Якось сиділи ми у Яви на ґанку, та й мовив він:
— Сьогодні я втратив останній молочний зуб. А це означає, що скоро в мене виростуть зуби мудрості.
Звісно, сперечатися з другом я не став. Та й звідки мені знати, в якому саме віці ті зуби мудрості з’являються? У бабусі, наприклад, тих зубів мудрості повний рот, але вона постійно їх лікує. А у діда взагалі ті зуби золотом вкриті. Тож, мабуть, у Яви також скоро почнуться ті ж проблеми.
— А хто тобі сказав, що він останній? — обережно поцікавився я, бо у сам ще кілька молочних мав.
— Як хто? Стоматолог. В районній поліклініці!
— О.
І замовчав. Чесно скажу, було ніяково. У Яви не залишилось жодного молочного зуба, в мене аж два! І хоч один з них вже хитався, а я всіляко торкався його язиком, аби пришвидшити процес, все одно він тримався за ясна як дід Варава за рушницю! Кляті зуби! Аж незручно перед Явою, що вони такі в мене міцні.
Ява поліз до кишені, а через хвильку дістав звідтіля маленький мішечок. Потрусив ним перед моїми очима й заявив:
— Ось, він тут. Думаю, треба його заховати десь у подвір’ї. Чи заховати? — він почухав підборіддя. — Словом, як скарб. От уяви собі, років через сто будуть у Васюківці археологи працювати. Ото й відкопають того зуба мого, скажуть: «Ось тут ми знайшли зуб відомого жителя Васюківки, самого Івана Реня! Уявіть собі, цей знаменитий чоловік також мав зуби!»
Я подумав про те, чим збирається прославитися Ява. Напевно, в нього вже були якісь плани щодо цього.
— А де саме збираєшся закопати його?
— Десь там попід тином. Гарна місцина, правда? Там й ромашки ростуть, і прохолодно влітку. Я вже навіть коробочку пригледів.
— Яку?
— Та там у діда бачив, вона вже трохи заржавіла. Він колись туди черв’яків складав. Тепер вона без діла лежить.
Кожного разу, коли Ява збиравсь щось взяти у діда, я напружувався. Якось не хотілось потім отримувати на горіхи. Однак Ява пашів впевненістю, а я досі бентежився через свої молочні зуби, тож…
Ява зник у напівтемряві повітки. Зашарудів там чимось, щось впустив, щось навіть на нього впало. Я чув оте «Дідько ти лисий, а щоб тебе злидні обсіли!» Нічого собі, майже як дід Варава. Мабуть, дійсно зуби мудрості вже ростуть. Ява потроху перетворюється на свого дідуся.
— Ху! Знайшов нарешті!
Він вийшов з повітки, вкритий пилом, ніби в брудну фіранку загорнений. Чхнув кілька разів, але виглядав задоволеним. Я зазирнув в повітку й побачив там такий гармидер… Ой леле, це ж дід Варава по голові не погладить. Навіть про зуби свої забув. Схопив Яву під руку та й швиденько повів його до тину.
— Та я потім приберу! А зараз в мене є справа важливіше.
Та я не сперечався. Дід Варава, на щастя, пішов у сільмаг. На щастя, тому що там він міг застрягнути аж до вечора. Мабуть, скоро і Ява так ходитиме… Ох, з ким я тоді в пригоди втраплятиму, якщо Ява візьме та й стане як дід? Бо перші дзвоники вже є, я ж бачу. Як же ж прикро, як гірко? Що ж його робить?
Отже, пішли ми до тину. Добре, що Ява дорогою підібрав Яришкину лопатку. Дід Варава зачинив сарай з приладдям, тож довелось би нам колупатися в землі руками. Маленька лопатка не набагато краще, але щось.
Ява не збирався виривати глибоку яму. Так, щось покопирсався трохи, витер піт з чола та й гепнувся перед ямкою.
— Все, досить. Давай-но сюди мішечок, туто й закопаю.
Я дав йому мішечок з коробочкою. Він поклав мішечок всередину, а потім обережно опустив в яму. Яке щемливе прощання з дитинством чи… з молодістю? Я ж не знав коли ті зуби мудрості полізуть, а як вже прямо зараз? Та і Ява дивно поводився. От як мені його наздогнати? До лікаря поїхати, попросити, щоб ті зуби висмикнув! Я вже налаштувався мамі сказати про своє рішення. Нехай і в мене зуби мудрості ростуть, нехай і я на діда Вараву схожим стаю! Аби лишень з Явою разом!
Поховав він той зуб, пальці брудні, під нігтями земля, сам аж червоний від зусиль. Видно, зуб добряче мучив його. Я того не бачив, але, здавалось, що дірка була там від карієсу, як в бублику.
Встав Ява, струсив з себе залишки землі й потоптався по місці поховання.
— Ось тут, Павлушо, спочиватиме мій останній молочний зуб. Ти не хвилюйсь, ми й твій останній так поховаємо!
Еге ж. Знати б, коли вони випадуть. А що як ніколи?
— Та я не хвилююсь. Просто незвично.
— А що незвичного? — здивувався Ява, кинувши сестриччину лопатку назад, під вишню.
— Тепер ти ж ніби дорослішим став.
— Я? — він дивом не гепнувся назад, на зубове поховання, але за тин вчепився.
— Ти вже як дід Варава говориш. Думаю, це знак.
— Ніякий це не знак! Мені до діда Варави далеко!
Придивися я до нього, та він навіть рота відкрив, свої зуби продемонструвавши! Не бачив я там жодної мудрості, зате помітив кілька дірок, а ще пусте місце там, звідки зуб випав. Може, й дійсно не росло у роті Яви нічого такого, однак… Похитав язиком свій молочний та зітхнув.
— Ну то й добре, — зрештою мовив я. — Встигнеш ще як дід Варава бути.
— Ось бачиш! — вигукнув Ява й на одній нозі крутнувся. — Не в зубах щастя.
Може й не в зубах, однак мама завжди казала берегти їх, а бабуся бідкалась, що грошей не вистачить на ті всі коронки.
— Слухай, а як археологи здогадаються, що тут зуб твій спочиває?
— Та якось вже, — Ява махнув рукою. — Якщо чесно, мені вже ця забавка набридла. Та й ще одне…
Він кивнув в сторону калитки. Дід Варава повернувся з магазину та бубонів собі щось під носа. Помітивши нас, він одразу ж набрався сил, навіть спину випрямив і давай:
— Що, нероби, вроки не вчите, а все вештаєтесь без діла? То ото я вам знайду заняття, вишкварки ви блідолиці!
— Повітка, — тихо нагадав Ява й позадкував вбік городу.
Добре, що через тин стрибати як ми дід Варава вже не міг. Але він точно вчув щось недобре, бо на нас націлився й вже рушив сюди. Тікали ми з Явою з місця злочину, наче вжалені. Плювався дід Варава нам в спину, але не переслідував. Це він поки що не бачив, яке стихійне лихо повітку зачепило.
— Знаєш, — відхекавшись, сказав мені Ява. — А він мені насправді ту коробочку не віддавав.
Я засміявся. Та ні, зареготав! То що ті молочні зуби, що ті зуби мудрості, все одно Ява залишиться Явою! Ох, і перепаде ж йому, коли дід дізнається! Але зараз…
Дивився я на усмішку свого найкращого друга, відчував себе безмежно щасливим. Яка ж в нього вона гарна, дійсно красива, навіть без одного зуба, навіть з карієсом!