Крізь закриті повіки пробиваються сонячні промені, які заважають надалі насолоджуватися сном. Сьогодні вихідний, можна пролежати в ліжку хоч цілий день, але звичка Кунікіди вставати по будильнику із самого рання нікуди не поділася, так що навряд вдасться ще подрімати. Під маленькою частиною ковдри, яка йому дісталася, досить тепло, його рука обхвачує чуже тіло у своїх обіймах, що надає ще більшого комфорту. Вставати все ж не хочеться.
Кунікіда остаточно відкриває очі, тихо видихаючи від побаченого видовища. Дадзай, розкинувши свої довгі кінцівки на більшій частині ліжка, розслаблено сопе, а тонкі вії тріпотять від кожного вдиху. Місця, що завжди вкриті бинтами, вільні, синці та шрами на блідій шкірі добре помітні, й хоч він досить давно відкрив цю таємницю своєї особистості, все ще іноді стає незручно, ніби дивишся на щось, на що не маєш дозволу. Кунікіда знає, що він дозвіл має, інакше б його рука так спокійно не вмощувалася на талії, усіяній шрамами, які обводить тонкими пальцями по пам’яті, від чого Дадзай ледь помітно усміхається крізь сон.
Ода лежить з лівого боку від нього, ласкаве сонце робить темно-руде волосся ще яскравішим, немов підсвічуючи його своїми гарячими променями. Він закутаний в ковдру, з під неї виглядають руки, одна з яких міцно обхоплює руди Дадзая, а інша стискає кисть Кунікіди.
Кунікіда добре себе вимотав постійними думками про те, як все дійшло до подібного, як його ідеали підкосилися, а одна нереальний жінка в його ідеальному майбутньому перетворилася на двох до неможливості набридливих чоловіків в його ліжку. Їхньому ліжку. В цій квартирі тепер все по праву їхнє. Вони переплетені між собою своїми кінцівками і їм добре, а про інше можна подумати колись потім. Його все влаштовує зараз.
Кунікіда обережно звільняє руки, а потім і тіло з ковдри, боячись пробудити своїми різкими рухами. Ода невдоволено стискає пальці, коли тепло пропадає з його долоні, Дадзай щільніше лине до його руки, аби надолужити втрачені обійми.
Кунікіда усміхається, хоче викарбувати цей момент в себе на сітківці ока й зберегти в серці, тримаючи згадку про їхню спокійну сторону поруч з собою завжди, коли вони починають його дратувати своїми дурнуватими жартами на роботі.
Він встає з ліжка і йде в напрямку ванни, хапаючи по дорозі резинку для волосся, щоб зробити з неслухняних світлих пасм щось більш прийнятне. Вода допомагає позбутися дрімоти, мокрими руками виходить зав’язати лише невдалу подобу звичного хвоста, але це принаймні зручніше, аніж просто розпатлане волосся.
Достатньо задоволений, Кунікіда прямує до кухні й ставить чайник, дістаючи три чашки з верхньої шафи. В одну кладе чорний чайний пакетик та ложку цукру, в другу насипає дві ложки кави та дві цукру, дотримуючись ідеально однакових пропорцій, а собі кидає кілька листочків зеленого чаю та скибочку лимона. Різниця в смаках навіть в найменших речах стала мало не єдиною та найбільшою причиною всіх їхніх непорозумінь і сварок. Дадзай не розумів як можна пити зелений чай, Кунікіда на дух не переносив велику кількість цукру в напоях, а Оді зазвичай доводилося їх рознімати, бо той особливих переваг не мав — пив все, аби було з любов’ю зроблене.
Поки чайник докипає, Кунікіда повертається з вітальні з окулярами на переніссі та Ідеалом в руках, перегортаючи сторінки до потрібної частини, що зроблена для розкладів. Сьогодні неділя, завтра робочий день, а значить додасться ще більше роботи, ніж залишалося в п’ятницю. Президент попросив розібратися зі звітами по останнім справам, які спричинили досить багато непотрібного галасу, також декілька питань щодо нових працівниць в офісі, що потребували допомоги як новачки, але чомусь ніхто не знайшов часу дати їм відповіді на питання, й декілька нових завдань, тісно пов’язані з поліцією. Він викреслює непотрібне, записує мілким почерком всі плани, формуючи їх в рівні стовпці з додатковими поясненнями чи матеріалами в дужках.
— З рання сама працьовитість.
Тихий шепіт і чужі руки навколо талії виривають Кунікіду з потоку нескінченних думок. Він відчуває дотики гарячих губ на своїх плечах та потилиці, від чого по спині пробігають сироти.
— Це не працьовитість, а звичайний план для правильного виконання усіх потрібних…
— О ні-ні, замовкни, я не хочу чути про роботу у свій вихідний, — Ода сміється хрипко після сну, проводячи пальцями по лінії щелепи, щоб розвернути обличчям до себе і вкрасти сьогодні перший поцілунок.
Кунікіда відповідає ліниво, повільно проводячи долонею від шиї до колючої щоки.
— Тобі потрібно поголитися, — каже Кунікіда, відсторонившись.
— Не подобається цілуватися з бородатим мною? — у відповідь лише хитання головою. — Як жорстоко!
— Звісно-звісно, дуже жорстоко, — усміхається Кунікіда, заливаючи окропом напої.
Ода хоче взяти свою чашку з чаєм, однак отримує легкий удар по руках, перш ніж торкається порцелянової поверхні.
— Гаряче ще.
Ода лише незадоволено видихає, повертаючись на п’ятах в сторону холодильника. Звідти дістає декілька продуктів для сніданку, викладаючи все на столі.
— Сніданок з мене. Можеш поки розбудити головного сонька.
— Ніколи не кажи це при ньому, він нас вб’є.
— Максимум трохи покалічить, і то з любові.
Кунікіда сміється, залишає поцілунок на щоці й іде у спальню, забираючи із собою Ідеал. Він відчиняє штори, і це стає причиною стогонів з купи ковдр та подушок ліжку, а через декілька секунд одна з них летить прямо в нього.
— Ти не можеш так вчинити зі мною, Кунікідо-куне! Закрий ці бісові штори!
— Ще і як можу. Давай, підйом.
— Тільки не це-е-е, — Дадзай гучно протягує останню голосну, виглядаючи зі своєї схованки.
Він виглядає як маленька збентежена тваринка. Темне волосся стирчить в усі сторони, включно з чубчиком, що виглядає ще більш комічно, а повіки не до кінця відкриті, в шоколадних очах відображаються яскраві промені.
Кунікіда тим часом дописує всі потрібні деталі в Ідеалі, спираючись ліктями на стіл, який добре освітлюється з вікна. Поправляє пальцем окуляри, що так і норовлять впасти. Він чує шарудіння та тихі кроки, обертається, аби виявити причину, і в цей же момент опиняється в пастці між чужим тілом та столом.
Дадзай усміхається хитро, тримаючи руки з обидвох боків, скорочує відстань між обличчями до самого мінімуму.
— Ти витягнув мене з ліжка.
— Саме так.
— Тепер ти мені винен.
— І що ж я тобі винен?
Він нахиляється ближче і цілує, повільно проводячи язиком по нижній губі, тим часом однієї рукою стягуючи через голову чужі окуляри.
— Тепер це моє, — Дадзай переможно махає окулярами, відходячи від столу назад.
— Віддай! — тільки-но вийшовши з короткого трансу від неочікуваного поцілунку, кричить Кунікіда.
— Нізащо!
Дадзай зривається на біг, голосно сміючись, коли Кунікіда починає наближатися. Оминаючи всі перешкоди з неймовірною елегантністю, він розмахує руками все ж необережно, через що окуляри декілька разів ледве не постраждали від зіткнення зі стіною, шафою та диваном. Кунікіда біжить за ним, принаймні намагається, натрапляючи на кути через розмитий зір, та майже падає на слизькій підлозі.
Дадзай забігає на кухню, одразу підбігаючи до Оди, аби сховатися за ним.
— Одасаку, рятуй!
Кунікіда забігає в кухню, дихає глибоко і злиться, що навіть червона фарба торкається його вух.
— Дадзаю, віддай окуляри.
— Ні, ти без них красивіший! — говорить він, виглядаючи із-за чужої спини.
Ода декілька секунд стоїть в ступорі, переводячи погляд туди-назад. Подібна біганина із самого ранку не була чимось дивним в цій сім’ї, було б набагато дивніше, якби все було спокійно, як у всіх. Але у них ніколи не буде як у всіх, Ода зрозумів це приблизно на другий день їхнього перебування в агентстві, коли Кунікіда мало не зламав їм обом руки за криві звіти, а вони за це просто потягли його в бар.
Він видихає з усмішкою, розуміючи всю суть конфлікту, і повертається до Дадзая, аби зупинити божевільність того хоча б на пару секунд. Ода залишає декілька поцілунків біля куточка губ, своїми пальцями ледь вагомо торкаючись чужої долоні, від чого вона починає тремтіти разом з окулярами в ній. Дадзай перехоплює його губи, здобуваючи бажані повноцінні поцілунки, поки окуляри повільно переходять з однієї долоні до іншої.
Ода відстороняється першим, підходить до Кунікіди, що сперся плечем на стіну, і передає йому окуляри, у відповідь отримуючи вдячний кивок.
— Гей, ви двоє! Це взагалі нечесно!
Ода з Кунікідою лише дивляться поглядами, сповненими цілковитої невинності.
З тяжкими зусиллями через чуже невдоволення вони переходять до сніданку, тихо сміючись, поки сонце ласкаво з’єднує їхні тіла своїми променями.
І зараз їм добре.