Готель “Гелловбрук” в центрі Даунтауна, Лос-Анджелес. Ти ще не бачив стільки крові. Ти ще не вбивав так багато. Шабаш. Князь Ля Круа щось однозначно приховує, однак у дечому ви були згодні – цих божевільних пора вбити.
Поверх за поверхом, крок за кроком, вбивство за вбивством ти рухався з ціллю знищити Шабаш. Ти бачив криваві розп’яття, людей, яким вирізали очі, пташенят, котрих підло використовували як м’ясо, живий щит. У вирі бою твої почуття відходили на другий план, аж поки не наставав момент тиші на поверсі. Тоді ти раз за разом усвідомлював жорстокість шабашитів. Проте, найгірше чекало далі.
Стара будівля була жахливою. Ти намагався йти обережно, адже після сутичок і так нестійка підлога, що вже казати про стіни, була готова впасти від першого ж кроку. Твій погляд сягнув дверей ліфту, що певно не працювали добрих років десять. Вони мають тонку шпарину, заглянувши в котру, ти побачив пустку. Кабіни ліфта не було. Ти пропихнув обидві долоні у ці шпарини, після чого твоя вампірська сила дозволила їх з гуркотом відчинити. Одразу на поверх нижче ти побачив ліфт. Кілька метрів стрибку. Його люк навіть без використання значних сил впав всередину, дозволяючи тобі спуститися. Двері ліфту були відсутні. Ти опинився в пральні.
Ти очікував ще одного бою, ще однієї ріки крові, ще кількох проклять, ще кількох кульових поранень, що затягнуться поки ти йтимеш по серце Андрія Цімісха. Хезер. Тут була Хезер. Твій вірний гуль, котру ти врятував ще на початку свого шляху, твоя підопічна, котру ти по-своєму любив, сприймав не як слугу, а як друга. Вона помітила тебе першою й почала благати про допомогу. Шабашити, що оточували її по-людожерські всміхнулися. Ти не встиг нічого зробити. Ти кинувся їй на допомогу. Лише б мить, лише одна мить, один швидший помах руки. Ніж убивця сягнув її шиї, пускаючи перші каплі крові. Вона обм’якає в його руках, падаючи на землю з переляканим поглядом. На її очах сльози, а на вустах завмерло слово “вибач”.
Ти це згадаєш лише за кілька хвилин після смерті Андрія та повного знищення Шабашу в цій будівлі.
Твій розум, що тільки мить тому горів переповнений думками, що наказував тілу рухатися до Хезер, що благав Каїна врятувати її, охолов. Здається, наче ці секунди, що були змарновані у спробі врятувати її життя, були повні дивного звуку. Того, що був наче до нежиття. Стук серця. Він теж зник. Усе зникло. Навіть час застиг. Залишилась пустка. З пустки розквітла злість, а з її пелюстків полилась кров, що звалась ненавистю. Море, що заповнило пустку, стало зватись люттю.
Посмішки на обличчях сволоти зів’яли, щойно їхні тіла почали горіти. Вони не бачили на собі вогню, вони не стояли під сонцем. Їхнє тіло горіло. Зсередини. Ти підняв руку трішки вище, від чого шабашити скорчились, падаючи на коліна. З очей, рота та вух почала текти кров. Їхні судини не витримували такої температури, рвались. Умить, стало знову тихо. Вони померли. Їхня кров закипіла, знищивши спочатку судини, а потім решту органів. Двері в кінці кімнати впали додолу. Ще купка людожерів. Твій байдужий погляд сягнув бугая, що стояв по центру. Він випустив по тобі чергу куль, але вам було байдуже. Тауматургія легко відкликнулась у легкому русі. Подібно попереднім, він скорчився, але реакція відбувалась швидше. Ти бачив біль на його обличчі, бачив страх. І тобі було байдуже, як їм до життя любої Хезер. Кров у його жилах вибухнула від твоєї сили. Розриваючи тіло та напарників бугая. Підіспіло ще кілька, але ти не став з ними довго гратися. Кров з перших тіл злетіла у повітря, пронизуючи серця шабашитів, залишаючи тебе та Хезер наодинці.
Ти схиляєшся над її тілом. Прокляття Каїна, шок та неймовірна лють не дозволяють тобі оплакати її загибель. Ти не розумієш, що відчуваєш. Емоції змінюють одна одну: сум, байдужість, злість, безпорадність. Торкнувшись її долоні ти відчуваєш холод. Її погляд пустий, а на щоках досі видно сльози.
– Я помщуся за тебе, Хезер, – самими губами промовляєш ти, прямуючи до голови Шабашу, що посмів убити твою Хезер.