Сонце, от як Блез міг назвати Рона. Той був ним від яскравої рудої маківки до самих швидких п’ят, з милим ластовинням, що розсипалось по обличчю та міцних плечах. Характер був то ніжний огортаючий, своїм теплим світлом то пекучим наче чайна ложка яку залили окропом.
Ті перші дні, коли вони ледь один одному довіряли, шостий курс на якому це все й почалось. Рон червонів від кожного дотику, а його хлопець вів його, намагався висловити почуття. Своїм особливим, дивакуватим способом, викликаючи купу непорозумінь.
***
- Рон, ти що, ніколи не цілувався? - здивовано питає Блез. Він пам’ятав, що у Рона колись наче була дівчина.
- Цілувався, але з тобою то якось… - переводить подих. - не так, - ледь чутно продовжує той.
Вони обидва ніяковіють, а Блез вперше за їх спілкування не може знайти слів. Тому замість балачок, обережно наче порцеляну огортає долонями його щоки та ледь відчутно цілує Рона у всіяного цілунками сонця носа.
- Звикай, - промовляє пошепки, пронизуючи своїми чорними очима.
***
- Рональде, я тебе прошу, - відверто втомлено промовляє парубок, потираючи пальцями між бровами.
- Ні. Я не хочу, щоб хтось дізнався, - спокійно відповідає Рон. Переводить винуватий погляд на свого хлопця. - Цей во, мені шкода, л-любий, - ніяково додає, нервово зариваючись пальцями у своє волосся та червоніючи відвертається.
А Блез навіть не одразу розуміє, до нього вперше лагідно звернулись. Ні в перший рік стосунків, коли найсильніше грають гормони, ні під час битви за Гоґвортс, коли кожне слово могло стати останнім. Жодного разу не назвав навіть “милими”, в той час, як сам Забіні щодня сипав компліментами, не завжди вдалими, та різноманітними лагідними прізвиськами.
Вони обидва змінились, гнані почуттям що будь-який момент може бути останнім. Блез активно почав кликати Рона на побачення, повністю наплювавши на думку інших.
А Рон видно намагався бути більш лагідним, чи як?
Темні, загорілі руки м’яко обхоплюють жилясте тіло та стрімко притискають до себе. Їм не пручались, а обійняли у відповідь, сором’язливо ховаючи обличчя у згин шиї.
Їхнє кохання було чимось на кшталт суміші ніжності, турботи та палкої пристрасті. Наче два вогні зустрілися та переплелися.
***
От вони нарешті зізнались близьким. Якщо друзі Блеза в основному знизали плечима та шипіли мов ті бестії*, плюючись отрутою, несмішними жартами. А мати зовсім не здивувавшись просто благословила його.
То з рідними Рональда було дещо важче, мати що не очікувала цього здійняла гучну сварку, а інші родичі були просто шоковані, навіть для все тямучої та кмітливої Джині це було шоком.
Гаррі ж з Герміоною відреагували на це настільки спокійно, що аж перелякали усіх Візлі.
- Хіба це щось жахливе? - з докором спитав Гаррі. Це не прийняття його відверто дратувало, грець з тим Блезом, най Рон кохає кого хоче.
Їх звісно можна зрозуміти, але така реакція та злість просто плюндрували усі сімейні цінності.
Пізніше, сімейство Візлі все ж оговталось та прийняло стосунки Рона як належне. Проте слід, що ще багато років краяв серце залишився.
***
Блез був пристрасною ніччю, гарячий, темноокий, заглядаючий у саму душу, той об чиї скроні можна було порізатись. Але до сміху незграбний у коханні.
Це почалось десь у 2001 коли він відчув неймовірний біль у середині, десь біля серця. Довго терпів та коли, вже стало невимовно тяжко звернувся до Святого Мунго.
Його прокляли…
Прокляття невідоме нікому з присутніх, як і те чому його прокляли.
Блез здогадувався, але мовчав.
***
Сьогодні Блез якийсь особливо турботливий та сумний. Обіймає наче в останнє, міцно притискаючись усім тілом. Знімає з хлопця колючого светра, а той допомагає тому знімаючи з нього сорочку, повільно розстібаючи ґудзики.
Рон тільки й може дивуватись. Йому виціловують руки.
- Дозволь сьогодні мені, - тягуче шепче Блез, стоячи перед коханим на коліні та позираючи з низу вверх.
Рон киває, мліючи від поцілунків, що посипались по плечах, шиї обличчю виціловуючи сузір’я, перемістившись на губи та повільно захопивши їх у полон.
Засмаглі пальці, стягують чужі домашні штани, пестячи проводить долонями від ребер до колін трохи стискаючи. Рон проводить своїми блідими руками по міцних, темних плечах, по торсу спускає їх нижче розстібаючи пасок.
Руки Блеза бігають по усьому блідому тілу, то легенько проводячи, то ледь відчутно дряпаючи шкіру. Бере паличку промовляє кілька заклять, з невимовною турботою дивлячись на свого коханого, а той довірливо обіймає, відповідає на кожен поцілунок, приймає та сам віддає.
Блез спускається нижче, грайливо покусуючи стегна, одразу заціловуючи кожен укус. Підбирається ближче до найчутливішого місця та обхоплює тонкими пальцями, проводить язиком, а іншою рукою поступово розтягує свого коханця.
Доводить Рона до піка, погладжуючи рукою тремтяче стегно та наостанок наближається до його вуха та шепоче:
- Ти зможеш продовжувати, чи лягаймо спати? - ніжно цілує у скроню прибираючи пасма кольору стиглого апельсина.
- Можу, - хрипко відповідає, ніжно усміхаючись.
***
Він згасав на очах. Проте так гідно як може тільки справжній слізиренець.
Навіть коли випльовував кров, навіть коли не мав сил встати, його очі були живі, закохані до нестями.
Блез цілував Рона кожен день, крав кожну вільну хвилину, обіймав сахаючись, що цього буде недостатньо. Не для його коханого, для самого себе.
Перед смертю не надихаєшся.
Рон, рвав та метав особливо перші місяці, після того, як буквально змусив свого хлопця розповісти про все. На початку шукав будь-які способи врятувати його, перепитав та перепробував усе що тільки можливо.
Але не зміг допомогти, тому просто споглядав як опадає його квіт.
Вони разом зачинилися у своєму маленькому будиночку, що придбав Блез. Друзям нічого не сказали, тихо проживаючи останні дні їх кохання.
***
- Тільки не кажи мені знайти тобі заміну.
- Живи як хочеш. Головне піклуйся про себе
- Якось не у твоєму стилі Забіні, - ховає очі за рукавами колючого светра, який завжди смішив його коханого.
- Так, - слабко усміхається.
- Ти моє серце, Блез, - він намагається усміхнутися, але виходить якось ламано, неприродньо.
Останній подих, останній поцілунок Блез Забіні віддав своє коханому, у його обіймах.
Рон притиснувшись до плеча свого серця, не міг у це повірити. Тіло у його руках хололо.
*Бестіями також бува, називають змій.