—Завтра, або ніколи! Проголошує свою промову Мегатрон, обводячи своїм поглядом ряди Десептиконів. — Завтрішня битва не з простих. Нам потрібно заволодіти одним з найбільших складі енергону¹. Сьогодні закінчились останні енергокуби¹. Через кілька днів ситуація стане критичною. З такими темпами, автоботи зможуть брати десептиконів без усякого супротиву. Але ми не дамо їм це зробити! Лорд десептиконів вмів говорити так, аби мехи² вірно йшли за ним. Це вміння було з ним ще за часів, коли він виступав на гладіаторській арені. Тоді вистачало всього лише декількох слів, аби перетворити натовп на смертоносного звіра. Чи навпаки, зупинити почавшиєся кровопролиття. Але все таки, основною опорою Мегатрона був страх. Його боялись, а тому — вірно служили. Та все ж, залишалось двоє Десептиконів, що були йому вірними не через страх. Непомітний, наче тінь, Саундвейв, та загадковий вчений Шоквейв. Всі пречудово знали, наскільки ці двоє не люблять один одного. Кожен чув хоч одну їхню сварку. Але вже ніхто не міг представити їх окремо, настільки гармонічно доповнювали один одного ці вічні супротивники. Сильні та горді, вони були недосяжним ідеалом, вище якого стояв лише Мегатрон. Загалом, їх боялись не менше: Зазвичай викликані в лабораторію Шоквейва вехікони³ не повертались, а ті, хто потрапляв в маніпулятори⁴ связиста, краще б і не повертались. Якось такий вехікон, вибравшись з відведених Саундвейву відсіків⅘, перебив половину свого загону. Перед тим як його спіймали й знешкодили. Після цього інциденту їх стали цуратись ще більше. Ніхто не знав, на скільки вони змінювались, будучи поодинці. Ніхто не знав, що могло б зірвати їх маски.
* * *
Вранці наступного дня, база Десептиконів була атакована. Напад автоботів не став несподіванкою — не для Саундвейва точно. Скоріш за все, зміг зрозуміти, що це станеться і Шоквейв — але не один з них не встиг нічого вдіяти. Атака почалась раніше, ніж вони розраховували. Автоботи сподівались на неочікуваність свого нападу, бажаючи впіймати командирів десептиконів, і разом їх знищити. Їх план працював на диво добре. Вони змогли знешкодити більшість членів ВВС⁵. Але Старскрім — командир цього загону, зміг вирватись з облави й утекти. Оборона бази десептиконів була прорвана. Почалась негайна евакуація всіх бійців до західної частини бази. Вдача й справді підвела їх сьогодні… Або, як вважали в рівній степені Саундвейв і Шоквейв — неправильне планування операції, та можлива наявність шпигуна. Але зараз було не до його пошуків. На даний момент пріоритетною ціллю було відбити атаку.
* * *
Вченого переслідувало доволі велика кількість автоботів. Проаналізувавши ситуацію, він дійшов висновку, що було б не логічно намагатись відбитись від них самотужки. Але на щастя, в його процесорі⁶ знайшовся план, що дав би боту час на відступ. Шоквейв різко звернув в невеликий закаулок, що вів прямо до його лабораторії. Діставшись до пульта керування, десептикон відкрив більшість капсул для підтримки життєдіяльності. Ось вона, його гордість, над якою він працював. Справжня біологічна зброя геномодифікованих вехіконів. Істоти, яких вже й трансформерами назвати було складно, відразу ж кинулись на переслідувачів свого творця. Вони нещадно рвали автоботів одного за іншим, наче ненаситні скраплети⁷, знайшовші свою нову жертву. Але Шоквейв розумів, що ця вистава триватиме не довго. Адже не всі його експерименти були успішними. Деякі в прямому сенсі розвалювались на очах. Розуміючи, що в нього мало часу, Шоквейв знайшов найлогічніше рішення із всіх можливих. Відступити через катакомби.
Тим часом, на протилежній стороні бази. А саме, у великій залі для промов, Саундвейву доводилось самотужки боротись з цілою ватагою нападників. Але ніхто не міг підійти до касетника блище зони досяжності вогнестрільної зброї. Адже йому був потрібнен лише однин прицільний постріл, аби закінчи актив⁸ суперника. Розправляючись з автоботами, св’язист паралельно оброблював інформацію про стан війська. Десептикони змогли посилити захист Південної та Західної частин комплексу. Паралельно з цим, кілька членів ВВС були успішно звільнені під командуванням загону правої руки Мегатрона. Також, невеликій розвідні групі вехіконів вдалось знайти закинутий енергоний склад автоботів. Який, більш за все, був покинутий ними після заволодіння десептиконами цієї бази. Зробивши повний аналіз даних, лейтенант зробив висновок, що іншим лейтенантам та загонам його допомога зараз не потрібна. Шоквейву теж — він спустився в підземні комунікації, розуміючи, що це найшвидший шлях до відступу. І тим більш — він був зовсім поряд. Й справді, проаналізувавши можливі варіанти відступу, цей шлях був найкоротшим. Безпілотник вже хотів було знайти найслабшу точку в підлоги, аби пробити його й спуститись при мінімальних витратах зброї та енергії… Але раптом під сервоприводи⁹ меха прилетіла активована бомба. Будь хто інший піддався б паніці в такій ситуації — але не Саундвейв. За лічені секунди, що залишались до вибуху, лейтенант зумів пробити залізну підлогу, вкинути туди бомбу й заховатись в безпечне місце. Вибух був сильний. Стеля почала розходитись в тріщінах, й осипатись. Десептикон лиш встиг прикрити маніпуляторами свій шолом¹⁰. Але аналіз можливих наслідків виявився не точним. Підземні опори, що тримали залу, не витримали вибуху. І тому підлога під сервоприводи обвалилась. Даруючи вільне падіння. А Шоквейв не міг знати, що його теж накриє уламками.
* * *
Саундвейв оговтався доволі швидко, не дивлячись на доволі велику висоту падіння. Також йому пощастило, що дві опорних плити зійшлись над ним, захистивши від інших уламків. Але на корпусі¹¹ всеодно були зафіксовані вм’ятини. На щастя, аналіз системи не виявив серйозних травм. Завал заблокував тунель, що вів до західної частини будівлі. Залишалось лиш піти до північної части, й якимось чином вийти на поверхню. А потім спробувати пробитись до інших десептиконів. Це було найкращим рішенням. Й нажаль єдиним. Відправити звідси повідомлення майже неможливо. А Лазербіка й інших касетників він вчора відправив для допомоги одній розвідувальній групі. Тому відправити за допомогою, кого не було. Тож касетник вирушив в дорогу.
* * *
Після довгої подорожі тунелями, безпілотник вирішує відпочити. Сьогодні надто багато всього сталося, думки невпино крутились в його процесорі, змушуючи той поглинати все більше енергії. Ще ця атмосфера неаби як давила на нього. Сирі й холодні катакомби, з яких, здавалось, нема виходу. На щастя, хоч якесь освітлення тай було. Тьм’яні ліхтарі ледве освітлювали шлях. Більшість з них були розбиті або просто не справні. » А що, як звідси нема іншого виходу?«Відігнавши непотрібні думки, Саундвейв продовжив йти далі. Невдовзі вдалені почала виднітись лиш темрява. Підійшовши блище, йому стало чути чийсь тихий хрип, та інший незрозумілий звук. Який віддалено нагадував металевий скрежит. Лейтенант напружився. Але діватись було нікуди. Він ввімкнув вбудований ліхтар, й помалу почав просуватись вглиб темного коридора. З кожним кроком звуки ставали все голоснішими. Подекуди, обабіч його шляху виднілися шматки стін, що були хаотично розкидані по землі. І ось, ліхтар направляється в бік шуму. І раптом, іскра¹³ связиста зупинилась, а потім нервово забилась. Неначе дика тварина, посаджена в клітку. Він впав в ступор, побачивши того, хто був під завалами…
— Шоквейв. Тихо проговорив він сам для себе. Не вірячи своїм власним окулярам. — Саундвей?…. Це ти? Прохрипів Шоквейв. Паузи між словами були довгими, й супроводжувались частою вентиляцією¹⁴. Нарешті зрозумівши, що це все насправді, мех почав звільняти логіка з під завалу. На щастя, уламків було не дуже багато, і вони становили з себе лиш невеликі брили. Після звільнення, касетник почав сканування стан системи та корпусу постраждалого. «Правий маніпулятор був зламаний, біля камери¹⁶ іскри тирчав доволі великий уламок. А окуляр вченого був частково розбитий. Оптику можна буде відновити, пізніше. Зараз самим головним була рана біля іскри. Залізяка частково перекривала подачу енергону до іскри, але й не давав рані закритись. Втрата енергії ставала все більшою».Саундвейву потрібно було діяти.
* * *
Шоквейв пропусти момент, коли связист дістав уламок. Він лише запам’ятав тонкі й холодні пальці, затуляючі його рану.
Саундвей встиг трохи залатати рану інструментами, які лаборант, на щастя, завжди носив з собою. Але аби зменшити подальшу втрату життєво важливої речовини, її треба було чимось затулити. По тонких сталевим пальцях, де не де, стікали краплинки енергону. Кожен рух касетника породжував нову хвилю болю. Що наче струм, розсходилась по всьому корпусу Шоквейва. Те, чого він не міг бачити, лякало його найбільше — вчений ненавидів бути безпомічним, а відсутність зору підводило його небезпечно близько до межі, що відрізняє бездію від безпомічності.
Через декілька кліків Саундвейв прибрав маніпулятори, впевнившись, що втрати енергону вже не буде. Лаборант майже не рухався, лиш іноді сплавляв накопичений системою пар. Було, боляче…. дивитись.
* * *
Пройшло ще трохи часу, пред тим як вчений знову подав голос. —Саундвейв?.. — Чому ти це зробив? Голос касетника був сповнений німою печаллю. І трансформер це чудово розумів. — Навіщо ти тоді вибіг? Невже тобі не було чути той вибух? Шоквейв нарешті зрозумів, що його обережно стискають чужі маніпулятори, в легких обіймах. Раптом, один з маніпуляторів скользнув по краю рани, що викликало тихе шипіння в співбесідника. Саундвей трохи ослабив хватку, але продовжував тихо обіймати логіка. Це продовжувалось не більше декількох кліків. За це час, вчений зміг обдумати й проаналізувати ситуацію. Дійшовши логічного, але не найкращого рішення для себе. — Саундвейв… залиш мене. З такими пораненням.. від мене буде мало користі… В тебе ще є шанс вибратись звідси. Йому не вистачало повітря навіть на невеликі фрази. Тому доводилось часто вентелювати. — Ні.. Відказав співбесідник сильніше обнімаючи й кладучи свою голову на цілу сторону грудного відсіку. Слухаючи тихе биття чужої іскри. Здавалось, що весь світ зупинився на цьому звуці, й відчутті чужого тепла. Й справді… Попри велику втрату енергону, корпус вченого був достатньо теплим. Шоквейв лиш міг й далі залишатись в своїх думках. «Стоп. А яке може бути логічне пояснення діям Саундвейва? За даними аналізу об’єкт проявляє признаки… симпатії?» Раціонального пояснення просто не було. Шоквейв зрозумів, що логіка зараз нажаль йому не допоможе. Тому піддавшись як він раніше вважав «безглуздим» емоція, вчений вирішив теж проявити трохи симпатії. Він обережно поклав свій здоровий маніпулятор на спину связиста очікуючи реакції. Той лиш сильніше притулився до його корпуса. —… Чим викликані твої дії? Поцікавився десептикон припіднімаючись, аби було простіше сфокусувати оптику¹⁷ на безпілотнику. — Не знаю… Відповів той —.. Але, коли я побачив тебе під завалами… Моя іскра боляче кольнула. Відчуття були…жахливі. Саундвейв й справді не знав чому. Але йому було страшно… страшно за нього. Чомусь від несподіваних думок корпус став злегка тремтіти. Й касетник не міг цього контролювати. Шоквейв теж не зрозумів причини цієї дії, але як він вже встиг зрозуміти «Логіка тут не допоможе». Несподівано для самого себе його маніпулятор неначе по власні волі став обережно гладити чужу спину. Але це на диво допомогло. Зазвичай Саундвей ненавидів навидів коли порушували його власний простір. А особливо чужі дотики. Вчений, як і всі інші чудово це знав. Тому теперішня реакція лейтенанта на подібні дії давала йому немало питань. Роздуми логіка могли продовжуватись ще довго. Якби десь з поверхні не стало чути далекі вибухи. Обидва формери насторожились. — Саундвейв, в тебе ще є шанс… —Я вже дав свою відповідь. Не даючи змоги йому договорити відповів співбесідник. — Навіть, якщо мій актив закінчиться прямо тут, я тебе не залишу. Ці слова остаточно дали змогу вченому зрозуміти, наскільки все серйозно. Він лише мовчки піднявся, й обережно обійняв обома маніпуляторами корпус вже наче рідного меха. Й поклавши голову на чужий шолом, тихо вентилюючи. — Добре… Майже пошепки промовив він. Вибухи ставали все гучнішими, стеля й стіни почали труситись й тріскатись. Звуки різали аудіосенсори ¹⁸. Й в цьому наростаючому хаосі Шоквейв сильніше притиснувшись до Саундвейва встиг промовити свою останню, можливо й зовсім не логічну фразу. — Люблю… Після цього стало зовсім темно.
Нехай віднайдуть спокій в колодці всіх іскри, ці дві рідних душі.
«Іноді, ми не розуміємо чому с кимось ворогуємо. Придивіться… Можливо ваш суперник може виявитись другом… а чи чимось більшим, ніж може здатися… Іноді ми ворогуємо, аби лише показати наші кращі сторони. Не розуміючи, що завдаємо болю іншим»
°Linden_tea°
_______________________________________________ Словник невідомих слів.
енергон¹(тут. ще енергокуби¹) — енергія (своєрідна їжа трансформерів).
мехи² — чоловічий рід у трансформерів.
вехікони³ — один з видів трансформерів. маніпулятори⁴ — руки. відсіки⅘ — своєрідні кімнати.
ВВС⁵ (тут.) — воздушні воєні сили (десептиконів). процесо⁶ — мозок. скраплети⁷ — паразити, розміром з нашу кішку. Могли запросто загризти дорослого трансформера. актив⁸ — життя, існування. сервоприводи⁹ — ноги. шолом¹⁰ (тут.) — голова. корпус¹¹ (тут.) — тіло. клік¹² (тут.) — одиниця виміру часу в трансформерів (щось типу наших хвилин).
іскра¹³ — серце, також може називатись душею трансформера. вентиляція¹⁴(тут.) — дихання. окуляри¹⁵ (тут.) — очі. камера¹⁶ (тут.) — оболонка захищаюча саму іскру.
оптика¹⁷ — зір. аудіосенсори¹⁸ — слух, можливо вуха.