Що ж, вона нарешті прийшла.
Букет чорних троянд неприємно відтягував руку і це змусило її обережними кроками підійти і покласти їх на могилу. Вона все ще не вірила в її реальність, це було занадто боляче щоб бути правдою. Вона майже очікувала що зараз Беатрікс з’явитися в неї за спиною, скаже щось типу «Ти сьогодні жалюгідно виглядаєш, принцесо» і все знову буде добре .
Не буде.
Вона знає це.
Адже якби Беатрікс була живою, вона б повідомила про це відразу, а не чекала стільки часу. Особливо зважаючи на те які тяжкі ці місяці були для Стелли. Вона немов котилася в прірву з шаленою швидкістю, і не могла (чи не хотіла?) зупинитися. Після похорону вона немов втратила значну частину себе. Вона все ще існувала, але чи можна назвати те жалюгідне животіння життям? Навряд чи.
Не зважаючи на те, що вона забруднить свій одяг вологою землею, Стелла сіла на коліна біля могили. Нарешті після довгої паузи вона наважилась заговорити.
Знаєш, я дуже шкодую що тоді не сказала тобі всієї правди. – Тон в неї гіркий і в ньому бринять невиплакані сльози. – Ти мала мене тоді, навіть незважаючи на те що я сердилася на тебе за зраду. Ти мала мене тоді, і якби в мене було більше сміливості, я б сказала тобі це, я б не відпустила тебе. Пробач мене, Беа.
Перша сльоза потекла по її щоці та була залишена без уваги.
– Коли я побачила тебе тоді, на тій підлозі, мертву і у величезній калюжі крові, я думала що збожеволію. Хоча враховуючи що я зараз розмовляю з могилою, мій мозок міг бути справді пошкодженим. – Погана спроба пожартувати, Стелла знала це. – Мене охопив такий гнів, що я думала що вб’ю Себастіана тільки силою думки, я вперше була рада вбивству коли дивилася на його тіло.
– А потім твій похорон і я просто не змогла… – вона схлипнула – Беатрікс, мені так соромно що я не прийшла і не побачила тебе востаннє. – сльози розмивали зір і за ними не було нічого видно, але Стелла не робила жодної спроби їх витерти. – Я не змогла бачити твою могилу, тому що тоді мені прийшлося б визнати що ти справді мертва. Я не хотіла, не могла в це вірити.
Стеллу накрила хвиля спогадів про те, як відразу після того дня вона закрилася в себе в кімнаті і просто лежала дивлячись в нікуди, поки горе вигризало величезну діру в тому місці де раніше було її серце. Її подруги намагалися вивести її з цього стану, вони вмовляли її встати, майже силою годували, але їх зусилля були марні, Стелла просто втратила бажання жити. Через декілька тижнів до неї навідалася навіть її мати, яка спочатку почала свою лекцію про її неналежний зовнішній вигляд і що вона як майбутня королева не має так себе вести, але помітивши скляний погляд Стелли яка ніяк не відреагувала на її прибуття, щось промайнуло в її очах і вона замовкла. Вона прислала найкращих лікарів королівства, але вони теж не могли нічого вдіяти.
Саме тоді в її кімнаті з’явився Рівен. Він не намагався вести з нею довгих розмов як інші, не намагався її втішити. Він просто сказав одну фразу і не подивившись чи вона її почула і відреагувала, пішов геть. Але вона почула. Вона сама попросила їсти і навіть намагалася піднятися, хоча й не змогла через сильну слабкість. Вона декілька тижнів намагалася повернутися до нормального стану і коли змогла, то почала готуватися до зустрічі з Беатрікс, нехай навіть мертвою. Настав час виправляти помилки.
– Знаєш, Рівен придурок, але інколи він говорить розумні речі. Коли він прийшов тоді до мене то сказав що «Вона б не хотіла, щоб ти жила так». Він правий, але не думаю що він хотів саме такого ефекту коли казав це.
Стелла кінчиками пальців провела по надгробку і, зітхнувши, продовжила.
– Я багато тобі не сказала, того що мала, а зараз вже занадто пізно. Я справді обожнювала наші зустрічі, наші розмови в кабінеті директорки в три ночі. Я любила коли ти дивилася на мене з твоєю неймовірною посмішкою коли я говорила якусь дурницю або намагалася пожартувати. Я любила слухати як ти жалієшся на Розалінду або розповідаєш щось цікаве, що ти знайшла в одній з твоїх улюблених древніх книг. Я кохала тебе Беатрікс, кохала і кохаю зараз. Я зрозуміла це, ще коли побачила в тебе ті крокси, – Стелла посміхнулася крізь сльози, – знаю, дурна причина але я справді тоді немов прозріла. Я справді жалію що так тебе ні разу не поцілувала.
– Рівен був правий, ти б не хотіла бачити що я проживаю це життя таким способом, тому я просто не буду жити без тебе.
***
Коли почало сутеніти, Вінкс зрозуміли що щось сталося і почали пошуки. Однак біля могили вони знайшли вже мертву Стеллу, на обличчі якої вперше за ці місяці був вираз щастя.