Повний текст

Хан Суйон, 26 років. Авторка «SSSSSS-рангового Нескінченного Реґресора». Перший Апостол. Король-підробка.

Я пішла з групи Докчі, адже Докча був лицеміром, якого не хвилював ніхто, окрім нього самого, і який критикував мою роботу. І ще, звісно, була Ю Сана, свята Ю Сана, яку він із самого початку чомусь протиставляв мені і яка була готова вбити мене за першої ж нагоди, коли я перестану бути корисною. Справжня представниця Чунмуро. Але перш за все я пішла з групи Докчі, бо мусила подбати про власну безпеку: до когось, хто знав так багато, увага була прикута аж надміру, а саме уваги мені зараз варто було уникати.

Крім того, після сумного інциденту, в якому Ю Джунхьок розтрощив мені голову, я не мала наміру зустрічатися з ним найближчим часом. А Докчу, здається, ніби магнітом до нього тягнуло, незважаючи на усю небезпеку, що приносив із собою протагоніст. І те, що він розтоптав голову лише мого аватара, зараз має другорядне значення.

Плян знайти одного із 10 Зол і просити про допомогу був би божевільним, якби останнім часом рівновага сценаріїв не відхилялася з боку зол в бік… В бік, який був вигідний Докчі та мені. Тож Землевласник Ґон Пільду був корисним, щоб успішно пройти 5 головний сценарій, тим більше тоді, коли я не збиралася насправді брати участь у п’ятому сценарії, ні, робити це зараз, коли пута прокляття Андраса стискалися навколо мене все сильніше, було просто самогубством.

Я відчувала, як вони повільно обертаються навколо, ніби чорні води бездонної річки, як з глибин часу та простору виникає магічна сила, сконденсована в єдиний намір — убити. Тож віконце сценарію, що виникло згодом, не здивувало мене. Навіть пляни такого ненормального, як Докча, хто прочитав усі «Шляхи виживання» мали певну імовірність провалитися. Моя імовірність була розписана на напівпрозорому блакитному екрані:

[Прибув прихований сценарій!]

–

[Прихований сценарій «Прокляття Демонічного короля Андраса»]

Категорія: Прихована

Складність: C~B

Чіткі умови: Поверніть борг Демонічному королю Андрасу до того, як його слуги дістануться вас і заберуть його силою

Обмеження в часі: Завершення шостого головного сценарію

Компенсація: Милість Демонічного короля Андраса

Невдача: Смерть

–

Тож, як би я не хотіла, як справжній автор, спостерігати за розгортанням сюжету збоку, зрештою, сценарій вів мене просто в епіцентр п’ятого сценарію.

Чому? Адже Докча був лицеміром, якого не хвилював ніхто, окрім нього самого. Тому єдиним способом змусити його допомогти було зробити сценарій його проблемою.

— Хан Суйон?

— І я тебе рада бачити, Докча-ссі, — я збрехала і наблизилася, накриваючи його вуста своїми.

У цей момент я не відчула нічого, але знала, що в його вухах мав пролунати звук, що сповіщав про новий сценарій.

***

Кім Докча. 28 років. Єдиний читач «Шляхів виживання». Атрибут невідомий. Король безладного світу.

З тим, як багато (чи мало, порівняно зі мною) знала Хан Суйон, не дивно було, що за якийсь час вона повернеться. Насправді я навіть на це розраховував, адже її здібність Аватар могла стати в пригоді у майбутніх сценаріях. Я, на жаль, не міг бути у кількох місцях одночасно.

Дивним було те, як вона повернулася. Дочекавшись кінця п’ятого сценарію, коли було найвигідніше вдарити, прибравши і Джунхьока, і решту сильних гравців, як фігурально, так і цілком буквально, але Перший Апостол Хан Суйон вирішила инакше.

І коли її руки лягли на мої груди під час поцілунку, я знав, що возз’єднання із групою вона також не бажала.

[Прибув прихований сценарій!]

–

[Прихований сценарій «Прокляття Демонічного короля Андраса»]

Категорія: Прихована

Складність: C~B

Чіткі умови: Поверніть борг Демонічному королю Андрасу до того, як його слуги дістануться вас і заберуть його силою

Обмеження в часі: Завершення шостого головного сценарію

Компенсація: Милість Демонічного короля Андраса

Невдача: Смерть

*ви можете передати ношу прокляття иншому, поцілувавши її чи його

*слуги Демонічного короля Андраса наразі полюють на втілення без спонсора «Кім Докча»

*у разі вашої смерти прокляття повернеться до того, хто вам його передав

–

— Докча-ссі? Все гаразд? — Лі Хьонсон. Він справді мав занадто велике серце, навіть як для сталевого велета. — Хто це?

— Це Хан Суйон. Вона погодилася допомогти нам з наступним сценарієм.

— З’явився новий сценарій? — з-за спини Хьонсона з’явилася Хівон. Тепер моє серце билося спокійно — вбивця демонів точно відчула б слуг Андраса задовго до того, як вони наблизяться.

Було дещо, що турбувало мене стосовно цього прокляття. Суйон, напевно, вважала мене винним у тому, що воно впало на її плечі (ніби я не попереджав), але це було не єдиною причиною, з якої вона повернулася. У тих розділах, що вона скопіювала, не було інформації про те, як «повернути борг Демонічному королю Андрасу». Тож, звісно, вона сподівалася на те, на що сподівалися й решта у моїй групі, — що я матиму відповіді.

Та правда у тому, що автор «Шляхів виживання» ніколи не згадував про таке прокляття, не кажучи вже про способи його зняти.

— Докча-ссі, це, певно, якась помилка, бо я не бачу жодного активного сценарію зараз.

— Та це і не дивно, Хьонсоне. Навіть ці дурні доккебі розуміють, що ми не в змозі зараз виконувати сценарії. Наш Докча-ссі знову думає наперед і готується до нового сценарію, чи не так? — сказавши це, Джун Хівон жартівливо штурхнула мене ліктем під ребра.

— Не так.

— Га?

— Новий сценарій є прихованим. Його може бачити лише той, хто безпосередньо бере в ньому участь. Наразі це ми із Суйон, але нам не впоратися без вашої допомоги, — чесно зізнався я.

Я розповів компаньйонам про те, що сталося. На щастя, Ґільон та Ю Сана вже бачили таке з Ханом Мьонґо та Вартовим, тож допомогли пояснити решті. Питань про те, як прокляття Суйон перейшло до мене, на диво, не виникло, тож я міг змовчати, але…

— Чому ти просто не поцілував її знову? — Джун Хівон. Ця жінка ніколи не мала спокою, поки не дізнавалася усю правду, але, зрештою, цього і варто було очікувати від когось із атрибутом Судді. Побачивши, що я не маю наміру відповідати, Хівон продовжила здогадки: — Вона грає важливу роль у майбутньому, що бачив Докча-ссі?

Поряд не було нікого, хто міг би підслухати нашу розмову, але проблема полягала в иншому — рано чи пізно Джун Хівон виявилася б достатньо розумною, щоб зробити правильний здогад. Правда в тому, що я сам не знав, чому вирішив допомогти Суйон. Мабуть, якась читацька інтуїція, але епілог не поставав перед моїми очима так чітко без її допомоги.

Тож ідеяльним способом не брехати було створити обставини, за яких мені і не потрібно було відповідати. Цього разу мені допомогли.

— О, Хьонсон-ссі повернувся! — я підвівся з землі, роблячи якомога більш невимушений вираз.

— Хороша спроба, Докча-ссі, але, якщо все сказане Ю Саною-ссі про ту жінку — правда, я з тебе не злізу, поки не почую відповіді.

Слова Хівон не мали сенсу, бо я не робив жодних «спроб». Хіба що…

Характерний звук сповістив про оновлення умов сценарію:

[*слуги Андраса прийдуть до вас із обличчям того, кого ви любите]

— Хівон, негайно знайди Хьонсона!

Якщо обставини склалися так, то Андрас справді був найжорстокішим із Демонічних королів. Послати своїх виплодків, які скидалися на живих людей, це було гірше за Вітальну в’язницю та Симулякр майстра теятру, ні, боротися з такими створіннями на цьому етапі не зміг би ніхто із персонажів. На щастя, я не був персонажем.

[Ексклюзивну здібність «Четверта стіна» активовано!]

[Четверта стіна частково пом’якшила дію шоку!]

[«Незламну віру» активовано!]

— Докча-ссі, я тут!

Перш ніж я встиг замахнутися на демона, мій стан охопили міцні руки, притискаючи до себе у поцілунку. Перед почуттям провини я встиг відчути тепло.

***

Лі Хьонсон. 28 років. Другокласний Солдат. Особа, що Відновила Справедливість. Щит.

— Хьонсон-ссі, ти не мусив…

Звісно, Кім Докча сказав би так. Докча-нім — благородна людина і він не хтів би, щоб хтось ніс його хрест. Але не міг же я просто стояти осторонь, коли Джун Хівон сказала, що може статися, коли я побачив нерухомого Докчу перед демоном — його я не бачив, але зміг відчути хвилю магічної сили, що йшла від нього.

[Прибув прихований сценарій!]

–

[Прихований сценарій «Прокляття Демонічного короля Андраса»]

Складність: C~B

Чіткі умови: Поверніть борг Демонічному королю Андрасу до того, як його слуги дістануться вас і заберуть його силою

Обмеження в часі: Завершення шостого головного сценарію

Невдача: Смерть

*у разі вашої смерти прокляття повернеться до втілення без спонсора «Кім Докча»

*слуги Андраса прийдуть до вас із обличчям того, кого ви любите

–

Що ж, не дивно, що Докча завмер, ніби вкопаний. Важко дивитися в очі того, кого любиш, і завдавати вирішального удару.

— А знаєте, про що це мені нагадало? — тон Джун Хівон був невідповідно веселим. — Сьогодні 14 лютого.

— Що?

— 14 лютого, Докча-ссі. День усіх закоханих.

Ні, звісно, Докча-нім знав, адже не було такої речі на світі, якої б він не знав. Принаймні, так іноді здавалося. Просто як і мене, його здивувала згадка про свято. Таким речам не було місця у новому світі.

— Якщо Хівон-ссі натякає, що було б дуже недоречно померти у цей день, то я згоден. Що я маю робити?

Я з готовністю очікував на рішення Кім Докчі. Зрештою, він був моїм командиром і підкорятися його наказам було моїм обов’язком. Тим більше, що я знав, що накази Докчі-німа завжди були спрямовані на те, щоб вберегти групу від найгіршого розвитку подій.

— По-перше, поки ми не знаємо, як зняти прокляття, мусимо передавати його між собою, поки слуги Андраса не підібралися занадто близько. Між тим, як Суйон передала мені прокляття, і нападом демона минуло 3 години. Отже, передаватимемо щодві, — цього я очікував від справжнього командира — завжди піклувався про своїх підопічних. — По-друге, прокляття передаватиметься між мною і Хьонсоном-ссі.

— Не зрозуміла.

Наступне рішення Докчі могло здатися нелогічним, адже чим більше людей демону треба було зловити, тим важче б йому було пристосуватися. Утім, він мав, як і я, звернути увагу на пункт «у разі вашої смерті прокляття повернеться до того, хто вам його передав». Як справжній солдат, Кім Докча намагався уникнути жертв серед цивільних.

— Хівон-ссі та Джіх’є-ссі мають здібності, що допоможуть вам відчути демона, навіть якщо ви не бачитимете його. Залучати в це дітей було б неправильно з багатьох причин, а Ю Сана-ссі… думаю, доречно буде доручити їй наглянути за дітьми.

— І допоки так триватиме? — почувши своє ім’я, Ю Сана тихо наблизилася. На її щирому обличчі виник вираз, який, без сумніву, свідчив про її бажання розділити нашу долю. На щастя, в цьому випадку я навіть не мав просити Докчу-німа підтримати моє рішення — він зрозумів усе сам.

— Я маю незавершену справу у Потойбіччі.

— Докча-ссі ж не збирається помирати? — я вірив у те, що він не покине нас так просто, але якась дивна тривога мене не покидала. Певно, я давно не стояв на варті і не виконував вправ, щоб очистити свідомість від таких непотрібних думок, які могли лише нашкодити нашій справі.

— Ні, не хвилюйся, Хьонсоне-ссі, — Докча коротко усміхнувся й обережно стиснув плече. Моє плече, на диво. Відчуття, що він мені довіряє, відгукнулося теплом десь біля серця.

[Сузір’я «Майстер Сталі» не розуміє природи вашого нового зв’язку]

Так, звісно, я мав пояснити це іще і перед ним.

—…а поки я розмірковуватиму над тим, як зняти прокляття, ми мусимо рухатися.

Я прослухав те, що Докча казав до того, але наказ був чітким — збиратися в дорогу. Для групи, яка з початку сценаріїв була в постійному русі, це було нескладно. Після недовгої розлуки і невеликого поповнення нам саме це і потрібно було, щоб знову об’єднатися, — нескладний сценарій, який ми пройшли б разом.

— Хьонсон-ссі, я хотів би, щоб ти… передав мені прокляття.

— Але ж дві години іще не минули.

— Докча-аджуссі хоче привітати Хьонсона-аджуссі з Днем усіх закоханих, — захихотіла Юсин. Проклятуща дитина. І хто їй узагалі розповів про усе це? Утім, судячи з хитрого виразу Джун Хівон, гадати не доводилося.

— Що ж, тоді я маю доречно йому відповісти, — я намагався надати обличчю незворушности, але з посмішок дітей здавалося, що це мені не надто вдалося.

Вдруге було ніяково. Коли я цілував Докчу уперше, це було питанням життя і смерти, а зараз… Зараз мені здавалося, що ми простоїмо одне навпроти одного аж до появи демонів Андраса, а я так і не наважуся зробити крок. На щастя, Докча-нім завжди мене прикривав. Цього разу своїми вустами.

***

Кім Докча. 28 років. Єдиний читач «Шляхів виживання». Король безладного світу. Безталанний носій прокляття Демонічного короля Андраса.

Знову пролунав звук появи прихованого сценарію, але, на відміну від моїх очікувань, його умови не оновилися. Напевно, для цього недостатньо було просто кілька разів передати прокляття, потрібні були певні обставини. Ми не мали часу для того, щоб з’ясовувати ці обставини, так само, як не мали часу і для того, щоб відволікатися на якийсь дурний сценарій в цілому. Лиха доля і її тимчасова виконавиця — Хан Суйон — обоє не були до нас схильними.

А ще цей день Валентина… Звісно ж, це Джун Хівон не могла промовчати про дату, тож тепер лише лінивий не жартував про новий сценарій і про… нас із Хьонсоном. А тим часом обставини змушували мене поспішати з походом у світ Аїда та зняттям прокляття, адже шостий сценарій мав достатньо перешкод, щоб проходження лише його було вартим семи потів.

— Хьонсон-ссі не боїться? — завдяки Покращенню слуху я міг чути розмову Хівон та Хьонсона, що йшли далеко попереду. — Докча бачив тебе, тож, можливо, наступного разу ти бачитимеш когось із нас.

Джун Хівон і її язик без кісток. Попри те, що вона жінка, мені захотілося дати їй добрячого запотиличника. Та, як і завжди, це викликало б лише більше запитань.

Простий як двері Лі Хьонсон лише стенув плечима і відповів так, ніби не мав жодних потаємних думок стосовно цього:

— Докча-ссі забере у мене прокляття раніше, ніж це станеться.

Я не зміг змусити себе активувати Точку зору всезнаючого читача, щоб дізнатися, чому він так впевнено про це говорив.

— По-моєму, йому просто сподобалося з тобою цілуватися.

Наближалася ніч, і я підозрював, що із настанням сутінок ситуація погіршиться. Разом із тим, я підозрював, що саме такої ночі боги Олімпу відповіли б на мій відчайдушний заклик повернути душу Шін Юсин з Царства Аїда. І усе це вело до висновку, що цієї ночі, якою б важкою вона не була, я мусив покинути своїх компаньйонів, тож справедливо було б, принаймні, полегшити їхню ношу зараз. Особливо ту, що лягла на плечі Хьонсона.

— Аджуссі знає, що вони вже близько? — Джіх’є, ця бісова дівка… Добре, звісно, що в групі тепер було двоє Вбивць демонів і що вона не зазнала впливу Джунхьока у тій же мірі, що й у «Шляхах виживання», але це бажання пхати усюди носа, здається, я розумів, чому вони із Джун Хівон знайшли спільну мову.

— Дякую, Джіх’є-ссі, — попри роздратування, я відповів їй ввічливим тоном. Можливо, я ще міг не програти її Ю Джунхьокові. — Я їх бачу.

— Якщо вони так близько, чому не передати прокляття Хьонсону-ссі?

— А ви що, вже закладаєтеся на те, скільки разів ми з Хьонсоном-ссі поцілуємося? — я навмисно сказав це байдужо-насмішкуватим тоном.

— Ні, авжеж ні, — навіть без Детектора брехні з її збентеженого обличчя було ясно, що це так. — Просто мені цікаво. Майстер ніколи не дозволив би демонам так наблизитися.

— Почнімо з того, що Майстер не дав би Хан Суйон передати йому прокляття. Можливо, якби він вважав, що вона йому корисна і що він матиме вигоду з цього, то пішов би битися з Демонічним королем, — згадавши Асмодея, я продовжив: — Насправді одного разу його вже це згубило.

— Аджуссі хотів сказати «майже згубило»?

— Я сказав саме те, що хотів сказати.

Я прискорив ходу і міцніше стиснув руків’я меча, боковим зором спостерігаючи рух демонів у тінях будинків. У розмові із Джіх’є я не прояснив дечого — демони не наблизилися б, поки ми трималися разом, але ця невелика бесіда мала бажаний результат.

[Деяким сузір’ям цікаво дізнатися більше про минуле втілення «Ю Джунхьок»]

[Деякі сузір’я бажають зміцнення вашого зв’язку]

[1000 монет було переказано]

Я був майже певен, що знаю, яке сузір’я надсилало такі повідомлення. Разом із тим, на їхній жаль, я зараз бажав зміцнення зв’язку зовсім не з Джунхьоком.

— Дві години Докчі-ссі давно минули, — звісно, Хьонсон привітав моє наближення цими словами. Для солдата передовсім важливою була дисципліна.

— Поки все нормально. Думаю, слуги Андраса не встигають адаптовуватися до того, що прокляття переходить із рук у руки, — я збрехав. До того ж правильніше було б сказати «з уст в уста».

— Це ж і був наш плян, чи не так? Тому і треба продовжувати, — його голос став тихішим, ніби Хьонсон збирався сказати щось особисте… чи уникнути вух Джіх’є та Хівон. — Докча-ссі, будь ласка…

[Ексклюзивну здібність «Точка зору всезнаючого читача» активовано!]

«будь ласка»

[Через надмірне занурення використання здібності «Точка зору всезнаючого читача» було скасовано]

Га?

Це було дивно, адже здібність було вимкнено майже одразу, але також… я усе ще міг чути цей благальний тон у своїх вухах. Певне, це був той випадок, коли навіть Четверта стіна не могла допомогти мені відмежуватися від реяльности.

До речі, Хьонсон усе ще не завершив свою репліку.

— …ти ж наш командир.

Так, було логічно, що він сприймав мене так. Що ж, було ще кілька годин до заходу сонця, я міг ризикнути. Тим більше, що було дещо, що я хотів дізнатися.

— Командир, напевно, не надто відповідне слово, але дякую за турботу, Хьонсоне-ссі, — помітивши його засоромлений вираз, я продовжив у тому ж тоні: — Я серйозно, я справді це ціную. Я також знаю, що можу, не хвилюючись, залишити групу у руках Хьонсона-ссі. У надійних руках.

Широкі долоні цих самих рук обхопили моє обличчя, даруючи лише одне відчуття — відчуття безпеки.

***

Лі Хьонсон. 28 років. Другокласний Солдат. Особа, що Відновила Справедливість. Королівський щит.

— Знову цілуєтеся, га? — цього разу голос Джун Хівон наздогнав мене навіть раніше, ніж сповіщення про початок нового сценарію. — Нам пощастило, що це день Валентина, а не Різдво, бо омели тут, — вона вказала в бік вцілілих дерев, — повно.

Якщо я посивів би до кінця сценарію, що іще не можна виключати, це було б цілком на совісті Джун Хівон. Бо не встиг Докча-нім закінчити свою промову, де чомусь хвалив мене за те, що я і так мав робити, як прийшла ця жінка і почала говорити такі ж… бентежні речі.

— Вечоріє, — я залишив слова Джун Хівон без відповіді, але, здається, її це лише потішило. І за що мені це? — Необачно буде рухатися вночі, треба знайти відносно безпечне місце для табору.

— Я згоден із Хьонсоном-ссі. Чому б Хівон-ссі не піти на розвідку?

— О, я зрозуміла, молодят треба залишити наодинці, — і вона зникла так само раптово, як і з’явилася, не чекаючи, поки Докча-нім ще щось їй відповість.

Але це було дивно. Чому всі поводилися так, ніби ми пара? Тобто, авжеж, обставини сценарію були трохи ніяковими, але хіба був инший вихід? Тим більше у світлі того, що сказала инша Шін Юсин, було логічно, що Докча-нім поклався у цьому на мене, адже саме я був «щитом» нашої групи. І те, що він мені довірився, лише означало, що я не міг його підвести. Але, звісно, я і не збирався.

До речі, дивним було також те, як сам Докча-нім реягував на всю цю катавасію. Я чомусь думав, що у такій ситуації — хоча, напевно, раніше я і уявити не міг, що якась така ситуація відбудеться — Докча не втрачатиме свого звичного почуття гумору, а тут… Його реякція була якось навіть схожа на мою. З иншого боку, було приємно, що ми бачили усі події зі спільної точки зору.

— Суйон-ссі? Ви щось хотіли? — ця нова жінка, певно, вже не була Першим Апостолом, бо зараз радше скидалася на школярку, і не випромінювала більше загрозу, радше якесь відчуття, що, якби я хотів посадити її на плече і понести, то не відчув би ваги.

— Так, — принаймні, її голос звучав упевнено. — Я хотіла особисто подякувати Хьонсона-ссі за те, що ти робиш. Ми не були особисто знайомі раніше, тому я особливо ціную твою допомогу.

— Я б охоче зробив це для будь-кого.

Насправді я розумів, чому Хан Суйон прийшла до нас по допомогу. Навіть зараз, попри те, що перебування в групі гарантувало певну безпеку, я відчував, як погляди демонів спрямовані на мене, як вони вичікують, щоб напасти. Дійсно моторошне відчуття, особливо, якщо ти сам-один.

[Втілення без спонсора «Хан Суйон» використала здібність «Детектор брехні»]

[Втілення без спонсора «Хан Суйон» визначила, що ваші слова є брехнею]

— Гаразд, підловили.

— Хьонсону-ссі не треба пояснювати, — чомусь у голосі жінки були нотки розуміння, які я зазвичай чув у тоні Докчі-німа. — Ти солдат, тож це твій обов’язок — захищати командира. І хоч Докча і не називає себе таким, але ж саме він — Король світу без монархів.

— Дякую, — я з полегшенням зітхнув. — Я вже думав, що ви казатимете щось таке, як Хівон та Джіх’є.

— Я не хочу, щоб Хьонсон-ссі почувався незручно, адже це через мене ти в такому становищі. Але я мушу запитати: якими Хьонсон-ссі бачить цих демонів? Слуг Андраса, я маю на увазі.

— Я не можу вам сказати. Я ще не бачив їх зблизька.

Цього разу я не отримав сповіщення про те, що Хан Суйон використала Детектор брехні. Напевно, вона мені повірила.

— Дві години минули, Хьонсоне-ссі, — на щастя, Докча-нім повернувся і розпитування з боку Хан Суйон припинилися. Насправді вона поспішила зникнути з очей. На її місці я теж почувався б винним.

— Так швидко?

— Ну якщо тільки ти не хочеш ближче познайомитися з демонами? — і знову, Докча-нім ніби міг бачити те, що бачив я.

— Я міг би ще трохи…

— До того ж Хівон-ссі знайшла місце для табору, тож я б радше дозволив тобі спокійно займатися підготовкою до ночівлі, ніж вигляданням небезпеки. Для цього у тебе буде ціла ніч, поки я буду в Царстві Аїда.

У словах Докчі-німа, як і завжди, була залізна логіка, тож хіба я міг відмовитися? Поцілунок змішувався із відчуттям того, що я перекладав на нього ношу, яку мав би нести сам.

***

Кім Докча. 28 років. Єдиний читач «Шляхів виживання». Один із носіїв прокляття Демонічного короля Андраса. Король безладного світу.

Що ж, навіть із Хан Суйон могла бути користь, зрештою. Поки вони з Хьонсоном розмовляли, завдяки Точці зору всезнаючого читача його думки були в мене як на долоні. Насправді я навіть почувався трохи незручно через те, що бачив так багато, особливо на запитанні про те, чиє обличчя Хьонсон бачив у слуг Андраса.

«Докча-нім»

Добре, що я йшов позаду, бо таке збентеження точно дало б Джун Хівон привід іще познущатися. Цікаво, що б вона сказала, якби дізналася, що означає та подоба, в якій з’являлися ці демони перед очима смертних. Напевно, ми не позбулися б її кпин до самої смерти. Тож, напевно, передавати прокляття Хівон було не найкращою ідеєю. Це нагадало мені, що треба було залишити інструкції на той випадок, якщо увечері мені вдасться потрапити ту, звідки зазвичай шукали виходу.

— Ти певен, що зараз найкращий час для того, щоб виконувати твій плян із Шін Юсин? Тобто, ти ж маєш її малу копію, чому не відкласти це до того, як впораємося з прокляттям Андраса?

— Я і не сподівався, що ти зрозумієш, Хан Суйон. Я пообіцяв і збираюся дотриматися свого слова.

[Ексклюзивну здібність «Точка зору всезнаючого читача» активовано!]

[Персонаж Лі Хьонсон поважає вашу шляхетність!]

[Деякі сузір’я вражені вашими добрими вчинками]

[200 монет було переказано]

Шляхетність та добрі вчинки, авжеж. Щось, що втратило ціну в цьому світі і почало межувати з лицемірством.

— Гей, я не остання сволота, що б ти собі не думав, — Суйон штурхнула мене ліктем, і я зі здивуванням помітив, що поштовх був сильнішим, ніж зазвичай. Мабуть, вона почала нарешті вкладатися у фізичні стати. На жаль, Хан Суйон не була персонажем «Шляхів виживання» і я не міг перевірити це за допомогою Переліку персонажів.

— Що тоді? Чому тебе раптом це хвилює?

— Може я не хочу, щоб ти помер, — голос Суйон став гірким, ніби тільки сказати це коштувало їй тисячу монет. Враховуючи те, що вона сподівалася на спонсорство Дракона Чорного Полум’я Безодні, можливо, так певною мірою і було.

— Здається, це не надто тебе хвилювало, коли ти принесла це прокляття в нашу групу, — Ю Сана. Справді, вона була дівчиною із золотим серцем, але у відповідний момент це золото згадувало, що воно, взагалі-то, метал, і що з нього можна кувати леза.

— Не варто сваритися. І, відповідаючи на запитання Суйон-ссі, я вважаю, що демони не зможуть напасти на того, чия душа не знаходитиметься у тілі.

— Про що ти? — їй варто було уважніше читати те, що вона плагіятила.

— Ю Сана-ссі, ти готова?

— Так, — Ю Сана натомість зрозуміла мій намір одразу.

— Тоді мені варто почати готуватися до мандрівки. Але… якщо я раптом помилився і демони захочуть напасти, поки я буду без свідомости, хоча я певен, що цього не станеться, то… Хьонсоне-ссі?

— Так?

— Ти матимеш забрати прокляття до того, як вони уб’ють мене. Инакше я залишуся в Царстві Аїда, а це не найулюбленіше моє потойбіччя, — Хан Суйон нервово хихотнула. Здається, вона зрозуміла ті ризики, що їх ніс такий плян. Хоча, звісно, їх було важко не зрозуміти.

— Докча-ссі має на увазі, щоб я… — здалося, що Хьонсону і не треба продовжувати, адже усі слова були написані на його обличчі. Червоною фарбою. —… поцілував його без дозволу?

— Ти маєш мій дозвіл поцілувати мене тоді, коли вважатимеш за потрібне, — лише вимовивши, я зрозумів, наскільки двозначно це звучало, та, на щастя, поряд не було ні Джіх’є, ні Хівон.

Я зробив поспішні висновки. Підступ прийшов звідти, звідки не чекали.

— Докча-ссі буде Сплячою Красунею? — Ю Сана засоромлено хихикнула. — Вибач.

Джун Хівон повернулася з розвідки із ящиком соджу та таким самим ящиком солодкої газованої води, справедливо відзначаючи, що групі варто було відсвяткувати перемогу у п’ятому сценарії. Хьонсон хотів було заперечити, що це був не найкращий час, щоб випивати, але навряд чи пляшки із соджу з’явилися посеред зруйнованого світу самі собою. Не дивно, що цей бог вирішив мною зацікавитися. Закладаюся, він тішився з цього сценарію не менше, ніж Сузір’я, що любить змінювати ґендер, яке заповнювало мої вуха непрямими повідомленнями.

— Ви всі дуже добре попрацювали, — я підніс тост за своїх компаньйонів. — Тож заслуговуєте на відпочинок. Трохи соджу ще нікому не нашкодило, Хьонсоне-ссі, сідай.

— Так-так, ми зрозуміли. Ти теж був доволі крутим, Докча-аджуссі, коли бився із тим доккебі. Майже перевершив Майстра, знаєш? Не здивуюся, якщо ти вигадаєш, як пройти і цей сценарій лише за вечір.

Трясця, Лі Джіх’є, напевно, думала, що робить комплімент, але насправді я не знав, як повернути борг Демонічному королю Андрасу. Як єдиний читач мав би знати, але, якими б буквальними часом не були «Шляхи виживання», зараз я не бачив буквального шляху розв’язання цієї проблеми. Ми ж не могли повернути до життя Сона Мінву?

На щастя, алкоголь поволі зробив язики моїх компаньйонів надто повільними, щоб продовжувати ту ж тему. На щастя, бо я не мав нічого, що міг би запропонувати їм замість відповіді.

Зрештою залишилися тільки я та Ю Сана. Лі Хьонсон, як справжній солдат, не міг дозволити собі випити забагато, а коли відчув, що приємна втома від сп’яніння огортає його, то миттю підскочив і вирушив оглядати околиці на предмет небезпек і щоб провітрити голову. Утім, йому я міг завжди довірити завдання не ставити зайвих запитань. Навіть ця проклятуща Лі Джіх’є заснула, утім, я підозрювала, що вона дісталася соджу, ігноруючи той факт, що наливати його самій собі було поганим тоном.

Я не пив багато навмисне, але Ю Сана… Здається, вона випила чотири пляшки і на ній усе ще не було явних ознак сп’яніння. Я і подумати не міг, що вона може випити стільки. Напевно, провиною усьому — оманлива тендітна зовнішність. У цьому світі Ю Сана більше не була «тендітною».

— Я можу випити доволі багато, — ніби прочитавши мої думки, зауважила вона. — Але я не могла дозволити собі безрозсудно напиватися.

Авжеж, у компанії було багато чоловіків, які хотіли б побачити її занадто п’яною. Узяти хоча б Хана Мьонґо, ще одного носія демонічного прокляття. У певному сенсі наш світ був зруйнованим ще до початку сценаріїв.

— Але тут же можна?

Перш ніж обставини стали аж надто інтимними (а я не став насправді «Сплячою Красунею»), повітря пронизав електричний розряд, супроводжуваний сповіщенням про непряме повідомлення:

[Сузір’я «Бог Вина й Екстазу» бажає поговорити з вами]

— Невже вони хочуть, щоб ми випили ще?

— Ти ж не думала, що соджу з’явилося тут без причини? Утім, не пий надто багато, Ю Сана-ссі, принаймні один із нас має залишатися тверезим.

— Я б не подумала, що Докча-ссі не вміє пити…

— Тверезим я на це не погодився б просто.

Це було перебільшенням, що мало на меті розрядити обстановку. Я не для того увесь день готував групу до свого походу в Царство Аїда, щоб зараз повернути назад. Не тоді, коли від мене залежало життя Юсин. Не тоді, коли своєю відсутністю я наражав людей на небезпеку не менше, ніж своєю присутністю.

— Приємно мати когось, з ким можна було б випити, — після кількох пляшок озвалася Ю Сана. До цього мені і не спадало на думку, що ми пили мовчки. Напевно, за инших обставин це здавалося б дивним. — Инакше почуваюся самотньою.

— У нашій групі Ю Сана-ссі ніколи не буде самотньою.

Я сказав це напівжартівливо, але відчув, як відстань між нами скорочується. Простий вияв довіри, але соджу та, певно, дурна атмосфера дня Валентина змусили мене почуватися розчуленим.

— Знаєш, Докча-ссі, ти міг би поділитися своїм тягарем. Не обов’язково нести його самому.

— Ти впевнена? — її обличчя було близько, надто близько, щоб її природній чарівності можна було опиратися. А можливо, цього хотіли боги, що спонсорували Ю Сану.

— Так.

Хай там як, та я поцілував її вуста, але їхня м’якість видалася невідповідною.

***

Ю Сана. Вік невідомий. Наймолодша дитина в сім’ї. Атрибут невідомий. Втілення небули Олімпу.

[Ви такі кумедні]

Разом із повідомленням про появу прихованого сценарію на асфальті з’явилися слова Бога Вина й Екстазу. До речі, із небом відбувалося щось дивне: скупчувалися хмари і де-не-де виднілися блискавки. Чи могло це бути пов’язано з тим, що прокляття Демонічного короля Андраса перейшло до нової людини? До речі, варто було б подивитися на вміст системного повідомлення, перш ніж вирішувати, що робити далі.

–

[Прихований сценарій «Прокляття Демонічного короля Андраса»]

Категорія: Прихована

Складність: C~B

Чіткі умови: Поверніть борг Демонічному королю Андрасу до того, як його слуги дістануться вас і заберуть його силою

Обмеження в часі: Завершення шостого головного сценарію

Компенсація: Милість Демонічного короля Андраса

Невдача: Смерть

*слуги Демонічного короля Андраса наразі полюють на втілення «Ю Сана»

*у разі вашої смерти прокляття повернеться до того, хто вам його передав

–

На жаль, я не могла потішити Докчу тим, що в сценарію з’явилися нові умови. Та навіть якби і так, навряд чи я могла б його цим здивувати. Кім Докча ретельно продумував усе наперед і саме завдяки цьому ми мали б мати можливість пережити цю ніч без нього.

У розмові Докчі-німа з Діонісом прослизнуло дещо, що здивувало мене:

— Коли мій батько зійшов до смертних, моя матір загинула.

— Це трохи відрізняється від того міту, що знаю я, — сперечатися зі словами сузір’я відчувалося як дуже хоробрий вчинок, хоча і трохи дурний, але саме за це я заслужила схвальний погляд від Докчі. Вивчення історії в коледжі усе ж могло виявитися корисним.

[Здається, ви, люди, знаєте доволі багато про мене]

— Насправді мені цікаво, який із двох мітів є правдивим? — більш того, Докча мав значно більше сміливості у розмові із сузір’ями. Як би він це не заперечував, збоку скидалося на те, що саме він був головним героєм цієї історії. Не міту про народження Діоніса, авжеж, але тієї, яку ми проживали зараз.

[А чи має це значення?]

— Так. Бо нам потрібно, щоб друга версія виявилася правдивою.

[Який нахабний смертний]

На мить здалося, що Діоніс відмовить на прохання Докчі. Можливо, якби я втрутилася і говорила більш м’яко…

[Але мені справді подобаються нахабні смертні]

Звісно, Діоніс був геть не таким, як його батько. Мені варто було здогадатися.

[Богиня потойбіччя дійсно відповість на моє прохання згодою. Але Царство Аїда лихе і темне, не можу гарантувати твоє повернення живим]

Не міг залишитися і вижити, не міг піти і вижити, мабуть, Докча був перед насправді складним вибором. З початком сценаріїв ми усі стикалися із такими, але він завжди міг впоратися найкраще.

[Я не відступлю]

Наступної миті енергія, яку випромінювала присутність Діоніса, помножилася в декілька разів, стаючи майже нестерпною для смертних, а тоді раптом зникла. Разом з тим Докча без свідомости впав поруч. Напевно, його душа шукала свій шлях через геть инший сценарій.

Що ж стосувалося нашого… Я вже помітила, що багато з речей у цьому світі були аж надто буквальними, що і не дивувало, враховуючи те, що втілення найчастіше проходили сценарії саме розраховуючи на силу. Точною умовою цього прихованого сценарію було…

— Ти з ним говориш? — Хан Суйон наблизилася і поторсала Докчу за плече. — Здається, він випив достатньо, — я і не помітила, що проговорювала щось вголос.

— Де ти була?

— У справах.

— Навіщо повернулася?

— Не треба бути такою ворожою, Ю Сана-ссі, — Хан Суйон сіла поруч, з протилежного від Докчі боку. — Я більше не Перший Апостол.

— І ти думаєш, що це так просто скасує те, що ти накоїла?

— Мабуть, що ні. Але я можу допомогти тобі із тим, над чим ти зараз так тяжко думаєш. Можливо, я знаю про цей світ не так багато, як Докча, але точно більше, ніж…

— Ніж я? — слова цієї жінки дратували, але можливо… можливо, вона мала рацію? Тим більше, що порадитися із Докчею я не могла. — Тоді чому ж сама не розгадала, як зняти прокляття?

— Боялася, що не стане часу.

— Шостий сценарій почнеться за три дні, — неохоче визнала я. — Не знаю, скільки він триватиме, але, якщо ми не розгадаємо це…

— То і ти, і я, і Докча, і Хьонсон-ссі — усі загинемо. То це означає, що ти приймеш мою допомогу?

— Це означає, що я прийму твою спокуту.

— Овва, Ю Сана-ссі не думала писати? З-під твого пера виходили б чудові фрази, — так, я чула, як Докча казав щось про те, що Суйон письменниця. Здається, він вважав її далеко не найкращою у своїй професії. Тому я не знала, як реягувати на такий комплімент, та і чути його від цієї жінки було дивно.

— Я більше читачка.

— Як і Докча. Зрозуміло. То що, в тебе є якісь ідеї?

— Думаю, умови сценарію треба сприймати буквально. Суйон-ссі була проклята, коли вбила перевертня, а сценарій вимагає повернути цей борг. Але я не думаю, що ми можемо повернути з мертвих перевертня.

— Ні, але ми можемо врятувати життя иншому, — припустила вона. — Божевільний плян, звісно…

Я не слухала подальші коментарі Хан Суйон, адже вже знала, що робити. Навіть без звуку сповіщення про оновлення умов сценарію.

***

Кім Докча. 28 років. Єдиний читач «Шляхів виживання». Один із носіїв прокляття Демонічного короля Андраса. Король, що повернувся зі щитом.

Пробудження після спуску до Царства Аїда було майже таким само болючим, як і воскресіння після використання привілеїв Короля Невбивання. Але, на диво, першим, що я побачив, розплющивши очі, були не обличчя моїх компаньйонів, а спливаюче вікно зі сповіщенням від Зоряного потоку:

[Прихований сценарій завершено]

[Ви отримали милість Демонічного короля Андраса за успішне виконання прихованого сценарію]

[Ви отримали 2000 монет як компенсацію]

[Виконавці: Хан Суйон, Кім Докча, Лі Хьонсон, Ю Сана]

Неймовірно, їм справді вдалося це, поки я був у потойбіччі? Слова Джунхьока про те, що моя група розвивалася краще, коли мене не було поруч, знову справдилися і це трохи дратувало. Крім того, якщо я, навіть не беручи прямої участи в зачищенні сценарію, отримав дві тисячі монет, то компенсація для решти була більшою. Добре, бо останнім часом я монополізував виконання сценаріїв і моїм компаньйонам не завадили б певні матеріяльні заохочення.

На щастя, серед числа виконавців не було Джун Хівон, тож я сподівався, що зможу з часом позбутися згадок про умови цього сценарію, а однак… мені було цікаво, як було досягнуто «повернення боргу Андрасу».

— А, прокинувся? — жіночий голос пролунав десь позаду і, обернувшись, я помітив невисокий силует проти сонячного світла. Схоже, коли компаньйони пішли, то залишили мене у приміщенні найближчого супермаркету.

— Суйон?

— Так, схоже, Ю Сана-ссі взяла від тебе звичку залишати моїх аватарів за няньку.

— Де вона сама? І де решта?

— Вже повертаємося. Треба було знайти одного перевертня…

Ну звісно, якщо не можна було повернути з мертвих Сона Мінву, то потрібно було врятувати життя иншому перевертню. Ю Сана була відмінною слухачкою, тож підмітила усі деталі прокляття і зробила логічні висновки. Добре було мати поруч когось із настільки світлим розумом.

— Ю Сана-ссі добре впоралася з обов’язками лідера групи, еге ж?

— Взагалі-то, це я придумала, як позбутися прокляття, — аватар Суйон ображено відвернувся і сів на підлогу на віддалі від мене.

— Тож все закінчилося на тому, на кому і почалося. Це кліше, — мій настрій був піднесеним через те, що сценарій було успішно завершено, тож я вирішив познущатися із Хан Суйон іще трохи.

— Тобі треба знати, Докча-ссі, що Джунхьок приходив, — утім, здається, вона мала на меті те саме.

— Хотів мене убити?

— Спочатку так не здавалося. Ну, до моменту, поки він не побачив, як ви з Ю Саною-ссі цілуєтеся, — Суйон хихотнула. — Шкода, що він не знав, що це лише через прокляття, — звісно, що вона не стала нічого пояснювати Джунхьокові.

— І через волю Діоніса, якщо тобі цікаво. Та яка в біса Джунхьокові різниця, чи цілував я Ю Сану-ссі?

— Якщо подумати, якби я побачив Докчу-ссі у такій ситуації і не знав би, у якому він становищі, мені теж це б не сподобалося, — голос Хьонсона пролунав зовсім близько, тож я трохи здивувався, що не помітив їхнє наближення раніше. На спині солдата спала Ю Сана — принаймні, мені здалося, що вона спала, адже жодних видимих поранень на ній не було. Прослідкувавши за моїм поглядом, Хьонсон відповів на німе запитання: — Із Ю Саною-ссі все гаразд. Нам довелося усю ніч продиратися через монстрів, щоб завершити сценарій.

— Мені шкода, що вам довелося пройти через це без мене, — щиро відповів я. Дочекавшись, щоб Хьонсон обережно поклав непритомну Ю Сану на підлогу магазину, я все ж запитав: — Чому Хьонсон-ссі каже, що розуміє реякцію Ю Джунхьока?

[Ексклюзивну здібність «Точка зору всезнаючого читача» активовано!]

«О Господи.»

«Це ніяково.»

Обличчя Хьонсона повністю відображало його думки, тож я скасував здібність. І зі звичайної точки зору було видно, як його щоки поволі заливав рум’янець.

— Ну, Джунхьок-нім думає, як солдат: стосунки і почуття заважають виконанню обов’язку.

— І Хьонсон-ссі теж так думає? — я безсоромно долив фарби до і так почервонілого обличчя Лі Хьонсона.

— Ні, не зовсім. З днем Валентина, Докча-ссі.

— Га?

Замість відповіді Хьонсон огорнув моє обличчя широкими долонями і накрив мої уста своїми. Щось, що ми робили безліч разів під час минулого сценарію, майже стало звичкою, тож не здавалося дивним і після його закінчення. А все ж, відчувалося геть по-иншому.

— І тебе з днем Валентина, Хьонсоне-ссі. Бачу, ти таки вирішив скористатися моїм дозволом на поцілунок.

Десь позаду синхронно захихотіли Джун Хівон, Лі Джіх’є та Хан Суйон. Відчуваю, якби я міг померти від сорому просто тут і зараз, то вони зробили б мені надгробок зі словами штибу:

Тут лежить Кім Докча, який хоч і не був Сплячим Красенем, але усе ж отримав достобіса поцілунків до своєї смерти. Він був гівнюком, тож можете за ним не плакати.