Повернутись до головної сторінки фанфіку: Дратуюче

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Дратуюче.

Різнобарвні цяточки перед очима замиготіли ще сильніше і Венздей ледве змусила себе не заплющити очі. Дуже дратуюче.

Скоріше всього вона зараз знепритомніє від втрати крові. Якщо її смерть буде такою, то вона дуже розчарована, це б могло бути більш болючим. Голова почала паморочитися все більше, а цяточки почали рухатися неймовірно швидко, потемніли і заполонили весь простір. Останнє що почула Венздей перед тим як повністю втратити свідомість, це зляканий крик Енід, яка весь цей час її обіймала і відразу відчула що Венздей падає. Все провалилося в пітьму.

 

***

 

Десь збоку від неї нестерпно дратуюче гуділи якісь прилади, а сама Венздей лежала на ліжку і відчувала туго обмотане бинтом плече. Їй навіть не потрібно було розплющувати очі щоб зрозуміти де вона. Лікарня. Що ж, смерть не вдалася, але з іншого боку, потім можна буде організувати її ще боліснішою. Та й покатувати когось перед смертю теж було б непогано, вона знала декількох людей на яких із задоволенням повправлялася б. Отак заспокоюючи себе подібними роздумами, Венздей вирішила все ж відкрити очі. Перше ж що вона побачила, була Енід, яка уважно спостерігала за нею сидячи біля її ліжка.

– Ти прокинулася! – схвильовано підскочила Енід з і вочевидь хотіла кинутися обіймати Венздей але стрималася. – Як ти себе почуваєш? Щось болить? Тобі щось потрібно? Може принести води чи…

Вона б напевно продовжила засипати Венздей питаннями але та зупинила її.

– Зі мною все в порядку – твердо сказала вона трохи захриплим голосом – Ти можеш сісти.

Збентежена Енід сіла назад на стілець і почала нервово перебирати пальцями край светра, не знаючи що робити далі. У Венздей нарешті була можливість нормально роздивитися іншу дівчину. Вона добре пам’ятала ту ніч і вона б краще вирізала собі язик іржавим ножем, ніж сказала б комусь що вона тоді страшенно злякалася за Енід. І тільки коли вона побачила її, всю в крові але живу, вона змогла зітхнути з полегшенням. Та все ж бій з Гайдом залишив на ній сліди. На її обличчі виднілися великі шрами, і на думку Венздей, вона виглядала краще з ними, від неї тепер навіть відчувалася небезпека, як від справжнього перевертня. Хоча вона звичайно їй цього не скаже, здається Енід не дуже оцінить такий комплімент. Раптом вона помітила те що здивувало її. Якби вона так пильно не роздивлялася обличчя Енід а подивилася трохи нижче, то відразу б помітила що цього разу дівчина була не в своєму звичайному светрі, який виглядав ніби на нього знудило єдинорога, а в чорно-білому светрі. Светрі який належав Венздей.

Прослідкувавши її здивований погляд, Енід почала нервувати ще більше.

- Енід, чому на тобі мій светр?

- Еее… Нуу… він мені сподобався і я не могла стриматись – невпевнено відповіла Енід уникаючи погляду Венздей.

- Не помічала раніше щоб тобі подобався чорний колір, невже це означає що твоя половина кімнати більше не буде виглядати як мій нічний кошмар?

- Звичайно що ні, я не збираюсь нічого міняти в інтер’єрі – пхикнула Енід вражена тільки думкою що прийдеться позбавитися її улюблених яскравих прикрас.

- Тоді яка причина що він на тобі? – Венздей відчула що мусить розібратися ще з однією загадкою, очевидно ж що Енід щось приховувала.

- Після бою з Гайдом мені було дуже страшно бути одній, він постійно снився мені а твій запах на одязі мене заспокоював. – нарешті через декілька хвилин дуже тихо пояснила Енід, вона мала дуже вразливий вигляд і здавалося зараз заплаче.

- О – це все на що вистачило здивованої Венздей. Оцінивши стан Енід і обдумавши це, вона нарешті сказала, так ніби слова завдавали їй болю:

- Йди сюди.

- Щ-що? – здивуванню Енід не було меж.

- Я подумала що варто заспокоїти тебе цими жахливими тортурами які люди називають обіймами, але якщо ти не хочеш то…

- Ні-ні, я хочу! – Енід так стрімко кинулася до Венздей що це було дивно що вона не перекинула стільця. Вже коли вона обережно лягла біля Венздей і вони обійнялися, сльози нарешті знайшли собі шлях до виходу. Венздей любила коли люди плакали, особливо коли вона доводила їх до сліз, але їй чомусь не сподобалося що Енід плаче, її хотілося втішити. Ненавидячи себе за це, вона почала заспокійливо гладити її волосся.

- Все добре, Гайд тобі більше не зашкодить. Ти в безпеці.

Енід затихла від її рухів і почала потроху заспокоюватися.

- Я так боялася за тебе, я думала він тебе вб’є і я боялася що не встигну йому завадити – нарешті тихо прошепотіла Енід, в її голосі все ще бриніли сльози і вона сильніше притиснулася до Венздей.

- Але ж ти встигла – відповіла Венздей – ми в безпеці mi pequeño loba.

Енід не зрозуміла останні слова Венздей, вона навіть не могла сказати точно яка це мова, але тон яким це було сказано наводив на думку що це точно не лайка, а можливо навіть щось приємне. Тож посміхнувшись вона шепнула:

- Дякую, Венздей, я не знаю щоб я без тебе робила.

- Май на увазі, якщо хтось дізнається що відбувалося в цій палаті, мені прийдеться вбити тебе і закопати на нашому сімейному кладовищі – знову повернулася до своєї звичної поведінки Венздей. Однак Енід вже цим не залякаєш, тож сліпуче посміхнувшись Венздей, вона відповіла:

- Неодмінно!

А Венздей не могла зрозуміти що з нею відбувається. Чому вона сказала ту фразу іспанською, чому від посмішки Енід в животі починали рухатися купа павуків і чому вона ще не вбила її за таке нахабне втручання в її особистий простір у вигляді обіймів, а навпаки, обіймала її у відповідь. І чому вона досі перебирає рукою її волосся? (воно дуже м’яке)

Це все змушувало Венздей нервувати. Ця ситуація була дратуючою. Дуже дратуючою. І звичайно ж їй це не подобалося. Зовсім не подобалося. Тому вона притягнула Енід ближче до себе і закрила очі.

Так, ця ситуація її точно дуже дратує.

 

    Ставлення автора до критики: Обережне