Коли Герміона показувала як ним користуватися, — щось клацнуло. Гаррі чітко пам’ятав, що без цього характерного звуку діло далі не піде. Він і так уже затримується, не вистачало ще запізнитися через подібну дурницю.
Випрасована сорочка досі самотньо лежала на акуратно застеленому ліжку, виблискуючи перламутровими ґудзиками в пообідньому сонці, поки її власник намагався приборкати новомодний, та зовсім незрозумілий йому у використанні, дезодорант. Замозолені руки продовжували наполегливо крутити невагомий балончик теплого, шоколадного відтінку, аж поки завдяки випадковому руху — клапан нарешті не привідкрився, являючи розпилювач, з ледь відчутним, але таким довгоочікуваним клацанням.
Поттер полегшено видихнув і натиснув на кнопку, водячи балончик перед оголеним торсом. Примружившись, він направив останній струмінь собі під ліву пахву й саме в цей момент позаду почулося різке покашлювання. Гаррі миттєво озирнувся, зустрічаючись обличчям із Драко, який безупинно кашляв, енергійно махаючи перед собою долонею.
— Пф-ф-ф… зіщулився Мелфой. — Поттере!
— О, Мерліне! — Гаррі підійшов ближче, хапаючи долонями чуже обличчя. — Драко пробач, я тебе не помітив. Усе добре? Я тобі хоч в око не потрапив?
Застрягнувши в міцній Поттерівській хватці, без можливості заговорити, Драко кілька разів підбадьорливо плеснув того по руці, показуючи, що все з ним добре. Правильно розшифрувавши його недбале невербальне повідомлення, Гаррі обережно відступив. Лиш широка долоня так і залишилася лежати на Мелфоївській поясниці, делікатно вчепившись пальцями в петельки для ременю.
Чоловік у його руках занадто зосереджено, а від того смішно, нахмурився, безупинно облизуючи губи, час від часу прицмокуючи, ніби дегустуючи повітря. Гаррі, що безупинно спостерігав за всіма барвами емоцій на обличчі навпроти, закусив щоку зсередини, ховаючи повну обожнювання усмішку. Драко, захоплений новим відкриттям, зовсім не зважав на хоробрі потуги свого хлопця і нарешті забачивши в чужих руках балончик, обережно за ним потягнувся.
— Таке дивне. Що це?
— Це дезодорант… Він е-е-е… — Гаррі запустив руку собі у волосся, одночасно забираючи в Драко з рук балончик та пробігаючись очима по написам на упаковці. — Маскує піт. Я гадаю?…
— Ох, ти «е-е-е гадаєш»? — з легкою насмішкою перекривив його чоловік. — Я знаю, що таке дезодорант, Гаррі, — чималенька бляшанка врешті була відкладена на комод. — Не дивився на мене так. Знаю, ти впевнений, що всі чарівники зі своїми чистокровними замашками лишилися ще десь столітті так у вісімнадцятому. Але повір мені, усі в Гоґвортсі давно користувалися дезодорантами ще в наші з тобою роки.
Гаррі здавлено розсміявся.
— Знаєш, я б не був таким впевненим щодо Рона.
— Мерліне, Гаррі, — Драко підхопив його сміх, присоромлено прикриваючи очі ребром долоні від такого хлопчачого зауваження, — ніколи не кажи йому цього. Особливо в присутності Розі, його самооцінка просто не витримає цього.
— Тож, — продовжив Гаррі, — якщо ти знаєш, що таке дезодорант, то чому ж тебе здивував цей?
— Він, я не знаю, — Драко вдихнув на повні груди, — він пахне вражаюче. Таке відчуття ніби він, — Драко знову глибоко вдихнув і повів цього разу носом до самої ший Гаррі, ледь її торкаючись. Підвівши очі, він продовжив вже шепотом: — парфумований.
Поттер важко ковтнув, зачіпляючи кадиком кінчик Мелфоївсього носа.
— Драко, — Гаррі не впізнав власний голос, а його коліна відчайдушно вимагали знайти якусь опору тут і зараз, — ти в курсі, що якщо ми явимося прямо на поріг дому Асторії, то викроїмо для себе зараз зайвих кілька хвилин точно?
— М-м-м, — Драко провів кінчиком носа спочатку вздовж шиї Гаррі, викликаючи табун сиріт по все ще оголених руках, а потім і зовсім лишив вологий поцілунок на підборідді, акурат перед тим як випрямитися і промовив, дивлячись йому точно в очі, — у жодному разі, Поттере.
Знявши з вішака кардиган, який чекав на дверцятах шафи, Драко кинув через плече:
— Спускайся і ходімо нарешті.
Гаррі рвано та дещо розчаровано видихнув, беручи в руки себе, а разом із тим і сорочку та вийшов зі спальні, защіпуючи ґудзики на ходу.
Він знайшов Драко аж у передпокої, той стояв і зі спокійним обличчям та шар за шаром наклав на зимові мантії очисні чари, поки Крічер стояв прям навпроти нього та пожирав чарівника зосередженим, немигаючим поглядом.
— Паничу Поттере! — домовик першим зреагував на появу Гаррі в коридорі й відразу кинувся тому під ноги. — Паничу Поттере, пан Мелфой не дає мені опікуватися своїми вихідними мантіями, зовсім ні, пане!
Гаррі безпорадно замотав головою, адже це була вже не перша перепалка двох господарів дому на Площі Ґримо і якщо спочатку це забавляло, то тепер це скоріше викликало тупий головний біль від крихтливого голосу Крічера, що ніяк не змовкав про те, що його позбавляють останньої роботи в цьому шляхетному домі. Хай пробачить йому Герміона, але в Гаррі вже закінчувалося терпіння і проти Драко він йти точно не збирався.
— Крічере, ти можеш привести до ладу мою мантію, якщо бажаєш.
— Ні, паничу! Не можу, паничу! Пан Драко, — домовик вказав долонею в бік Драко, який застібнув на собі мантію і тепер меланхолійно змахував з неї неіснуючі пилинки, — зробив це сам!
Не зводячи очей із байдужого обличчя Драко, Гаррі не втримався і здавлено пирскнув у піднесений до рота кулак. Крічер, що все ще надіявся на хоч якусь підтримку з боку Гаррі, після цього жесту зовсім зневірився, його великі тьмяні очі спалахнули гнівом та звузилися.
— Ви! Молоді паничі! У вас нема ні краплі поваги до старого Крічера. Жодної! Жодної поваги перед шляхетним родом Блеків. Моя люба хазяєчка ніколи б такого не дозволила.
Під акомпанемент голосного виття, Крічер гучно роз’явився, спеціально зачепивши при цьому масиву тролячу лапу, у якій до цього спокійно стояло дві парасольки, які опинилися тепер на підлозі.
— Треба ще раз переосмислити чи насправді вона вписується в цей інтер’єр,— все ще беземоційно констатував Драко. — Ходімо?
— Мерліне, як ти це робиш, — Гаррі схилив голову, аби лишити невагомий цілунок на щоці Драко, який у відповідь на цей жест самовдоволено підібгав губи, ховаючи у цьому русі усмішку, викликану втіхою від власної правоти.
Важкі двері прочинилися і взявши Гаррі під руку, Драко кинув на нього останній погляд, перед тим як кивнувши один одному, вони роз’явилися прямо з порогу будинку.
Приземлення виявилося м’яким та більш ніж приємним. Гаррі, навчений аврорськими буднями, на самоті являвся більш різко. Майже завжди в русі та готовності кинутися в чергову погоню. Драко ж робив це делікатно та без поспіху.
Гаррі таємно любив ці їхні маленькі прогулянки «в ім’я етикету», як він сам їх називав. Обличчя Драко пашіло на лютневому морозі, а в його очах відбивалися вогні високих ліхтарів навколо. Вони часто прогулювалися так разом, коли вже темніло, тож Гаррі любив виловлювати на небі першу зірку, а потім із захватом показувати її Драко, тицяючи кудись у нічну темінь, а Драко обов’язково в такі моменти сміявся, називаючи його занадто голосним.
У світліші години дня, Драко розповідав йому про архітектуру, що їх оточувала, а коли йому не було що сказати про будинки навколо, то він розказував щось із дитинства, згадуючи їхні з батьками спільні поїздки до Європи. Одним словом, так, Гаррі таємно та дуже палко любив ці їхні маленькі прогулянки й був готовий пожертвувати явленням на самий поріг заради них.
Зараз же був лиш ранній вечір, на вулиці починало заходити сонце й чим ближче вони підходили до будинку Асторії та Метью, тим більше чоловіків із букетами Гаррі помічав навколо. Він збентежено провів очима вже другі троянди поспіль і спантеличено поглянув на Драко.
— Сьогодні що, якесь свято?
— Завтра, — спокійно відказав Драко, дивлячись уперед.
Гаррі нахмурився, намагаючись пригадати що завтра за число.
Сьогодні День народження Метью. Вони йдуть до них з Асторією в гості, де їх зустріне маленька чарівна Хоуп, яка вже, мабуть, добряче виросла з їхньої останньої зустрічі. Драко бачив свою хрещеницю частіше за Гаррі.
Сьогодні був лютий.
Тринадцяте число.
— Ох, Валентина! Завтра День святого Валентина.
— П’ять балів Ґрифіндору! Могло б бути десять, але ти занадто довго думав. Я вражений, Гаррі, не пам’ятати про День усіх закоханих, це ж треба так.
— Я пам’ятаю, коли День закоханих, я просто забув, який саме день сьогодні.
Драко повернув голову, хитро всміхаючись до Гаррі очима.
— Ну-ну, я побачу завтра.
Гаррі подумки застогнав, а потім, аби відвести їх від цієї розмови, вказав пальцем на все ще віддалений, але вже в полі зору, будинок Асторії.
— Дивися, на нижньому поверсі горить світло! Вони вже чекають на нас.
Драко цокнув язиком.
— Звісно, що чекають.
Весь шлях, що залишився вони пройшли в тиші, яка зовсім не відчувалася натягнутою, кожен був зайнятий власними думками. Наприклад, Гаррі все ніяк не полишали роздуми про свято, яке чекало на них обох завтра, тож уже прямо на порозі дому, він ледь чутно пробурмотів собі під ніс: «Ти бач які, з вечора букети приготували». Плечі Драко невагомо затряслися і Поттер зрозумів, що він точно його почув. Прикусивши язика, він залишився стояти у Драко за спиною, спостерігаючи за тим, як той постукав у двері. Через кілька секунд їх зустріла Асторія.
З прочинених дверей пахло випічкою та затишком. Тепле світло робило цю місцину ще більш затишною, а його господарів привітними та повними життя.
— Драко, Гаррі! Так рада вас бачити!
Драко зайшов першим, зустрівши теплі обійми господарки дому. Гаррі вона привітала з таким же ентузіазмом та теплом і він не міг виразити словами, як же сильно він любить цю жінку і як він вдячний за всю ту підтримку, яку вона дарувала Драко. Уже майже відсторонившись, Асторія раптом сплеснула руками й хитро всміхнулася.
— Га-а-арі! Так приємно пахнеш.
Гаррі зустрівся поглядом із Драко, очі якого гордо засяяли, як ніби цей комплімент зробили особисто йому.
— Дякую, але то все Герміона. Точніше її подарунок.
— Ох, Герміона! Я мав раніше здогадатися, — вуст Драко торкнулася якась маніакальна посмішка і він із захопленням продовжив. — Я зберу букет із найгарніших магічних росин, які тільки знайду у своїй теплиці.
Асторія м’яко розсміялася.
— А я бачу ти теж фанат нового аромату Гаррі. А, Драко, любий? Проходьте, не стійте в коридорі.
Метью досі чаклував на кухні. У буквальному сенсі цього слова. Чарівна паличка злітала в його руках швидше, ніж Гаррі встигав впізнавати застосоване заклинання. Та наскільки Гаррі міг судити, він уже виключно прибирав кухню, розставляючи спеції та кухонне начиння на місця.
— Гаррі! Друже, привіт, заходь, чого стоїш?
— Тобі щось допомогти?
— Давай, повідносимо все й будемо вже сідати. Драко теж прийшов?
Гаррі озирнувся, лиш зараз підмічаючи, що його супутник давно зник.
— Певно, пішов до Хоуп.
Метью всміхнувся своїм думкам і левітував два великих блюдця з печеною картоплею та гусаком.
— Так, вона теж уже не могла дочекатися, коли побачить свого хрещеного.
— У цих двох якийсь особливий зв’язок, — тихо додав Гаррі, коли вони обидва зайшли до прикрашеної зали.
Маленька Хоуп уже сиділа за столом разом із Драко, вчепившись своєю маленькою ручкою в тонкі пальці чоловіка. Гаррі поклав на стіл зелений салат, який йому було доручено нести й обмінявся зі своїм хлопцем теплою посмішкою. Метью кинувся до програвача, дістаючи свою найповнішу на всьому острові колекцію чароплатівок «Фестральних роковин». Кімнатою пролунали вступні блюзові акорди й іменинник із задоволенням примружив очі.
— Це найкращий День народження, якого можна було бажати. Нумо! Сідайте всі, сідайте.
Гаррі зайняв місце поруч із Драко, який переважно був зайнятий дитиною, але Гаррі від цього не почувався ні разу покинутим, адже він сам завжди був дуже шанованим гостем і що Асторія, що Метью завжди раді були скласти йому компанію.
Сам же Гаррі вдоволено зрозумів, що в ті моменти, коли Хоуп висіла, у прямо та переносному сенсі, на Драко, Асторія отримувала кілька годин такого заслуженого відпочинку і хто він був таким, аби ставати поміж Драко та його улюбленою хрещеницею у хвилини такої важливої місії.
Вечір потонув у приємних розмовах та домашньому вині, яке виробляли батьки Метью. Навіть Драко визнавав, що кожен галон цього вина не поступався жодному хваленому ельфійському вареву.
Коли страв на столі поменшало, а теми для розмов починали закінчуватися, Драко раптом порушив приємну тишу в тональності високих голосів солістів «Фестральних роковин», словами про те, що він піде вкладе найменшу господарку дому, бо вже надто пізно, щоб вона просто куняла на руках. Метью звівся, аби змінити сервіз на десерт і тільки Гаррі хотів викликатися, аби скласти компанію Драко, як Метью попрохав допомогти йому перенести весь посуд на кухню.
Швидко впоравшись та накривши наново на стіл, чоловіки врешті вирішили піднятися до Драко з Асторією нагору, через те, що голосні розмови досі не стихали, Гаррі зробив висновок, що донька Метью досі не спала.
Увійшовши в кімнату, Гаррі застав момент, коли переодягнену Хоуп уже переклали в колиску. Асторія м’яко всміхнулася Гаррі, а Драко поплескав поруч по кріслу біля себе, припрошуючи скласти компанію. Метью, що зайшов пізніше, зайняв місце поруч із дружиною біля вікна. Закінчивши із заглушаючими чарами, Драко розкачав магічну колиску і зловивши вдячний погляд від Асторії, відкинувся на кріслі, притискаючись спиною до грудей Гаррі, той у відповідь приобійняв його рукою за пояс, притискаючись гарячою щокою до потилиці.
— Вона неймовірна, — ніби зненацька усвідомивши, промовив Метью. — Моя майбутня гафелпафка!
Асторія посміхнулася, протягаючи чоловікові руку.
— Або рейвенкловка, у неї такі розумні очі!
Драко зручніше розвернувся в Гаррі на плечі, повертаючи голову до Асторії.
— Вона завжди може вирости амбітною слизеринкою, — Драко підняв очі. — Як і її мама.
Асторія зі ще більшим теплом повернула Драко вдячний погляд.
— Ґрифіндор. — подав раптом голос Гаррі. — Вона також може потрапити в Ґрифіндор.
— О пресвята Морґана, — злякано пробурмотіла Асторія
— Поттере, у жодному разі, — серйозним тоном промовив Метью.
Драко скривив обличчя і ледь чутно пробурмотів під ніс:
— Мерліне…
— Та ну вас! — голосно обурився Гаррі, але потім схаменувся і стишив голос. — Та ну… Ви не можете всі бути так сильно проти мого гуртожитку.
— Ти правильно підмітив, Гаррі, — задумливо протягнув Метью, — ми проти твого гуртожитку, але не проти тебе.
Метью підвівся, тягнучи за собою Асторію.
— Так, Гаррі, любий, нам ти подобаєшся. Ти подобаєшся Драко й це було головним критерієм, — промовила жінка, підморгнувши, перед тим, як вийти з кімнати.
Гаррі опустив очі на Драко. Той сидів звівши очі до стелі, уникаючи його погляду. У світлі нічника його щоки досі рожевіли чи то від випитого за вечір вина, чи то від сказаних наостанок слів Асторії.
— То як, я тобі подобаюся, м?
Драко грайливо штурхнув його локтем під ребра й Гаррі від несподіваності зойкнув. Вони рідко обговорювали свої почуття. Якось не було в них це заведено із самого початку. Так, Драко фактично поселився в домі на Площі Ґримо (хоча досі кілька разів на тиждень навідувався в теплиці). Та це теж сталося само собою. Перше «Я люблю тебе» було вимовлене саме по собі, вустами Поттера.
Гаррі просто знав, що Драко теж його любить, бачив це в кожній зміні в будинку, які супроводжувала поява Драко. У кожному стурбованому погляді, яким Драко зустрічав його з довгих чергувань. Відчував це в ставлені Драко до його власних та друзів Гаррі. У цих несподіваних, але таких щирих приятельських стосунках Драко. Драко! Драко Мелфоя з Роном Візлі. Його найкращим другом Роном.
Усе це сповна заміняло Гаррі ті самі заповітні вербальні зізнання в кохання.
Драко востаннє перевірив уже міцно поснувшу хрещеницю і підвівшись протягнув Гаррі руку, витягуючи того з полону думок:
— Ходімо на балкон.
Кинувши останній погляд на годинник у дитячій, Гаррі до свого великого здивування помітив, що вже було далеко за дванадцяту. Почався новий день.
На балконі було далеко не так затишно, як у приміщенні, але Драко огорнув їх обох зігріваючими чарами, притискаючись поближче. Вдихнувши на повні груди він знову вклав голову Гаррі на плече, ніби вони зовсім і не вставали з того затишного крісла кілька хвилин тому.
Гаррі б потягнувся за цигарками, знаючи, що Драко зовсім не буде проти, але йому зовсім не хотілося псувати цей момент, вишукуючи, куди б стати так, аби вітер не ніс дим Драко в обличчя.
— Розкажи мені про зорі, — тихо прошепотів Гаррі, говорячи в самісіньке вухо свого хлопця. Щокою він відчув, як Драко всміхається.
— Взимку ти можеш побачити особливих гостей, вони розміщені в Зимовому трикутнику, — так само шепотом почав Драко. — Й окрім сузір’я Оріона і його червоної зорі Бетельгейзе. Он вона, бачиш? Тут, зараз присутня одна дуже знайома тобі яскрава зоря.
— Сіріус, — видихнув Гаррі.
— Сіріус, — ствердно кивнув Драко, — Ну і третя, Проціон, вона вже з Малого пса.
Та Драко помітив, що Гаррі вже зовсім не дивитися на небо, тож звернувши всю свою увагу на чоловіка поруч, Драко поклав свою руку Гаррі на щоку і схилився, промовляючи йому в губи:
— А цю зірку ти впізнаєш?
Гаррі повернув голову, рівно в момент, коли Драко випустив зі своєї палочки сніп іскор, які одна за одною склалися в сяюче серце. Світло відбивалося в скельцях окулярів навпроти, роблячи очі Поттера ще більш по-дитячому враженими, ніж вони були насправді.
Тож Гаррі й сам не міг сказати, чи не причулося йому під впливом моменту, те, що Драко щойно йому сказав. Маленьке «Я кохаю тебе, Гаррі», — прозвучало не голосніше за шелест гілок на вітрі. Але Гаррі знав, що йому не причулося.
— Драко, ти…
— Ми не будемо це обговорювати, інакше я взагалі ніколи більше це вголос не скажу. — обличчя Драко спалахнуло червоними плямами й цього разу точно не від вина. — Мерліне, яка ганьба. Може, це взагалі цей твій дезодорант. Може, це й не дезодорант зовсім, а якась маґлівська амуртензія.
Гаррі ніби й зовсім не зважав на сказану Мелфоєм ахінею. Здавалося б, радістю, яку випромінювало зараз його обличчя, можна було з легкістю освітити зо три квартали.
Несподіване торкання до губ було таким м’яким, що під впливом моменту, здавалося обом просто невагомим. Вони самі не зрозуміли хто нахилився першим. Цілунок вийшов ніжним, але дуже промовистим. Цією мовою Драко не стидався говорити голосніше, вкладаючи все недоказане, заявляючи про свої права. Та як тільки холодні руки торкнулися чорних волосків на потилиці, Гаррі розірвав цілунок, притискаючись своїм лобом до лоба Драко.
— У мене офіційно найкращий День Валентина за все моє життя, — усе ще сяючи, промовив Гаррі.
— Мерліне… — пробурмотів Драко, але по його не менш вдоволеному обличчю було помітно, що промовлене зізнання хоч і далося йому важко та робило його таким же щасливим, як й адресата.
Тут, під зорями Північного неба, у День святого Валентина.