Оксана викладала продукти з пакету, коли телефон блимнув повідомленням. «Код червоний!!!» - значилося в їх дівочому чатику.
- Бля, - сказала Оксана. Вона дозволяла собі матюкатися лише з оглядкою, що вдома немає дітей. А ще краще, коли навіть у цьому місті немає її дітей.
Отже:
- Бля, - сказала Оксана дивлячисьу смартфон, - Ось я вже і поспала після чергування, Шеф!
Шеф, котячий підліток шотландської породи, прищурив і без того прищурені вуха. Він хотів гратися та муркотіти, а не взнати нове нецензурне слово.
Оксана набрала Аню.
- Ти, раптом, не в курсі, що там у Інки сталося? А то я щойно з роботи, по дорозі лиш за продуктами заскочила, ще навіть кульок не розібрала.
- Не в курсі. Та схоже намічається щось серйозне. Зрештою, я подумувала, що нам пора зібратись уже. Але хотілося б не з червоного приводу, звісно. В тебе доба ок була? Може ми скинемось на бензин та гайнемо десь за місто?
- О, ні! Я не спала майже, за руль не сяду. Краще скинемось на таксі, раптом що.
- Тоді скажи усім в чаті хай беруть купальники і бутерброди, заведу вас в одне містечко. Якщо все не так страшно, зможеш навіть там перекимарити.
За 2 години всі четверо затишно розклалися у комплексі відпочинку біля басейну. Вони вже встигли скупнутися та виставляли нехитру провізію на столик між лежаками. Інна досі мовчала лише іскри з очей летіли весь цей час. Першою не витримала Оксана. Почала розмову, бо хотіла додому в ліжко, але зайшла здалеку, дипломатично:
- Іннусь, а ти дітей, куди діла, щоб приїхати?
- Старша в селі. Молодших свекрусі закинула. Не сказати, щоб вона щаслива, та погодилась на кілька годин.
- А Саша на роботі?
І тут нарешті греблю прорвало! Так дівчата взнали, що Саша на роботі, але нехай хоч в інтимному місці, бо Інні накласти фекалії на те, де він і як він. Ще вони взнали, що Саша представляє одразу кілька видів фауни, частина з яких не водиться в Україні, а частина не існує – наприклад кракозябра всрата, вухатий вилупок та грьобаний гімнюк. Ще вони взнали чий Саша син і маршрут для нього на найближчу пору життя. Оглушені інформацією вони сиділи роззявивши роти… Першою відмерла Аня:
- Ну, як би… ввідні дані ми зрозуміли. Але хотілось би більше конкретики. Він когось убив, розчленував і з’їв? Пішов наліво? Чи не став їсти твій борщ? Ні, ти не думай! Ми руками і ногами за тебе! Просто хотілось би ясності…
- Він сказав, що я жирна
- Так і сказав?
- Ага. Почав типу приколюватися чи я не вагітна вчетверте, що такий живіт
- Яке безглузде самогубство, - хмикнула Аня
- Аня права, - Юльчик поправила мокрі кучері, - тобі допомогти сховати труп? Тоді давайте рухатись, бо о 8-й Юрчик з роботи приїде, мені треба ще вечерю приготувати.
- Ні, - Інна зітхнула, - я не лише убити, а й розлучитися з ним не зможу. Але як із цими словами змиритися, не знаю.
- Можу дати номер психотерапевта, - Аня запила печиво кавою і полізла в сумку за телефоном
- А звідки він у тебе? – підняла брову Оксана
- Ну, я ж не бухаю, мушу якось із цим життям справлятися.
- А, ну да, - подруга полегшено зітхнула.
- Не хочу я психотерапевта. Хай краще мій псіх терапевта шукає собі, поки не прийшлось шукати травматолога!
- Вино творить дива, - підняла палець вгору Оксана, надаючи ваги сказаному, - Це я тобі як лікар прописую.
- Та нап’єшся тут із дітьми. Хіба смоли одразу гарячої, як моя бабця казала. Я мекну, засну ще не дай Бог, а котресь з балкону випаде. Ні, до садка і шкіл – це зовсім не мій варіант.
- Ось тому ти й нервова така, що гарно відпочити не маєш часу і просєкко якогось з нами скуштувати.
- Причини і мені зрозумілі. Робити що?
- А що б ти хотіла робити?
- Валятися під пальмою у відкритому купальнику, поки мускулистий красень обмахує мене віялом.
Повисла пауза…
- Мускулистий, кажеш, красень?.. – протягла Юля, - Так може ти така нервова із нічної причини? Дай вгадаю, мала досі спить з вами?
- Не трави душу, Юль. Я з ними за цілий день так натрахаюсь, що вночі вже не хочу. Навіть якби мала окремо спала.
- Ну, не знаю, не знаю. Я весь день на ногах на роботі, але як нічну зміну з Юрчиком не відпрацюємо, то аж не по собі. Із ним, я упевнена, так буде завжди! – Юля замовкла. Дівчата мовчали теж.
….
- Дивіться, - Аня штовхнула дівчат. Всі повернули голову у бік Юльчика. Та сиділа з посмішкою олігофрена, погляд десь у себе, голова ледь закинута назад…
- Може скажемо їй? – пошепки спитала Оксана
- Та ну, - Інна похитала головою, - Хай поки тішиться. Підключимось через кілька років, коли вже її відкачувати доведеться від моральних травм, нанесених Юрчиком.
Дівчата захихотіли. Юльчик стрепенулася:
- Так! Про що це я? Ага. Інн, хочеш я тобі вагінальні кульки подарую? А краще вакуумний сатісфайєр, така прикольна штука, ми недавно з Юрчиком спробували і…
- Спинися, жінко! – зробила фейспалм Аня, - Ти хочеш допомогти їй чи добити?.. А! До речі, по темі. Ми тут з Владом в село минулих вихідних їздили. І вночі вкусили шматочок романтики у дровітні… Так ось, ви в курсі нафіга на трусах спереду оті бісячі бантики, які ми здебільшого відрізаємо? Щоб в темноті точно не навиворіт одягти! Як вам моє відкриття?
- Геніальне! – простогнала Оксана, - Господоньку небесний, з ким доводиться дружити!
- Дякую вам дівчата, - засміялася Інна, - Ось поговорила з вами і наче легше. Ще б схуднути справді. Я щось намагаюся, але все не те. Не встигаю готувати всім окремо – їм, коли маю час.
- О! – Юльчик підхопилася до своїх речей, - зараз покажу тобі програмку, я собі поставила… Там і калорії є рахувати. Можеш їсти усе, лише грами вказувати. А додаток все за тебе порахує.
Дівчина дістала новенький телефон останньої моделі.
- Фіга сє! – ледь не присвиснула Оксана, - Коли купила? Чому досі не похвалилася?
- Так, червоний код же, - Зашарілася Юльчик, - А я тут зі своїм смартфоном. Це мені Юрчик подарував.
- Оце мужииик! Здорова зноси і на кращий насоси!
- Дівки! Майте совість. В мене чоловік здурів і живіт виріс, а вам одне в голові! Давайте вже програму показуйте, а не своїми ліжковими подвигами маяйте.
- Нема чо заздрити, - розсміялася Ксю, - Юля, скачуйте вже той додаток та ходімо купатися, якщо ми вже все вирішили.
Сонце торкало променями парасольки біля лежаків. Люди ліниво валялися на своїх рушниках. Хтось тихенько курсував від бортика до бортика водою. І лише в одному закутку четверо жінок жваво розмовляли, час від часу вибухаючи сміхом. Молодий бармен протирав стійку від пролитого квасу та поглядав у бік компанії. Вже не юні дівчата, але стільки в них було енергії, стільки життєвої жаги, що мимоволі хлопцю ставало заздрісно. В нього із справжніх друзів був, власне, лише пес, якого він підібрав рік тому на вулиці. Навіть дівчата у Роми не затримувались. «Хочу бути таким, як ці жінки, коли мені буде стільки ж років», - подумав хлопець. Його янгол-охоронець гикнув та ледь не звалився із хмари. «Так і запишемо, - пробурмотів він, дістаючи нотатника, - Зайва вага, проблеми зі спиною, підвищений тиск і легкий їбанізм у 30+ років. Дивні ці люди, але треба виконувати»