Джекі Чана було непросто чимось здивувати. На своєму віку, «щенячому», як зауважив би Дядечко, Джекі встиг побачити багато такого, від чого у звичайних людей очі повилазили б на лоба. Ну, чи вони б вирішили, що раптом опинились у сутінковій зоні, або потрапили на зйомку нового містичного серіалу від Нетфлікс із дуже реалістичними спецефектами.
На вас наклали прокляття й ви перетворюєтесь на монстра? «Не все так страшно»,— запевнить вас Джекі, та ще й порадить хорошого спеціаліста, який допоможе позбутися цього заклинання.
Вам пощастило серед старого мотлоху знайти магічний талісман, котрий наділяє власника надзвичайними силами? «Такі предмети можуть вам нашкодити», — скаже Джекі Чан.
«Підпишіться на мій Ютуб канал, й я по секрету розповім, як ним користуватися», — хитро блиснувши очима, прошепоче вам на вухо його небога Джейд.
Проте звичайний лист з рожевого паперу з його іменем, який невинно лежав між позавчорашніми рахунками за квартплату, чомусь вивів Джекі з рівноваги. Можливо, справа була у тексті послання, чи в незнайомому імені адресанта. Або у раптовому дежавю про інший лист, яким колишня наречена рівно рік тому завершила їхні стосунки. Тому чотирнадцяте лютого було для Джекі Чана ще гіршим днем, ніж сумнозвісна п’ятниця тринадцятого.
А, може, причина була в тому, що таємнича Яель А. Ансель, котра, виявляється, уже давно у нього, Джекі, закохана, запропонувала зустрітися саме в його улюбленій кав’ярні через три години, а він взагалі до цього не готовий але заінтригований не знає що вдягти і не вміє робити орігамі у формі троянд і взагалі це
— Поганий день, поганий день, поганий…
— Джекі! А що це таке у тебе? — голос улюбленої єдиної небоги не дав закінчити нервове бубніння, і Джекі спробував сховати рожевий паперовий кошмар у своїй кишені. Проте, невдало — Джейд виявилась спритнішою, і, отримавши свою здобич, миттю відскочила від Джекі, котрий чомусь зашарівся, проте швидко оговтався і набрав серйозного вигляду.
— Джейд, брати без дозволу речі погано. А ще гірше — читати чужі листи. А ще…
— Тобто якщо я зараз поверну тобі листа, але заберу телефона, то ти розсердишся не так сильно, як би розсердився, якщо б я не віддала листа..?
— Айя! — Джекі і Джейд аж підскочили від несподіванки, бо не помітили, що хтось, крім них, був присутній в кімнаті.
Горбик, що височів на кріслі, накритому пледом, виявився дуже невдоволеним Дядечком. Його волосся скуйовдженим клубком хаотично стирчало в різні боки, а стомлені очі роздратовано поблискували з-під окулярів.
— Тут дехто намагається заснути, Джейд. Якби ти вчора лягла спати раніше, а не перекрикувала свій Ютуб й не заставляла Тору о першій ночі показувати прийоми сумо, то Дядечко б виспався і зараз би у нього не дзвеніло у вусі!
Джейд винувато опустила очі додолу.
— А мені хтось наче обіцяв, що рано ляже спати, якщо хоче піти на ночівлю до подруги, — пожурив небогу Джекі, і майже відразу схопився за лоба — від влучних щиглів Дядечка неможливо сховатися.
— За що? — простогнав він, потираючи можливий майбутній синяк, і сподіваючись, що Цін Хе, забираючи свої речі після їх розставання, випадково забула стару тоналку на диво підходящого відтінку.
— Бо Джейд — твоя небога, — повчально промовив Дядечко.
***
Троянда з цупкого червоного паперу була дуже схожа на справжню. Хто б міг подумати, що Тору так вправно уміє складати орігамі!
— Ну, в мене був час, щоб потренуватися,— скромно промовив той, прокрутивши в руках вже готовий виріб.
Джекі поправив комір пальта, й ще раз подякувавши Тору, поклав троянду до кишені.
— Бажаю гарно провести час! — Джейд помахала йому рукою і чомусь всміхнулась загадково, неначе Мона Ліза.
— Дякую, — задумливо відповів Джекі.
— Але чому ти так посміхаєшся?
— Ти спізнишся на зустріч,— хіхікнула Джейд, уникаючи його погляду, і знову втупилась у свій телефон.
— Тору, глянь, нам з тобою вподобайки поставили!..
— І ще одне! — додав від себе Дядечко.
— Не згадуй про свою колишню на першому побаченні.
— Добре, — зітхнув Джекі і хотів уже виходити, як знову:
— І ще одне! Не кажи їй, що працюєш археологом. Краще вже автомеханіком
Джекі здивовано глянув на старого, і той пояснив:
— Жінки в Америці не такі, як китаянки. Їм до вподоби, коли чоловік вміє набагато більше, ніж просто, кхм, заводити машину. А не копирсається в стародавностях.
— Дядечку! — щоки Джекі налились рум’янцем,— будь ласка, хоча б не при Джейд.
Джейд захіхікала, а Тору кашлянув і спробував змінити тему розмови:
— Гляньте, Сенсею, наше з Джейд відео скоро стане популярним!..
Але Дядечко, мабуть, не зрозумів наміру свого помічника.
— І ще одне! — знову вигукнув він.
— Не забудь про броню для свого дракона! А про Джейд не хвилюйся — у наш час підлітки знають про, кхм, стосунки значно більше, ніж ти у свої тридцять два.
— Але ж це лише перше побачення!!!
— Саме так, Джекі, — значуще мовив старий і повів бровою,— саме так.
***
Джекі спізнився на зустріч на три хвилини. Здавалось, що він дуже поспішав, й саме через це колір його обличчя нагадував ту саму валентинку, але причина була в іншому.
У кав’ярні панувала романтична атмосфера: вікна завісили темно-червоними фіранками, настінні лампи увімкнули лише біля прилавку, а в залі для відвідувачів на стінах висіли електричні канделябри.
Майже всі столики були зайняті закоханими парами чи невеличкими групками до чотирьох людей, лише двоє відвідувачів сиділо поодинці. Але жоден з них не тримав у руках червону паперову троянду, за якою Джекі впізнав би незнайомку.
«Можливо, ця Яель ще не прийшла,»— вирішив Джекі й попрямував до одного з вільних столиків, проте на півшляху спинився: по сусідству із його столиком стояв пустий, і на ньому лежала покинута паперова квітка, майже така сама, як та, яку зробив Тору. Вона була трохи зім’ята, ніби власниця нервово перебирала її руками, роздумуючи над тим, чи чекати на зустріч, чи воно того не варте. Звісно, Джекі не міг знати, як там було насправді.
Офіціантка, вбрана у малинову сукню, підійшла і запропонувала меню. Джекі глянув на годинник, й, поміркувавши, замовив собі м’ятне капучіно і декілька мункейків. Краще вже посидіти наодинці у кав’ярні, ніж вислуховувати дядечкові повчання про стосунки з жінками, чи погоджуватися на побачення наосліп з доньками його старих знайомих із Гонконгу. Отак незчуєшся, як з’явиться ще одна Цін Хе.
Кава смакувала чудово. Джекі посміхнувся і заплющив очі від задоволення. А коли відкрив їх, то побачив, що зі сторони вбиральні до «трояндового» столика йшла, не поспішаючи, молода жінка. І щось у її ході, фігурі, й волоссі, яке розкішною чорною хвилею спадало на плечі, здалося до болю знайомим.
— Кобра? — невпевнено покликав Джекі, і незнайомка спинилась й повільно повернулась на звук його голосу.
— Джекі! — трохи високим, неначе не своїм голосом відгукнулась вона. Й справді, це була його хороша знайома на прізвисько Кобра, з котрою вони частенько бачились в зв’язку з роботою у Секції 13.
— Не чекав тебе тут зустріти,— мовив Джекі, і, вставши з-за столу, підійшов до дівчини ближче, щоб привітатися як слід.
— Ти прийшла разом з Ель Торо?
Кобра прокашлялась й відповіла:
— Ні, — і чомусь озирнулась на самотню троянду, а Джекі тим часом заховав свою паперову квітку глибше до кишені.
— О.. Тоді, може, приєднаєшся до мене?
— Я… Так, добре, — Кобра трішки нервово всміхнулася і поспішила за ним.
— То як у вас справи з Ель Торо? —поцікавився Джекі, й подумки стукнув себе по потилиці. Знайшов що спитати. Особливо після того, як мимоволі дізнався про неочікувану Кобрину схожість із зміїною тезкою від її хлопця, що був тоді п’яний, як чіп: «Ой, Джекі, знав би ти, яка вона гнучка! А як цілує, то може й укусити…» Продовжити тоді Джекі йому не дав: » Ель Торо, тобі пора додому». І викликав таксі.
— Оу, — здивовано мовила Кобра, і помішала ложечкою лате, зруйнувавши серця, намальовані на пінці. — Хіба Джейд тобі не розповідала?
— Ні,— нахмурив брови Джекі, — Щось сталося?
— Ми з Ель Торо розійшлися.
— О… Мені дуже шкода.
Проте замість співчуття у грудях чомусь запалала іскорка радості, і він опустив очі, щоб це приховати.
— Дякую, — всміхнулась Кобра, — Але я в порядку.
Джекі недовірливо глянув на неї.
— Що? — підняла брову дівчина.
— Ти добре тримаєшся. Коли Цін Хе порвала зі мною, я кілька тижнів місця собі не знаходив, і Дядечко навіть надумав шукати…
— Джекі…
— … І той шаман розповів, що моя аура була…
— Чесно, все в нормі. Я…
— … у чорних плямах, й порадив приймати настоянку кореня…
Тепла долоня накрила його руку, і Джекі завмер, одразу забувши всі слова, які ще хотів сказати. Теплі карі очі полонили його погляд, і він мимоволі подумав, що відкрив ще одну «зміїну» здібність своєї знайомої.
— І що то був за корінь, Джекі? — золоті іскорки у Кобриних очах жартівливо поблискували, і він, як під гіпнозом, слухняно відповів:
— Женьшеню.
І почервонів, згадавши дядечкову пораду про «драконову броню».
Офіціантка принесла десерт. Кобра, все ще посміхаючись, подякувала їй, і лиш тоді забрала свою долоню з його руки. Джекі моргнув, відчувши рукою прохолоду замість приємного тепла, й вирішив допити уже холодну каву, щоб не витріщатись на те, як Кобра, не поспішаючи, їсть шматочок торту, як колір її губ контрастує із кремом, й не думати про те, що вона більше не з Ель Торо, бо на хороших колег і подруг так дивитися не ввічливо, правда?
— Отже, Цін Хуей. Чомусь я вперше про неї чую…
Джекі занадто пізно згадав пораду Дядечка не розповідати про свою колишню, але ж це стосувалося лише побачень? А їхня зустріч із Коброю — лиш випадковість, як і місце зустрічі, у якому романтикою навіть і не пахне, а пари за столиками довкола не обмінюються короткими поцілунками; і він ніколи не відчував, як щось темне і болюче дряпало його зсередини, коли він бачив Кобру і Ель Торо разом, таких близьких, грайливих і закоханих.
Джекі знервовано провів рукою по волоссю.
— Цін Хе, — виправив він, — наймолодша донька одного із Дядечкових ділових партнерів… Вони розговорились, і незабаром ніяковість і напруга, що висіли між ними в повітрі, поволі розтанули, як ранковий туман під променями каліфорнійського сонця. Виявилося, що в них більше спільного, ніж Джекі думав раніше. Ось Кобра, наприклад, також полюбляла ласувати мункейками.
— Це ти ще традиційних гонконгських не куштувала. Нам зазвичай їх приносить тітонька Яо на святкування середини осені. Якщо хочеш, я можу взяти у неї рецепт.
— Тітонька Яо?
— Не рідна тітка. Вона… Хмм…
Він почав подумки лічити, загинаючи пальці, але швидко збився з рахунку і стомлено похитав головою.
— Родинні зв’язки клану Чан — це як домашня локшина, що позлипалась, і переплелася так, що вже й не розділиш її як слід…
І Джекі, і Кобра обоє були трудоголіками, і часто могли зірватися з місця на терміновий робочий виклик, залишаючи дім чи несподівано перериваючи зустріч. І саме тому час, проведений з родиною чи близькими друзями, був для них обох особливо цінним.
Вони частенько вибиралися на враннішню пробіжку, коли сонце ще сонне, а вулиці тихі і майже не має машин, щоб потім з насолодою пройтися босоніж по набережній під бризками хвиль чи погуляти у парку, якщо пощастить опинитися поблизу. Джекі з цим поталанило більше, оскільки Дядечкова крамниця антикваріату, поруч з якою і їх помешкання, знаходиться у східній частині Чайнатауна, а звідти до узбережжя як рукою подати.
— Тоді, може якось завітаєш до нас, і ми побігаємо разом? Ну, тобто Джейд вже точно від пробіжки не відмовиться, якщо ти будеш присутньою, бо вона мене останнім часом чогось не хоче слухатись…
Час у приємній компанії минав непомітно. Проте їхня зустріч не могла тривати вічно, й невдовзі вони покинули кав’ярню. А самотня паперова троянда так і залишилась лежати на столику, за який ніхто не сідав.
Надворі легкий вітер загравав із листям пальм, зачіпав одяг перехожих, а за кілька кварталів на побережжі розмовляв із хвилями, проте, не обіцяючи шторму. Вони стояли зовсім близько одне до одного. Її розпущене волосся обіймало його плащ. Він відчував легкий аромат її парфумів з терпкою деревною ноткою. Прощатися не хотілося, проте Кобра мусила поспішати до зйомної квартири, бо отримала терміновий виклик від свого орендодавця. Принаймні так вона сказала, коли перепросила за дзвінок, котрий раптово перервав їхню розмову. Проте Джекі підозрював, що телефонував Ель Торо, бо хотів приїхати й забрати свої речі.
Коли автобус, у який сіла Кобра, вже не виднівся на трасі серед іншого транспорту, Джекі дістав з кишені мобільного, прокрутив список контактів до літери К, вибрав один з них і натиснув на «редагувати». Остання тема їхньої бесіди чомусь ніяк не йшла у нього з голови, неначе там таїлась якась підказка й відповідь на запитання, яке сам Джекі ще не знав, хоча… Йому враз стало легко і захотілось посміхатися, мов новачку у грі Ґо, котрий випадково помітив приховану комбінацію ходів супротивника.
…— Такого повороту подій я не очікував,— досміявшись, видихнув Джекі.
— Ну що ж, я дівчина-несподіванка, — мовила Кобра, заправивши прядку волосся за вухо, й грайливо торкнулася його плеча.
— Це точно. — він подивився їй у вічі, і щокам чомусь стало гаряче.
І раптом спохмурнів від випадкової думки.
— Щось не так? — занепокоїлась Кобра. — Джекі?
— Ні, все в порядку, — він потер перенісся.
— Просто я подумав, що, виявляється, майже нічого про тебе не знаю. Навіть справжнього імені.
— Чому ж не спитав? — тихо промовила вона.
— Бо не хотів на тебе тиснути. Мені чомусь здавалося, що ти не хочеш розповідати про своє минуле, й саме тому продовжила називати себе Коброю.
— А зараз? — вона підвела на нього очі.
— Що зараз? — чомусь хрипко проказав Джекі, зустрівшись з нею поглядом.
— Зараз ти хочеш дізнатись про мене більше?
— Я.. Хочу. Тільки якщо ти не проти.
— Тоді спитай у мене щось, Джекі.
— Тоді.. Скажи, як тебе звати?
— Я-… Асенат. Мене звати Асенат.
***
За три дні до Святого Валентина
— Джейд, ти впевнена, що це хороша ідея? — прикусивши губу, Кобра з сумнівом в очах глянула на свою молодшу подругу.
— Джекі — доросла людина, і сам вирішить, з ким йому зустрічатися. Крім того, я не думаю, що подобаюсь йому. Ну, в такому сенсі.
— Звісно, впевнена! Й це ж просто лист, він нікого не вкусить. А Джекі ти дуже подобаєшся, просто він про це ще не знає.
— Ну, гаразд. Я напишу йому.
— І не забудь підписати, що лист від тебе. — вигукнула Джейд, вже збираючись покидати кав’ярню, в якій вони зустрічалися.
— Все, я побіжу, бо Дядечко вирішить, що мене знову викрали тінькани.
Кобра помахала їй рукою й ще раз глянула на вивіску, що висіла на дверях закладу: «Наважся відкритися своєму коханню в день Святого Валентина! І тобі, безсумнівно, віддячать взаємністю».
— Ну що ж, тоді варто ризикнути.
***
Зараз. Історія повідомлень
Я: Я вже вдома! Дісталась без проблем ;)
Красунчик Д.: Дякую, що повідомила
Я: Я дуже рада, що так склалося, що ми сьогодні зустрілися.
Красунчик Д.: Я також.
Красунчик Д.: Вибач, що так пізно відповідаю. Дядечко трохи дивно на мене поглядав, і я не хотів ще однієї лекції про дракона %$#/
Красунчик Д.: Перепрошую, випадково надіслав
Я: Джекі, ти ж знаєш, що це мій номер?
Я: Я люблю китайську міфологію
Я: Ти тут?
Я: Не хочеш завтра післязавтра зустрітися? Обіцяють хорошу погоду для пробіжки.
Я: Вибач, не хотіла нав’язуватись
Я: Добраніч
Красунчик Д: ОкккТйьвЛН??
Красунчик Д: О котрій ти вільна?
Красунчик Д.: Пробач, Джейд знову допізна сиділа на своєму Ютуб каналі, і я не міг раніше написати.
Красунчик Д.: Ти вже спиш?
Красунчик Д.: Добраніч
Красунчик Д.: Я теж радий, що ми сьогодні зустрілися, Яель