Тупіт берцових чобіт розносився по напіврозваленому будинку, що дивом вистояв від ракети що прилетіла, вікна здригаються від кожного кроку. Пильні стіни бруднять одяг від всякого дотику. Спершись об груду бетону, військовий виглядає із-за кута озираючи територію. Нікого, але це не привід бути необачним.
Млосно позіхаючи військовий проходить кімнатою, оглядаючись, щоб не отримати постріл у спину, у цьому світі нікому не можна довіряти, навіть найближчі люди рано чи пізно зрадять. За отриманими відомостями розвідки, саме в цій будівлі був головний штаб ворога. Вони ті, кого ніколи не видно, але завжди чутно. Ті, кого не можуть упіймати вже понад трьох років. Весь цей час мирні жителі перебували в небезпеці, без можливості виїхати, а ті, хто намагався, були жорстоко вбиті, жінок ґвалтували, а їх ні тіла виставляли на загальний огляд, Тим самим показуючи кому належить ця країна, але, де правда?
Пробираючись крізь коридор, він бачить ряд закритих кімнат, уважно приглядаючись він бачить одну що була позбавлена пилу на ручці, та прямує до неї. Відчиняючи двері військовий бачить: розписані стіни червоним маркером, розкидані папери та їдкий запах тютюну з кров’ю, вказував на те, що приміщення було не так давно покинуте. Погляд впав на конверт, що лежав поверх грудей газет на старому обшарпаному столі. Взявши його в руки чоловік став розглядати червоний друк. Доторкнувшись, по руці пробіг розряд току, а на кінчиках пальців мов танцювали маленькі вогники; дрібне тремтіння пройшлося по всьому тілу, а подушечка пальця забруднилась в погано застиглім сургучі. Пробігаючись очима по коряво написаних літерах його починає трусити, жовна грати, а рука хапається за автомат, що тягарем висів на плечі. Стискаючи долоню, він ударяє кулаком у стіл, принагідно викидаючи проклятий лист.
Чимдужче військовий вилітає з приміщення, забувши про всю небезпеку, що його оточувала. Тупотіння чобіт можна було почути за тисячі миль. Різкими рухами набирає командира.
- Вони були тут, - кажучи на взводі, - цей клятий виродок все знав, - цідить, а очі наливаються кров’ю.
- Не дочекавшись будь-якої відповіді, він скидає слухавку побачивши темний силует вдалині, що плавними рухами, неначе привид наближається, готуючись затягнути тебе за собою в саме пекло.
Заливистий сміх видався відлунням, від чого військовий був готовий роздерти привида на місці, мов хижак що полював за своєю здобиччю тиждень. Міцніше стиснувши в руках автомат робить кроки на зустріч, серце робить удари частіше, визиваючи ком у горлі. Розуміння того, що перед ним людина, ні, не людина, а звір, через котрого все почалося, той, хто приніс розруху в його дім та сім’ю, військовий хоче плюнути на всі накази та інструкції, та самотужки розправиться з привидом, але він стримує себе в руках. У голові моментально спливає план дій, якому його навчили у військовій академії, але марно. Привид виявився швидшим, не встигнувши й кліпнути очима військовий був притиснутим до стіни за горло.
- Думав в армії по тямущі будуть, - шепоче на вухо загарбник. Дивлячись на обличчя військового що з кожною секундою стає схожим на сургуч на листі, вуста розпливаються в усмішці що здригалась кожен раз коли опонент намагався ловити повітря в припадку, - відправити, одну людину, як необачно, - здавлюючи сильніше, та скаливши зуби, - але нічого, тепер вони знатимуть свою помилку, - швидкими рухами привид дістає ніж, що був схований під рукавом куртки та вдаряє у скроню. Відпустивши руку тіло з гуркотом падає, забруднюючи підлогу кров’ю.
Розглядаючи вже мертве тіло, привид забирає автомат, воєнні часи що були сховані під рукавом куртки, та телефон що випав із кишені. Розблокував телефон він бачить на заставці головного екрану, військового на руках котрого було крихітне цуценя. Привід тільки фиркає. Такі “ніжності” були не для нього. Відкрив контакти, вибирає “нещодавні”, та набирає останній набраний номер.
- Здоров’я бажаю, капітан, хочу повідомити, що під час виконання бойового завдання ваш підлеглий отримав бойові поранення не сумісні з життям, загинув хлопчак.
- От сучення, я ще дістану тебе, - почулися крики з телефону.
- Нащо так кричати, - подумав привид, - щоб тебе злидні обсіли, - буркнув собі під ніс, та викинув телефон, - дістали.
Зайшовши до вже колишнього кабінету привид бачить, що військовий відкрив лише листа. Діставши запальнику, він підпалює його і кидає в стос паперів на столі. Миттєво полум’я охопило за собою не тільки документи, а й всі меблі що стояли в кімнаті.
“Файна картина”, - проноситься в голові.
Розвертаючись на п’ятах примара йде в небуття, забираючи за собою все що могло здати справжнє місцеперебування його людей.