- На мене Віталік образився. Другий день не говорить, - Оксана приміряла синю блузку
- За що?
- Я сказала не сунути свою морду Шефу в обличчя.
- Але ж це прикол з інтернету! – вигукнула Юльчик.
- Для кого прикол, а для кого і життя…
- В сенсі шефу, на роботі шефу? – вилізла з-під Інниної руки Аня.
- Ні, Шеф – мій кіт.
- Ти взяла кота???
- Агась!
- Ти взяла кота? З патологічною любов’ю чистоти, з відриванням рук за ямку на шпалерах, з твоїми дорогущими шторами і випестуваними меблями?
- Та блін! Не роби із мене монстра! Я нормальна, всі мої домашні досі живі. І так у мене тепер є кіт, звати Шеф. Тому що з першого дня поводить себе в мене вдома, як директор.
Дівчата вже другу годину ходили торговим центром. Після 25-ти, зазвичай, складно зібратися разом, тільки якщо не треба щось купувати. Отак мимоходом і зустрітися можна та обговорити щось наболіле. Хоча, чесно кажучи, чомусь що б не обговорювали, рано чи пізно всі теми згорталися до чоловіків й тут всіх просто проривало!
- Ну, Ксю, я думаю ти не права, - похитала головою Юля, - Треба вибачатися! Свічки, вино, романтику влаштувати…
- І в тебе це діє, оці свічки, романтика і прочі соплі? Ти взагалі таке робила? – скептично хмикнула Інна.
- Ну, да. А ти що, жодного разу не робила?
- Юльчик, які свічки, який романтІк? В мене троє дітей. Я отако ввечері лежу, ноги розклала, чекаю його з душу. Він заходить, я кажу – Значить так!.. Я ноги побрила, дітей вложила, показуй мені небо в брульянтах, інакше я за себе не ручаюсь!
- Який кошмар! І він ведеться на таку поведінку?
- Та де! В мене ж діти від Святого Духа!Ти не знала?
***
- А в тебе що, Нюсь?
- Та ось згадала на днях, що мені вже за 30 в нас двоє дітей і 3 морські свинки, а я досі незаміжня.
- І що?
- Ну, там передача якась йшла по телевізору і герой каже, - За 15 днів я зрозумів, що хочу провести із цією жінкою все своє життя, тож зробив їй пропозицію руки і серця! Ну, я і питаю свого, коли він уже зрозуміє – 15 років разом, як не як.
- А він?
- А він наступного дня припер мені повні пакети всіляких улюблених моїх смаколиків, які ніхто більше не їсть і каже, типу, щоб я не сумнівалася, як учора(!), що він мене кохає.
- Цікаво, це в мужиків такий вибірковий слух, чи вони реально не розуміють? Чи підсвідомо так роблять? Чи спеціально?
- А хто зна? Напевно це і є та хвалЕна чоловіча логіка, коли ти йому про індики, а він тобі про кури дикі. Хоч бери замовляй перекладача із людської мови на чоловічу!
- Ні, ну ти, звісно, теж проснулась! 15 років пройшло і тут на тобі, хочу весілля! Дуже вчасно, тобі не здається? Могла би й почекати вже, поки діти школу закінчать і аж тоді причепитися до чоловіка – ти мене не любиш, ти на мені не одружуєшся…
***
- Коханий, я вдома! – Юльчик відкрила двері і задихнулася від щасливої думки, що її чекають. Менше тижня, як вони з’їхалися і не могли натішитися цим фактом та одне одним.
Юрчика вона знайшла на ліжку, очевидно недавно лиш проснувся після нічної зміни – теплий, скуйовджений, на щоці слід від подушки.
- Допоможи розстебнути сукню, будь ласка, - лукаво посміхнувшись, Юльчик повернулася до чоловіка спиною. Юрчикові губи слідкують за змійкою блискавки. Ліжко приймає їх у свої обійми. Два розхристані тіла дарують одне одному свою любов…
***
Вдома Аня нікого не застала. Лише морські свинки смішно рухали вухами хрумаючи огірки.
- Привіт, зоопарк! – Аня постукала по свинячому будиночку кінчиками пальців.
Гупнули вхідні двері.
- Мама, мама! А ми з татом купили собачку! Ти рада?
- Страшенно! А можна спитати, за що ви зі мною так?
І всі окрім Ані розсміялися. Собачка виявилася іграшковою.
***
Інна телепнула сумки на підлогу в кухні і зітхнула. На столі купа чашок, на підлозі крихти, діти замурзані по вуха шоколадкою.
- Ви їли щось, крім солодкого?
- Так. Доїли макарони, - відповів чоловік Сашко підтягуючи найменшенькій колготи, - А ти що купила?
- Малим сандалики на літо, тобі кілька пар шкарпеток.
- А собі?
Інна мовчала.
- Іннусь, - Саша пригорнув її до себе, потерся об скроню своєю бородою, - Ти ж з дівчатами була. Хотіла плаття собі якесь. Вже третій раз ідеш, а все те ж саме – дітям покупляєш, а себе обділиш.
- Та може іншим разом. Щось не привабило нічого… Сань, ти мені краще скажи, коли ти ту піську під носом збриєш, га? Сил моїх більше нема.
- Іннусь, борода і вуса – це зараз модно.
- Чуєш, модник! Я розумію, чим би дитя не тішилось, аби не вішалось, але вона колеться, бляха!
- От як тільки ти навчишся думати про себе в першу чергу, так і одразу збрию!
- От як лиш діти підростуть, так і одразу почну себе балувати, а поки треба їх.
- От як…
- Я покакала! – голосно закінчила їх суперечку двохрічна Даринка.
Інна з Сашею переглянулися і здійняли руки, щоб кинути на камінь-ножиці-папір, хто піде її перевдягати та мити. Будні ввійшли у звичний ритм.
***
Оксана порозвозила подруг із пакетами по домах і тихенько слухала музику в машині. «Може Юльчик і права, - думала вона, - Варто вибачитись перед Віталіком. Що ж я справді? В них обох з котом зрештою ще ті морди!»
Вдома було незвично тихо.
- Привіт, зай! – вигулькнув із кухні чоловік у синьому фартусі. – Роззувайся і заходь. Я відвіз дітей до батьків, пропилососив та замовив суші. Може вип’ємо по бокальчику вина? Шефа я, до речі теж погодував. Ей, ти чого? Не плач! Я зробив щось не так? Я ж кохаю тебе. Хотів провести вечір удвох. Ну, і зі сраним котом, звісно. А, ти від радості? А ви з подружками не вальнули там чогось, часом, для радості? Ні? Ну-ну, все, киць! Пішли вечеряти.