***
505 - Arctic Monkeys
Jungle - Emma Loise
Stressed Out - Twenty One Pilots
Морозний вітер пробирав до кісточок. Натаніель вже не пам’ятав скільки часу знаходиться на вулиці, не знав, скільки цигарок перетворилися на попіл. Усе, що він міг усвідомити, це те, що виходити взимку на свіже повітря в тоненькому светрі Lois Vuitton було найгіршою ідеєю за сьогодні. Одяг, звичайно, був дорогий, але від Балтиморського вітру в такий час зовсім не рятував. Насправді, тепер у Натаніеля було багато дорогих светрів та інших брендових ганчірок. Можливо, в гардеробі і знайшлось би щось тепліше за цей шматок міланської тканинки, та який в цьому, бляха, сенс, якщо душу могла зігріти лише затерта до дірок одежа, яку п’ять років тому обрали прискіпливі карамельні очі.
Спогади завжди швидко заполоняли простори свідомості Натаніеля Веснінскі. Останні три роки він постійно біг від них, ховався, часто намагався забутись в алкоголі та неперервному курінні цигарок. Але сьогодні не було сенсу їх проганяти. Спогади невблаганно нищили усі стіни душі, які Натаніель намагався побудувати усі ці роки, але зараз це те, що йому справді було потрібно.
***
Freaks - Surf Curse
Running Up That Hill - Кейт Буш
Cigarette Daydreams - Cage The Elephant
– Ніііл! – жалібно проскавучав Нікі. – Ніл, ти не можеш вигравати мене в мою ж відео гру три рази підряд! Знаєш як це називається? Зрада нашої дружби!
– Я не винен, що ти не вмієш вибудовувати стратегії, так як і на полі, до речі. Якщо б ти не пропускав наші нічні тренування, то може й…
– Бла-бла-бла, – очі Хеміка закотились настільки, що райдужка повністю сховалася за віком. – Ніл, сьогодні грьобана неділя. Знаєш значення слова вихідний? Звичайно ж не знаєш, бо ти, бляха, ексі-робот, ось хто ти!
– Він ексі-наркоман, це вже давно відомо, – проходячи повз Ніла, Ендрю легенько доторкнувся його плеча, і попрямував до виходу з кімнати. – Наркоман, дах, в тебе є 10 хвилин, - мовив голкіпер наостанок і гучно зачинив вхідні двері.
Очі Ніла автоматично загорілись, а зіниці розширились настільки, що яскраво блакитна райдужка стала ледь помітною. Щаслива усмішка з кожною секундою ставала все виразнішою, а голова трохи паморочилась. Щоденні посиденьки на даху стали для Ендрю та Ніла невід’ємною частиною дня. Поцілунки вже давно перестали бути постійною боротьбою двох стихій, стали спокійнішими та розважливішими, адже більше не було загрози останнього дня. Звичайно, іноді пристрасть брала своє, хтось з хлопців намагався взяти на себе ініціативу і тоді, навіть у найхолоднішу погоду, повітря навколо нагрівалося до неймовірних температур. Але все ж вони знали: що б не трапилось – ні один з них не відмовиться від іншого. Тому для чого цей поспіх, коли можна просто насолоджуватися солодкими тягучими поцілунками з присмаком дорогих цигарок та шоколадного морозива?
– Господи, ви такі котусики, не можу надивитися на вас. Ще два роки тому хтось сказав би мені, що Ендрю може бути таким, і я розсміявся б цьому бідоласі в лице. Чому? Чому ви такі милі-і-і? Але не кажи про це Ендрю, бо він…
– Нікі, заглохни, будь ласка, – Ніл вже вставав з крісла і йшов у направленні до дверей, коли зустрівся з обуреним виразом обличчя Хеміка. – Що? Я ж сказав «будь ласка»!
– Знаєш, – губи Нікі перетворились на тоненьку ниточку, – тоді на банкеті ти теж сказав своє «будь ласка». Нагадай, чи допомогло це?
– Але Ріко ж таки в кінці кінців сконав, можливо то була одна з малесеньких сходинок до найщасливішого дня в моєму життя.
– Ці події ніяк не пов’язані і… – Нікі не встиг закінчити.
– Бувай! – тільки й сказав наостанок Джостен швидко зачиняючи за собою вхідні двері.
На вулиці було не так вже й прохолодно, як для зимового вечора, однак Ніл таки приніс два однакових пальта, оскільки своє Ендрю, як завжди, не взяв. Можливо, він робив це через власну впертість, а можливо просто хотів відчути крихту Нілової турботи (про що ніколи в житті не зізнається). В будь-якому випадку, цей дріб’язковий прояв уваги він вперто ігнорував, кожного разу мовчки натягуючи пальто на плечі. Цигарки були вже запалені, і Ніл обережно перейняв її, вдихаючи такий бажаний дим. Треба кидати цю справу, однозначно треба кидати. Вже й задишка з’явилася…
– Так чи ні? – перервав думки Ніла Міньярд, коли цигарки вже були спалені до фільтру.
– З тобою завжди так, – радісно усміхнувся Ніл, очікуючи чужі солодкі губи на своїх.
– Не треба мені ніяких «завжди», – стандартна відмовка, але… не стандартні дії.
Ендрю та Ніл вже давно зруйнували більшу частину своїх внутрішніх стін недовіри. Все частіше вони відмовлялися від правила «так чи ні», залишаючи його для дійсно інтимних моментів, частіше показували ніжність один до одного, хоча, звичайно, вона була досить специфічною для інших. Але, насправді, будь-які дії з боку Ендрю завжди будуть для Ніла чимось особливим і непередбачуваним, навіть через десять або двадцять років. Завжди.
І ось тепер Ендрю, замість звичного різкого поцілунку, ліг на холодне покриття даху і поклав свою голову на коліна Ніла. На мить Джостен оціпенів. Він досі не розумів за що життя нагородило його таким щастям, але нехай він провалиться під землю, якщо скаже, що не радий цьому. Оговтавшись, Ніл нарешті збагнув що він, де він і з ким він. Збагнув і те, що в даний момент голкіпер лежав на холодному покритті.
– Ендрю, ти ж захворієш, бурчав Ніл.
– Ти сказав так, а все інше не має сенсу, – апатично заявив Ендрю. – Якщо зараз мені хоч слово скажеш про те, що через хворобу я не зможу підти на ваші довбані тренування, то я скину тебе з цього даху не замислюючись. Плакати не буду.
– Якщо ти думаєш, що зараз мене хвилюють тренування, то ти справді ідіот, Ендрю.
– Такий же як і ти, – фиркнув той.
– Такий же як і я, – видихнув Ніл, розуміючи особисту поразку в цьому бою. Він потягнувся до білосніжних завитків, що покоїлись на його колінах, але за мить зупинився, зараз настрій Ендрю не можна було вгадати. – Можна?
– Вище грудей, – пробубонів Міньярд, хоча в голосі було чутно ледь помітні ноти нетерпіння.
Вони просиділи так майже годину і ніхто не наважувався зруйнувати таку приємну тишу. Їм було затишно поряд, мовчання не викликало ніякого дискофорту. Ніл обережно перебирав біляве волосся Ендрю, а Міньярд розслаблено лежав на колінах Ніла і майже заснув, а, коли все ж замерз, піднявся і перемістив голову на груди Нілу.
– Заходи сонця відстій, – перервав тишу Ендрю.
– Думаю, заходи сонця несуть із собою лише сум. Роздивлятися зірки в нічному небі на багато приємніше.
І Ендрю нічого не відповів.
– Я поїду в магазин, – мовив він через декілька хвилин тиші, піднімаючи голову на Ніла, – ти зі мною?
– Вибач, обіцяв Мету прийти до нього. Магазини невдовзі зачиняться, ти не встигнеш, якщо будеш чекати мене.
– Постарайся не вляпатись у щось, поки мене немає, Абрам. Скоро приїду, – і з цими словами, які Ніл в майбутньому запам’ятає на все життя, Ендрю піднявся і вийшов за двері.
В той вечір Джостен так і не потрапив до Мета в кімнату. Вони не обрали подарунок для Ден на день святого Валентина, не зіграли в нову відео гру. Не зіграють більш ніколи. Неприємний дзвінок телефону, який Натаніель в подальшому буде чути кожен раз під час чергової панічної атаки, розрізав тишу в кімнаті, поки Ніл збирався до Мета.
– Так, слухаю, – швидко відповів Ніл, навіть не подивившись на екран телефону.
– Добрий вечір, вас турбує окружна поліція Пальметто, – Ніл завжди відчував небезпеку на підсвідомому рівні, і зараз саме це відчуття розривало його зсередини: щось було не так, – Ви стоїте на швидкому наборі у Ендрю Джозефа Міньярда, чи знаєте ви цю людину?
Фак!
– Т-так, – ротовий апарат Ніла відмовив і кожне слово, навіть така проста відповідь, здавалось надскладною задачею.
– Прийміть мої щирі співчуття, п’ять хвилин тому він загинув у автокатастрофі, мені дуже…
Але Ніл вже не чув. У горлі неприємно зашкрябало, і в якийсь момент він відчув, що не може дихати. Джостен задихався, хапав ротом повітря, намагався триматися за все підряд аби не впасти. Ні, ні, НІ! Цього не може бути, тільки не зараз, тільки не з ним. Голова паморочилась, а ноги підкошувались. Схоже на лихоманку, чи озноб. Супер! Півгодини тому Ніл казав Ендрю, щоб той не захворів, а сам чим кращий. Ендрю. Його Ендрю. Де? Це якийсь страшний сон, знову кошмар. Він зараз прокинеться поруч з Міньярдом під боком, і все стане гаразд. Так же ж? Так?.. Ніл чув швидкі кроки когось за дверима, чув, як з грохотом вони відчинились, чув гул і гам, чув крики і, здається, чиюсь істерику. Ніл Абрам Джостен різко відчув, як щось всередині з тріском зламалось, а далі настала вічна пустота…
***
Can You Feel My Heart - Bring Me the Horizons
Hasley - Control
High Enough (Slowed) - K.Flay
Рівно три роки тому команда Лисів Пальметто втратила одразу двох найкращих гравців. Ендрю Джозеф Міньярд пішов з життя першим. Ніл Абрам Джостен загинув одразу після нього. Він зникнув так швидко, як і з’явився, не залишивши по собі навіть тіла.
Натаніелю знов наснився цей кошмар сьогодні вночі. Нові пігулки не допомагали. І попередні також. Що вже тут казати? Йому не допомагали жодні ліки цього світу. Кожної клятої ночі він постійно бачить одне й те саме в різних збочених варіаціях свого мозку. Ось Ендрю лежить у нього на колінах, секунда, і вже Міньярд розбитий на передньому кріслі Мазераті. Той день закарбувався в пам’яті назавжди, але сьогодні все мало нарешті скінчитись.
Чергова запалена цигарка дотліла до фільтру. Натаніель Веснінскі не зробив жодної затяжки. Він вже не намагався згадати мерзотний запах горілого тіла та шкіряного сидіння автомобіля його матері. Більше ні. Такі думки були притаманні Нілу, а його більш не існувало… Насправді ж, Нат просто глибоко поринув в думки і забув про тліючу цигарку в руці. Він йшов до цього моменту три роки. Три грьобані роки свого життя, і ось – він тут, біля старого амбару М’ясника в Балтиморі, який чудом не знесли федерали. Спогади з цією залізною конструкцією були не найкращі: тут Лола вчила семирічного Ната метати ножі, тут Натан вперше на очах у сина вбив людину, тут маленький Натаніель бачив лише кров та смерть. Репутація цього місця як ніщо інше підходила для сьогоднішніх подій, що відбудуться зовсім скоро, і вони мали чудові шанси перекрити всі найгірші спогади Натаніеля, пов’язані з цим амбаром. Подумаєш, ця побудова бачила кілька жалюгідних смертей, відрубані кінцівки і літри людської крові. Сьогодні вона мала побачити ще одну, але ця вартувала всіх попередніх.
Натаніель кинув цигарку на асфальт дотлівати і рушив до вхідних дверей амбару. В середині пахло сирістю та відчаєм. Тут і там виднілися застиглі плями крові. Деякі з них Веснінскі пам’ятав особисто, можливо якась з них належала саме йому. Що сказати? Дитинство видалося напрочуд цікавим. Чорні туфлі Натаніеля гупали по підлозі, розносячи відлуння по всьому приміщенню. Десь з темноти доносилися придушені крики. Вони були рвані, схожі на несамовитий стогін в перемішку з відчаєм і тупим болем. Натаніель Веснінскі дійшов до заготовленого для нього крісла в центрі амбару, зняв з себе чорне пальто і сів навпроти двох людей, які були зв’язані, з кляпами в ротах і підвішені до стелі. Натаніель відчув, що батькова посмішка повільно розтягує контур його губ.
- Привітики, Ічіро, як справи? – з натягнутою щирістю мовив він.
***
Can You Feel My Heart - Bring Me the Horizons
Can`t Pretend - Том Оделл
Trampoline (Jauz Remix) - SHAED
Ніл загинув одразу, залишивши по собі фізичну оболонку з Натаніелем всередині. Зараз той стояв біля холодного надгробку. Він не знав скільки часу вже минуло, можливо, п’ять хвилин, можливо, п’ятнадцять, а можливо, він стояв тут вже годину. Час більше його не хвилював. Його хвилювало лише ім’я на могилі. «Ендрю Джозеф Міньярд» – значилося там. Хотілося кричати, але останній раз, коли з уст Натаніеля лунав хоча б звук, був три дні назад, коли подзвонив офіцер поліції з новиною про смерть третього номера. Це не могло бути правдою, але було. Усе це було сраною правдою: цей надгробок, квіти біля нього. Чорт! Хто поклав сюди ці жахливі червоні троянди? Ендрю ненавидів їх! З думок Натаніеля нахабно висмикнув телефонний дзвінок. Чергова спроба лисів зв’язатись з ним. Це вже було навіть смішно. Нат потягся за телефоном, щоб вкотре скинути, але застиг, коли побачив номер на екрані.
– Я слухаю, – Веснінски намагався зробити впевнений голос, але все було марно.
– Чув, твій товариш по команді трагічно помер, – Ічіро Моріяма навіть не обтяжив себе привітанням, – приношу свої глибокі співчуття.
– Дякую, – кожен звук вимагав колосальних зусиль, все ж три дні мовчанки пішли голосовим зв’язкам не на користь. Щось в тоні Моріяма було дивним, і Нат поневолі насторожився.
– Знаєш, сидів у себе якось в кабінеті три місяці тому, і до мене завітали неочікувані гості. Це були федерали, Натаніелю. На жаль, прийшли вони не на каву. Обшукали весь мій офіс, але пішли, звісно ж, ні з чим. Тільки ідіот буде тримати компромат в такому місці. Але тоді я все ж задав собі питання: «Чому це сталось?». І почав копати. Люблю це діло, насправді.
Серце Ната пішло в п’яти, він знав до чого підводив Ічіро
– Зі всією повагою, – ледь тремтячим голосом мовив він, – та якщо Ви думаєте, що їх навів я, то помиляєтесь. Я б не посмів.
– Ось і я так одразу подумав. Не може ж моя одна з найбажаніших інвестицій просто здати мене. А потім, під час свого полювання на зрадників, виявив, що приблизно чотири місяці тому з тобою зв’язувалися федерали. Чого б це? Ч-ч-ч, не відповідай, зроблю це за тебе. Я голова клану мафії, яка контролює усю Америку, в мене всюди є очі. Навіть у ФБР. Тож, коли моє міні дослідження зайшло в глухий кут, пару дзвінків допомогли мені з нього швидко вийти. Перевірені люди вказали на тебе. Ти – зрадник, Натаніелю, чи знаєш ти, що я роблю з такими людьми?
– Мій лорде, це найзухваліший наклеп. Я справді зв’язувався з ФБР, але лише для з’ясування нових деталей з приводу майна мого батька. Я б ніколи…
– Досить, – тон голосу став міцніше за сталь, – не треба виправдовуватись. Люди, які займались цим розслідуванням не брехали мені навіть під загрозою смерті. Доказів про твою причетність достатньо. Невже ти думав, що обійдеш мене так просто? Тобі просто пощастило в тому, що маєш такий хист до ексі, бо в іншому випадку, на шкіряних сидіннях Мазератті була б твоя кров.
І час знову зупинився.
– То це Ви підлаштували? – голос зрадницьки здригнувся на останньому слові.
– І так буде кожен раз, коли ти посмієш відкрити свого довбаного рота знову.
Ічіро підлаштував смерть Ендрю. Мозок не міг до кінці усвідомити цю інформацію і робив усе, щоб забути почуте. Та, на жаль, це було вже нереально. Думки в голові роїлись із шаленою швидкістю, і Натаніель впав на коліна стискаючи в руці триклятий телефон.
В смерті його першого та останнього кохання був винен Ічіро.
Коли пазл в голові нарешті склався, а груди знову наповнилися, повітрям, Натаніель відчув, що його обличчя розтягнулось у батьківській посмішці, яку так старанно намагався забути. Можливо, Ніл не наважився б розмовляти так з самим головою клану Моріяма, але того хлопчини вже не було, тому хлопець рішуче мовив:
– Що ж, мій «лорде», – тепер називати це посміховисько так було ще складніше, – маю надію, Ви все ще пам’ятаєте мого батька. Він також не любив зрадників та розправлявся з ними жорстко і показово. Можливо, на дану секунду часу Ви вважаєте себе переможцем у цій ситуації, але все ж одну деталь Ви упустили: моє прізвище Веснінскі, і в мені все ще тече кров Балтиморського М’ясника, а тому ненависть до зрадництва в мене записана на рівні ДНК. ТИ будеш вмирати довго та в муках, Ічіро. Спочатку, як вчив мене батько, я переріжу тобі усі сухожилля, далі почну відрубувати пальці один за одним. Це буде довга дорога в ад. Я гарантую тобі це, йобаний ти шматок лайна. До зустрічі.
Натаніель одразу кинув слухавку, не чекаючи відповіді. Він помститься. Він зробить усе для того, щоб вбивця Ендрю пошкодував, що народився на цей світ. Веснінскі зруйнує клан Моріяма кубик за кубиком, поки піраміда не впаде намертво. Нат підняв голову до неба і зупинив свій погляд на самотній хмарині.
– Він пошкодує, Ендрю. Я обіцяю.
***
I Don`t even care about you - MISSIO
House of Memories - Panic! At The Disco
Bones - Imagine Dragons
З усіх щилин старого амбару тягнув холодний вітер, в приміщенні ставало дедалі холодніше. Натаніель все ще сидів навпроти підвішених за руки Ічіро Моріма та Анабель Горнер. Чорні замшеві туфлі гучно постукували по підлозі, але це були зовсім не нервові імпульси. Веснінскі був в очікуванні найсолодшої миті останніх трьох років його життя. Він махнув рукою амбалу, що стояв біля підвішених тіл, і той швидко вийняв кляп з рота колишнього лорда.
– Як ти смієш! – одразу виплюнув Ічіро. – ТИ, малолітня заноза, що ти, чорт забирай, задумав? Тебе повісять на твоїх же кишках і ти будеш стогнати та просити прощення, але навіть твій високопоставлений японський пан не врятує цього разу. Тільки спробуй торкнутися мене, чи Анабель, і я тобі гарантую повільну та жахливу…
– Ч-ч-ч, – Натаніель злорадно посміхнувся, згадуючи їх останній діалог тієї переломної зими, – не рви собі глотку, сьогодні в мене в планах розірвати її самостійно. Але про це згодом. Ти, напевно, ще не зрозумів, у мене немає ніякого пана або хазяїна. Акіра мій напарник, не більше. Ти перейшов дорогу не тільки фамілії Веснінскі. Як бачиш, коли падала твоя імперія, за тебе вступилася лише третьосортна російська мафія, але навіть мені смішно з них. Що ж, почнемо наш вечір веселощів, ти ж не проти? Звичайно ні.
Натаніель відчув як злоба й ейфорія приливають до його мозку одним потужним тайфуном. Це відчуття помсти. Воно приємно розтікалось в грудях і трохи притуплювало біль старих ран. Сьогодні Ічіро відчує всю палітру емоцій та страждань, відчує страх втрати та страх перед особистою смертю. Чудово.
– Насправді, – продовжив Нат, всідаючись в шкіряне крісло зручніше, – сьогодні в мене напрочуд хороший настрій, тому маю для тебе одну безкоштовну пораду на майбутнє, чисто по дружньому: перевіряй своїх людей двічі, Ічіро, а то опинишся підвішеним в якомусь затхлому амбарі разом зі своєю нареченою. Ось так сюрприз, колишні люди мого батька не найнадійніші шпигуни та інформатори. Упс. Твої “перевірені люди” виявилися шлаком. Ти справді, вважав, що зрадник я? Щоб ти знав, три роки назад тебе здала твоя улюблена секретарка, яку ти вважав тупою дівчинкою на побігеньках і мав у себе на столі кожного дня. На своєму столі, де постійно валялась купа документів на підпис, хоч ти й запевняв мене, що компромат в офісі не зберігаєш. Що ж, в результаті ти вирішив довірити це розслідування якимось телепням і спихнути вину на мене. Ох Ічі-Ічі, усьому тебе вчити треба, Кенго не справився з цією задачею?
– Закрий, нахрін, писок, – Ічіро почервонів, тепер він виглядав як розлючений звір, який от-от кинеться на жертву, але мотузки на його зап’ястях Натаніель зав’язував самостійно тим самим вузлом, якому вчився у Лоли в шість років. – Дженна? Вона не могла, вона була покірною мені. Не старайся перекинути свою вину на іншого, ти не можеш просто так…
– Сьогодні я вирішую, що я можу, а що ні. Хлопці, поверніть кляп на місце, аж голова розболілася від його голосу. Отож, хвилинка сторітелінгу. Повернемося на три роки назад, коли я ще грав в ексі, а ти вже роздягав секретарку прямо під встановленою тобою ж камерою спостереження, придурок. Що ж, обирати жінок ти, очевидно, не вмієш, а тому на місці секретарки в тебе була, як не дивно, агентка ФБР. Здивований? Я був теж, коли з’ясував це в свої 20 років. Малолітній спортсмен зміг знайти витік інформації, а серйозний дядька-мафіозник ні. Раджу пройти перекваліфікацію, бо мені за тебе навіть соромно. Те, що ти так тупо проїбався зі своїми інформаторами, я навіть коментувати не буду, Антоніо та Джеймс ніколи не любили мене в дитинстві. Ічіро, ти вбив єдину людину, що була мені дорожче за самого себе. Я б повернувся за ним навіть під час зомбі апокаліпсису, розумієш? – звичайно Ічіро не розумів, але спогади зрадницьки забарвлювалися в голові Ната новими фарбами: ось він біжить разом з Ендрю та Рене по корту, а ось вже стоїть навпроти кам’яної могили. – Ти міг би вбити мене, але жаба таки задушила, і скнара всередині тебе не зміг це зробити, я правий? Тільки один момент твоя геніальна голова пропустила: я – син Балтиморського М’ясника, мене вчили йти по головам, Ічі, а за своїх людей я піду з великим задоволенням.
Вперше за весь вечір Натаніель побачив в очах Ічіро звіриний страх. Це було ні з чим не сплутати: його очі палали, по шкірі пішли сироти, а вена на шиї нещадно пульсувала. Японський клан Такасі вже знищив всю імперію Моріяма. Зараз вона була на самому дні, і допомогти їй вже нічого не змогло б. Хоча Ічіро намагався владнати все, та проблеми з боргами, федералами та закордонними мафіями поглинали його все більше й більше. Зараз він чітко зрозумів: це був для нього кінець, Натаніель ні за що не зупиниться, і Ічіро потягне за собою в могилу сьогодні ще двох людей, одна з яких ще навіть не явилася на світ. Веснінскі знову махнув рукою, і Моріяма звільнили від кляпа.
– Тож ти просто викрав нас аби вбити? Нащо тоді ці розмови й драматизм? Ти, взагалі, знаєш, що Анабель вагітна? Ти, виродок свого батька, готовий йти по головам, навіть якщо серед них вагітна жінка?
– Цей сюрприз залишимо на потім. А поки – інтерактив, – Натаніель посунувся в кріслі трохи ближче, а успадкована від батька усмішка повільно розквітала на його обличчі новими відтінками. – Сьогодні в нас гра «Один, два – в печінку два ножа». Весело, та й годі. Що ж, один, – Нат вперше кинув погляд на Анабель, в лиці якої застиг жах. Її очі вже наповнилися слізьми, але Нату було її зовсім не шкода, адже саме ця сука у свій час допомагала його батькові полювати на них з матір’ю в Європі, оскільки була дочкою однієї з Сицилійських мафій. Яке чудове співпадіння, – два, – погляд Натаніеля знову застиг на Ічіро, що тепер, здавалося, навіть не дихав. – Правила до абсурдності прості: один з вас помре, один залишиться в живих. І річ у тому, що це твій вибір, Ічі, – батькова усмішка досягла свого апогею, Натаніель повільно нахилився до Ічіро, приклав два пальці до виска та відсалютував, дивлячись прямо в очманілі очі Ічіро. Цей жест був до болю знайомий та назавжди втрачений, загублений в підсвідомості, але все ще не забутий.
Натаніель дивився на Ічіро і бачив лише мішень. Якщо б не він, зараз Нат, можливо, був на тренуванні, а можливо курив одну цигарку на двох з найхолоднішою та одночасно найтеплішою людиною в цілому світі. Ендрю ніколи не відрізнявся особливою емоційністю, якщо не вважати період примусової терапії таблетками. Люди бачили в ньому лише холод його душі, і лише Ніл знав, що насправді Міньярд був завжди теплий. Його руки, плечі, шия. Бажання відчути цю теплоту ще раз ніколи не покидали Натаніеля, а нездійсненна мрія знову доторкнутися до блідої шкіри та білосніжного волосся кожного дня невпинно мотивувала рухатись далі. Помста – все, що могло хоч якось перекрити той біль, що мучив вже не один рік.
Ще рік назад, коли вже всім була зрозуміла доля клану Моріяма, Натаніель почав вигадувати план особистої помсти за Ендрю. Знищити мафію було солодкою процесією, але не завдавало бажаних страждань самому Ічіро. Той бісився, виглядав, як загнаний бик на родео, але все ще залишався живий, та з надією в серці. А якщо точніше, то під серцем. І не його, а Анабель. Те, що вона начебто вагітна Натаніель дізнався майже одразу, оскільки тілоохоронець дівчини був його давнім знайомим ще з часів, коли вони з матір’ю були в бігах. Коли Матіаса прикрили за розповсюдження фальшивих документів, той залишився без роботи, тому пропозиція Ната була як ніколи вчасна. Робив він свою роботу професійно, а тому вже через деякий час виявилося, що Анабель насправді ніколи й не була вагітна. Однак Ічіро продовжував труситися за кожен її крок, тому Нат зробив висновок: цей невдаха нічого не знав. Тоді й народилась ідея поставити Ічіро перед вибором, змусити відчувати хоч краплю того, що відчував Веснінскі перед могилою найдорожчої людини. В душі Нат все ще мав краплі людяності, а тому з вагітною жінкою такого робити б не став, хоч ким вона й не була, але дитини не було, а тому відповідальність перед її благополуччям не ляже на плечі Веснінскі. Натаніель не покладав особливих надій, що життя самої дівчини хоч чогось варте для Моріяма. Цей мудак був бабієм, якого ще пошукати, і, за останніми новинами, що долітали до Японії, вже декілька місяців мав новий роман зі своєю новою секретаркою. Що ж, час його не навчив. Та було те, що для всіх Моріяма залишалось найціннішим завжди: народження спадкоємця. І Нат знав: вибір між своєю самозакоханістю та бажанням продовжити рід – найгірший для Ічіро.
– То що Ічі? Вечір не безлімітний, даю тобі 20 хвилин на роздуми, – солодко протягнув Нат, – а потім я візьму новенький набір ножів і…
– Анабель. Вбийте її та відпустіть мене нарешті звідси.
– Що, блять? Ічіро, ти грьобаний мудак, якого біса? – Анабель нарешті змогла виплюнути кляп, а її очі швидко наливалися кров’ю та панікою. Вона брикалась, але вузол на зап’ястях зав’язувався лише більше й більше.
– Ну ну ну, Бель, тихше, – розважливо мовив Натаніель. Він теж не був готовий до такого вибору, – ти ж вагітна. Дитинка не повинна чути таких слів від любої матусі.
– Йди до біса, – пищала Бель, все ще намагаючись пручатись.
Не має сенсу брехати: Нат був трохи приголомшеним. Ічіро все ж дізнався про фейкову вагітність? Але ще вчора він бігав навколо Анабель як зачарований та купив величезне ліжко для дитини. Що пішло не так? Результат цього вечора мав бути єдиний: повне знищення Ічіро, але план нещадного психологічного насильства над ним стрімко руйнувався.
– Ти мене не перестаєш дивувати, – Нат все ще переварював в голові почуте. – А як же перший спадкоємець і всі інші лордівські забобони? Чесно кажучи, я сподівався почути хоч дрібку вагань. Але якщо ти так бажаєш…
– Ні ні ні! Ічіро, ти не можеш так вчинити, зроби щось! – голос Горнер зірвався на крик. Її зап’ястя вже були роздерті до м’яса, а на лиці застигла гримаса жаху.
Влучний кидок метального ножа, який Натаніель за мить вийняв з-під своїх чорних старих пов’язок, і кров окропила сіру підлогу. Анабель Горнер ще декілька секунд змагалася за життя, але Веснінскі завжди влучав у ціль. В шиї дівчини все ще стирчав ніж, коли її тіло повиснуло на мотузках без жодних ознак життя.
Але це було не те, чого хотів Нат. Це був не кінець. Просто вбити Ічіро, навіть найжахливішим із усіх батьківських методів, буде зараз просто недостатньо. Де вагання? Що Натаніель пропустив? В думках знову з’явилася картинка розбитої Мазератті та закривавленого тіла Ендрю. Ні! Вбивця першого й останнього кохання Натаніеля та Ніла не заслуговує простої фізичної смерті.
– Що ж Ічіро, зізнаюсь, це було неочікувано. Тепер ти вкотре підкреслив свій статус лайна. Хоча й Горнер не була вагітна, та все ж мені її навіть трохи жаль. Але ні, насправді, не жаль. Вона всадила мені дві кулі в живіт у Франції під час наших перегонів з батьком, тож…
– В сенсі не була вагітна? – так, Ічіро обожнював перебивати людей, що кожного разу все більше виводило з себе Ната.
– Ічі, що ж ти такий невдаха? Знаєш, Кенго був би розчарований тобою. Я вже казав сьогодні, що ти не вмієш обирати жінок, тому, – Натаніель завмер. Жінки. В нього все ще був один козир в рукаві, який міг не спрацювати, але спробувати було варто. – До речі, про жінок. Як поживає розкішна Еліза? – губи Ната знову вигнулися в огидну посмішку Веснінскі старшого, коли на обличчі Ічіро з’явилися ті самі бажані емоції.
Натаніель швидко здогадався, що потягнув за правильний важіль. Звичайно ж. Хто б міг подумати тільки. Невдаха лорд та секретарка, звучало як анекдот. Та що поробиш, кохання зло – полюбиш і Моріяму. Веснінскі швидко написав пару повідомлень і знову підвів очі аби пильніше роздивитись такі солодкі ноти відчаю в очах Ічіро.
– Ти не посмієш, – прошипів колишній лорд. – Ти нічого про них не можеш знати, я сховав їх дуже добре! Вони… – і в момент Ічіро зрозумів те, що тільки-но сказав. – Вона…
Ось воно. Вони. Позашлюбний спадкоємець від коханки. Звучало цікаво. Саме тому Ічіро так легко позбувся Бель. В нього був запасний варіант. Не даремно Нат все ж перестрахувався і відправив Матіаса придивитися за Елізою Коулман.
– Так ось чому ти так легко погодився на смерть своєї любої дружини. Моя людина вже біля дому Елізи, тож гра продовжується, а правила незмінні: один, два…
– Стій! – вигукнув поламаним голосом Ічіро. – Ти не можеш знати де вона, не можеш! Покажи мені докази, я тобі не вірю.
– Ічіро, з нас двох не довіряти треба тільки тобі, а не мені, я тебе ще ні разу не обманув. Але, якщо так бажає душа нашого колишнього лорда, в перспективі бомжа без імені, – Нат витягнув свій мобільний та підніс до очей Ічіро, – то ось, будь ласка.
Моріяма затамував подих, як тільки на екрані з’явився знайомий будиночок, який він придбав півроку тому в Флориді для Елізи. На відео з реальними часом та датою дівчина сиділа на ганку та пила міцну каву з однією ложкою цукру. Ічіро знав це, адже саме таку готував кожного разу, коли залишався в тому домі.
– Це не може бути правдою, ти брешеш мені! Брешеш своєму лорду!
– Ніякий ти вже не лорд, кретин, – фиркнув Нат прямо в лице Ічіро, – тим паче не мій. Та й ніколи не був, насправді. Я міг бути для тебе цінною інвестицією, вигідною людиною в твоєму оточенні, партнером, але і це ти зміг проєбати. Тоді, біля могили Ендрю, три роки тому, я обіцяв, що знищу тебе. Ти пам’ятаєш? То роби вибір, Ічіро, інакше за тебе його зроблю я.
– Ти ж не залишиш мене в живих в будь-якому випадку, так?
– Твоя перша логічна думка за сьогодні, браво, – Нат потягнувся до своїх пов’язок, рішення Ічіро було очевидним. – То хто?
– Пообіцяй, що з Елізою все буде добре.
– Не можу, Ічіро. Мені ти цього гарантувати не зміг.
І линула перша хвиля крові.
***
Monsters - All Time Low
Home - Edith Whiskers
На дворі вже була глибока ніч. Нат нарешті почув тишу. Крик Ічіро хоч і був приємним, але все ж болісно бив по вухах кожний раз, коли в його тіло прилітав удар ножа. Веснінскі стояв на вулиці з дорогою запаленою цигаркою в руці, аромат якої гармонічно поєднувався з металічним запахом крові. Нат був повністю вимащений в ній, змучений, але до болю щасливий. Не повинен був, але був. Ніл ніколи б не пробачив собі те, що сьогодні зробив Натаніель. Відрізана плоть, перерізані сухожилля, страх в очах та ріки крові. Сьогодні він згадав усі уроки Лоли. Хто б міг подумати, що уроки цієї стерви колись все ж знадобляться. Посмішка, Натана, не сходила ні на секунду з його лиця, а очі весь вечір горіли-палали ненавистю та злобою. Натаніель не був Нілом. Він все ж не вбив ту дівчину з огляду на її вагітність, просто не зміг, але збрехав, якщо сказав би, що йому є якесь діло до збереження її особистого життя. Усі ж інші жертви були виправдані, а томуНат міг дозволити собі з полегшенням зітхнути.
Три роки постійної боротьби закінчились. Боротьба з кланами мафії, з минулим, а головне з собою. Той хлопчина, що залишився в Пальметто на кладовищі поряд з Ендрю, постійно хотів вибратись, воскреснути. Він заважав, пручався, але Нат зробив усе, аби засунути його подалі і вперто йти до мети. Помста відбулась. Ендрю не можна було повернути, але смерть його вбивці на деякий час притупить біль, і Натаніель нарешті зможе вдихнути повітря на повні груди.
Ніч була ясна та неможливо красива. Усюди тихо, навіть вітру було не чути, хоча для Балтимору це зовсім не характерно в таку пору. Але найбільше привертала увагу зірка біля повного місяця. Вона була такою блискучою і сяючою, білосніжною і трохи сріблястою. Нат посміхнувся, і тихо, аби не почула ні єдина душа цього всесвіту, мовив:
– Нехай навіть і не в ексі, але зіркою ти таки став, Дрю. Я завжди знав, що ти будеш нею, а не тим дурним заходом сонця.