Повернутись до головної сторінки фанфіку: Джена.

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

— Гаразд, — сказав Дáміан, і Клара поруч клацнула ручкою, вже готова записувати все, що він скаже.
Вони стояли у тісній білосніжній ванній кімнаті, кожен кутик якої був заставлений різнобарвними ароматичними свічками. Підлога й кілька інших поверхонь, включно з водою, щедро налитою по вінця у високу мармурову ванну, всипані пелюстками троянд. Щоправда, вже підсохлими. Та й вода вже охолола. У повітрі стояв важкий затхлий сморід, дихати через який практично нереально.
Благаючи закінчити з цим якомога швидше, Клара підняла на Дáміана змружені очі. А потім мимоволі кинула погляд на роздуте тіло поруч з їх ногами, що посиніле, лежало тут вже тижнів три.
Дáміан вже так звично для себе пхекає.
— Скоро звикнеш, — каже він, перед тим, як жартома плеснути асистентку по слабенькому плечу, — отже…
А через розкриті навстіж двері видно, як по квартирі вже покійної міс Кларк вештаються кілька дебелих роззяв у формах поліції Нью-Йорку.
Міс Кларк, як її ще називали — Джена, померла четвертого квітня о 21:40 у власній ванній у віці тридцяти двох років. Попередньо — смерть настала в результаті механічної асфіксії, тобто, через утоплення. Її тіло безсило висіло на бортику ванної, обличчям у воді, а руки, стирчали, вигнуті у неприродній позі. Каштанове волосся запуталось між пелюстками квітів, розсипаючись віялом кругом голови. Деякі пасма вже відділялися від плоті, ледь не цілими шматками, залишаючи на обезкровленій шкірі глибокі, густі рани. Від тіла, що тижнями валялось наполовину занурене у воду, пашіло різким запахом смерті. В маленькій кімнатці, розміром з комірчину, можна було здуріти. Справжній фільм жахів.
Описавши первинні характеристики, що з ходу кинулись в очі, Клара зітхнула.
Збираючись з силами, дівчина втерла рукавом спітніле чоло. А потім сказала, тихо, у своїй звичній манері:
— Давай закінчимо, і забираймося звідси. Я…
Та вона не встигла договорити. Неочікувано Дáміан схопився за тіло, й вже професійно перевернув його, обличчям догори.
Клара пискнула, миттєво прикриваючи рот. На губах відразу ж відчувся смак гумових рукавиць.
— О боже… — промовила вона, відвертаючись.
У дверях прошмигнув один з поліцейських.
— Хто і чого тут так волає? Я думав, тут усі померли, — засміявся чоловік, шевелячи густими вусами.
Клара не знала, що сказати. На очі находили сльози, від сильного раптового смороду дівчину мало не знудило. Та Дáміан, не відволікаючись від роботи, промовив до поліцейського замість неї:
— Забирайся звідси, Генрі. І не заважай мені працювати. Кларо, записуй…
Дівчина, зітхнувши, таки зібрала себе до купи, і підняла до обличчя табличку з записами. Генрі гучно охнув, й пішов привітати чергового слідчого, що завалився до квартири, пускаючи всередину нічний холод. Їх сміх розбігся по всій вітальні, відбиваючись від стін у цьому мороку, так і завис у повітрі, просоченому смертю.
Ймовірно, Джена Кларк збиралась вечеряти: на маленькому круглому столику була красиво виставлена ще тоді гарна, соковита, гаряча страва. Потім вона збиралася прийняти ванну, яку так старанно готувала. А у спальні, на розлогому ліжку, на білих простирадлах лежало кілька секс-іграшок. На ноутбуці, під’єднаному до телевізора, її чекало кілька порно-фільмів. Прекрасний вечір для себе коханої, який закінчився трагедією. Страва так і згнила на розкішній чорній тарілці. Троянди, розсипані всюди, засохли. А неймовірної краси сукня та чорна мереживна білизна вже ніколи не будуть одягнуті.
— Чорт, — вигукнув поліцейський.
Вони якраз закінчували, і збиралися згодом йти. Тож він, ще не так поспішаючи додому, чекав на колег, вже позбавлений роботи. Вирішивши скоротити буття розгляданням фотографій хазяйки помешкання, що стояли у чарівних рамках на комоді поруч з входом. — Вона ще та гаряча штучка. Так би й вдув.
Він гучно засміявся.
Генрі, що якраз виносив з ванни чорний пакет з тілом, мовив йому:
— Тримай.
Й їх регіт, огидний, хриплий, заполонив кімнату.
Дáміан йшов слідом, знімаючи з рук рукавички. Ті сильно натерли, по долонях мало не стікав піт. Він почув їх діалог, і миттю скривився.
— Ви обоє, — плюнув він, — ви огидні.
— Та годі тобі. Це ж просто жарти! – Спершись об комод, загиготав офіцер.
— Жарти — це коли смішно, — додала Клара.
За кілька місяців на цій роботі вона достатньо наслухалась подібних жартів, аби звикнути. Та в голові ніяк не вкладалось, як можна жартувати подібним чином, ще й без поваги до загиблої людини? Вона, впевнена у захисті Дáміана в разі чого, висказала цю думку в голос. Тоді поліцейський засміявся ще гучніше. Фотографії, здається, ледь не впали.
— Поваги?! До кого? Вона хоч і гарна, та розумом явно була обділена. Це ж треба так безглуздо померти! Посковзнутися у ванній! Неймовірно тупа, ще й самотня.
— Чуваче, ти перегинаєш, — втрутився Генрі.
Клара активно закивала.
— Та й причину її смерті треба ще довести.
— Та чого? Хіба це не очевидно? — Не здавався офіцер. — Самі посудіть. Тридцять два роки. Жила сама. Про стосунки жодної згадки. Хіба що з тим вібро-другом у спальні. І знайшли її тільки зараз, коли пильна сусідка помітила, що пошту не забрали. Навіть рідні не поцікавились нею! На мобільному жодного виклику. Ні з роботи, ні від друзів, ні від сім’ї. Кому вона була потрібна? Нехай там, — він тицьнув пальцем до неба, — скаже мені спасибі, що я взагалі звернув на неї увагу. Хоч посмертно.
Дáміан вже не витримав. Склавши свої окуляри в товстій чорній оправі, він поклав їх у нагрудну кишеню, й промовив, голосно, чітко, навіть наказово:
— Годі, Джері! Ти порушуєш всі можливі етикети своєю поведінкою. Краще займись ділом і допоможи Генрі.
— А якщо ні? Що ти мені зробиш? — Відірвавши кремезне тіло від комода, Джері підійшов до Дáміана. Зазираючи хлопцю прямо в очі, він раптово прошипів: — Пожалієшся на мене своєму коханцю?
— Мій коханець за сумісництвом твій бос, тож будь добрим: закрий пельку і вали виконувати свою роботу, інакше за ухиляння від обов’язків поплатишся звільненням!
Джері весь задрижав від люті. Стиснувши кулаки, він був готовим з радістю розбити цьому нахабі обличчя. Та зляканий погляд Генрі притупив його злість. Він пхекнув, гучно харкнув прямо на килим поруч, і вийшов, геть забуваючи за те, що мав зробити. Дáміан гордовито дивився чоловіку в слід, гадки не маючи, яким він був правим.
Якби ще кілька тижнів тому Джена Кларк знала, що у її помешканні влаштують сцену сварки стільки гарячих хлопців, вона б точно не померла тоді. Й хоч при обшуку ніхто з них не побачив у лезі на раковині нічого такого, та Джена знала: ванна мала бути завершальним етапом. Вона б повечеряла, пішла до спальні, в останній раз добряче задовольнила себе, а потім, додавши до теплої води трохи рідкої піни, занурилась у ванну, й тоді б вже її смерть не була дурною випадковістю. Тоді б Дáміан, Генрі, Джері та Клара розслідували неймовірно майстерне, до дрібниць продумане самогубство. 

    Ставлення автора до критики: Обережне