Він обіймав мене. Його руки огортали попід руки, замикаючись на грудях. Його тихе дихання, трішки вище голови, заспокоювало мої думки.
– Юро, – мій голос звучав надламано, геть не так, як зазвичай, – чи правильно… це все?
Я не бачив, але відчув його посмішку.
– Звісно, що так, – він торкнувся губами моєї голови, – бо я можу любити лише одну людину – тебе, Даню.
Весняний вітер легко дмухнув нам в обличчя; від чого гілки дерева, під яким ми сиділи, почали легко хитатися, додаючи цій миті якоїсь більшої інтимності.
– Даню, – голос Юри був ніжним, звабницьким, майже богохульним, – чи ти любиш мене?
Я завагався. Я наче… змінювався, коли залишався лише з ним. Обм’якав у його обіймах, втрачав азарт та бажання рухатися: падало все, що могло стати на заваді. Залишався лише Юра і я.
– Люблю, – тихо відповів.
– Не чую, – я знову відчув на собі його посмішку.
– Люблю, – мій голос став гучнішим.
– Це що? Вітер?
– Люблю! – вигук полетів рівниною, а моє лице почервонішало.
– І я тебе.
Я підняв голову, щоб поглянути в його карі очі, але не побачив їх. Його губи торкнулись моїх. Я закляк, не знаючи, що робити, аж поки тіло саме не відреагувало: рука лягла на його шию, очі заплющились, а вуста смакували.
Моя кімната давно не була такою гарячою. Юра лежав зверху на мені, цілуючи мою худорляву шию. Його рухи були такими швидкими й дещо безладними, але це так збуджувало. Я обхопив його голову і спину руками, наче це могло б стримати хлопця. Він кинув швидкий погляд на мене, і знову повернувся до вуст.
Я мав би бути щасливим, відчувати тягу, жадати більшого, скажете ви. Але я не розумію, що відчуваю. Що сьогодні відбувається? Чи це нормально? Ми ж друзі, а не… Я тільки згадав, що відбулося ввечері, до цього. Я сказав, що люблю Юру? Хто я для нього, а він для мене? Чи справді я кохаю його? А він мене?
Юра відсторонився. Він сидів на мені, наче власник всього мого тіла – від кінчиків волосся до пальців на ногах. Він знімав із себе сорочку, повільно розстібуючи ґудзики. Це так… неправильно. Я інстинктивно відштовхнув його, не знаючи, що робити.
– Ні, – ледь видавив із себе, на що отримав короткий кивок.
Юра здавався здивованим, однак не заперечував. На його обличчі читалося нерозуміння і, навпаки, прийняття водночас. Це було так незвично для нього, ці протиріччя. За хвилину він вийшов з моєї кімнати, залишивши мене самого. Ні. Не одного. У кімнаті були я та мої турботи.
Що це щойно було? Я… люблю хлопця? Це нормально? Мене гризла неясність. Хто для мене Юра?
Кімната стала холодною.
Коридор Хорса світився у променях сонця. Вони м’яко проникали до нього з вікон, наче небесна вода дарована покровителем факультету. Я, звісно ж, тут по справі, але Юрко вирішив скласти мені компанію. Учора був дивний день, нехай і приємний, але мене все ще діймав чи-то сором, чи-то плутаниця власних думок. Що я відчуваю до нього? Ми ж друзі. Чи вже ні? У мене було багато подружок, але жодну я не сприймав так серйозно, як Юру. Це було інше, зовсім інше. Я кинув швидкий погляд на нього, а щойно отримав те саме у відповідь, відвів очі, стримуючись, аби знову не почервоніти. Ще один швидкий погляд. Він незадоволений? Чому? Якщо подумати, хорсівці дивились на Юру, наче на античне божество. Звичайно, найчастіше це були дівчата. Їхні погляди палали, а очі примарно світились. Я легко читав їхні фантазії, щось всередині защемило. Юра ніколи не був би з ними. Бо Юра…
Я насупив брови, чи то від того дивного відчуття, чи то від нерозуміння – бо Юра хто? Мій друг? Мій хлопець? Моє кохання..?
Ми зайшли до пустих коридорів гуртожитка, де я мав знайти одного студента, заради однієї маленької справи, про яку вам краще не знати. Залишалось лише знайти його кімнату й постукати, але Юра спинився, схопивши мене за руку. Його долоні були такими теплими.
– Даню.
Його голос був повний такої ніжності, що я одразу залився червоним.
– Ти сахаєшся своєї любові до мене?
Я упустив погляд на землю.
– Я.. – слова застрягли посеред горла, – ..я не знаю, що відчуваю.
– Але ти мені сказав тоді, під деревом, усе.
– Я…
Я не знав що відповісти. Юра підняв мою голову так, що б наші погляди зустрілись.
– Ти мене кохаєш. Це нормально. І я кохаю тебе. Це взаємно, розумієш? Ми коханці. Ти будеш моїм хлопцем?
Я завмер, дивлячись у його карі очі. У них була та ніжність, яку я чув і у голосі. Це було те, що так часто манило мене до нього.
– Так. Буду.
Його усмішка була того варта.
Швидко закінчивши справу з юнаком, ми повернулися в коридор Хорса. Знову стільки поглядів… І всі на Юру. Ці брехливі, зацікавлені очі, що жадають його. Юра мій. Я усвідомив, що за відчуття гризло мене зсередини. Я ревную. Усмішка торкнулась мого обличчя. Я ревную. Ревную! Я кохаю його.
Юра знову схопив мене за руку. На мить мого обличчя знову сягнув червоний відтінок, однак лише на мить. Так і повинно бути. Я кинув на нього погляд. Юра відповів таким же. І я його поцілував.
– Якого біса! – голоси Марії і Стефанії, що злилися в один, сполохнули тишу, що настала після доторку наших губ.
Моя кімната знову горіла. Повітря було настільки гарячим та важким, що дихати ставало неможливо. І у всьому провина лише однієї людини.
Юра пристрасно цілував мене, поки я притискав його до себе. Я не хотів зупинятися, а він тим більше. Ми зупинялись лише на кілька миттєвостей, щоб перехопити дух, а потім знову його губи торкались моїх, не відпускаючи. Юра відсторонився, всідаючись на мені. Його погляд у напівтемряві був захоплений мною. Здавалось, що він очима вже давно роздягнув мене й лише думає, де доторкнутися губами, де провести пальцями, а де вкусити.
– Ти готовий? – розстібаючи ґудзики сорочки запитав Юра.
Я кивнув.
Мої губи торкнулись його голого тіла, щойно той нахилився. Я ніколи не відчував себе таким беззахисним і захищеним водночас. Юра поцілував моє плече, розтягнувши мій комір. Наші погляди зустрілись. Він відсунувся, щоб припідняти поділ моєї футболки й торкнутися губами голої шкіри живота. Юра знову кинув погляд на мене, наче намагаючись розгледіти в моїх очах якусь реакцію. За мить, він скинув з мене одяг, щоб одразу торкнутися губами одного з моїх сосків. Я зітхнув коли відчув, як його язик легко грається з ним, і знову, коли той вкусив. Звідки у нього такий досвід? Я хотів у нього запитати; байдуже на те що коїться, але Юра вже стягував з мене штани й білизну за раз.
Моє обличчя одразу почервоніло ще дужче, ніж до того. Він кидав на мене погляди, перед тим, як взяти мій прутень до рота. Наче грався зі мною, з моєю недосвідченістю. Тепло розливалось по тілу з кожним рухом його голови. Я, не усвідомлюючи цього, схопив його за волосся, наче сподіваючись, що це допоможе мені. Юра продовжував, майже не зводячи з мене погляду. Навіть відвернувши голову, я відчував як його очі дивляться на мене. Я застогнав, коли зрозумів, що не можу тримати все в собі. Зрозумівши що сталося, мій погляд одразу повернувся на Юру, що мав абсолютно спокійний вигляд. Побачивши моє занепокоєння, він всміхнувся, вийнявши член з рота, щоб поцілувати мене. Це було краще за слова.
– Хвильку, – відсторонившись сказав він, потягнувшись до своєї сумки. – Підготуємось до основного.
Коли все було готово, я ввійшов у Юру. Він наполягав, щоб я був зверху. Я боявся, що можу завдати йому болю, однак, задоволення в його очах було більш промовистим за слова. Він провів рукою по моєму животу, наче заспокоюючи. Тепло від його пальців швидкою рікою розлилось по моєму тілу, додавши впевненості. Я легко почав рух. Це дивне відчуття відвідало мене. Я займався сексом з Юрою, людиною котру по справжньому люблю. Його погляд, повний тієї емоції, котру я так давно прагнув, направлений лише на мене, поки ми по-справжньому близько один до одного. Ближче, ніж будь-коли. Час, наче знущаючись, пришвидшився. Я й не відчув, як той пройшов, наче вода крізь пальці. Я стиснув долоню Юри щойно відчув, що наближаюсь до кінця. Він розумів без слів, киваючи мені. Я нахилився до нього, цілуючи чужі губи. Вдруге з власної ініціативи. І кінчив.