Народження первістка мало стати щастям для цього чоловіка: це була бажана для нього дитина. Чи не кожного вечора він гладив живіт дружини, який став від тижня до тижня все більше, розмовляв з дитиною, з радістю виконував примхи своєї дружини. Завжди був поряд, коли те було потрібно, возив її до лікарів. Вона казала йому, що він подорослішав; вона посміхалась і казала, що не сумнівалась, що він буде чудовим батьком. Він і сам відчував, як змінився, як дійсно став дорослим.
Він тримав дружину за руку під час пологів, нагадував їй дихати, і чи не просив, щоб вона стискала його руку так сильно, як могла. Колись зі своїм дідусем він мандрував по чарівному світу: старий цікавився магічними практиками поза Британією, і їх занесло в селище індіанців. Їх прийняла пара: чоловік і його вагітна дружина, і так вийшло, що пологи почалися передчасно. Чоловік, а тоді – хлопчик, не дуже розумів, що відбувається, але його дідусь нахмурився і вивів його. В тієї жінки пологи проходили тяжко; приїхав лікар зі своїм сином, здається, його звали Ернест. Жінка народила. Її чоловік зчинив самогубство.
І зараз, вже не хлопчик, а чоловік, тримає за руку вже свою дружину, яка кричить від болі, пітніє, стогне, лікар просить подати скальпель, і все немає розуміння: як той чоловік міг так вчинити і кинути свою кохану та дитину? Може, була не кохана. Дідусь нічого не пояснював: казав, що поведінка цього дивовижного народу для нього – загадка. Натомість батько хлопчика Ернеста казав, що розуміє того індіанця: «не витримав. Для нього це було надто важко». Минуло стільки років – а розуміння так і не прийшло.
Народження первістка мало стати щастям для цього чоловіка: дитина одразу показала, що має сильні легені. Дружина, втомлена, але з посмішкою, слабко сказала: «буде задирою і розбишакою». Чоловік теж посміхнувся. І він справді був щасливим, коли тримав свою дитину на руках. Хлопчик. Його назвали Драко. Батько так гордо це вимовляв: Драко Мелфой. Щастя сталося, але тривало так недовго.
В голові Луціуса все змішалось: плач дитини, плач дружини, можливо – його тихий, скупий плач вкрай стриманого чоловіка, діагнози, методи лікування, назви заклять, поштові адреси, імена незнайомців – він сходив з розуму. В дружини, в матері його первістка, зникло грудне молоко.
Він обіцяв кинути палити, коли дружина завагітніла: цю звичку він перейняв чи то десь в індіанському селищі, чи від вже покійного дідуся, чи від його друга з Бейкер-стріт 221В. Зараз би прикурив від палички – але його нудило від думки, що в нього є маґґлівська отрута, а корисну річ, якусь суміш, яка могла б врятувати його сина, він не міг.
Спроби знайти годувальницю були провальними: ніхто не відгукувався, всі розводили руками, мовляв, ми не в Середньовіччі живемо, де ж ви таке знайдете зараз. У мить найбільшого відчаю трапилось диво, так це можна назвати, але чарівники краще розуміються на дивах, і Луціус аж ніяк не називав це дивом.
В момент найбільшого відчаю до його будинку прийшов Геґрід. Велетень у дивній шубі, з кудлатим волоссям та бородою, щонайменше на дві голови вище за досить високого Луціуса. Цей чоловік мав дуже сумнівну репутацію в світі чарівників: хтось ширив чутки про те, як він напідпитку робив непристойні речі з розподільним капелюхом, хтось називав себе свідком цих подій. Навіть без цього всього в Луціуса було досить зверхнє ставлення до цього велетня. Але – він прийшов і сказав, що може допомогти врятувати новонародженого Драко.
Абсолютно справедливо Луціус вирішив, що над ним просто знущається такий ниций в його очах Геґрід, але це було не більше, ніж погляд у криве дзеркало: Луціус зробив би так, певно. Якби хтось, кого він дуже не любить, втрапив в таку ситуацію, він би не став співчувати, і, можливо, навіть знущався. Звісно, собі він в цьому ніколи не зізнається. Першою реакцією на слова велетня було вихопити паличку і перетворити його на попіл. Спинила чоловіка змучена Нарциса, яка виглядала, скоріш, як тінь: чи то як тінь свого чоловіка і просто дурна гра світла, чи то як тінь самої себе.
«Явище рідкісне», – сказала вона, – «малодосліджений феномен, але в деяких велетнів може початись лактація. Ніхто не знає, чому це відбувається». Геґрід почервонів і засоромився: він не казав про це нікому, йому було страшенно соромно. Він прокидався у вологому ліжку, бо з його грудей текло молоко. Він ховав сліди як міг. Його груди набухали і боліли, соски стали чутливі і він ледь міг терпіти, коли вони торкалися звичайного одягу. Власне, достатньо просто зціджувати молоко і все має пройти.
«Так, достатньо просто зціджуватись і все пройде. Але я дізнався про ваше нещастя…». Геґрід не знав, куди подіти погляд, він переминався з ноги на ногу. Відчував, як з його грудей тече молоко там, під одягом, як стає вологим від нього волосся на грудях та щось дотікає навіть до живота.
Луціус і Нарциса вийшли в кухню, але відчувалась нервова напруга, особливо – з боку Луциуса, бо дружина наче не мала ніяких сил на це. Вона дуже схудла, постійно поправляла халат, міцніше затягувала пояс, не мала бюстгальтеру. Луціус знав, що вона кожного дня чи не щосекунди намагається вичавити з себе те молоко, але – результатів немає. Він бачив, як це б’є по ній. Ситуація, в якій вони були зараз, бентежила обох. Луціус все ще наче не міг повірити, що Геґрід не знущається над ними; Нарцису наздогнало розуміння, що просто зараз її сина годує грудьми велетень. Якийсь жахливий артхаусний фільм, якась страшна казка.
«Я наче знов поринаю у глибоке синє море», – раптом сказала Нарциса. Луціусу стало не по собі від цих слів, він підійшов і поклав дружині руки на плечі. Перед нею на столі лежали декілька золотих монеток.
«На цей раз з тобою я: не суддя, не військовий льотчик, я тримаю тебе, відчуваєш? Я не дам тобі потонути, щоб там не було». І Нарциса вдячно схилила голову, торкаючись руки свого чоловіка. Луціус забрав монетки зі столу, він хвилювався за дружину настільки, що перевірив, чи точно закритий газ. Хоч його і немає в будинках чарівників. Він пішов перевірити, як там Геґрід та його син. Зрозуміло, що хвилювався він більше за сина.
Геґрід тримав маленького хлопчика, і в його величезних руках він здавався зовсім крихітним, відчувався майже невагомим. Драко припав до волохатих грудей велетня, знайшов губами сосок і жадібно присмоктався. Геґрід відчував полегшення, відчував, як молока в його грудях стає менше. Приємніше за це полегшення було лише відчуття того, що він зараз рятує маленьке життя, допомагає цій дитині вижити. Посміхається в бороду: Драко, ти хлопчик, що вижив, ти молодець. Все буде добре. Геґрід не думав про те, що його лактація одного дня припиниться; він наче знав, що йому вистачить молока, аби врятувати дитину від голодної смерті. Далі – буде що буде.
Маленька ручка Драко лежала на волохатих грудях, по губам стікала крапелька молока велетня, яке давало йому життя.
Луціус дивився, спершись на двері. В кімнаті стояв запах молока, якщо не думати, що це молоко з грудей велетня, і що цим молоком зараз харчується первісток Луціуса – не так страшно; в кімнаті стояв запах якоїсь трави: досить різкий, Луціус знав, що це від Геґріда. Лісничий, певно, так і має пахнути, щось спалив, постояв біля вогнища. Такий самий запах був на вулицях Амстердама, коли Луціус, вже без дідуся, звісно, був там у відрядженні. Йому не сподобалося це місто.
Він дивився на цього чоловіка з дитиною на руках, який виглядав набагато старше своїх років. І Луціус щось подумав про свого дідуся. Він якось привіз дивну старовинну картину, на якій була зображена жінка із немовлям. І зараз Луціус наче бачив цю картину власним очима та у власному житті. А тоді – тоді він вважав це чимось дивним і незрозумілим. Як же дідусь називав те? Мадонна. Так, він казав, що на ній зображена Мадонна із немовлям. Маґґли називають такі картини іконами. Кажуть, вони є в кожному домі. Від запаху і виду сцени Луціусу ставало дурно.
Жива ікона в домі чистокровного чаклуна. Обкурена Мадонна. Богоматір шкіл магії та чаклунства. Луціус був настільки ж вдячний Геґріду, наскільки зараз його ненавидів.