Юнґі плететься по вулиці. Навколо шум-гам, люди повертаються з роботи додому, а хтось тільки їде на гуртки, в спортзал чи куди там ще можна. Ось поряд пройшла шумна компанія підлітків, які обговорюються новий випуск якоїсь програми.
Міна вони абсолютно не цікавлять. Він втомлений, як і морально та і фізично. На роботі отримав наганяй від начальника, адже папери на його столі стоять не так як у всіх. І байдуже що це йоги робоче місце і він тільки приніс ті документи. В автобусі довелося слухати якусь попсу, яка лунала з навушників підлітка. Цей «чарівний» юнак мало не впав на нього декілька раз, звичайно, поручні ж просто так вигадали.
Права нога не переставала нещадно боліти, а зап’ястя нило весь час поки Мін заповнював папери.
Юнґі нарешті підходить до свого під’їзду, хвилин п’ять шукає ключ і нарешті потрапляє в будинок. Потім він витрачає багато зусиль для того, щоб піднятися на четвертий поверх і потрапити у квартиру. Омега знімає взуття і верхній одяг та падає на диван у вітальні. Сил поворухнутися зовсім немає.
Мін почувається нещасним, останнім лайном. Чому у всіх людей є сили на те, щоб робити щось окрім роботи? Як тільки вони можуть залишатися на вічному позитиві? Чому він досі не може зрозуміти як правильно працювати з тими тупими клієнтами, до яких нічого не доходить.
Чому інші, а не я?
Чим я гірший?
Чому мені нічого не вдається?
Можливо, це не моє, і варто все кинути?
А що тоді моє?
Юнґі повністю віддається своїм тужливим думкам і заплющує очі. Він дозволяє негативу і переживанням плодитися в його голові, дає їм контроль. В нього ні на що немає сил, навіть на те, щоб підійти до вікна і опустити жалюзі, щоб вечірнє сонце перестало освітлювати приміщення.
Мін пролежав на дивані не мало часу: небо з яскраво рожевого стало темним, майже чорним.
З місива думок його витягнув звук ключа, що повертається в замковій щілині.
— Юнґі -яя, ти навіть не уявляєш що сьогодні трапилося!
Зазвичай, Мін любить чути цей гучний і в більшості випадків веселий голос, адже належить він Чон Хосоку — альфі, якій тримає серце Юнґі у своїх руках. Проте не сьогодні, зараз його тільки дратує надмірна радість і позитив.
Чому всі веселі, а він так не може?
Що з ним не те ?
Якби у Міна були сили, то він би накричав на альфу і вигнав його з кімнати. Зараз він лише мовчки злиться та активно займається самокопанням.
— Юні? — голос Хосока став тихішим і занепокоєним коли альфа зайшов до кімнати й побачив свою половинку безсильно розпластаною на дивані.
Чон підійшов ближче і поставив свою велику долоню на чоло Міну. Омега ж притиснувся до неї обличчям коли Хосок почав ніжно погладжувати щічки.
— Кошенятко, щось трапилось?
Ніжний, сповнений любові голос Хосока зриває з Юнґі всі замки та на очах з’являтися перші сльози. Вже за мить Мін плаче, захлинаючись, а його спину ніжно погладжуючи міцні, ще трохи холодні з двору руки. Альфа міцніше притискає юнака до себе, ховає його обличчя десь в себе на плечі й ніжно осипає маківку поцілунками.
—Хо-обіі, —чути через схлипи голос омеги.
— Так кошенятко, я тут Юні…
— Чому все саме так? Га? Чому саме я такий нездара?
Омега схлипує, і ледве розмовляє крізь сльози які течуть без зупину. Хосок є не перериває цей монолог, хоча йому боляче дивитись і слухати такого Юнґі , який не приймає себе, Юнґі який потім страждає від цього.
— Чому, чому? Чому цей тупий Чан, який зовсім недавно привалив до нас на роботу може працювати в тій глюканутій програмі, а я ні? Чому мій дурний начальник знову до мене придирається? Чому всі люди мають енергію і сили, а я ні? Звідки вони тільки їх беруть? Чим я гірший за них? Може просто все кинути і закритися в кімнаті, чи просто спитися, а потім ще й накуритися? Чому саме я мусив посковзнутися на тих сходах і впасти так, що тепер мене жахливо болить щиколотка і зап’ястя? Чому я такий не везучий? Адже тільки тиждень тому я впав зі стільця і заробив собі розтягнення і синяки…
В кінці голос омеги зламався і Юнґі різко затих, а потім знову почав плакати. Хосок лише легенько похитав головою і нахмурився. Він прекрасно знає, що Юнґі схильний до самоконтролю і самокритики, які можуть перерости у самобичування.
Мін ставить собі високу планку, а коли не може її досягти, або хтось робить це швидше за нього, то замість того щоб проаналізувати ситуацію, омега лише шукає в собі вигадані мінуси.
—Юні-я, кошенятко моє маленьке, годі тобі плакати. Котику мій ніжнюткий. Послухай мене уважно: ти най-най-найкращий омега якого я тільки міг знайти. Ти нічим не гірший від всіх тих людей що працюють з тобою, ти просто по своєму особливий і це чудово.
Голос лагідний, ніжний повний любові й підтримки, саме такий який потрібний Юнґі . Хосок підіймає обличчя омеги на свій рівень і починає збирати сльози пальцями. Потім дарує в красиве плечеко поцілунок повний любові й обіймає міцніше, захищаючи від всіх внутрішніх демонів.
—Пам’ятаєш, як в парку Чонгук упав з качелі й розсік собі голову та зламав ногу, а всі запанікували. Ти є був єдиний хто не злякався, а зміг допомогти тому оболтусу та відвезти його до мене в травму? А те як ти добре запам’ятовуєш вулиці і картинки, ти почав їх і потім, оп, можеш швиденько згадати. Без тебе з моїм топографічним кретинізмом, ми б давно десь загубилися. А про енергію, кошенятко, всі втомлюються, просто хтось швидше, а хтось повільніше. Ти ж завжди віддаєш себе всього справі, тому й змучуєшся швидко. Тут немає нічого дивного і не нормального.
—Хо-бі-і, ну годі мене розхвалювати…
— Я не розхвалюю, а просто констатую факти.
Юнґі відразу отримує поцілунок в губи, повний любові, тепла і підтримки. А потім легенький щолк по носі пальчиком. Хосок трохи відпускає Міна, але не забирає своїх рук зі спини омеги.
— Ти вечеряв Юні?
У відповідь лише мотання головою зі сторони в сторону.
— У ванну і спати?
Тепер Чон побачив трохи активніші схвальні кивки.
— Посидь тут трохи, я підготую тобі ванну з пінкою, гаразд?
***
Чистий Юнґі , закутаний в теплий синій халат, сидить на ліжку. Він дозволив Хосоку роздягти себе і поставити в теплу воду. Потім Чон ніжними рухами взявся його мити. Альфа акуратно погладжував спинку, а потім й животик омеги.
Сам по собі, Юнґі не є тактильним, доторки його лише дратують. Проте з Хосоком все інакше, його дотики ніжні, теплі, дарують спокій і прихисток.
Омега повністю розслабляється і ввіряєтеся в руки свого коханого.А коли Чон починає розминати плечі та спину й чухати легенько, то Мін муркотить як справжнісінький кіт. Омега мурликав і тоді коли Чон сушив його волосся, перебираючи його, і влаштував своєрідний масаж голови. Альфа закутав Юнґі в халат і заніс його в спальню, а сам пішов прибирати у ванній та робити чай.
Мін вдячний Хосоку за те що той нічого не говорив, адже йому була потрібна ця тиша. Омега бачив мовчазну підтримку у найменшому русі.
Зраз Юнґі сидить на ліжку й оглядає кімнату. Щось в ній не те. Попри біль в нозі, Мін встає і починає ходити по кімнаті, переставляючи речі місцями. Вазон опиняється на тумбочці поблизу ліжка, а нічник на підвіконні. Книжки розташовуються на середині килима, а банка з під прінгелсів, заповнена олівцями, стоїть на них. Потім Юнґі підходить до шафи і витягує звідти увесь хосоків одяг. На ліжку опиняються розкладені футболки в перемішку зі штанами та худі, вони лежать в якомусь дивному порядку, відому лише омезі. Юнґі задоволено киває сам собі, залазить у своє гніздо, скручується калачиком і накривається покривалом. Воно абсолютно правильне: пахне лише Хосоком. Юнґі крутиться трішки, міняє різноколірні подушки місцями і затихає.
Хосок привідчиняє двері кімнати і завмирає на секунду, оглядаючи хаос який там панує, потім підіймає погляд на ліжко й бачить там наймилішу у світі картину: Юнґі скручений калачиком в гнізді з його речей. Чон левітує між речами на підлозі й ставить чай на столику біля ліжка, а сам сідає на його край.
— Юні, можна до тебе?
У відповідь лише тиша.
— Добре, котику, давай я подивлюся на твою ніжку і ручку, гаразд?
За секунду з-під покривала висуваються права нога з рукою. Чон нахиляться, бере щиколотку Юнґі до рук й починає оглядати її відточеними професійним рухами, проте з неймовірною любов’ю в кожному дотику. Він уважно слідкує за змінами на обличчі Міна. Потім береться за ногу обома руками та різким рухом вправляє вивих. Юнґі скрикує від болі й на його очах з’являються сльози. Він намагається вирвати ногу з рук Чона, проте той тримає міцно.
— Тихо, котику, не плач кошенятко, зраз вже не болітиме, — Хосок цілує кісточку і продовжує: — зараз намажемо знеболювальну мазь, перебинтуємо і все пройде, — знову поцілунок в щиколотку.
Альфа не садист, він не любить робити людям боляче, особливо якщо це Юнґі . Проте якби Хосок сказав що в омеги вивих, то той би понавигадував собі всякого й почав панікувати не дозволяючи допомогти йому. Чон дотягується до аптечки, яка стоїть на тумбі й витягує звідти тюбик з маззю, яку ніжно розподіляє по ніжці Юнґі . Потім акуратно накладає пов’язку, не забуваючи заспокоювати Міна, кладе ногу на ліжко й накриває її покривалом.
Згодом підсувається трохи вище і починає оглядати зап’ястя, повністю ігноруючи злий погляд Юнґі . На щастя, цього разу обійшлося без активних дій, потрібно було застосувати лише поцілунки й мазь. Хосок відпускає руки омеги, і Мін повністю пірнати під ковдру. Альфа встає з ліжка і вирушає в душ — готуватися до сну. Все-таки, Чон надіється, що його пустять в гніздо, якщо ні, то доведеться ночувати на дивані. Слово Юнґі — закон, коли йдеться про особистий простір, а тим більше про гніздування.
Коли Хосок повертається з ванної, то Юнґі дивитися на нього благальними очима з під покривала. Чон відразу все розуміє, й лягає поруч з Юнґі .
— Зручно?
— Звичайно, Юні, в тебе найкраще гніздечко у світі.
Мін задоволення муркоче і притискається до альфи. Хосок лише сильніше обіймає омегу й дарує тому ніжні вечірні поцілунки, на які Юнґі намагається відповідати. Їм не треба слів, вони і так бачать, що люблять один одного понад усе й вдячні за кожну хвилину разом
Через кілька хвилин в кімнати панує лише тиша, яка переривається синхронним диханням пари.