Глава 5: Там, де робота.

Тія, ще трохи пом’яла пухкі щічки поні, та опісля допомогла вибратись з щільних кущів. Міцні обійми передніх ніг обхопили шию білої поні, щоб ніжно лащитися мордочкою по шиї.

– Невже, ти вже береш до уваги той часовий проміжок, моєї відсутності в місті? – та трохи весело вильнула своїми бедрами поні, що якраз то й не втекло від погляду самця.

– Просто, – трохи зам’явся понь, – з останнім часом мені стало здаватися, що мені дуже тебе не вистачає. – Полишив обійми, понь дуже щиро посміхнувся та з теплом споглядав подругу.

– Розумію, – сумно мовила поні, найгірші думки почали вспливати, але помахавши головою, вона змусила їх заховатися подалі, – думаю нам ще доведеться поговорити про наші  відносини, але зараз це не на часі, бо я направляюсь до університету, вирішила трохи заскочити до тебе, та, а ой…! – Тія схвильовано повернула голову назад, та побачила, що Пінкі все ще очікувала на подругу, та копитом ворушила якийсь невеликий камінчик. Відчувши на собі чийсь погляд, рожева відірвала свою увагу, та видала зовсім не те, що могла очікувати Тія.

– Цей лазурит виникнув тут не випадково, за ним йде майже непомітний слід з крихт, можливо хтось загубив цей шматочок, коли проходив повз цей парк, гадаю хтось незаконно вирив десь тут шахту.

– Але, усі природні матеріали гори Кантерлоту, мають суворий контроль, й мій контроль за цим парком має присікати подібні дії.

– Тоді, це був дуже зухвалий единоріг, що хоче обдурити свого земляка. Привіт, я Пінкі Пай!

– Вибач Пінкі, це мій друг та особливий поні Фіал.

– Приємно познайомитись, і дякую, чим я можу віддячити такій поні? – Від такого солодкого голосу до іншої, Тії перехопило подих, але зумівши взяти контроль, вона продовжила  мовчки спостерігати. На мить, очі Пінкі блиснули чимось холодним, але опісля декількох секунд рожева поні весело підстрибуючи підійшла до Фіала.

– Просто завжди посміхайся. – Коротко відповіла поні, теплою посмішкою осяяв свою мордочку, коли як Фіал завис з нечитаною емоцією у очах.

Тія тихо приснула в копито та тихо хіхікала чекаючи поки друг відійде від шоку. Пінкі швидко підійшла до подруги та пошепки почала повідати на вушко.

– Пінкі чуття каже, що з ним також, щось не чисто, особливо таке його ставлення до тебе.

– Ти про його лег… – але копито Пінкі вмить заткало рота білій, щоб останнє слово не було почуте.

– Так!

Мордочка Тії набула задумливості, думки складали версію за версією, в яких фігурувало незаконне видобування та збут коштовностей серед знаті, або ж нелегальний продаж.

– Наф трефа йфти! – з копитом біля рота мовила кобилка.

В момент коли копито було прибрано, Тія хотіла вже розбурхати жеребця, але він сам вже звернув увагу на кобил.

– Нажаль мені в іншу сторону, дещо треба полити, тож я відкланяюсь та бажаю вам легкої прогулянки, до скорої зустрічі.

Розвернувшись на сто вісімдесят градусів, майже задівши своїм хвостом кобил, Фіал бігцем почав віддалятися в одному із напрямків парку. Тія нахмурилася, але не поспішала доганяти, щоб вже конкретніше погомоніти. Натомість фиркнувши, Тія махнула головою у сторону парку, щоб разом з рожевою продовжити йти до університету.

– Не для цього я вчилася на історика, щоб лізти в якусь непотрібну авантюру.

– Але, як же ж всілякі руїни, печери, розкопки.

– Це дуже відрізняється від стеження, рознюхування та погонь з перестрілками єдинорогів. Потім придумаю, що з цим робити, бо наразі мене чекає бухгалтерія та звіти, навіть лист від принцеси не врятує мене від цих снобів. – Втомлено зітхнула Тія, уявляючи скільки разів їй доведеться бігати, та телепортувати усілякі папірці. Можливо, щось зможе по впливати, але не треба сильно плекати надію, це буде лише розмова з принцесою, от тільки не кожен може бачити, точніше кожен може, але не всі можуть осягнути намір принцеси.

– Цікаво, яка вона справжня!? – вголос промовила свою думку Тія, та ойкнула зрозумівши своє упущення.

– Добра та весела з нотками суму, – відповіла Пінкі, – Що?!

– Ти це про кого?

– А ти? – повернувши голову на бік, Пінкі зацікавлено дивилася в фіолетові очі.

– Я думала про те, яка ж справжня принцеса Селестія, без так сказати «маски»

– Без хмм… вона ж не привид опери, щоб носити маску.

– Це більш ментальна маска, що приховує справжні емоції.

– О-о-о! Думаю, ти зможеш сама в неї дізнатися на моїй супер-пупер-кантерлотській вечірці.

Мурашки табуном пройшли по тілу Тії, коли вона згадала, та от тільки но дізналася, де саме буде вечірка Пінкі.

– Принцеса прийде на вечірку?

– Авжеж дурненька, Селестія сама запропонувала мені влаштувати вечірку, але вона не знала, що все було готове.

– Дай вгадаю, це було Пінкі-чуття?

– Угусь! – Щасливо промуркотіла поні у відповідь, вдивляючись вперед на стежку та інколи відволікаючись на якусь живність.

Тія легко посміхнулася, та вирішила трохи перепочити від розмов. На що Пінкі мовчазно погодилася та ще тісніше притулилася до боку білої поні. Коротке хутро рожевої ніжно лоскотало трохи відрослий бік білої поні, натомість її кучерявий хвіст вже встиг трохи переплетися із довгим пасмом хвоста Тії. Сонце вже було в своєму зеніті, що добре вже підігріло повітря Кантерлоту, але ж двом подругам все це не загрожувало, бо щільне листя дерев парку приймало більшість променів інколи пропускаючи невеликі промінчики по тілу подруг.

Напівприкрив повіки, молодий історик Дейлі Тія насолоджувалася приємним запахом паркового повітря, що ніжно дмухав прямо їй у мордочку, де дуже збуджено розширялися ніздрі носу.

Пінкі з симпатією розглядувала майже не в притул задоволену мордочку Тії, та в якусь мить біла мордочка все ж притулилася, продовжуючи втягувати вже трохи солодкуватий запах.

– Робота з солодким дуже ясно відбило запах твого хутра. – не відволікаючись на дорогу, мовила Тія бо чітко пам’ятала шлях до сходинок вниз.

– Це додає мені особливого шарму.

– Солодкого немов найсмачніший торт принцеси.

– Хі-хі, надіюсь принцеса не переплутає мене з чимось солодким, бо це буде вже канібалізмом, що осуджується, але Гаммі дуже любить щось то і прикусити.

– Надіюсь все не так погано, як воно звучить.

– О-ні-ні, у Гаммі немає зубів з народження, але це не заважає дуже сильно за щось схопитися. Вибач його за це.

– Але… – Тія кинула швидкий погляд на свій хвіст, де із рожевого хвосту Пінкі, наполовину вже виліз зелений крокодил та з великим задоволенням тримав локон фіолетового хвосту у роті. – Й-і-і-і-і. – Запанікувала Тія, але копита рожевої сильно обхопили мордочку на що її губи із тонкої лінії розійшлися та практично вп’ялися в хитру мордочку рожевої.

– Він буде дуже ніжним, трохи скоштує, а ти й не замітиш. – По щенячому глянула у фіолетові очі Пінкі, суть було важко не вловити, тому Тія ще трохи подивилася на свій хвіст та як могла посміхнулася. – Дякую.

Поні ще більше покрилася рум’янцем, чітко не розуміючи від чого саме більше їй ніяково та приємно. Зібравшись щось сказати у відповідь, Тія зустріла теплий та пристрасний поцілунок у губи. Легкий шок накрив поні з головою, ноги заклякли на місці, через що вони встали посеред доріжки, але Тія не спішила переривати теплу насолоду, що розходилася по тілу змиваючи усі непотрібні думки. Теплий язик рожевої лагідно пройшовся поміж губів, щоб опісля зустріти супротив зустрічного язику, що наполегливо обкручував та грайливо сіпаючись лоскотав своїм тонким окінченням. Короткий вдих двох поні надав ще декілька митей насолоди з присмаком карамелі.

Голосний вдих подруг оповістив оточення, що поцілунок був задовільно закінчений. Фіолетові очі з теплотою взирали на задовільну мордашку подруги, що задовільно облизували власні губи. Тія зовсім не була обурена таким вчинком, бо це було ніби їй надали потрібні ліки, що потребувала душа вже довгий час.

– І тобі дякую.

Пінкі любо посміхнулася у відповідь та правим копитом м’яко натиснула на ніс. – Буп.

Тихий сміх двох поні лунав серед помірного шелесту дерев, трохи стихаючи коли подруги проходили серед більш щільних зелених насаджень, щоб вже підійти до невеликих сходинок, що вели до низу. Для звичайного відвідувача вони сповна була непомітна з таким рівнем зеленої огорожі та природнім кольором каменю гори Кантерлоту. Тія попередньо зупинила дуже енергійну Пінкі своєю ногою перед самим спуском.

– Краще йти одна за одною, бо там занадто тісно для двох поні.

– Я не проти ще трохи потіскатися! – Енергійно відреагувала рожева.

– Хех, можливо якось ще, але там копита можуть заплутатися на раз два, тому краще я підстрахую позаду.

– Тоді чого ми чекаємо, йей-й-й, – з веселим заливним звуком Пінкі з усією своєю швидкість пострибала спускатися.

Тія не встигла запобігти такому швидкому переміщенню, тільки встигла вибігти на площадку, та з острахом дивитися, як Рожева грива стрибає разом із своєю рожевою власницею, як якась пружина посеред робочого механізму. Чітке приземлення на перші двадцять сходинок, опісля новий стрибок та успішне влучення.

Грива на голові Тія трохи заворушилась від страху перед такою безбашенністю рожевої. Прийнявши для себе, що наразі мовчання найкращий план, поні зітхнула, та повільно почала спускатися до низу, як і багато разів до цього. Перший проліт сходинок було пройдено більш схвильованіше, бо з поля зору зникла Пінкі, тільки завернув на іншу паралельну сторону, Тія вбачила рожеву гриву вже майже внизу. Тепер кожна частина спуску трохи змусила понервувати та трохи образитися за таку поведінку рожевої. Тія все ж не сильно ображалася, бо Пінкі все ще була дуже невідомою особою, щоб зрозуміти її думки та помисли, хоча більшість каже, що це мало кому повністю вдається зрозуміти, так й зародилася у поні фраза: «Це ж Пінкі Пай»

Дійшовши таким принципом до кінця сходинок, білу поні вже жваво чекала подруга, трохи підстрибуючи на місці та щось тихо шепочи собі під ніс, якісь короткі словосполучення. Помітивши підходящу Тія, Пінкі припинила свій монолог, та миттєво повернувшись звернулася.

– Це так суперово, спершу ми були там у парку, а тепер ми вже тут, копитом подати, як вже прийшли до наміченої цілі.

– Поні минулого про це задумалися, але вже після того, як принцеса Селестія вирішила спуститися сюди на крилах, коли інші поні заціпеніло дивилися вниз, куди телепортуватися було неможливо. Хі-хі. Це моя одна з улюблених історій Кантерлоту.

– Принцесі мабуть було дуже радісно! – Той час нізвідки щось тихо бахнуло та двох поні покрило різнокольорове конфетті, що дуже підозріло не реагувало на магію.

– Хі-хі, була рада познайомитися та почаювати, але ця доріжка зачарована і не кожен може потрапити в університет, час прощатися.

Тільки закінчивши та приготувавшись обійняти подругу, її шию вже охопили передні ноги рожевою поні, щоб дуже сильно стиснути в обіймах. Ледве не втративши концентрацію поні також встигла обійняти кобилку усіх вечірок. Кількахвилинна перерва на прощання закінчилась дружнім поцілунком Пінкі у щоку, залишивши трохи збентеженою білу поні між двома шляхами. «Вона спеціально, так високо тримає свій хвіст?!» – промайнула вульгарна думка Тії.

– Треба йти. – Запевнила вона себе, але все ще не відводячи очі від пишної попи рожевої.

Переступив з ноги на ногу, молодий історик все ж сміливо рушив у сторону великого-превеликого «Н» образного університету по історії всієї Еквестрії та дуже старовинних відносин з людьми, що велися з тих часів, коли три народи поні об’єдналися, щоб врятувати свій континент від льодовикового періоду, що вилився в дуже неприємних створінь під назвою Віндіго.

Дрібними кроком біла поні попрямувала у напрямі до головного входу трьохповерхової будівлі, до якої вже було набагато звичніше повертатися, ніж під час навчання, але це вже пройдений шлях.

На обрії погляду вже почали майоріти інші представники рас Еквусу, і були це не тільки поні, але й грифони, чейнжлінги без маскування та дуже рідко гіпогрифи. Не дуже вдаючись у ретельні пошуки знайомих мордочок, Тія вже піднімалася по сходах та проходила повз декількох молодих поні, що влаштували свою бесіду біля дверей. Тільки но Тія переступила поріг університету пройшовши всього-то декілька кроків у хол, коли вмить її оточили декілька різних груп студентів, щоб жваво огорнути потоком своїх слів.

Дейлі старша не втратила ритм, та як завжди оточила себе легким типом щита, та здивовано піднявши брову оглядала мордочки.

– Це справді ви? – Дуже голосно спиталася одна з багатьох поні, що стояли в перших рядах.

– Можливо, а кого саме ви шукаєте?

– Не треба цих ігор, – перебила вже більш старша поні, та суворо поглядаючи на білу поні. – Ми знаємо, що ви та сама Дейлі Тія, що не тільки викрадає поні з вулиць, але й підлиза!

Вушко Тії здригнулося декілька раз опісля таких галасливих слів, та не вербально показуючи, що ніхто не зможе зачепити її.

– Ніхто нікого не викрадав, моя подруга добре провела час за чаєм, буде ваша ласка, якось поцікавитеся самі у неї. Щось, ще вас цікавить? – Витримуючи спокійний тон, Тія доброзичливо посміхалася, та обдумувала коли саме сюди вже нагряне ректор, щоб розігнати цей балаган по аудиторіям.

– Невже, це вона допомогла вам отримати ваш доленосний лист з Кантерлоту!? – Це вже було дуже впевнене запитання, від зелено-хутрого поні, Тії навіть здалося, що це був зовсім не студент цього університету. По залу пройшовся новий шум шепотків, який викликав дуже заздрісні зітхання та коментарі. Точний та професійний склад питання, трошки змішаної брехні з явним знанням деякої закритої інформації. Обдарував хижим поглядом цього «студента» біла поні постаралася потягнути час, але допомоги все ще не було чутно, то ж щось треба було відповісти.

– Дуже цікава заява, я тільки повернулася з відрядження, а тут мені вже щось навішують, ніякої поваги студентів до старших. – Тія показово вирішила образитися, та для ефектності притиснула вуха, та опустив голову подивилася своїми невинними очима на зеленого поні. – Невже мене ніхто не любить?

Деякі поні приголомшено почали дивитися на білу рогату поні, та з питальним виразом мордочки споглядали один на одного. Затихлий шум почав набирати оберти десь позаду, що давало надію на якнайшвидше линяння з цього місця, та провокацій. В мить коли вже хотів пролунати нове питання, прямо перед білою поні з’явилася морда ректора історичного факультету, з яким Тія була в дуже хороших відносинах. Це був вже земний завзятий понь, сірого кольору хутра, та червоною борідкою з прилизаним назад чубом дуже пишної гриви. От тут то вже не було необхідності в силовому полі, коли як замість нього вже мерехтів звуковий бар’єр.

– Як чудово, що ви всі вирішили зібратися на такий чудовий похід в теплицю, щоб допомогти з земляними роботами… – дуже весело та голосно почав мовити усім поні навколо жеребець, – гадаю що перший курс артифалогії буде цікаво дізнатися магію землі, але, – тут його погляд перейшов до більш старших поні, де вже відсіялося половина слухачів, – третій курс може їх підтягнути по знанням, та показати де в бібліотеці знаходяться книжки для новачків.

– В на-а-с сьо-годн-і, – дуже схвильовано відповів один зі старших пегасів, крок за кроком відходячи подалі, та згадавши що в нього все ж є крила, зі швидкості оленя вже відлетів скоріш подалі від проблем. Хто як почав забігати в будь-які двері, деякі рогаті намагалися телепортуватися, земні ж поні несильно турхали своїх друзів та активно відходили в інші коридори, залишив двох задоволених поні самих у холі освітнього закладу.

– Як я довго тебе чекала, ще скоріше не міг запізнитися! – Полегшено зітхнула Тія, – мені навіть довелося включити акторську гру.

– Спішив усіма копитами, ти ж знаєш.

– Я вам не піддослідний чейнжлінг, щоб мене крутити, як вам заманеться.

– Ну-ну, Тія, просто ми були в дослідному центрі, й тільки один шлях, – трохи весело, але з награною образою мовив понь.

– Все ще не вірю, але прогрес акторської роботи є.

– Радий це чути, й також бачити тебе. Нумо до мене в кабінет, є одна важлива та персональна розмова. – Розвіявши веселість, та надавши більш серйозний тон в голосі, колега Тії, легко махнув головою у сторону одно з коридорів, поні мовчки погодилась, опісля прямуючи вже в компанії.

Входячи за жеребцем вже в знайомий світлий кабінет з декількома великими шафами, де посеред кабінету стояв робочий стіл, а недалеко біля нього був менший стіл зі усілякими магічними апаратами. Тія левітувала одне з крісел, щоб зручно вмоститися навпроти стола та поні. Коли як жеребець, щось дуже ретельно пошукавши у столі, вмить виклав невелику папочку, де було чітко написано «Настанови Відродження»

– Окрім цього, я хотів би почати спочатку з такої теми, як товарність нашої ради університету.

Думки у розумній голові, не хотіли видавати щось слушне, тому Тія тільки кивнула. Земний поні продовжив.

– Навіть те, що ти тільки маєш піти на бесіду з принцесою, вже наробило шуму, та розворушило цей «мурашник» знань.

– Тому… ти хочеш… щоб… – махаючи переднім копитом, поні розтягувала свій діалог, щоб відповідь була дана не з її вуст.

– …ти вжарила їм! – Дуже гучно закінчив за свою подругу земний.

– Ого! Хех! – Сором’язливо відповіла біла поні, та трохи відвернулась у бік, щоб приховати рум’янець на щоках.