.
— А тепер, — почала Ґрейнджер, крокуючи до Пенсі, — залазь, вставай на коліна та лікті. Задом.
— Я відчувала, що в тобі щось таке є.
— Я. Не. Ясно. Сказала? На ліжко.
Тепер Паркінсон її послухала. Сперлася ліктями на м’які простирадла, коліна розставила широко, аби відьма могла все добре роздивитись, хоч сама була сліпа.
Кілька секунд нічого не відбувалось, а тоді Пенсі відчула гарячий язик на своїй вагіні.
— Ох…
Язик Герміони обвів клітор кілька разів, потім переповз до входу, втискаючись до середини, а тим часом її палець почав виводити кола по клітору.
— Ось так, Ґрейнджер, будь ласка, глибше… — простогнала Паркінсон.
Ґрифіндорка ввійшла язиком до кінця, вийшла й провела ним до стиснутого кільця м’язів входу трохи вище, погралася трішки там, вириваючи зі слизеринки нерозбірливі слова. Тоді різко відійшла від дівчини.
— Гей! Повернися! Будь ласка, Герміоно, — вона навіть не помітила, що вперше назвала її на ім’я.
— Якщо ти так благаєш…
Голова Ґрейнджер з’явилася між ніг Пенсі, на матраці. Герміона руками вхопилася за сідниці дівчини й притягнула її розкішницю до себе.
— Ох, так, Ґрейнджер, трясця, саме так…
Герміона вилизувала ніжні складочки, водила язиком вгору-вниз, зліва-направо, вимальовувала кола. Ввела одразу два пальці й почала швидко входити й виходити. Тепер Пенсі не спиралася на лікті: вона сіла на п’яти, рухаючись по обличчю Ґрейнджер, намагаючись дійти до свого піку.
Ще декілька поштовхів пальців, маневрів язиком — і Паркінсон різко стиснулася й розслабилася, закричала від задоволення, що переповнювало її тепер по самі вінця, все ще продовжуючи рухатися на Герміоні. А тоді перекотилася на бік.
Раптом Ґрейнджер почала щасливо сміятися. Пенсі м’яко усміхнулася, поглядаючи на дівчину.
— Чого регочеш? — запитала вона.
Герміона не відповіла, продовжуючи хихотіти, лише махала головою збоку вбік. Зрештою слизеринка осідлала ґрифіндорку й заткнула її поцілунком.
— Ще один раунд, — сказала вона й припала до грудей дівчини під собою.
***
Паркінсон сиділа на підвіконні, загорнута в тоненький темно-зелений халат, тримаючи цигарку із запахом вишні пальцями та час від часу втягуючи в себе гіркий дим. За вікном озеро почало світлішати, як сонце почало підніматися над обрієм. Через відсутність доступу до зовнішнього повітря, дим, що його випускала дівчина, стелився по кімнаті.
— Пенсі? — покликала Герміона, яка накрилася легким пледом та зручно вмостилася на ліжку.
— Гм? — гмикнула Паркінсон, роблячи затяжку.
— Мені сподобалося, — сором’язливо прошепотіла вона.
— Ще б пак, ти так стогнала, що, якби не Сіленціо, тебе почув би увесь гуртожиток, — всміхнулася дівчина.
За мить вона почула шурхіт, а тоді відчула присутність Герміони у себе за спиною. Ґрейнджер забрала у неї запальничку й почала гратися нею, що змусило Паркінсон повернутися до дівчини, яка стояла перед нею зовсім нага. Слизеринка задоволено та самовдоволено підняла брову й посміхнулася.
— Серйозно? Маґлівська запальничка? Хоча вона справді дуже гарна, — Герміона обвела вирізьблену чорну змію на зеленому металі, з діамантами замість очей.
— Ґрейнджер, не грайся з вогнем, — потягнулася Пенсі до запальнички.
Ґрифіндорка відвела руку подалі.
— А що як я хочу згоріти?
З обличчя Паркінсон раптом стерлася посмішка. Вона погасила цигарку в срібній попільничці та серйозно поглянула на Герміону.
— Ґрейнджер, — почала вона, облизуючи губи, які вже не вкривала помада, та смакуючи гіркий тютюн, — ти мусиш розуміти, що це було лише на одну ніч.
— Щ-що? Але чому? Я думала, що ми… — Герміона мала дуже розгублений вираз.
— Немає ніяких “нас”, — різко перебила її Пенсі. — Ти вільна, можеш збирати речі та вшиватися звідси.
На очах Ґрейнджер забриніли пекучі сльози, проте вона не дозволила собі пролити їх. Дівчина швидко зібрала білизну, одягнулася та вийшла, гримнувши за собою дверима.
— З Днем святого Валентина, Герміоно…
Лише після закінчення Гоґвортсу Ґрейнджер дізналася, що Пенсі вийшла заміж за Фелікса Розьє, який був старший за неї років на десять. Дітей вони так і не мали.
14.02.2006
— Привіт, Ґрейнджер, — мовила жінка в чорному пальті до землі, зеленому шарфі та того ж відтінку шкіряних рукавичках, і з незмінною темною помадою на вустах.
— Привіт, Паркінсон, — холодно відказала Герміона. Розбите серце, яке досі не забуло ту прекрасну ніч та болючий ранок, важко билось об грудну клітку.
— Я Розьє… була принаймні. — Коли вона не отримала жодної відповіді, то продовжила: — Впустиш?
— Заходь, — Ґрейнджер запросила жінку до середини.
Зняла пальто.
Така красива.
— Ґрейнджер, — почала Паркінсон-Розьє після хвилини незручної тиші, — я хочу попросити у тебе вибачення…
— О, серйозно? Цікаво за що? — образа за ті жорстокі останні слова по цей час стискала горло та груди, не даючи вдихнути на всі легені.
— Прошу, Ґрейнджер, не треба…
— Ох, не треба?! — Герміона почала переходити на крик. — А тоді було треба так вчиняти?! Та ти монстр із самого пекла! Лише й знаєш, як бути жорстокою! Я тобі довірилася тієї ночі, а ти розбила мені серце! І що ж, тепер ти просиш дурнуваті вибачення?! — злі сльози покотилися по щоках.
— Будь ласка, Ґрейнджер, дозволь пояснити!
— Та мені начхати, що ти там скажеш! Я навіть дихати не можу поруч з тобою зараз! Будь ласка, просто йди додому…
— Прошу, Герміоно… — з очей, здавалося б, завжди сталевої Пенсі також вже лилися сльози.
Герміона глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися. Все ж таки вона доросла жінка й мусить не піддаватися емоціям.
— Гаразд, я тебе вислухаю, проходь до вітальні.
Вони зайшли до іншої кімнати та сіли на зручні крісла під вікном. Паркінсон-Розьє запалила цигарку, не запитуючи дозволу. Ґрейнджер розсерджено глянула на неї, але нічого не сказала, лише відчинила віконницю.
— Я слухаю, — зрештою сказала вона, коли вмостилася в кріслі навпроти жінки.
— Ти знаєш, як влаштований мій, тобто аристократський, світ, — почала колишня слизеринка, після того, як зробила ще одну затяжку. — Обирати мені не довелося, за кого вийти заміж, адже все було вирішено ще до мого народження. Я… — Пенсі на мить затихла, перевела погляд на Герміону та зазирнула їй у вічі. — Мені дуже шкода, що я зробила тобі боляче… Я була дурною і не розуміла важливість розмов. Ми могли б просто поговорити, і я б тобі все пояснила. Мені дуже пощастило з чоловіком, це він навчив мене говорити… Фелікс був справді хорошим, він розумів мене й став найкращим другом. Можливо, якби мені подобалися чоловіки, я б закохалася у нього… Мені його не вистачатиме, — самотня сльоза покотилася по щоці, яку жінка одразу ж витерла. — Ось і все. Тепер я вільна, хоч і вдова. Я… я б хотіла спробувати знову. Якщо… якщо ти даси мені другий шанс? — вона запитально поглянула на Герміону.
Ґрейнджер уважно слухала, не видаючи своїх емоцій. Тоді кивнула. Раз, другий, третій. Різко підвела й покрокувала до Пенсі, схилилася до неї в поцілунку, в який вклала все, що відчувала: злість, любов, розпач, образу, ніжність, пробачення.
— З Днем святого Валентина, Пенсі… — прошепотіла вона в уста жінки.